Ерусалим

ЗМІСТ

1.Вступ.

Розділ 1. Єрусалим –  древнє місто.

1. Єрусалим у стародавні часи.
2. Великі люди в історії Єрусалиму.

Розділ 2. Релігійні історичні пам’ятки Єрусалиму.

Розділ 3. Сучасні визначні місця у Єрусалимі, які приваблюють туристів з усього світу. 

2. Висновки.

3. Список використаних  джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

         Актуальність роботи полягає у тому, щоб донести до людей всю цікавість, величність  та древність міста Єрусалим. В наші часи більшість людей не цікавить історія древніх міст, тому, в своїй роботі я хотів би щоб люди дізналися про Єрусалим більше, про його історію, визначні пам’ятки та чудові місця сьогодення.

       Метою мого дослідження є висвітлення історії Єрусалиму, його пам’яток, імен та вчинків людей, які відіграли важливу роль у формуванні Єрусалиму.

           Завданням дослідження є:

• Дослідити Єрусалим у минулому.
• Описати великих діячів історії Єрусалиму.
• Охарактеризувати релігійні пам’ятки та події у Єрусалимі.
• Охарактеризувати культуру, живопис, архітектуру древньго Єрусалиму.

Об’єктом  дослідження є: історія Єрусалиму.

      Предметом дослідження є: дослідження історичних пам’яток Єрусалиму, та видатних діячів історії Єрусалиму.

       Курсова робота за своєю структурою містить: вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел.

       У своєму дослідженні я використав такі методи: моделювання, узагальнення, класифікація.

     У першому розділі  розкриті головні етапи формування Єрусалиму, завоювання його, та врешті решт здобуття незалежності. Також у розділі йдеться про видатних в історії міста людей, які так чи інакше вплинули на його історію, та відомі до сих пір.

     У другому розділі я описую історичні релігійні місця, які мешканці Єрусалиму вважають святими.

     У третьому розділі міститься інформація про місця в Єрусалимі, які відвідують туристи з усього світу, та які жителі міста хочуть щоб побачив кожен. 
 

Розділ 1. Єрусалим – древнє місто.

1. Єрусалим у стародавні часи

     Єрусалим  є одним з найдревніших міст сучасності. Існує багато записів про його минуле, та саме завдяки ним ми можемо насолоджуватись фактами з минулого цього чудового міста. Є докази того, що Єрусалим почав зароджуватись дуже - дуже давно.

     Аналіз  кераміки свідчить про те, що місто  Давида, яке лежало в межах сучасного  Єрусалима, було місцем проживання людей  ще в мідну добу, тобто приблизно 6 тис років тому. Існують докази постійного поселення часів ранньої бронзової доби. Першими письмовими згадками про місто є, мабуть, єгипетські ієратичні тексти 19 ст. до Христа, в яких серед ворогів фараона називається місто Рошламем або Рошрамен та листи з амарнського архіву. Деякі археологи, зокрема Кетлін Кеньйон, вважають, що Єрусалим був заснований північно-західними семітськими племенами приблизно в 26 столітті до Христа. За єврейськими переказами місто було засноване предками Авраама Симом та Ебером.

            У Біблії Єрусалим (Салем) уперше згадується за правління Мелхіседека, союзника Авраама, якого вважають Симом із переказів. Пізніше, в часи Ісуса Навина Єрусалим лежав на території Веніамінового коліна та євусеїв, поки його не підкорив і не зробив своєю столицею Ізріїльського царства цар Давид. Недавні розкопки великої кам'яної будови і поряд із нею деякі археологи вважають залишками палацу царя Давида, що було б підтвердженням оповіді з Біблії.

           Єврейські релігійні тексти стверджують, що цар Давид правив до 970 року. Його спадкоємець, син Соломон, побудував священний храм на горі Морія, відомий також як Храм Соломона й Перший Храм. У Храмі зберігався Ковчег Заповіту, скринька, в якій зберігалися таблички із заповідями божими. Понад 400 років до вавилонського завоювання у 587 році Єрусалим був політичною столицею об'єднаного царства Ізраїль, а пізніше Юдейського царства. Впродовж цього періоду, який називають періодом Першого Храму, Храм був релігійним центром ізраїльтян.

           Коли в 722 році Ассирія завоювала царство Ізраїль, Єрусалим зміцнився завдяки припливу біженців із півночі. Період Першого Храму завершився приблизно в 586 році до Христа, коли вавилоняни завоювали Юдею разом із Єрусалимом і зруйнували Перший Храм. У 538 до Р.Х., через півстоліття після вавилонського завоювання, перський цар Кир Великий запросив євреїв повернутися до Юдеї й відбудувати Храм[36]. Спорудження Другого Храму завершилося у 516 році до Христа за правління Дарія I, через 70 років після зруйнування Першого Храму. У 445 році указ царя Артаксеркса I дозволив відбудову міських мурів. Роль Єрусалима як столиці Юдеї та центру єврейської релігії відновилася.

               Коли Олександр Македонський підкорив собі перську державу Ахеменідів, Єрусалим і вся Юдея потрапила в сферу впливу македонців, а після смерті Олександра опинилася в руках Птоломеїв, першим із яких був Птолемей I Сотер. У 198 році до Христа Птоломей V втратив Єрусалим та Юдею, і вони перейшли до держави Селевкідів. Спроби Селевкідів еллінізувати місто призвели до успішного повстання Маккавеїв у 168 до Христа. Повстання очолили первосвященик Маттатій та п'ять його синів. Як наслідок у -152 утворилося царство Хасмонеїв із столицею в Єрусалимі. Воно проіснувало до захоплення Єрусалима Римом у -63, за Помпея Великого.

             Римляни, при імперії, встановили маріонеткову державу на чолі з Іродом I, який розбудовував і прикрашав місто, побудував мури, вежі й палаци, розбудував Храмову гору. За Ірода забудова Храмової гори зросла вдвічі. Незабаром після смерті Ірода, в 6 році, Юдея опинилася під прямим правлінням Риму як провінція Іудея, хоча Іродові спадкоємці залишалися маріонетковими царями сусідніх територій до 96 року.

           Незадоволеність євреїв римським правлінням призвела до повстання, яке було придушене римлянами підчас Іудейської війни. Захопивши Єрусалим у 70 році, римляни зруйнували Другий Храм. Єрусалим знову на кілька років став столицею Юдеї підчас повстання Бар-Кохби 132 року. У 135 римляни придушили повстання. Імператор Адріан побудував на руїнах Єрусалима римське місто Елія-Капітоліна і заборонив євреям входити в нього. Усю провінцію Іудею Андріан перейменував у Сирію Палестину. Заборона на вхід євреїв до Єрусалима діяла до 4 століття.

           Єрусалим залишався в руках спочатку Риму, а потім Візантії впродовж 5 століть після повстання Бар -Кохби. Римський імператор Костянтин Великий спорудив у місті християнські храми, такі як Храм Гробу Господнього і повернув йому назву Єрусалим.

Пік Єрусалиму за розміром і населенням припав на кінець періоду Другого Храму. Тоді місто  займало понад два квадратних кілометри і налічувало 200 тис. мешканців.

         Візантійська імперія зберігала контроль над Єрусалимом впродовж кількох століть після розпаду Римської імперії, але на початку 7 століття Єрусалим потрапив у руки персів держави Сасанідів, хоча Візантія швидко повернула його собі. Перси захопили Єрусалим у 614 при допомозі навколишнього єврейського населення, якому остогиділи візантійці[48], після 21-денної облоги. Візантійські хроніки розповідають, що перси та євреї вирізали десятки тисяч християн. Після 15-річної перської окупації візантійський імператор Іраклій відвоював його в 629. 

2.2 Великі люди в  історії Єрусалиму

     Приблизно тисячу років тому поблизу монастиря  бенедиктинців в Везель народилася дитина, яку охрестили ім’ям Йоганн. Історія його життя протягом століть була відома лише присвяченим, які з покоління в покоління передавали писання людини, що стала ченцем. Це дозволило їм уникнути деяких нещасть, завдяки чому книга пророцтв – частіше згадується деякими присвяченими з XIV століття як «таємні протоколи» – знову виникла з небуття, і ім’я Йоганна з Єрусалиму стало передаватися з вуст у вуста.

 У цьому відношенні  він схожий на Нострадамуса, астролога  з Провансу, який, як вважають  деякі вчені, теж належав до  присвяченим. Те, що Нострадамус  знав про Йоганна з Єрусалиму,  і його прогнози, напевно не  є випадковістю. Тільки сліпі  і недалекоглядні люди, які не  вміють пояснити вищу закономірність  подій, можуть стверджувати зворотне.

 Представляється,  що справжнє відкриття «таємних  протоколів», пояснює  таємничу  необхідність, яка визначає порядок  речей, які по-справжньому ще  не відбулися … 2000 рік –  це поріг, який переступив Йоганн  з Єрусалиму: його пророцтва  відносяться до захоплюючого  і неспокійного XXI століття, яке можна  умовно порівняти з XI століттям.

Йоганн з Єрусалиму  належав до тих людей, яким було дано дар пізнання істинної суті речей  і які вміли переходити межі часу, щоб дослідити майбутнє або минуле. Рукопис  XIV століття, який довгий час  перебував  в Тройце-Сергієвій лаврі у Сергієвому Посаді, – напевно, перший, в якому пророцтва називаються «таємними протоколами», – у двадцяти рядках дає неясний портрет Йоганна з Єрусалиму. Про його зовнішність нічого не говориться. Йоганн згадується як «найсміливіший серед сміливих» і як «святий серед святих». Там говориться, що він «може читати і слухати небо» і що «він був око і вухо, якими бачать і чують сили Божі».

 Таким чином,  Йоганн з Єрусалиму був посередником  … Погляд його виявляв прихований  устрій світу, риси, які вели  від тимчасової точки в минулому  або сьогоденні в майбутнє  і складалися в карту третього  тисячоліття.

 Йоганн ріс  в Бургундії, де розташовувалися  величезні монастирі. Те, що він  був селянським сином, малоймовірно. Подробиці про дитячі роки  Йоганна з Єрусалиму невідомі. Якщо він і писав про них,  то ці тексти втрачені. Можливо,  вони чекають свого часу, відповідного  моменту для появи на світ, приховані до пори до часу  в монастирі на горі Атос, де-небудь в скельній печері або в затишному куточку грота.

 Ймовірно, батьки  Йоганна здійснювали паломництво  в монастир Сантьяго-де-Компостелла. Доля призначила так, що Йоганн народився поруч з Везель. Згодом він майже весь час проводив у монастирі бенедектинців, який, як вважалося, володів мощами Святої Марії Магдалини.

 У всякому разі, везельскі  бенедиктинці  вважали його своїм, а в одній з їх рукописів йде мова про «Йоганне з Єрусалиму, сина монастиря, дитя Бургундії, воїна Христового на Святій землі». Однак після XIV століття його ім’я, яке до тих пір регулярно згадувалося, ніде більше не з’являлося, крім рукописі, знайденої в Сергієвому Посаді. У ній використовується вираз «таємні протоколи».

       Створюється враження, що небезпечно  було посилатися на Йоганна  з Єрусалиму, і його писання.  Очевидно, що Йоганн з Єрусалиму  був одним із засновників ордену  тамплієрів (храмовників). Відомо також,  що влада лицарів цього ордена  до початку XIV століття настільки  посилилася, що вони піддалися  переслідуванню французького короля  Філіпа Красивого. Тому-то й  було небезпечно згадувати ім’я  Йоганна з Єрусалиму. Як стверджують  багато хроніків, він був сьомим з восьми лицарів, які об’єдналися в 1119 році навколо Гуго з Пайена з провінції Шампань, щоб заснувати орден тамплієрів.

 Йоганн з Єрусалиму  помер незабаром після цієї  події, ймовірно, в 1119 або 1120 році. У хроніці говориться про це: «Його закликав Господь, коли він двічі був відзначений цифрою печаті». З цього можна зробити висновок, що йому до того часу було 77 років. Цифра 7, сьома печатка, символічне число, якому присвячені приписують таке велике значення, цілком чітко визначила долю Йоганна з Єрусалиму. Якщо виходити з того, що він помер у 1119 році, значить, він народився в 1042 році, в першій половині XI сторіччя. У ту епоху всі прогнози були пов’язані з фатальною датою – 1000 роком, навіть якщо вона не була зафіксована з абсолютною точністю, з якою сьогодні ведеться літочислення.

 Оскільки «найсміливіший  серед сміливих» брав участь  у захопленні Єрусалиму в 1099 році, він якийсь час прожив  у місті Христа. У цей період  він і склав книгу пророцтв.

 Рукопис, знайдений  у Сергієвому Посаді, повідомляє, що Йоганн з Єрусалиму часто  ходив у пустелю, щоб розмірковувати, молитися і медитувати. «Він був там, де небо зустрічається з землею». Напевно, цими словами описується екстаз, який переживають присвячені, коли, лежачи на землі, вони беруть на себе енергію Місяця, зірок та Землі. Вони стають частиною земної кори, і Земля повідомляє їм свої потужні енергетичні потоки. Вони занурюються в небо, і зорі пронизують їх своїм сяйвом. Саме там, де «небо зустрічається з землею», вони, як посередники, як істоти з двома обличчями, як Янус, рівним чином звернені до небесного і матеріального.