У світі налічується понад 2000 морських портів різної величини. До найбільших відносяться порти з вантажооборотом  понад 10 млн т. Біля 20 портів мають  вантажооборот понад 40 млн т: Роттердам, Сінгапур, Марсель, Гавр, Антверпен, Гамбург, Генуя, Лондон, Аперпорт (група портів у гирлі річки Делавер), Новий Орлеан, Нью-Йорк, Гемптон, Ванкувер, Сан-Себастьян, Кобе, Йокогама, Нагоя, Кітакюсю, Кавасакі⁴.

     1.2. Основні складові правового статусу судна

     Стосовно  судна існує низка вимог, зокрема, до правового статусу судна та його технічного стану. Правовий статус судна визначається, насамперед, його державною реєстрацією. Звернімося до ст. 28 КТМ України. «Реєстрація судна у Державному судновому реєстрі України засвідчується свідоцтвом про право плавання під Державним прапором України (судновий патент), а реєстрація у Судновій книзі України – судновим білетом». Крім того, ст. 33 КТМ України визначає право плавання під Державним прапором. «Судно одержує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та отримання свідоцтва про одержання права плавання під цим прапором».

     Таким чином, правовий статус судна, право плавання визначаються його державною реєстрацією, визначенням національної приналежності. А національна приналежність, у свою чергу, визначається правом на підняття Державного прапора України. Іншими словами, без підняття державного прапора судно взагалі не має правового статусу і, відповідно, не має права плавання внутрішніми водними шляхами.

     До  речі, ще в Статуті внутрішнього водного транспорту Союзу РСР  від 1956 р. ст. 5 наголошувала, що «Плавание судов по внутренним водным путям СССР допускается под флагами СССР и союзных республик».

     Кабінет Міністрів України своєю постановою № 1069 від 26 вересня 1997 р. (зі змінами і доповненнями) затвердив Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України (далі – Порядок), у ст. 5 якого зазначені органи державної реєстрації суден, зокрема для внутрішніх водних шляхів. «Реєстрацію суден в Україні здійснюють: капітани морських портів; Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України). Реєстрації в Держфлотінспекції України підлягають річкові та маломірні судна, не зазначені у п. 12 цього Порядку». Стаття 43 Порядку вказує на те, що «судно набуває права плавання під Державним прапором України після його реєстрації у Судновій книзі України та після одержання суднового білета». При цьому за порушення правил реєстрації суден у КпАП України від 1983 р. передбачені адміністративні санкції. Зокрема, ст. 116-3 «Порушення правил реєстрації торговельних суден» передбачає, що «ухилення від обов’язкової реєстрації судна – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Під диспозицію цієї статті підпадає плавання (експлуатація) суден без державної реєстрації, одержання права плавання під Державним прапором України й одержання відповідних реєстраційних документів (Суднового білета або Свідоцтва про право плавання під Державним прапором України). Адміністративною провиною, передбаченою цією статтею, зокрема, є експлуатація стоїчного судна, не зареєстрованого у встановленому порядку. Тільки після державної реєстрації судна й одержання права плавання, власник судна може реалізувати це своє право за однієї умови – підняття Державного прапора України на своєму судні.

     Наразі, на жаль, трапляються порушення зазначених правил. Набула поширення практика плавання суден без підняття Державного прапора України. Фактично жодне стоїчне судно у причалів Дніпра не має ознак національної приналежності⁵. При цьому ст. 116 КпАП України передбачає адміністративні санкції за порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах (ст. 116), за порушення судноводіями маломірних суден інших правил користування маломірними суднами – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

     Хто ж має контролювати правомірність  використання суден? Чиїми обов'язками є контроль за державною реєстрацією  річкових суден?

     Стаття 4 постанови Кабміну України № 2098 від 30 грудня 1998 р. дає відповідь на це питання – Держфлотінспекція України з-поміж інших функцій, здійснює контроль за виконанням вимог міжнародних договорів України та законодавства України і правил безпеки судноплавства на суднах, у судноплавних компаніях, морських і річкових портах, територіальному морі, внутрішніх водах і на внутрішніх водних шляхах; проводить реєстрацію суден у порядку, встановленому Кабміном України. При цьому КпАП дає Держфлотінспекції України законні повноваження для здійснення контролю і застосування санкцій до порушників встановлених правил і правомірних вимог. Зокрема, у ст. 225 йдеться: «Органи морського і річкового транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на морському транспорті, правил користування засобами морського транспорту, правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах, правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа, правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил реєстрації торговельних суден, правил користування річковими і маломірними суднами. За адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 116, 116.1, 116.2, 117, 118, ч. 3 ст. 129, ч.ч. 3, 4 ст. 130, ст. 131 цього Кодексу від імені органів морського і річкового транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступники, капітан порту.

     У даній ситуації не буде зайвим встановлення правових норм, що регулюють питання  підняття державного прапора. За часів  СРСР ці норми містилися в статутах. Зокрема, в Статуті служби на суднах Міністерства річкового флоту РСФСР (затверджений наказом МРФ РСФРС від 30 березня 1982 р. № 30) мав гл. VІІІ – Державні прапори Союзу РСР і РСФСР, прапори і вимпели, вітання, зустрічі і торжества. В Україні подібного документа немає і не було. І хоча розробка статуту вже неактуальна через зміну форми власності на судна внутрішнього плавання, розробка Правил підняття державного прапора України цілком актуальна. Такі державні правила дали б змогу сформувати правове поле для регулювання правовідносин з приводу визначення національної приналежності судна, питань контролю і нагляду за правомірним використанням державного символу України на внутрішніх водних шляхах.

     Кожна держава по відношенню до суден, що плавають під її прапором, зобов'язана  приймати необхідні заходи для забезпечення безпеки в морі, зокрема, в тому, що стосується конструкції, устаткування і придатності суден до плавання, комплектування, умов праці і навчання екіпажів суден, користування сигналами, підтримання зв'язку і попередження зіткнення. Прапор є визначальним чинником у багатьох юридичних відносинах, у які вступає власник, судновласник і капітан судна. Дані про прапор судна фігурують і в договірних відносинах, зокрема в договорі про фрахтування. Третя сторона, з якою капітан укладає договір, повинна бути впевнена в уповноваження капітана на укладення договору в межах, визначених правом прапора. Всі договори, укладені на борту судна, розглядаються як укладені в країні прапора.

       У разі зіткнення або будь-якого  іншого навігаційного інциденту  у відкритому морі ніяке кримінальне або дисциплінарне переслідування проти капітана або будь-якої іншої особи, службовця на судні, не може бути порушено інакше як судовими або адміністративними органами влади держави прапора або тієї держави, громадянином якої ця особа є. Ні арешт, ні затримання судна у відкритому морі, крім обумовлених у міжнародному праві конкретних випадків, не можуть бути зроблені навіть як захід розслідування за розпорядженням будь-яких влади, крім держави прапора.

     У міжнародних конвенціях, Кодексі торгового мореплавання і нормативних актах, виданих у їх розвиток, міститься ряд вимог, які зобов'язують судно мати певні суднові документи, що мають важливе юридичне значення. Від наявності на судні належних суднових документів залежить можливість виходу судна в рейс. За даним, зазначеним у суднових документах, обчислюється розмір стягнутих з судна зборів. Тільки при наявності необхідних документів можливий продаж - купівля судна і визнання законності здійснюваної операції.

       Суднові документи, і особливо ведуться на судні журнали, мають важливе доказове значення при судовому, адміністративному та відомчому розгляді пов'язаних з мореплавством пригод і суперечок.

       При перевірці судна на відповідність  вимогам безпеки мореплавання  воно вважається таким, що не відповідає цим вимогам, якщо передбачені міжнародними конвенціями суднові документи відсутні або термін їх дії закінчився.

      РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДНА  ЯК МАЙНА

     2.1. Поняття судновласника  як особи, вповноваженої  розпоряджатися морським  судном

     Під власником судна розуміється  суб'єкт права власності, особа, яка  здійснює щодо судна правомочності  власника.

       Власник судна має право на  свій розсуд вчиняти щодо судна  будь-які дії, що не суперечать  закону й іншим правовим актам  і не порушують права і законні інтереси інших осіб, в тому числі відчужувати судно у власність іншим особам (відчуження майна - передача майна, що належить одній особі, у власність іншої особи; один із способів здійснення власником правомочності розпорядження належним йому майном). Він може, залишаючись власником, передавати іншим особам права володіння, користування і розпорядження судном, і розпоряджатися ним іншим чином.

       Судновласником є особа, яка  експлуатує судно від свого  імені, незалежно від того, чи  є воно власником судна або використовує його на іншій законній підставі.

       Під експлуатацією судна розуміється  комплекс дій з технічного  обслуговування судна, організації  його страхування, ведення фінансового  планування та звітності, управління  екіпажем, постачання паливом, диспетчерського оперування і відфрахтування.

       Якщо власник сам експлуатує  судно від свого імені, він  одночасно є і судновласником.

       Законною підставою для експлуатації  судна від свого імені може  бути також договір про подання  судна його власником або особою, яка має на нього право господарського відання або оперативного управління, у тимчасове користування третій особі на умовах бербоут-чартера (подання судна, не укомплектованого екіпажем, не спорядженого і не має постачання - «голого» судна). Судновласником виступає також особа, фактично володіє судном та використовує його на законній підставі за договором фрахтування судна з екіпажем на час (тайм-чартер).

     Важливим  способом ефективного використання морського транспорту є морське  агентування. У морському порту або поза його територією діють як постійні представники судновласника агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов’язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. Плата за послуги агентських організацій усіх форм власності встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням із Міністерством економіки України. При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона її на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.

     Агентування морського флоту здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності, що мають  ліцензію, одержану відповідно до чинного  законодавства України.

     Морський агент виконує формальності та дії, пов’язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна; допомагає капітану судна у налагодженні контактів із службами порту і місцевими органами державної виконавчої влади; організовує постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж; інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають із договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов’язані з перебуванням у порту; залучає вантажі для морських ліній; здійснює збір фрахту, експедирування вантажу і наймання екіпажів для роботи на суднах; виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

     Договір морського агентування, укладений на визначений термін, припиняється після його закінчення, якщо умовами договору не передбачено інше. Якщо договір морського агентування укладено на невизначений термін, то кожна із сторін вправі розірвати договір за наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши про це іншу сторону не пізніше ніж за три місяці з часу, коли стало відомо про такі причини⁶.

     Іншими  поширеними договорами морського транспортування  є договори фрахтування, лізингу, буксирування суден та страхування.

     2.2. Лізинг судна

       Лізинг (фінансова оренда) - вид прямих  інвестицій, при якому лізингодавець  зобов'язується придбати у власність  вказане лізингоодержувачем майно  у певного продавця передати  це майно лізингоодержувачу в якості предмета лізингу за певну плату, на певний термін і на визначених у договорі фінансового лізингу умовах у тимчасове володіння та користування.

       Лізингодавець сплачує споруду  (або покупку) судна для лізингоотримувача.  Лізингові правовідносини крім лізингодавця і лізингоодержувача повинні включати в себе ще один додатковий суб'єкт - продавця лізингового майна (для нового судна - суднобудівний завод). Лізингову угоду складають як мінімум два обов'язкових договору - власне договір лізингу і договір купівлі-продажу (суднобудівний договір). При цьому в суднобудівному договорі замовник судна - лізингодавець зобов'язаний передбачити положення про те, що судно будується спеціально для здачі в лізинг. Лізингоодержувач як користувач судна відіграє визначальну роль у визначенні технічних характеристик споруджуваного судна - предмета лізингу. Він володіє відносно судна (його характеристик і якості) усіма правами та обов'язками фактичного замовника - покупця майна, хоча юридичним (формальним) замовником судна є лізингодавець.