Нормування праці

Для розуміння змісту нормативних  матеріалів найсуттєвіше значення має  їх класифікація за видами: нормативи  режимів роботи устаткування; нормативи  часу; нормативи обслуговування нормативи  чисельності та нормативи підлеглості.

Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані кількісні характеристики режимів  роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання нормативи призначені для визначення раціональних режимів роботи обладнання і часу машинної роботи.

Нормативи часу — це науково  обгрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів  трудового процесу. Це найпоширеніший вид нормативів, оскільки робочий  час є універсальною мірою  праці і найширше вживаним об'єктом  її нормування. Ці нормативи призначені для визначення норм затрат машинно-ручних і ручних роботах. Вони поділяються  на такі групи: нормативи основного  часу; допоміжного часу; часу підготовчо-завершальної роботи; часу обслуговування робочого місця; часу на  відпочинок та особисті потреби.

Нормативи обслуговування —  це регламентовані величини, які 

характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує  функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ та інших  об'єктів, що закріпляються за одним  або групою працівників.                                                            

Нормативи чисельності - це регламентовані величини визначають кількість  працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання  одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для  встановлення чисельності працівників  на роботах, де її визначення інші нормативи  утруднене (наприклад, чисельності  конструкторів, технологів, економістів).

 Нормативи підлеглості  — це регламентовані величини, що визначають співвідношення  між кількістю керівників та  кількістю підпорядкованих їм  працівників. Найчастіше вони  використовуються для визначення  кількості керівників первинних  ланок – бригадирів, майстрів, старших  майстрів, тощо.

Усі ці нормативи в основному  відображають певний рівень розвитку науково-технічного прогресу та вдосконалення  організації виробництва і праці.

Вимоги до нормативів відображають їхню роль у нормуванні праці:

- нормативи місцевого  або заводського, галузевого чи  міжгалузевого застосування; незалежно  від рівня, вони мають забезпечити  достатню точність і диференційованість  відповідно до типу й характеру  виробництва, де вони впроваджуються;

-      нормативи  мають об'єктивно відображати  вплив усіх факторів, що визначають  тривалість виконання окремих  елементів роботи; тому їх розробляють  спеціалізовані науково-дослідні  інститути, фірми, підрозділи,

- нормативи мають бути  зорієнтовані на передові, найбільш  ефективні методи праці, тому  їх розробляють на провідних  підприємствах відповідної галузі;

-      нормативи  мають бути зручними для практичного  використання при встановленні  норм праці; тому найчастіше  вони представлені у формі  таблиць, графіків, номограм.

Застосування конкретного  виду нормативів різного ступеня  диференціювання (від мікроелементних  нормативів до типових норм штучного часу) має як технічні, так і економічні межі: чим менші тривалість виконання  виробничого завдання та його повторюваність, тим менш економічно доцільним і  технічно можливим стає застосування диференційованих методів нормування праці і тим більшою мірою  виправдовує себе застосування укрупнених методів нормування на основі збільшених нормативів. Це змінює і зміст нормувального  процесу, тому що використовувані нормативи  не тільки містять кількісні характеристики витрат робочого часу, але обумовлюють  розв'язання низки технологічних  завдань виконання конкретної роботи, визначаючи зміст, способи та послідовність  виконання складових елементів  і технологічні режими роботи устаткування.          

Є суттєві відмінності  між нормативом та нормою часу. Якщо норматив — це функція витрат робочого часу від факторів, що впливають  на нього (технічне оснащення, організація  та умови праці, обсяг і зміст  роботи, кваліфікація виконавця), то норма  часу — це значення функції при  певній величині сукупності факторів. Тому, якщо на рівень витрат праці впливає незначна кількість факторів і зміна значень цих факторів відбувається у вузьких межах, то зникає необхідність у розробці нормативів. За цих умов процес праці досить повно характеризує норми часу, відповідні граничним значенням факторів. Це положення є типовим для найбільш диференційованих норм — операційних та мікроелементних.

Нині для оперативного нормування у промислово розвинених країнах усе ширше використовують нормативний спосіб як такий, що має  ряд суттєвих переваг перед розрахуванням  норм за допомогою спостереження  за використанням робочого часу та хронометражу:

-      застосування  нормативів дає можливість встановити  норми однакової напруженості  на різні види робіт;

-      застосування  нормативів дозволяє розраховувати  норми

до початку виробничого  процесу і  на основі цього відбирати

найбільш економічно вигідний варіант;

- застосування нормативів  дає скорочення строку дії  тимчасових норм, а відповідно  й строку освоєння нової продукції  та технології. До того ж використання  нормативів часу і режимів  роботи устаткування сприяє ширшому  впровадженню передового виробничого  досвіду та значно підвищує  якість діючих норм.

Конкретні норми праці  для певного трудового процесу  визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма праці — вторинною  і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи  встановлюються для багатьох значень  факторів. Норматив — це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами. Норма — це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.

Норми праці також класифікуються за такими ознаками:

•   за призначенням розрізняють  норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, підлеглості, співвідношення кількості працівників, нормовані  завдання;

•   за сферою поширення  вирізняють міжгалузеві, галузеві, районні  та місцеві норми;

•  за періодом дії норми  бувають разовими, тимчасовими, сезонними, тривалими;

•   за мірою деталізації  розрізняють деталізовані (мікроелементні,  елементні й операційні) та укрупнені (комплексні, типові, єдині) норми;

• за методом обгрунтування  норми поділяються на науково  обгрутовані (аналітичні) і досвідно-статистичні.

Застосування нормативів набагато знижує трудомісткість розрахування норм, а робота з нормування змінює свій зміст, тому що все більше перетворюється на метод вивчення способу виконання  роботи та пошуку його раціоналізації.[2,п.7.6]

 

 

 

 

 

 

4. Методи нормування найпоширеніших виробничих процесів

Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації  праці робітників, а також від  форми організації праці. Для  вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, технологія, організація  виробництва і праці. Внаслідок  цього затрати праці виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними  в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва. Розрізняють  такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний.

Суть сумарного дослідно-статистичного  методу полягає в установленні норми  загалом на операцію без розчленування  її на складові елементи. За цим методом  норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми, установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними.

За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо розчленовують  на елементи. Норму часу в цьому  разі розраховують на кожний елемент  операції. Цей метод нормування дає  значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного  і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.

В умовах індивідуального  і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів  або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують тут тільки для розрахунку норм на дуже складні операції.

Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічного процесу та існуючих форм організації  праці на робочому місці: проектування найраціональнішого складу, послідовності  і тривалості виконання елементів  операцій, які нормують, розроблення  оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

Суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або  види робіт. За цим методом найдоцільніше  розраховувати норми на підприємствах  з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.

Велике значення має мікроелементний  метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють  і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми  затрат часу залежно від найважливіших  чинників, які впливають на їхню структуру.[3]

З економічних законів  випливає наступна система принципів нормування праці.

Принцип комплексності –  означає, що у відповідності з  вимогами економічних законів при  встановленні норм праці повинен  враховуватися комплекс виробничих чинників (технічних, організаційних, планових, фізіологічних, соціальних і  под.).

Принцип системності –  означає, що норми праці повинні  встановлюватися з урахуванням  кінцевих результатів виробництва  і залежності витрат праці на даному робочому місці від витрат виробництва  на пов'язаних з ним робочих місцях. Цей принцип випливає з законів  економії часу.

 

Принцип ефективності –  визначає необхідність встановлення таких  норм, за яких у нормальних умовах праці  необхідний результат виробничої діяльності досягається з мінімальними сумарними  витратами трудових і матеріальних ресурсів.

Принцип прогресивності –- означає, що при розрахунку норм праці  необхідно виходити з науково-технічних  і виробничих досягнень, практично  застосованих на даній дільниці виробництва, з метою економії витрат живої  та суспільної праці і поліпшення його умов.

Принцип коректності –  означає, що норми праці повинні  встановлюватися в точній відповідності  з параметрами продукції, що виготовляється, предметів і засобів праці, її умовами, складністю, масштабом виробництва  і іншими об'єктивними характеристиками конкретного виробничого підрозділу, визначальними при даній точності розрахунків величин необхідних витрат праці.

Принцип динамічності –  випливає з принципу конкретності і  означає необхідність зміни норм при істотному для даної точності розрахунків змін умов на які вони були розраховані.

Принцип загальності означає  необхідність нормування праці всіх категорій робітників. Цей принцип  випливає із законів економії часу та планомірного розвитку.

Необхідність забезпечення об'єктивно рівних можливостей для  виконання норм можна трактувати як принцип рівний напруженості, що є наслідком всіх розглянутих  принципів нормування праці.[6]

 

 

 

5. Статті Кодексу законів про працю,що регулюють нормування праці

Стаття 85. Норми праці

Норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого  рівня техніки, технології, організації  виробництва і праці.

В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені  і комплексні норми. Норми праці  підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і  раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних  заходів, які забезпечують зростання  продуктивності праці. Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим  працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення  своїми силами робочих місць не є  підставою для перегляду норм.

Стаття 86. Запровадження, заміна і перегляд норм праці

Запровадження, заміна і  перегляд норм праці провадиться  власником або уповноваженим  ним органом за погодженням з  виборним органом первинної профспілкової  організації (профспілковим представником).

Власник або уповноважений  ним орган повинен роз'яснити працівникам причини перегляду  норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми.

Про запровадження нових  і зміну чинних норм праці власник  або уповноважений ним орган  повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до запровадження.