Україна як суб`єкт міжнародного космічного права

 Австралійський закон  про космічну діяльність –  це майже кодекс, який регулює  питання, які в нас знаходяться  на рівні підзаконного регулювання:  від статусу космонавтів і  правового режиму технологій  до відшкодування шкоди навколишньому  природному середовищу.

Чинний український закон  не врегульовує питання космічних  технологій та не встановлює особливості  у правовій охороні інтелектуальної  власності в космічній діяльності, хоча це одна найбільш актуальних сфер у космічній діяльності.

Звичайно, основним органом, який здійснює регулювання у цій  сфері, є Національне космічне агентство  України, яке особливо останнім часом  активно долучається до проблем  розвитку космічного права. У зв’язку  з тим, що сьогодні гостро постала  необхідність залучення приватних  інвесторів у космічні проекти, виникає  необхідність в удосконаленні законодавства  у цій галузі, адже раніше всі  проекти здійснювались за рахунок  державних коштів. А приватні інвестори  вимагають, перш за все, визначення свого  статусу, статусу своїх внесків, а також чекають на певні гарантії – звичайно, це все сфера, яка повинна бути врегульована правом. Тому Національне космічне агентство зараз активно долучається до проблем розвитку космічного права.

Прикладом консервативного  законодавчого регулювання є  концепція, закріплена в статті 4 Закону Україні «Про підприємництво», який в цій частині досі чинний і  встановлює певні обмеження щодо підприємницької діяльності. Мова йде  передусім, про те, що відповідно до цього закону діяльність, пов'язана  з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у  тому числі з їх космічними запусками  із будь-якою метою, може здійснюватися  тільки державними підприємствами та організаціями. Це призводить до гальмування  залучення інвестицій до України  у цій галузі та гальмування розвитку космічних технологій, їх комерціалізації  та застосування в цивільному обігу. Оскільки така діяльність, про яку  йдеться в згаданій статті, при  розширеному тлумаченні охоплює  практично будь-яку діяльність у  космічній галузі, для доступу  приватного капіталу принаймні в  українській юрисдикції місця майже  не залишається. Залишаються лише декларації про те, що Україна активно залучає  інвесторів, у тому числі приватних, для здійснення спільних космічних  проектів. Насправді, в нинішніх умовах це надзвичайно важко.

У Київському політехнічному свого часу вчилися Сергій Корольов і Володимир Челомей (конструктор  відомої ракети-носія "Протон"). Ракетна техніка взагалі пішла, до речі кажучи, із просторів "неньки": перші у світі бойові ракети (після  китайських дослідів, що канули в Лєту, до н.е.) створив нащадок українських  козаків генерал-лейтенант Олександр  Засядько, він же організував у  російській армії першу ракетну  роту. А іменами Янгеля і, пізніше, Уткіна (генеральних конструкторів  КБ "Південне" у Дніпропетровську, творців серії балістичних ракет, включаючи "Сатану" і "Скальпель") на Заході починаючи з 50-х рр. лякали діточок. [13, С. 13 – 18].

 

2.3 Перспективи розвитку  міжнародного космічного співробітництва  України

 

В останні роки діяльність у космічній галузі дещо уповільнилась, але, як вважають у Національному космічному агентстві України (НКАУ), зараз Україна виходить на новий виток в освоєнні космосу.

Сьогодні НКАУ координує  роботу більш ніж 40 підприємств - у  тому числі таких гігантів, як "Південмаш", де виробляються ракети-носії, КБ "Південне" ім. М.Янгеля, де вони проектуються, підприємства "Комунар", "Хартрон", "Укркосмос", "Обрій", "Київський радіозавод", мережа науково-дослідних центрів  і інститутів. Всі вони зосереджені  в шести географічних пунктах - Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Чернігові  і Криму. Для керування супутниками  в Україні також створений  єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), що включає центри керування польотами космічних  апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного  поля і космічного простору.

Основна продукція, якою можуть похвалитися українські виробники - це в першу чергу ракети-носії, що доставляють супутники на орбіту. Їхній спектр широкий - від "космічного пікапа" типу "Циклон-3", що бере на борт 600 кг вантажу, до "ваговика" "Зеніт-3SL", що витягає за межі планети  добрих шість тонн. Зараз йдуть  роботи над створенням потужної ракети-носія "Циклон-4" із високоточною системою керування і збільшеного запасу палива, із наступного року їх планується запускати по 6 одиниць у рік.

Новий напрямок - використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (більше відомих  під натовською класифікацією як SS-18 "Сатана"). У цьому проекті, що одержав назву "Дніпро", Україна  тісно співробітничає з Росією. Спочатку фігурував у цій програмі і  Казахстан - але лише на правах власника космодрому Байконур, що нині орендують  усе ті ж росіяни (так що, зустрівши  в літературі згадування про казахів-учасників, не вірте очам своїм). Перша модель - "Дніпро-1" (маса корисного навантаження 3,5 тонн) - вже здійснила два виводи на орбіту супутників, а дебютний запуск "Дніпро-М" із вантажопідйомністю 5 тонн запланований на 2003 рік

Цікавий той факт, що українська космічна галузь спроможна виготовляти  далеко не лише транспорт - ракети-носії. Якщо авіаційне бортове устаткування вітчизняного виробництва не завжди відповідає міжнародним нормам, то в космосі - інша картина, і досвід у наших виробників уже є.

Україна спроможна виготовляти  устаткування для потреб космосу. Так, покладене на нас завдання по розробці і виробництву систем керування  космічними апаратами "Компарус" для МКС (міжнародна космічна станція) "Альфа" виконали на сто відсотків. Апаратура радіоуправління (вона являє  собою чотирьохконтейнерний варіант, два з яких - наші, а два контейнери - російські) зараз відмінно діє в  службових модулях МКС "Зоря" і "Зірка" безпосередньо на орбіті. Українські підприємства мають потужний потенціал у розробці і виробництві  найсучаснішої продукції для  космосу, і готові виконувати подібні  замовлення, але, усе впирається в  кошти.

Загалом, Україна може бути супердержавою, принаймні в космосі. Тільки їй потрібні для цього гроші.

Говорячи про міжнародне співробітництво, НКАУ згадує насамперед свої проекти "Морський старт" і "Старт  із пустелі". Обидва, що зрозуміло  з назви, належать до сфери так  званих "пускових послуг", і до освоєння космічного простору і наукових досліджень відношення не мають, хоча і дуже цікаві з технічної точки  зору. Участь у розробках американської  компанії "Боїнг" і норвезької "Кварнер" надають їм незабутній присмак комерції. Хоча і від цього, зрозуміло, нікуди не дітися.  [14, С. 11 – 17].

Крім виконання замовлень  вітчизняних і іноземних клієнтів, підприємства космічної галузі мають  сьогодні стратегічне завдання - максимальне  використання своїх суперсучасних  технологій для більш "приземлених" сфер: виробництва товарів і послуг для пересічного споживача. Саме це диктує і нещодавно прийнятий  указ Президента "Про використання космічних технологій для інноваційного  розвитку держави". Цій новоявленій  стратегії буде присвячена і виставка "Космічні технології -- на службу суспільству", яку планується провести наприкінці літа в Києві. Варто додати, що "приземленням космосу" убивається, за задумом, відразу  декілька зайців: зберігається потенціал  підприємств, останні заробляють собі кошти самі, створюються нові робочі місця, плюс державі приємно - створюється  конкуренція імпортним товарам.[15, С. 128].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. НАЦІОНАЛЬНЕ КОСМІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ.

3.1 Структурна політика  та основні пріоритети в космічній  діяльності України

Українську космонавтику традиційно розглядають під кутом  зору перспектив успадкованої ракетно-космічної  галузі та збереження стратегічного  потенціалу. Доля 30-тисячної армії фахівців найвищої кваліфікації, які одержують (у середньому) 1700 гривень на місяць і достойно впорюються (поки що) з  найскладнішими міжнародними проектами, — питання першорядної важливості. Проте, кажучи про майбутнє, варто  глянути на проблему з погляду  пріоритетів і вузлових точок  космічної діяльності як елемента цілісної стратегії соціально-економічного розвитку країни, або, іншими словами, з погляду затребуваності космічного потенціалу.

Спочатку — кілька тез  про сучасний космос, точніше —  кілька штрихів до того висновку, який ми сформулювали в попередній статті. А саме: висновку про те, що в сучасному  світі космонавтика набула нової  якості, а космічна політика стала  пріоритетом державної політики розвинених держав (підкреслимо —  не тільки космічних гігантів).

Понад 250 млрд. доларів у  рік на космічну діяльність — це, можливо, відносно небагато (приблизно  ВВП України). Проте щорічне зростання  — понад 10% протягом останніх чотирьох років (включно з кризовим часом) примушує експертів визнати, що через 10—15 років цей сектор буде одним  із визначальних у світовій економіці.

             Практичне здійснення космічної політики відбувається в наш час із допомогою організації метапроектів (надпроектів). Це не модний термін чи методична новація. Йдеться насамперед про нову культуру космічних проектів — їх залежність від глобальних і національних пріоритетів та завдань, «вбудованість» у спільну стратегію розвитку держави, орієнтованість на користувача. Характерні приклади: Міжнародна космічна станція (МКС), глобальна «система систем» спостереження за Землею (GEOSS), Глобальна стратегія досліджень (освоєння Місяця, Марса й далі).

Остання будується на основі узгоджених наукових проектів різних країн, розробки нових космічних  засобів, наукової апаратури, численних  наземних досліджень. Глобальне завдання — походження життя і доля цивілізації  — потребує координації не тільки власне дослідників космосу, а й  політиків, економістів... Великий резонанс викликали висновки комісії Августина (створеної президентом Б.Обамою для аналізу програм НАСА в  галузі згаданої стратегії). Запропоновано  підхід, відмінний від концепції  НАСА, так званий гнучкий шлях, який і став основою нової американської  стратегії і який ліг в основу бюджету НАСА на 2011—2015 роки.

Звернімо увагу на механізм ухвалення рішень у рамках таких  проектів. Концепція, розроблена фахівцями  космічної галузі, проходить апробацію  в незалежних експертів, учених і  менеджерів, економістів. Необхідна  умова проходження проекту —  підтримка громадян (не менше 50%), а  також міжнародних партнерів. Для  країн, яким не до снаги власні масштабні  місії, участь у таких метапроектах — питання космічної перспективи.

Всебічний аналіз пріоритетів  сучасної космонавтики та шляхів її розвитку виходить за рамки цього тексту. Але незаперечним є вихідний тезис  про нову якість сучасної космонавтики. Дозволимо собі з цього приводу  трохи патетики.

Початок космічної ери  у 60-х роках ХХ століття — це не тільки технологічний прорив у розвитку цивілізації. Слід усвідомити, що настав новий етап, у якому якісно змінюється масштаб діяльності людини. Космос стає найбільшим ресурсом розвитку людства, а його освоєння — умова стійкого розвитку і, власне, виживання людини як виду. [16, С. 432].

Повсякденне життя кожного  з нас уже стало залежним від  космічних технологічних систем, насамперед телекомунікаційних, навігаційних, метеорологічних. Відома теза про космічні технології як локомотив розвитку високотехнологічних  галузей нині набуває нової, чіткішої форми. Цілі галузі не можуть розвиватися  без космічних технологій, інформації, сервісів. Зі сказаного випливає, що космонавтика тепер — не спосіб підвищення авторитету чи успадкована  проблема; це сфера, яка визначає можливість інноваційного розвитку. Тому усвідомлення власного місця в доленосному  процесі освоєння й використання космосу — це питання вибору. Між розвитком і стагнацією, цивілізованістю  й хуторянством, наукою і мракобіссям. Не буде перебільшенням твердження, що визначення орієнтирів власної стратегії  космічних досліджень — питання  вибору власного майбутнього.

Наведена висока оцінка ролі сучасної космонавтики викликає практичне  запитання про наш власний  шлях, пріоритети, масштаби космічної  діяльності з урахуванням економічних  реалій, сьогоденних проблем і  найближчих потреб. У нині чинні  політичні документи закладено  приблизно таку логіку (спрощень у  стислому викладі не уникнути, але  смисл, думаємо, адекватний).

Україна — космічна держава, яка володіє практично повним циклом розробки, випробувань, запуску  та експлуатації космічних засобів, а також отримання та обробки  інформації. Ми посідаємо високі місця  в рейтингах космічного потенціалу, кількості пусків, залучені в основні  міжнародні організації, які приймають  рішення у сфері космосу. Ми реалізували  один із найефективніших комерційних  проектів — Морський старт, беремо участь в інших важливих проектах (Циклон-4 з Бразилією), створили для  Єгипту супутник спостереження Землі  та реалізуємо власну космічну програму.

 

3.2 Науково-технічна політика  та політика в сфері забезпечення  безпеки і оборони держави

Основним завданням науково-технічної  політики є збереження та розвиток накопиченого науково-технічного потенціалу в умовах дефіциту коштів, максимальне  використання потенціалу космічної  галузі в інших сферах економіки  та трансформація його до потреб ринку  з мінімальними втратами.

Вирішення цього завдання повинно проводитися таким шляхом:

·визначення пріоритетних напрямів розвитку науково-технічних досліджень і розробок та їх державна підтримка (для експортної діяльності - з урахуванням  тенденцій розвитку світового ринку  космічних послуг та технологій);

·підвищення системного завантаження профільних підрозділів підприємств  галузі виконанням складних НДДКР як засобу запобігання втрат накопичених  знань та досвіду при зміні  поколінь фахівців;

·впровадження механізму  ефективного стимулювання науково-технічної  творчості робітників галузі, у тому числі у сфері винахідницької та наукової діяльності;

·оновлення і подальший  розвиток технічного оснащення експериментально-дослідницької  бази підприємств та організацій  та робочих місць фахівців космічної  галузі провідних спеціальностей, освоєння і впровадження GALS-технологій створення  виробів та комплексів з урахуванням  усіх етапів життєвого циклу;

·якісне інформаційне забезпечення НДДКР стосовно конкуруючих зарубіжних проектів і програм;

·передача і впровадження окремих науково-технічних результатів  виконання НДДКР з космічної  тематики в інші галузі господарського комплексу країни;