Вищі органи Європейського Союзу

Другою дуже важливою функцією Суду ЄС є розгляд та регулювання розбіжностей між державами-членами, між ними та ЄС, інститутами ЄС, ЄС та фізичними і юридичними особами. Крім того, Суд Європейського Союзу робить висновок щодо міжнародних угод та попередніх слухань справ, які передані йому національними судами.

Євросуд є вищою інстанцією. Він не має у своєму розпорядженні будь-яких засобів примусу. Проте, враховуючи його становище та авторитет, держави-члени та інститути ЄС, як правило, погоджуються з його рішеннями.

Стосовно функцій Суду І Інстанції, то на перших порах Суд І Інстанції мав обмежені повноваження, але з плином часу сфера його компетенції була розширена. На даний час, СПІ може виносити рішення в наступних справах: спори між органами Співтовариств та їх функціонерами; спори між Європейською Комісією та підприємствами у сфері діяльності ЄСВіС; спори фізичних та юридичних осіб з органами Співтовариств з питань монополії та демпінгу; спори про відшкодування на підставі мінімальної відповідальності за шкоду, завдану фізичним або юридичним особам діяльністю органів чи функціонерів Співтовариств.[12]

3. Механізм прийняття рішень органами Європейського Союзу.

Органи Європейського Союзу у межах своїх повноважень приймають рішення, що є загальнообов'язковими для всіх членів ЄС і підлягають виконанню. Зараз ми розглянемо механізм їх прийняття окремими органами.

Європейський Парламент бере учать у законодавчому процесі, й за останні роки його вповноваження у цій сфері неабияк розширилися. На сьогодні, окрім спеціальної процедури прийняття бюджету, існує чотири види законодавчих процедур (ст.ст. 251, 252 Договору про Співтовариство).

Перша процедура: схвалення - є правом вето Європейського Парламенту. За    цією     процедурою     схвалення     законодавчих    актів     Співтовариства Європейським Парламентом є необхідним, і Рада Міністрів не може діяти далі, не отримавши його.

Друга процедура: консультацій. Для прийняття рішень Радою Міністрів на підставі пропозицій, наданих їй Європейською Комісією, необхідно, Необхідно щоб Європейський Парламент висловив свою позицію.

Третя процедура: співробітництва.

Після   консультацій  з   Європейським   Парламентом  щодо   пропозицій, наданих Європейською Комісією, Рада Міністрів приймає спільну позицію. Цей документ направляється до Європейського Парламенту, який може: А) прийняти або не прийняти жодного рішення;

Б) запропонувати доповнення документа абсолютною більшістю голосів. В) Відхилити спільну пропозицію.

Четверта процедура: прийняття спільних рішень.

Рішення приймаються спільно Європейським Парламентом і Радою Міністрів. Ця процедура складається з 3 фаз:

1) Європейська Комісія  направляє  свої пропозиції до  Європейського Парламенту та Ради Міністрів, а Європейський Парламент висловлює свою  позицію, з урахуванням якої Рада Міністрів кваліфікованою більшістю приймає свою позицію та надсилає її до Європейського Парламенту;

2) Європейський Парламент може:

А) прийняти спільну пропозицію або не прийняти жодного рішення;

Б) відхилити документ абсолютною більшістю;

В) запропонувати доповнення абсолютною більшістю.

3) Рада Міністрів кваліфікованою більшістю може прийняти всі доповнення, тоді акт вважається прийнятим. Якщо Рада Міністрів не погоджується з доповненнями, створюється Узгоджувальний комітет. Узгоджувальний комітет повинен виробити спільний текст акта; якщо не досягнуто домовленості стосовно спільного документу акт вважається неприйнятим.

Європейський Парламент на вимогу 1/4 частини своїх членів може створювати тимчасові Комітети для розслідування випадків порушення законодавства ЄЄ або його неслушного впровадження.

Європейський Парламент може відправити Європейську Комісію у відставку, якщо винесе їй вотум недовіри, прийнятий кваліфікованою більшістю 2/3 голосів. У цьому разі Європейська Комісія повинна колективно піти у відставку (ст. 201 Договору про Співтовариство).[13]

Стосовно механізму прийняття рішень Європейською Радою, то порядок їх прийняття наступний:

1) процедура одностайності;

2) кваліфікованим більшістю (в даний час у Раді 87 голосів, хоча всього 15 країн; для кваліфікованої більшості потрібно 62 голоси);

3) простим більшістю.

У ряді випадків Європейська Рада звертається за консультаціями в економічний або соціальний рада, або рада регіонів.

Рішення приймаються за ст.189 договору про ЄС. За своєю ініціативою Рада не в праві приймати рішення.

Європейська Рада має досить солідним апаратом. Провідну роль тут відіграє Комітет постійних представників (представники держав-учасниць ЄС в ранзі послів).

Рада ЄС має повноваження приймати рішення і здійснювати повноваження відповідно до положень Договору про Співтовариство (ст. 202 Договору про Співтовариство). У більшості випадків вона може приймати рішення тільки на підставі розроблених Європейською Комісією пропозицій та після консультацій з Європейським Парламентом. Якщо Рада Міністрів бажає внести зміни до пропозиції, то таке рішення може буди прийняте лише одноголосно;  проте такі зміни та доповнення не можуть змінювати основ пропозицій.

Згідно зі ст. 203 [146] ДЄС Рада складається з представників усіх країн-членів міністерського рівня, уповноважених до діяльності урядом своєї країни. Це, як правило, міністри, але можуть бути і заступники міністрів і навіть держсекретарі та їх заступники. Однак, потрібно пам'ятати, що тільки члени Ради, котрі мають статус міністра можуть голосувати на засіданнях Ради. Держсекретар може замінити міністра, але без права голосувати. У засіданнях Ради бере участь один представник від кожної країни, уповноважений своїм урядом, тобто, у Раді представлені інтереси окремих країн-членів Євросоюзу, а сама Рада є органом з міжнародним статусом.[14]

Рада не проводить своїх засідань регулярно. Залежно від сфери справ, які розглядаються, окремі уряди делегують на засідання Ради відповідних своїх посланців. Тобто, фактично існує кілька Рад, кожна з яких займається іншою галуззю: Рада з загальних справ (міністерство закордонних справ), економічних та фінансових справ(міністерство фінансів), внутрішніх справ і цивільної оборони, правосуддя, сільського господарства, внутрішнього ринку, наукових досліджень, навколишнього середовища, рибальства, транспорту та телекомунікації, зайнятості та соціальної політики, промисловості та енергетики, бюджету, розвитку, споживачів і туризму, освіти та молоді, здоров'я, культури. Найважливіші Ради з точки зору нинішнього Євросоюзу, тобто Рада з загальних справ, сільського господарства, економіки та фінансів зустрічаються щомісяця. Решта Рад принаймні раз на рік (переважно 1-5 разів на рік). Окрім вищезгаданих Рад, у разі необхідності можуть відбуватися засідання неформального характеру. Вони не мають офіційного порядку денного засідання, і на них не приймаються рішення.

Раду Європейського Союзу можуть утворювати керівники країн та урядів. Так відбувається, наприклад, у ситуації, описаній у ст. 7 [Р.1] ДЄС, коли Рада може вжити певних заходів до країн-членів, які порушують основні принципи та права, згадані у ст. 6 [Р] ДЄС, а також при встановленні т.зв. глибшої співпраці   (ст.11[5а] р.2 ДЄС)  та  розгляді  деяких   питань,   пов'язаних  із функціонуванням Валютно-Економічного Союзу і Європейського Центрального Банку. У цих ситуаціях керівники країн урядів діють не тільки як Європейська Рада, але також як Рада Європейського Союзу, завдяки чому прийняті ними рішення мають не лише політичне значення, але й правову силу. Головують у Раді Європейського Союзу окремі країни за принципом ротації (півроку) у послідовності, затвердженій одноголосно всіма країнами-членами. Відтак, ведемо мову про головування (президентство) країн, а не конкретної особи. На практиці це означає, що навіть задовго до закінчення піврічного терміну може відбутися зміна особи Головуючого на Раді, наприклад, унаслідок змін в уряді країни, яка головує в той час.

Голова Ради виконує насамперед організаційні та представницькі функції. До його повноважень належить скликання засідань Ради, складення проекту порядку денного, плану роботи Ради, проведення голосування, а також підписання протоколів і правових актів, прийнятих Радою самостійно або у співпраці з Європейським Парламентом. Крім того, Голова представляє Раду в контактах з іншими органами Європейського Союзу і третіми суб'єктами.[15]

Європейська Комісія має виключне право ініціювати прийняття рішень У Співтоваристві (ст. 201 Договору про Співтовариство). Вона може подавати свої пропозиції щодо будь-якого питання, що входить до компетенції Співтовариства. Рада Міністрів та Європейський Парламент, не маючи права ініціювати прийняття рішень у Співтоваристві, можуть звернутись до Європейської Комісії із спеціальним запитом представити свої пропозиції з приводу певного питання. Проте навіть якщо Європейська Комісія готує пропозиції за запитом іншого органу вона залишається політично відповідальною за представлені пропозиції.

Європейська   Комісія   може   ініціювати   справу   проти   Європейського Парламенту  і  Ради  Міністрів,  якщо  дійде  висновку,   що  дії  цих  органів суперечать     законодавству     Співтовариства     (ст. 232     Договору     про. Співтовариство). Європейська Комісія відповідає за підготовку проекту Бюджету Співтовариства.

Європейська Комісія утворюється в два етапи. Спершу, країни-члени одноголосно визначають кандидата на Голову Комісії, який повинен бути затверджений Європейським Парламентом. На другому етапі, за домовленістю з кандидатом на Голову Комісії, країни висувають решту кандидатів на членів Комісії. Каденція Комісії триває 5 років, а комісарам належить право багаторазового призначення. Комісар може відмовитися від своєї посади ще до закінчення терміну.

Лише Європейський Парламент може змусити Комісію подати у відставку, це може відбутися в разі висловлення вотуму недовіри до Комісії (ст. 201 [144] ДЄС). У такому разі ціла Комісія подає у відставку, за правилом - усі комісари солідарно відповідають за свою роботу. Неможливо висловити вотум недовіри одному члену Комісії. Як уже раніше згадувалось у розділі про Європарламент, ніколи ще не вдавалося висловити вотум недовіри до Комісії, хоча такі спроби робилися неодноразово. Однак, у 1999 році Європейський Парламент використав щодо Комісії інший інструмент контролю. За умов зростаючої підозри про неправильне розпорядження фінансами, Парламент скликав спеціальну слідчу комісію, контроль якої підтвердив багато порушень. Ще до офіційного повідомлення про рішення слідчої комісії, колишній Голова Комісії - Жак Сантер подав Єврокомісію у відставку.[16]

Суд ЄС забезпечує дотримання законності під час тлумачення та застосування права Співтовариства (ст. 220 Договору про Співтовариство).

Процедура преюдиціального розгляду використовується для того, щоб забезпечити уніфіковане тлумачення та застосування права Союзу. Суд ЄС може приймати рішення в преюдиціальному порядку, з питань що стосуються:

1) Тлумачення положень Договору про ЄС;

2) Дійсності та тлумачення актів, прийнятих інститутами Союзу та Європейського Центрального Банку;

3) Тлумачення статутів організацій, створених Радою Міністрів, якщо це передбачено їхніми статутами.

Суд ЄС також наділений повноваженнями розглядати справи щодо невиконання державами-членами ЄС своїх зобов'язань за Договором про ЄС; бездіяльності   Європейського  Парламенту,   Ради  Міністрів  чи  Європейської Комісії, якщо така бездіяльність суперечить Договору про ЄС, а також розглядає законність актів, прийнятих спільно Європейським Парламентом і Радою Міністрів, Європейською Комісією та Європейським Центральним Банком.

Суд ЄС нараховує зараз 27 Суддів і 8 Генеральних Радників. Якщо Суд ЄС виступить з такою вимогою, то кількість Радників може бути збільшена у разі прийняття Радою одноголосного рішення. Кожна країна-член має право висунути лише одного Суддю, натомість стабільних Генеральних Радників можуть мати тільки великі держави (Німеччина, Франції, Великобританія, Іспанія, Італія). Решта місць займають за принципом ротації Радники з менших країн.

Згідно зі ст. 223 [167] ДЄС Генеральних Суддів і Радників Європейського Суду вибирають серед осіб, які мають певні гарантії незалежності і відповідають умовам, існуючим у їхніх країнах, для зайняття найвищих посад у судах, або є визнаними і компетентними юридичними консультантами. Отже, вони призначаються на шість років шляхом загальної згоди урядів усіх країн-членів. Кожні три роки відбувається часткова зміна складу Суду - 7 чи 8 Суддів і 4 Генеральні Радники.

Суд ЄС засідає на пленарних засіданнях, які вважаються дійсними, якщо в них беруть участь 19 суддів. На вимогу сторін судового провадження засідання Суду ЄС може відбуватися в повному складі. Хоча, як правило, справи розглядаються у 3- чи 5- особових палатах.

Вироки виголошуються відкрито і набирають чинності з днем виголошення. Суд Першої Інстанції засідає так само в 3- чи 5- особових палатах, але може вести справу і в повному складі.[17]

Отже, проаналізувавши вищевикладене можна дійти висновку що повноваження органів ЄС і механізм прийняття рішень обумовлені реальним дотриманням принципу стримувань та противаг.