Безробіття – одна із головних проблем сьогодення

У Державній службі зайнятості громадяни реєст¬руються на загальних  підставах як такі, що шука¬ють роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 Закону України «Про зайнятість населен¬ня». Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути зареє¬стровані як такі, що шукають роботу, за згодою од¬ного з батьків або осіб, що їх замінюють. Реєстрація громадян як таких, що шукають роботу, здійснюєть¬ся Державною службою зайнятості за заявою грома¬дян незалежно від часу втрати роботи.

Водночас для деяких категорій працівників зазначеним вище По-ложенням встановлено окремі вимоги щодо часу їх реєстрації як таких, що шукають роботу, а саме:

— працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в організації вироб¬ництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганіза¬цією або перепрофілюванням підприємств, установ і організацій, скороченням чисельності або штату пра¬цівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України), повинні бути зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи кален-дарних днів після звільнення;

— працівники, звільнені  з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з тери¬торії радіоактивного забруднення, реєструються у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом одного місяця після звільнення;

— військовослужбовці, звільнені  з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або  штату без права на пенсію, реєструються у Дер¬жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з дня по¬ставлення на військовий облік військовими комісарі¬атами.

Громадяни, що зареєструвалися  в Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, ма¬ють право  на отримання безоплатної професійної  орі¬єнтації, консультації, одержання  відповідної інфор¬мації з метою  вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці. У випадку необхідності, а саме у разі: неможливості підібрати підходящу ро-боту через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити ква¬ліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відпо-відає професійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою про¬фесією; пошуку роботи вперше і відсутності про¬фесії (спеціальності) — особам, що зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, забезпечується надання професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб.

Громадянам, зареєстрованим у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підби¬рається «підходяща робота». Визначення підходящої роботи міститься у статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з якою для громадян, що втратили роботу і заробіток (трудовий дохід) підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної сфери за минулий місяць. При пропозиції підходя¬щої роботи враховується трудовий стаж громадяни¬на за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періо¬ду безробіття В свою чергу, для громадян, які впер¬ше шукають роботу і не мають професії (спе¬ціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує по¬передньої перепідготовки чи підвищення кваліфі¬кації, а в разі неможливості її надання — інша оп-лачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю). Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконува¬ли за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності). У разі неможливості на¬дання громадянинові роботи за професією (спеціаль-ністю) протягом шести місяців безробіття підходя¬щою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) о урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колишнього досвіду, доступ¬них для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності). При зміні громадяна¬ми професії (спеціальності) за направленням дер¬жавної служби зайнятості підходящою вважається робота як За новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. Закон та¬кож передбачає право місцевих Рад народних депу¬татів встановлювати транспортну доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють со¬ціальний захист населення. Треба зазначити, що ук¬раїнське законодавство, на відміну від законодавств багатьох країн Європи, містить законодавче визна¬чення «підходящої роботи», а саме: законодавче виз¬начення поняття «підходящої роботи» відповідає пе¬реважній більшості критеріїв «підходящої роботи», визначених у Конвенціях МОП №44 «Про допомогу особам, що є безробітними з незалежних від них об¬ставин» (1043 р.) та № 168 «Про розвиток зайнятості і захисту від безробіття» (1988 р) Не знайшли свого відображення у вказаному визначенні лише такі критерії МОП, як наслідки підходящої роботи для особистого і сімейного стану та обставина, згідно з якою не є «підходящою роботою» робота на робочо¬му місце, яке є вільним, як прямий результат зупи¬нення виробництва в зв'язку з наявним трудовим спором.

Чинне законодавство  ставить надання громадя¬нам  статусу безробітного в залежність від кількості їх відмов від підходящої роботи. Відповідно до цього громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються а об¬ліку і їм протягом шести місяців надаються консуль¬таційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу. Втрачають право на отримання статусу безробітного строком на три місяці з подаль¬шою перереєстрацією на загальних підставах як та¬ких, що шукають роботу, і працівники, які були за¬реєстровані у Державній службі зайнятості згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення» та відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи.

Громадяни, зареєстровані  у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зобов'язані  сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у  строки, встановлені працівником цієї служби. Процес працевлаштування громадян за сприяння Державної служби зайнятості після їх реєстрації як таких, що шукають роботу, та пошуку для них «підходящої роботи» продовжується через надання громадянину направлення на роботу, на підставі якого він та роботодавець укладають трудо¬вий договір.

 

 

 

3.3 Додаткові гарантії  працевлашту¬вання для окремих  категорій насе-лення.

Треба зазначити, що роботодавці, які мають ва¬кантні робочі місця, інформація про які надана до Державної  службі зайнятості, мають право заповню¬вати вакантні робочі місця як шляхом прийняття на роботу громадян за направленням Державної служ¬би зайнятості, так і громадян, які працевлаштовуються самостійна. Таким чином, надання Державною службою зайнятості громадянину направлення для працевлаштування до роботодавців ще не с гаран¬тією працевлаштування громадянина. Направлення Державної служби зайнятості для працевлаштуван¬ня є обов'язковим для роботодавців лише при пра¬цевлаштуванні працездатних громадян у працездат¬ному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: жінок, які мають дітей віком до шести років, одиноких матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх за¬гальноосвітніх школах, професійно-технічних закла-дах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надаєть¬ся перше робоче місце, дітям (сиротам), які залиши¬лися без піклування батьків, а також осіб, яким ви¬повнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як ви¬няток, прийматися на роботу; осіб перед пенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років); осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування (ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення»). Працевлаштування зазначених категорій громадян забезпечується тим, що місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бро¬нюють на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності з чисельністю понад 20 чоловік до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості Вказані квоти зменшуються або взагалі не встановлюються лише у разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що пе¬ревищує встановлену квоту. Порядок встановлення квот в Україні визначений Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і уста¬новах робочих місць для працевлаштування грома¬дян, які потребують соціального захисту, затверд¬женим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578і. Підприємствам, устано¬вам і організаціям, що активно сприяють розв'язан¬ню проблем зайнятості населення в регіоні (шляхом створення додаткових робочих місць для праце-влаштування чи організації оплачуваних громадсь¬ких робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці), відповідно до законодавства України можуть надаватися пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на роботу додатко¬вої кількості працівників. Разом з тим стаття 5 За¬кону України «Про зайнятість населення» встанов¬лює відповідальність роботодавців за відмову у прийнятті на роботу громадян із числа категорій, які потребують соціального захисту, у межах установ¬леної для підприємств, установ і організацій броні. У цих випадках державна служба зайнятості має пра¬во стягувати з таких роботодавців штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неопо¬датковуваного мінімуму доходів громадян.

Крім Закону України  «Про зайнятість населен¬ня», деякі  законодавчі акти України встановлюють і додаткові гарантії щодо працевлаштування окремих верств населення, наприклад  статті 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні»3 встановлюють також додаткові гарантії в Україні для інвалідів.

Згідно зі вказаним Законом  для підприємств (об’єднань), установ  і організацій незалежно від  форми власності і господарювання в Україні встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо пра¬цює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робо¬чого місця. Зазначені робочі місця інвалідів повинні відповідати вимогам Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Ук¬раїни від 3 травня 1995 року № 314і.

Підприємства (об'єднання), установи й організації незалежно  від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установ¬лено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, повинні щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визна¬чається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в уста¬нові, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Суми штрафних санкцій, що надійшли до Фонду України соціального захисту інвалідів, вико¬ристовуються ним на створення робочих місць, при¬значених для працевлаштування інвалідів шляхом надання позик підприємствам (об'єднанням), устано¬вам і організаціям у разі їх відповідного звернення до відділень Фонду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Правовий аналіз стану безробіття в Сумській області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Тож, як бачимо, безробіття набуло небаченого раніше розмаху в  Україні, а офіційний перехід  України до статусу країни з ринковою економікою є лише примарливою завісою  реалій сьогодення. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення до працездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. На це влада й повинна робити ставки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. «Трудове право України» академічний курс, за загальною редакцією доктора юридичних наук Н. М. Хуторян, Київ «Видавництво А. С. К.» 2004.

2. «Трудове право України» підручник 2-ге видання, за редакцією Н. Б. Болотіної, Г. І. , Київ «Знання» 2001.

3. «Трудове право України» навчальний посібник для дисциплінарного навчання, П. М. Павлик, Київ 2006, університет У «Україна» видавництво.

4. «Трудове право України» підручник В. І. Прокопенко, Харків 1998, «Консул».

5. «Трудове право» курс лекцій О. Г. Гирич, Київ «Вілбор» 1999.

6. «Трудове право України» навчальний посібник, видавництво друге, С. М. Куршицький, Київ «Прецидент» 2006.

7. «Трудове право України» Н. Б. Болотіна, навчальний посібник Київ «Знання» 2008.

8. «Трудове право України» навчальний посібник за редакцією доктора юридичних наук, професора П. Д. Пилипенко Київ, видавництво «Істина» 2005.

9.  «Трудове право» курс лекцій «Вентурі» В. І. Прокопенко  1996.

10.