История Украины

      В таких умовах Жолкевський знову  розпочав свої провокаційні переговори з реєстровими козаками.

      Наливайко, Кремпський та численні маси козаків  і селян рішучі виступали проти  капітуляції. Але більшість людей  Солоницького табору вже не підтримували Наливайка і Кремпського. Ці люди вимагали прийняти пропозицію Жолкевського перемір‘я. Повстанці не знали, що із Запорозький Січі йде до них велика допомога. Так, кінець кінцем , повстанці, маючи перед очима змучених жінок і дітей, поранених і хворих, не витримали дальшої боротьби і прийняли тяжкі умови капітуляції.

      Як  тільки стало відомо, що більшість  повстанців погодилась капітулювати і  видати королівському командуванню провідників, Наливайко із своїм  полком хотів вирватися з табору і вирушити в південні степи. Але за ним пильно стежили реєстрові козаки, бо ім‘я Наливайка першим згадувалося в усіх вимогах жолкевського. Коли вони спробували схопити Наливайка і заковати його в кандали, в таборі повстанців повстанців розгорілась збройна міжусобна боротьба, прискорила жахливий кінець для Солоницького табору.

      28 травня 1596 р. оставшиєся реєстровиє  козаки схопили Наливайка, закували  його і негайно видали Жолкевському. Потім були схоплені Шаула  та інші поводирі повстанців.

      Після виконання основних вимог повстанців Жолкевський дозволив магнатам і шляхті забрати всіх своїх підданих, а жовнірам і найманцям позбирати зброю, порох, коштовні речі та ін., а тих хто чинив опір вбити.

      Зрозумівши  віроломство королівського командування, запорозькі козаки, селяни та інші повстанці знову взялись за шаблі. Але було вже пізно. Польсько-шляхетське військо почало чинити криваву розправу над усіма без розбору, не уникли цієї розправи і реєстрові козаки. Під час цієї кривавої бійки вдалося втекти в степ близько 1.500 козаків разом з К.Кремпським. Історичні джерела, які свідчать про кількість повстанців, що загинули, не дають нам точних даних.

      Не  зважаючи на тяжку поразку на Солониці, селяни, козаки і далі боролись проти  магнатів і шляхти. Поразка стала  значним уроком для селян і козаків. Це повстання було початком тривалой збройной боротьби селян і козаків проти своїх гнобителів.   

9. СТРАТА НАЛИВАЙКА 

      Після поразки на Солониці, Наливайка королівський уряд тримав у в‘язниці більше 10 місяців, застосовуючи до нього найлютіші засоби катування і знищення. Королівські урядовці намагалися довідатися про його особисті політичні плани: відносини з російським урядом , кримським ханом, австрійським імператором, молдавським господарем. Допитуючи Наливайка урядовці намагалися глибше дізнатися про визвольну боротьбу на Україні з тією метою, щоб у майбутньому не допустити ще такого повстання.

      Так,  у Варшаві понад 300 днів королівські  кати знущались з Наливайка: не давали їсти, пити, спати, тримали на холоді, пекли розжареним залізом та ін. На всі запитання катів Наливайко відповідав, що боровся проти гнобителів, прагнув визволити людей з панського рабства, дати їм більше незалежного життя.

      Проте у Варшаві було чимало таких людей, які співчували Наливайкові і  намагалися йому допомогти втекти із в‘язниці. Селянин магната Язковецького, який довгий час разом з Наливайком воювал прибув у Варшаву і підготовляв втечу. Він зумів через вікно передати йому в тюрму пилку. Наливайко перепилив нею колоду, до якої був прикут і мав намір втекти. Проте варта випадково дізналася про це і перешкодила втечі.

      Тривале ув‘язнення Наливайка викликало  серед деяких магнатів і шляхтичів  підозріння в тому, що ніби хтось  у королівському уряді має  велику силу і навмисно зволікає його страту. Підозріння також падали і на К.Острозького, але його класові інтереси не мали нічого спільного з інтересами Наливайка.

      На  вимогу магнатів і шляхти королівський уряд вирішив прискорити страту Наливайка. 1 квітня 1597 р. він був прилюдно страчений  у Варшаві.

      Згодом  про героїчну боротьбу і смерть Наливайка було складено багато пісень і легенд, віршів написаних Шевченком. 
 
 
 

10. ЗАКЛЮЧЕННЯ 

      У боротьбі проти польсько-шляхетського панування 1591-1596 р.р. український народ  мав успіхи і невдачі. Іноді повстанці  визволяли цілі волості і навіть повіти, де селяни і козаки створювали свою владу. На Брацлавщині, Поділлі, Волині і Київщині повстанці захопили  сотні феодальних маєтків, знищіли немало гнобителів.

      Значна  частина повстанців загинула, інші пішли на Запоріжжя, чимало селян, рятуючи своє життя, переселилося на територію Слобожанщини або на Дон під владу Російської держави.

      У походах повстанців Наливайко завжди був попереду, показував героїчні приклади. З багатьох боїв видно, що він умів реально враховувати  всі обставини в інтересах повсталих селян і козаків. Повстанці знали його виняткову хоробрість, бачили його великі здібності полководця і завжди вірили йому.

      Солоницька  трагедія і страта Наливайка не залякала поневолених і закріпачених мас  українського народу. В кінці  16 – початку 17 століття продовжувалась боротьба, то в одной, то в другій місцевості знову відбувалися повстання.

      Героїчна  боротьба селян, козаків і трудящих з міст у кінці 16 століття проти  польського колоніального панування  була початком загального руху народних мас України, який мав глибокій антифеодальний і національно визвольний характер. 
 
 

11. СПІСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ: 

1. Д.І. Мишко  “Северин Наливайко” 1962.
2. Історичний журнал  № 12  1969.
3. М.Ф. Котляр  В.А. Смолій  “Історія в життєписах” 1994.

 
 
 

СЕВЕРИН НАЛИВАЙКО 

Характеризуючи  його життя та діяльність, літопис  Григорія Граб'янки

свідчить: «Того  ж року (1594. — Авт.) гетьман Войська  Запорозького

Наливайко, повоювавши Угри, прийшов на Україну і не обріте в живих

Косинського, і, яко  син православія, ненавидя новоявившуюся унію, собра

єще от низових  козаків більше війська і пойде  в Литву; і тамо зведше

многіє брані, Слуцьк і Могилев спалили і многих ляхов побив. На нєго же

гетьман коронний Жолкевський з військом польським  прийшов на Україну, і

в року 1597 під Лубнами — містом на урочищі Солониці військо козацьке

ізбив і самого гетьмана з полковниками Лободою  і Мазепою живим до

Варшави заведе, ідіже  на мідяном волу єго ляхи сожгли і од тієї вини

війна з ляхами зачалася».  

Не все тут  відзначається точністю, але в основному картина життя

намальована вірно.  

Перша згадка про  Северина Наливайка належить до 1593 р. Тоді він очолив

на Південному Поділлі виступ невеликого загону нереєстрових козаків і

повсталих селян, що піднялися на боротьбу за справедливість і волю.  

Очевидно, народився  він десь на початку 60-х рр. XVI ст. Одні історики

місцем народження вважають Кам'янець-Подільський і  зазначають, що батько

був чинбарем. Інші, також грунтуючись на документах, вважають, що

народився Северин  у Гусятині, де батько мав садибу з невеликою ділянкою

й займався кушнірством. Очевидно, друга версія більш вірогідна, оскільки

частіше вживається при описанні біографії нашого героя.  

Змужнівши в батьківській оселі і отримавши непогану освіту, Северин

подався до м. Острог і деякий час жив у свого брата Дем'яна.  

Тут, у Острозі, Северин за допомогою брата продовжив  своє навчання. І

якщо старший  брат більше цікавився філософією, релігією і, очевидно,

немалих у цьому  досяг успіхів (адже посада священика  у Острозі —

тогочаснім центрі богослов'я і освіти в Україні — вже сама по собі

свідчила про  немалу освіченість), то Северин більше захоплювався

військовою справою, історією козаччини. Втім обидва вони відчували душу

народу, вболівали  за нього. Голобуцький у своїй  книзі «Запорозьке

козацтво» відзначає, що «Важкий гніт, якому піддався український народ,

сповнював Наливайка  почуттям ненависті до поневолювачів. Сильне враження

справило на нього  повстання 1591—1593 рр. Наливайко був  свідком поразки

козаків під П'яткою  і бачив криваву розправу панів  із беззахисним мирним

населенням». Повстання, як відомо, очолив Косинський, і Наливайко

ставився до нього  доброзичливо. Починаючи з юнацьких років, Наливайко

брав участь у  відбитті татарських орд на Поділлі  і Брацлавщині, ходив у

походи проти  турків і татар до Криму, Молдови, був з козаками на Чорному

морі. Це загартувало його, збагатило досвідом як справжнього воїна. Та

й, зрештою, не раз  бував він на Січі, жив там, ділив  з козаками їхню

долю, переймався їхніми турботами.  

Він не втрачав  зв'язку з Січчю і тоді, коли опинився на службі у магната

К. Острозького, де служив ротмістром особистої охорони князя.  

У цей час у  південних районах Поділля і  Брацлавщини діяли кілька

  лька

повсталих селянських і козацьких загонів. Подавшись  у ці краї, Наливайко

приєднується до одного з найбільших загонів і  скоро стає його ватажком.  

У цей час козаки обирають гетьманом Григорія Лободу. Виходець з давнього

козацького роду, що не відзначався багатством, він  пройшов довгий шлях

реєстрової служби від козака до отамана, сотника і  нарешті полковника,

користувався неабиякою  популярністю серед товаришів.  

Лобода добре  знав Северина Наливайка і поважав  його за розум,

освіченість і  хоробрість, вважав добрим політиком  і організатором. І

коли Наливайко  в. очікуванні набігу татарської орди восени 1594 р. почав

збирати під свою руку козаків і селян, гетьман приєднався до нього.  

Уже в червні 1594 р. вони разом вирушають до Дніпра. Однак орда

виявилася чималою  і, щоб розгромити її, навіть об'єднаних  сил не

вистачало. Втім пощипали вони кримчаків добряче. До того ж, дізнавшись

про те, проти татарської орди виступили повстанці, підтримані козаками,

проти турецького панування піднялося населення  Молдови й Валахії.

Повстанці й козаки прийшли їм на допомогу — нападали на турецькі

гарнізони, діяли  активно і наполегливо, і, зрештою, татар і турків

охопила паніка — вони почали залишати фортеці, тікаючи в свої краї. Вж

через кілька тижнів Ніаливайко і Лобода повернулися  в Україну з великою

здобиччю, захопивши  до 4 тис. коней і багато зброї.  

На початку вересня  татарські орди вдерлися через Буковнну в галицькі

землі, чинячи лихо. Наливайко на чолі великого козацького загону кинувся

на допомогу галичанам. Однак, хоча й татарву було відігнано, та немало

загинуло козаків, як оповідали — до півтори тисячі.  

А тут ще польська шляхта, зібравшись у Брацлеві, вирішила й собі

розправитися з  наливайківцями, дії яких «бунтували народ» і виводили

з-під панської покори. Та повстанців вчасно попередили місцеві жителі.  

У ніч на 16 жовтня 1594 р. козаки разом з наливайківцями надали на

Брацлав, де зібралася  шляхта, і перебили її.  

Тим часом Наливайко  дізнається про те, що волоський  господар знову

зійшовся з татарами й турками і підбивав їх на новий  похід в Україну.