Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

Зміст

Вступ………………………………………….................................................…..3

Роздiл  I. Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

1. Іслам....................................................................................................4

2. Поширення ісламу………………………………………….……….5

 

Роздiл II. Джерела мусульманського права та їх формування

2. Загальна характеристика джерел права. Шаріат............................6
2. Коран..................................................................................................10
3. Сунна..................................................................................................12
4. Іджма..................................................................................................14
5. Кіяс та Фікх.......................................................................................16
6. Фірмани і кануни..............................................................................18

 

Роздiл III. Основні особливості структури мусульманського права

1. Норми мусульманського права........................................................19
2. Судове право.....................................................................................28
3. Міжнародне право............................................................................30
4. Мусульманське право в сучасному світі………………..………..30

Висновки................................................................................................................34

Список  літератури.................................................................................................35

 

Вступ

   Сьогодні  на міжнародній арені все частіше  заявляють про себе Ісламські держави, з незвичним для нас способом життя, з іншими цінностями і, що є не менш важливим, з іншим віросповіданням. В даний час в жодній із країн мусульманського світу мусульманське право не є єдиним діючим правом. Але в той же час у жодній з цих країн воно не втратило цілком своїх позицій як систему діючих правових норм. Вийняток складає, мабуть, лише Туреччина, де в 20-і роки після офіційного скасування халіфату мусульманське право у всіх галузях було замінено законодавством складеним на основі запозичення західноєвропейських моделей.

   Метою моєї курсової роботи було висвітлення  основних тем, течій права в мусульманських державах загалом. Ознайомлення з правовим життям цих народів, ступінь впливу релігії на законодавство, відмінність мусульманського права від інших правових систем сучасності – але для цього обов’язково спочатку потрібно з’ясувати процес формування джерел права. Тому головним завданням я поставила саме формування і визначеня особливостей джерел мусульманського права загалом.

   Предметом мого дослідження можна назвати  закон Ісламських держав - Шаріат (араб. شريعة — належний шлях) — сукупність правових, морально-этичних і релігійних норм ісламу, що охоплює значну частину життя мусульманина і проголошена в ісламі як «вічне і незмінне» божествене настановлення. Шаріат спирається на Коран, Сунну і фікх (мусульманська юриспруденція); включає елементи конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного , сімейного і процесуального права – що і стало об’єктом мого дослідження.

   Мусульманське право поступово втрачає самостійне значення на рівні системи права в цілому. Однак мусульманська правова доктрина нерідко все-таки продовжує виступати як форма права, що підтверджується й законодавством мусульманських країн.

 

                Роздiл I. Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

1. Іслам

 

   Іслам - одна з трьох (поряд із буддизмом і християнством) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населень багатьох країн Азії й Африки. Іслам є ідеологічною системою, що має значний вплив і на міжнародну політику. У сучасному розумінні іслам - і релігія, і держава через активне втручання релігії в державні справи.

   "Іслам"  у перекладі з арабського означає  покірність, "мусульманство" (від арабського " муслим ") - віддавший себе Аллаху¹.

   Фундатором ісламу є арабський "пророк" Мухаммед (Мухаммад або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинятися окремо. 

2. Поширення ісламу

 

   Сучасний Іслам - друга по чисельності послідовників (після християнства) світова релігія. По приблизних звітах, загальна чисельність мусульман на земній кулі досягає 800 мільйонів чоловік (біля 90 відсотків із них сунніти), із котрих більш двох третин живе в закордонної Азії, складаючи понад 20 відсотків населення цієї частини планети, майже 30 відсотків - в Африці (49 відсотків населення континенту). З більш ніж 120 країн світу, у яких існують мусульманські общини, у 35 мусульмани складають більшу частину населення - понад 80 відсотки населення у всіх країнах Північної Африки, Західної Азії (за винятком Кіпру, Лівану, Ізраїлю), у Сенегалі, Гамбії, Нігерії, Сомалі, Афганістані, Пакистані, Бангладеш, Індонезії і деяких інших; у ряді країн послідовників Ісламу нараховується від половини до 80 відсотків жителів (Гвінея, Малі, Ліван, Чад, Судан), у Малайзії і Нігерії - майже половина, у деяких країнах вони складають впливову меншість (Гвінея-Бісау, Камерун, Буркіна Фасо, Сьерра-Леоне й ін.). Найбільш значні по абсолютній чисельності мусульманські общини - у Індонезії, Індії, Пакистані і Бангладеш; значне число мусульман мешкає в Китаї, Таїланді, Ефіопії, Танзанії, на Кіпрі, у деяких країнах Європи (Югославія, Албанія, Великобританія, ФРН, Франція й ін.), Америки (США, Канада, Аргентина, Бразилія, Гайана, Сурінам, Трінідад і Тобаго), в Астралії, на островах Фіджі. У 28 афро-азіатських державах Іслам визнаний державною (або офіційною) релігією, Це Єгипет, Кувейт, Саудівська Аравія, Іран, Пакистан і ін. У деяких країнах слово “ісламський” включено в їхню офіційну назву: Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Пакистан, Ісламська Республіка Мавританія й ін.

   У багатьох країнах у яких поширений Іслам діють мусульманські партії, що грають нерідко важливу роль у політиці, наприклад Партія ісламської республіки в Ірані, Партія єдності і розвитку в Індонезії, Панмалайська ісламська партія в Малайзии, Джамаат-и ісламами в Індії і Пакистані.

   У ряді країн поширені релігійно-політичні  організації (у тому числі і знаходяться  поза законом, наприклад “Брати-мусульмани”, Партія ісламського звільнення й ін.), функціонують численні релігійні навчальні заклади (коранічні школи, мадраса, мусульманські університети), ісламські товариства, місіонерські організації, комерційні підприємства (ісламські банки, страхові компанії).

   Продовжує зберігатися система мусульманського  судочинства. В другій половині 70-х - початку 80-х років робилися спроби відродження деяких норм шаріату, раніше скасованих на практиці: наприклад, уведення визначених мусульманським правом тілесних покарань за кримінальні злочини в Пакистані, Судані (при президенті Дж. Нимейри), аравійських монархіях.

 

Роздiл II. Джерела мусульманського права

2.1. Загальна характеристика  джерел права. Шаріат. 

   Мусульманське право продовжує бути однієї з великих систем сучасного світу і регулює відносини між більш ніж 800 мільйонами мусульман. Близько 800 мільйонів мусульман становлять більшість населень у трьох десятках держав і значима меншість – в інших. Але жодне з цих держав не керується винятково мусульманським правом. Усюди звичай чи законодавство вносять або доповнення, або поправки в це право, хоча, в принципі, його авторитет є безперечним.

   Мусульманське право, на відміну від інших правових систем, не є самостійною галуззю науки. Воно лише одна зі сторін релігії ісламу. Ця релігія містить,

   по-перше, теологію, що встановлює догми й  уточнює, у що мусульманин повинний вірити;

   по-друге, шаріат, що наказує віруючим, що вони повинні робити і чого не повинні.

   Шаріат("шлях праведного життя") є невід'ємною частиною ісламу. Це — сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, що покликані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного та особистого життя, а й його думки і почуття. При цьому практично всі нормативні приписи виходять з ідеї обов'язків людини перед Аллахом, а не з ідеї прав, свобод і гідності людини.

   Шаріат  містить чотири групи приписів:

- норми, які фіксують релігійну догматику ісламу, це те, у що зобов'язаний вірити мусульманин;

   - норми, які закріплюють основи мусульманської моралі та етики;

   - норми, які регламентують відносини віруючих з Аллахом (порядок виконання основних релігійних обов'язків);

   - правила поведінки між мусульманами та з немусульманами.

Дві останні групи норм є нібито "практичними", тобто такими, що регулюють вчинки правовірних і утворюють "фікх" — нормативну частину шаріату. Фікх називають мусульманським правом у широкому розумінні, складовими якого є не тільки власне юридичні норми, а й правила суто релігійного характеру. Мусульманським правом у вузькому розумінні називають ту групу норм, що регулюють виключно взаємовідносини між людьми.

   Мусульманське право має чотири джерела права. Це насамперед Коран – священна книга ісламу; потім Сунна, чи традиції, зв'язані з посланцем бога; по-третє, іджма, чи єдина угода мусульманського суспільства; нарешті, по-четверте, кіяс, чи судження за аналогією.

   Мусульманська юриспруденція визначає норму мусульманського  права як правило поведінки, встановлене  Аллахом-законодавцем по якому-небудь питанню для віруючих прямо – шляхом одкровення, чи побічно – у формі висновку, зробленого найбільшими знавцями шаріату на основі тлумачення волі Аллаха².

   Мусульманське право в цілому – це значною  мірою приватне право, що історично виникло на відношенні власності, обміну, особистих немайнових зв'язків. Головне місце в ньому займають правила поведінки, що орієнтуються на релігійні принципи і релігійно-моральні критерії. Закономірно тому особливу і найбільш розвинуту галузь являє собою «право особистого статусу». Основними інститутами даної галузі є шлюб, розлучення, родичання, матеріальне забезпечення родини, обов'язок по вихованню дітей, заповіт, спадкування «за законом», опіка, піклування, обмеження правоздатності і т.п. До приватно-правових галузей відноситься і «цивільне право» (муамалат), що регулюює питання власності, різні види угод і їхнє забезпечення, порядок виконання зобов'язань.

   Розглядаючи окремі галузі і мусульманське право  в цілому, варто мати на увазі, що йому повною мірою притаманна характерна риса феодальних правових систем – партикуляризм, невизначеність і суперечливість змісту при складності структури.

   Позитивне мусульманське право значною  мірою носить казуальний характер і  являє собою сукупність рішень найбільших правознавців по конкретних (дійсних чи гіпотетичних) справах.

   До  початку ХХ століття, мабуть, лише в  країнах Аравійського півострова і  Перської затоки мусульманське право  зберегло свої позиції і діяло  універсально у своєму традиційному виді. Інші країни до середини ХХ століття відмовилися від фікха як основної правової форми, і, наприклад, правові системи найбільш розвинутих арабських країн з деякими відхиленнями стали будуватися по двох основних зразках: романо-германському – Єгипет, Сирія, Ліван, країни Магриба, і англо-саксонському – Ірак, Судан.

   Найсуттєвішою відмінністю мусульманського права  від романо-германського та англосаксонського є його нерозривний зв'язок з релігією ісламу. Власне кажучи, мусульманське право виступає як одна з форм прояву цієї релігії, що виникла на початку VII ст. н.е. серед арабів-кочівників Аравійського півострова і, з плином часу, стала однією з світових релігій. Засновник ісламу Мухаммед³ (571—632) походив з багатодітної родини. Ще молодим у комерційних справах він часто відвідував сусідні з Аравією країни. Набувши нових знань та різноманітних вражень, він починає цікавитись релігійними проблемами.