История Украины

Наливайко звертається  до Григорія Лободи, і в другій половині жовтня

вони разом виступають у похід.  

Похід був вдалим. Він суттєво вплинув на відносини між Туреччиною й

Польщею, підніс авторитет  повстанців. Повернувшись з походу, Наливайко і

Лобода зібрали  у Барі раду керівників загонів, видали універсали, якими

закликали селян  та міщан озброюватися й повставати проти магнатів.

Наливайко і Лобода вирішили підняти повстання по всій Україні, щоб

дощенту винищити на ній польсько-шляхетське панування.  

Навесні 1595 р. в  Україні діяло вже кілька десятків загонів, що

нараховували близько. 12 тис. повстанців. Полум'я повстання охопило

Київщину, Переяславщину, Поділля, Волинь. Цьому значною мірою  сприяло

те, що польське військо  у цей час перебувало в Молдові, де саме

вирішувалася доля престолу. Польська шляхта вирішила посадити на

молдавський трон свого ставленика Ієремію Могилу, але її інтереси

зіткнулися з  домаганнями угорських та турецьких  феодалів. Острозький,

я з домаганнями  угорських та турецьких феодалів. Острозький,

який очолював похід шляхти, запрошував навіть узяти  в ньому участь

Лободу, і той  погодився. Та не погодились козаки, які змусили його йти

до Черкас. Таким  чином, повстанське військо поділилося на дві частини. У

той час як козаки на чолі з Лободою рушили до Черкас, решта під проводом

Наливайка пішла  на Полісся, де також розпалювалося  повстання і потрібна

була поміч.  

До цього Наливайко  зі своїми загонами побував на Семиградді й

Закарпатті, пройшовши  через гори в Галичину. Полишивши  цей край,

наливайківці рушили на Поділля і Волинь і наприкінці жовтня 1596 р.

з'явилися біля Луцька.  

Після того Наливайко з загонами вирушив у Білорусь, також охоплену

повстанням, і за допомогою селян здобув з боями  Слуцьк, Бобруйськ та

Могильов (на Дніпрі). На противагу Наливайкові його побратим Григорій

Лобода діяв на Подніпров'ї в'яло і неохоче. Багатьом його соратникам те

було не до вподоби. Відокремився й пішов до Наливайка  отаман Матвій

Шаула, його приклад  наслідував Федір Полоус, що воював спільно з

Оришевським і  під рукою якого було низове козацтво.  

В Мінську в  цей час зібралося велике шляхетське військо, готове вирушити

на повстанців, але Наливайко ухилився від зустрічі з ним.  

Проте в середині грудня 1595 р. королівська кіннота  таки настигла

наливайківців. Після  кількагодинного бою козаки зуміли відірватися від

ворога і, утворивши  рухомий табір, пішли на Бихов.  

Відірвавшись від  королівських військ, Наливайко з  загонами рушив на

Пінськ, а звідти на Волинь. В середині січня 1596 р. він  прибув до

Острога.  

Стурбований подіями  в Україні і розмахом повстанського  руху, король

Сигізмунд відкликав  з Молдови війська гетьмана Жолкевського і кинув їх

на Україну. Наливайко  вирішив рушати з Волині на Брацлавщину, де

сподівався збільшити  свої сили, звернувшись до Лободи і  Шаули по

допомогу.  

Не сидів без  діла і Жолкевський. Оцінивши обстановку, вій вирішив

розправитися з  наливайківцямя, перетнувши їм шлях біля Синіх Вод, що

близько уманських  лісів. Однак Наливайкові вдалося  оминути польських

жовнірів, які чисельно перевищували сили повстанців. Як і  раніше, велику

надію він покладав на Шаулу і Лободу. Однак, якщо Щаула  стрімко рухався

на виручку товаришеві, то Лобода не дуже прагнув до цього. Повернувшись

до Білої Церкви, він одержав листа від Жолкевського, у якому пропонував

той відійти від  повстанців, залишити Київщину й відступити на Запорожжя.

Козаки хотіли розправитися з посланцем, та Лобода взяв його під захист

і, хоча й без  відповіді, відпустив живим назад.  

У двадцятих числах березня 1596 р. до Трипілля, де перебував  з козаками

Лобода, підійшов Шаула, Сили двох проводирів об'єдналися в загін,

здатний нанести  нищівну поразку королівському війську. Однак Лобода і

тут не виявив рішучості. Обурені козаки полишили Лободу гетьманства, а

на його місце  обрали Шаулу.  

Упорядкувавши своє військо, Шаула вирушив на допомогу Наливайку, котрий

підходив до Білої  Церкви. Туди і йшов і Жолкевський, прагнучи не

допустити об'єднання  повстанських загонів.

опустити об'єднання  повстанських загонів.  

Глибокий сніг заважав швидкому просуванню як козацьких, так й

королівських військ. Проте авангардний загін королівської піхоти під

начальством князя К. Ружинського швидше дістався Білої Церкви й захопив

її. Шаула та Наливайко  мусили розміститися табором під  стінами міста.

Дізнавшись, що Жолкевський  у цей час перебуває за чотири милі, вони

вирішують розбити  Ружинського до його підходу.  

Залежно від джерел, що використовувалися дослідниками, бої під Білою

Церквою описуються по-різному. Однак очевидним лишається  те, що

козацько-повстанські  війська зуміли перехитрити Ружинського, виманивши

його з білоцерківської  фортеці, проникли туди й винищили весь гарнізон.

А коли Ружинський повернувся до Білої Церкви, розгромили і його.

Врятувалася лише невелика частині на війська разом  з князем.  

Коли Жолкевський  дістався-таки Білої Церкви, все  було скінчено. Козаки,

оцінивши свої сили, відійшли від міста й попрямували на Трипілля, яке ще

перебувало в  руках повстанців. Вони сподівалися, що Жолкевський не

наважиться тут  їх переслідувати.  

Оточений возами у п'ять рядів козацький табір  просувався повільно.

Поранені вояки, жінки й діти, що тікали разом  з козаками, рятуючись від

кари шляхетського війська, вози з порохом, зброєю, продовольством — все

це був немалий  тягар для повстанців, позбутися  якого вони, однак ніяк не

могли.  

Жолкевський наздогнав  козацький табір 24 березня на відстані восьми миль

від Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь. Бій був жорстокий і

кровопролитний. Перемоги він не приніс ні тій, ані іншій  стороні.  

Козаки, як і поляки, зазнали чималих втрат. Загинув  їхній улюбленець

полковник Сасько Федорович, ядром одірвало руку Шаулі, було поранено й

Наливайка. Немало було забито й поранено іншої старшини та козаків.  

Вночі відбулася  рада. І поранені Шаула з Наливайком, і гранично

виснажений Лобода вирішили не випробовувати марно  долі й, поки є

можливість, відірватись  від Жолкевського і відійти за Дніпро. Замість

тяжкопораненого Шаули обрали гетьманом (тепер уже  козацьким складом)

Наливайка.  

Тієї ж ночі, полишивши позиції, рушили на Трипілля. Жолкевський цього

разу не переслідував повстанців, а повернувся до Білої  Церкви, де в

очікуванні підмоги  заходився упорядковувати своє пошарпане військо.  

Скориставшись з  цього, повстанці без перешкод подолали Дніпро й

розташувалися табором, готові до подальшої боротьби. Однак  час уже грав

проти них.  

У таборі повстанців не було одностайності. Більшість особливо селяни з

сім'ями, воліли якнайшвидше  дістатися російських кордонів, сподіваючись

на порятунок  і притулок. Інші не бажали лишати рідну  землю, хотіли йти у

південні степи  Переяславщини, а за необхідності навіть і далі, щоб

продовжити боротьбу проти магнатсько-шляхетського ярма. З цими останніми

поділяли свої плани Наливайко, Шаула, Кремпський. Багаті ж козаки,

особливо реєстрові, до яких тяжів і Лобода, прагнули до перемир'я з

польським командуванням  і припинення боротьби. Лобода навіть розпочав

      відповідні переговори, направивши до Жолкевського сотника Козловського з

ні переговори, направивши до Жолкевського сотника  Козловського з

листом, у якому  пропонував припинити війну і  укласти мир. Після цього

Наливайко і Лобода зібрали загін і також рушили у Переяслав. Ледве вони

відійшли від  Дніпра, як розпочали переправу поляки.  

Ватажки повстанців добре розуміли, що стара зруйнована переяславська

фортеця не захистить  від шляхетського війська, і тому вважали за краще

рухатися в глибину  Задніпров'я.  

Так, пройшовши Яготин і Пирятин, козацькі загони дісталися Лубен і 15

травня переправилися  через Сулу. На все про все пішло  чотирнадцять діб.

За цей же час  королівські війська поповнилися  свіжими силами, подолали

Дніпро й рушили далі. Оцінивши сили і можливості обох сторін,

Жолкевський впевнився, що тепер може побороти і остаточно  розгромити

повстанців.  

Намагаючись відсікти шляхи відступу повстанців на лівий  берег Сули, куди

Жолкевський все-таки не наважувався йти, побоюючись підмоги  повстанцям з

Низу, він посилає  в обхід їм швидкий загін Струся.  

У цей час повстанці  відійшли до р. Солониці і в одному з її урочищ

заходилися обладнувати  укріплення. Оточені зусибіч, вони вирішили битися

до останку. Табір  розташували таким чином, щоб  тил впритул примикав до

правого берега Солониці, убезпечивши один бік від нападу. З трьох їнших

боків було встановлено  кілька рядів возів, оточених валами і лінією

шанців.  

16 травня 1596 р. поляки  рушили у перший наступ. З цього  часу протягом

двох тижнів приступи не припинялися. З обох сторін гинули люди. У

повстанців закінчилася  їжа, почався іголод. Тераілн й  королівські

війська, особливо від нестатку води.  

Стало очевидно, що подальша облога неможлива. До того ж  у козацькому

таборі почалися суперечки. Щоб поглибити їх, Жолкевський  знову посилає

до Лободи посланця з пропозицією видати Наливайка  та інших керівників

повстання і здатися  «на ласку короля». Про це дізналися  в таборі.

Зібралась рада, під  час якої між прихильниками Лободи і Наливайка

спалахнула сварка. Лободу звинуватили в зраді. Той з обуренням

відмовився. Тоді на нього напали і тут же зопалу відрубали галову.

<