Безробіття – одна із головних проблем сьогодення

Статтею 19 Закону України  «Про зайнятість на¬селення» на Державну службу зайнятості покладено такі обов'язки:

— аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робо¬чу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

— консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноваже¬них ними органів, які звертаються до служби зайня¬тості, про можливість одержання роботи і забезпе¬чення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

— ведення обліку вільних робочих місць і грома¬дян, які звертаються з питань працевлаштування;

— надання допомоги громадянам у підборі підхо¬дящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у доборі необхідних працівників;

— організація при потребі професійної підготов¬ки і перепідготовки громадян у системі служби зай¬нятості або направляння їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчан¬ня;

— надання послуг з працевлаштування та про¬фесійної орієнтації працівникам, які бажають зміни¬ти професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму

— праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайня¬тому населенню;

— реєстрація безробітних;

— участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп на¬селення від безробіття.

Крім обов'язків, Державна служба зайнятості має чітко визначені  статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення» права, в тому числі:

— одержувати від підприємств, установ і органі¬зацій незалежно від форм власності статистичні дані по наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прий¬нятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивіль¬нення працівників;

— розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

— направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних  посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

— направляти безробітних громадян за їх ба¬жанням на оплачувані громадські роботи;

— укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з грома¬дянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вар¬тості проїзду, добових, а також надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

— оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття но¬вої професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання стипендії у розмірах, перед¬бачених законодавством України;

— вносити пропозиції до місцевих Рад народних депутатів про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

— компенсувати до 50 відсотків витрат підпри¬ємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Розглядаючи права та обов'язки Державної служби, треба  звернути увагу на те, що норма чин¬ного законодавство України, яка регулює  діяльність цього державного органу, відповідає в цілому нор¬мам міжнародно-правових актів, насамперед Кон¬венції МОП № 88 «Про організацію служб зайня¬тості» (1948 р.) Вказана Конвенція зобов'язує країни — члени МОП організувати та фінансувати державні служби зайнятості, які б надавали безоп¬латні послуги. Стаття 6 Конвенції відносить до функцій служби зайнятості при наданні послуг без¬робітним у працевлаштуванні: реєстрацію осіб, що шукають роботу, ведення обліку їх професійної ква¬ліфікації, досвіду і побажань, опитування їх з метою підшукування їм роботи, у випадку необхідності проведення перевірки їх фізичного стану та профе¬сійної підготовки, сприяння їм в отриманні профе-сійної орієнтації, підготовки і перенавчання, збиран¬ня з підприємців відомостей про наявні вакантні посади та вимоги, яким повинні відповідати потрібні працівники, направляти на вакантні посади канди¬датів з підходящою кваліфікацією та придатних до праці за своїм фізичним станом, організовувати обмін переліками осіб, що шукають роботу, та ва¬кантних посад між окремими бюро з найму, у ви¬падках коли особи, що шукають роботу, не можуть бути працевлаштовані на підходящу роботу чи коли вакантні посади не можуть бути зайняті підходящи¬ми кандидатами за допомогою бюро, до якого вони вперше звернулися, чи в інших випадках, що вип¬равдовують такий захід. До функцій служби зайня¬тості Конвенція відносить і заходи щодо полегшення безробітному працевлаштування, а саме: сприяння безробітному в зміні професії для того, щоб пропо¬зиція робочої сили відповідала попиту на неї, в по¬легшенні територіальної мобільності для отримання роботи в районах, де є вакансії, в забезпеченні тим¬часового переведення працівника з одного району в інший у випадку тимчасового браку чи надлишку робочої сили в тому чи іншому районі Таким чином, більшість передбачених вказаною вище Конвенцією МОП функцій державних служб зайнятості країн — членів МОП повністю притаманні Державній службі зайнятості в Україні.

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою Украї¬ни Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіт¬тя»  функції із забезпечення виплати та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону, а саме: допомоги у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності; допомоги у зв'язку з частковим безробіттям; матеріальної допо¬моги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матері¬альної допомоги у зв'язку з безробіттям, одноразово матеріальної допомоги безробітному та непрацездат¬ним особам, які перебувають на його утриманні; до¬помоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, соціальних послуг з професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації та профорієнтації; пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для праце¬влаштування безробітних та фінансування органі¬зації оплачуваних громадських робіт для безробіт¬них;  інформаційних та  консультаційних послуг, пов'язаних з працевлаштуванням та контролю за правильністю   нарахування,   своєчасність   сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам до¬помоги у зв'язку з частковим безробіттям були пе-редані від Державної служби зайнятості населення до Фонду загальнообов'язкового державного соціаль¬ного страхування України на випадок безробіття, який є правонаступником державного Фонду сприяння зайнятості населення.

Широкому колу прав Державної  служби зайня¬тості, в свою чергу, кореспондують  відповідні обов'язки роботодавців. Статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» та ЗО Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван¬ня на випадок безробіття» визначають, що підприєм¬ства, установи й організації незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню Державної політики зайнятості на ос¬нові:

— додержання законодавства про працю, а та¬кож прийнятих відповідно до нього умов договорів та угод;

— організації професійної підготовки, перепідго¬товки і підвищення кваліфікації працівників, а та¬кож професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва;

— працевлаштування визначеної місцевими дер¬жавними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують со¬ціального захисту і не здатні на рівних умовах кон¬курувати на ринку праці;

— інформування працівників про наявність ва¬кантних робочих місць (посад), у тому числі з непов¬ним робочим часом;

— реєстрації у місцевих центрах зайнятості за місцезнаходженням, щомісяця у повному обсязі на-давати їм інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та дані про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не пра¬цюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалеж¬них від них причин, і в десятиденний строк — про всіх прийнятих працівників згідно а формами дер¬жавної статистичної звітності та первинного обліку, затвердженими Державним комітетом статистики України;

— надання повідомлення при вивільненні праців¬ників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, органі¬зацій, скороченням чисельності або штату праців¬ників підприємства, установи, організації незалежно від форм власності державній службі зайнятості не пізніш як за два місяці у письмовій формі, з зазна¬ченням підстав і строків вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розміру оп¬лати праці та надання в десятиденний строк після вивільнення — списків фактично вивільнених пра¬цівників. У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника;

— реєстрації у виконавчій дирекції Фонду за-гальнообов'язкового державного соціального страху-вання України на випадок безробіття за місцем свого знаходження як платника страхових внесків у 10-денний строк з дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником;

— своєчасної та повної сплати страхових внесків;

— надання виконавчій дирекції Фонду загально-обов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття відомостей про:

— прийняття на роботу працівників;

— заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо;

— сплату страхових внесків, у тому числі за¬страхованими особами;

— ліквідацію чи реорганізацію підприємства, ус¬танови, організації, аміну юридичної адреси. Дос¬товірність зазначених у документах даних пере¬віряється виконавчою дирекцією Фонду. У разі їх недостовірності роботодавець добровільно чи  на підставі рішення суду повинен відшкодувати страхо¬вику заподіяну шкоду.

Підприємства, установи й організації в разі відмови  у прийнятті на роботу спеціалістів, які буди раніше ними заявлені, повинні відшкодувати дер¬жавній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, пе¬репідготовкою, виплатою допомоги у зв'язку з без¬робіттям та матеріальної допомоги у зв'язку з без¬робіттям.

3.2 Порядок працевлаштування  за до¬помогою Державної служби зайнятості населення.

  Працевлаштування громадян за сприяння Дер¬жавної служби зайнятості населення починається зі звернення громадян до цієї служби. Згідно зі стат¬тею 1 Положення про порядок реєстрації, перереє¬страції та ведення обліку громадян, які шукають ро¬боту, і безробітних, виплати допомоги у зв'язку з безробіттям, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та пере¬підготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року №578\ до Державної служби зайнятості мають право зверта¬тися за безплатним сприянням у працевлаштуванні всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час Незайняті громадяни (в тому числі особи, які доглядають за інвалідом І гру¬пи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пансіонером, який за висновком медичного закла¬ду потребує постійного стороннього догляду), інваліди та пенсіонери, які звертаються до служби зайнятості за сприянням у працевлашту¬ванні, підлягають реєстрації у цій службі. Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до Державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Реєстрація та облік  громадян, які звертаються за сприянням  у працевлаштуванні, здійснюється Дер¬жавною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно про¬живають в Україні, — тільки за наявності постійної прописки. У разі відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання (реєстрації) особи, якщо паспорт пере¬буває в органах внутрішніх справ на оформленні, переоформлення, а також свідоцтва про народження та довідки з житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання (постійної або тимчасової пропис¬ки) для громадян до 16 років. У разі відсутності тру¬дової книжки громадянин, який вперше шукає робо¬ту, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці — військовий квиток.

Для деяких категорій громадян: громадян, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворюван¬ня і через це потребують професійної ПІДГОТОВКИ, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, на яких поширюються гарантії, передбачені пунктом 1 етапі 26 Закону України «Про зайнятість населення»; випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення; випускників професійно-технічних училищ; громадян, звільнених з підприємств, установ і організацій у зв'язку з відселенням з території радіоактивного забруднення, у разі відсутності запи¬су в трудовій книжці; громадян, які втратили роботу в колективних сільськогосподарських підприємствах, у тому числі звільнених згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України; осіб, які отримують пенсію відпо¬відно до законодавства України — пунктом 4 зазна¬ченого вище Положення встановлено додаткові ви¬моги щодо документів, які повинні надаватися Державній службі зайнятості під час реєстрації.