Кирило-Мефодиевское братство

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення, причому  з кількох міркувань. Зокрема, створення  братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від  культурницького до політичного  стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського  уряду, який вважав потенційно небезпечним  невпинне зростання свідомості українців; ліквідація товариства дала поштовх  до рішучого наступу антиукраїнських  сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної  інтелігенції проти російського  царату.

Ідейне значення братства було величезне. Можна сказати, що у  програмних документах товариства вперше було здійснено спробу поєднати українську національну ідею із загальнолюдськими  християнськими цінностями та ідеєю  слов’янської єдності. [11, 3] Його ідеї та його програма надовго зазначили  головні напрямні лінії українського національного відродження.

Т. Шевченку вдалось у  своїй політичній поезії, що мала величезний вплив на молоде покоління українців, поєднати соціальний та національно-визвольний, державницький моменти. М. Костомаров, створивши концепцію українського історично-політичного месіанізму, звернув увагу на особливості  менталітету нації та їх вплив  на її історичну долю. Він поставив проблему необхідності врахування ментальних рис при створенні політичних програм, зробивши висновок про те, що українцям необхідно тривалий час розвиватись в рамках чужої  державності, яку варто спробувати пристосувати до власних потреб, щоб виховати "державницький дух". П. Куліш гостро поставив проблему формування власної національної еліти як з представників старих, русифікованих та полонізованих еліт, так і з інших соціальних верств шляхом цілеспрямованого виховання національного духу та державницького мислення.

Значення товариства в  розвитку української політичної думки  полягає в тому, що воно не лише продовжило традицію, але й забезпечило модернізацію політичного мислення у відповідності  з тогочасним рівнем політичної думки  Західної Європи.

В ідеології Кирило-Мефодіївського братства 1846-1847 років бачимо синтез трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й культурництва харків’ян; традицій козацького державництва й політичного автономізму лівобережного дворянства; врешті, модерних західноєвропейських ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських землях були декабристи. Кирило-Мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило-Мефодіївського братства до Центральної Ради 1917 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, Кирило-Мефодіївське товариство – таємна політична національно-патріотична  організація (грудень 1845 – березень 1847, Київ).

Засновники: В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров. Згодом до них приєдналися 9 осіб, серед них Т.Шевченко, П.Куліш.

Зв'язки з Кирило-Мефодіївським  братством підтримували ще близько 100 чоловік.

Братство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких  же незалежних слов’янських держав. Братчики виступали за повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в Російській імперії.

Першою по шляху створення  федерації мусила піти Україна, яку  Костомаров та його однодумці вважали  водночас і найбільш пригніченою, й  найбільш егалітарною серед усіх слов’янських суспільств — через  відсутність у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння  цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося, бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов’ян; почувши її заклик, повстануть всі слов’яни. І стане Україна самостійною республікою у слов’янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем”. Таке мессінське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності.

Погоджуючись щодо загальних  засад, учасники групи, однак, розходилися  в питанні про те, що вважати  першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність  і братство слов’ян, Шевченко палко  вимагав соціального й національного  звільнення українців, а Куліш наголошував  на важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й “моральний приклад”, який вони подаватимуть властям, – це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни.

Складена колективно програма товариства “Книга буття українського народу, або Закон Божий” у 109 положеннях за допомогою релігійно-повчальних та історико-публіцистичних аргументів доводила право українського народу бути ініціатором боротьби за національне й соціальне визволення слов’янських народів з об’єднанням їхніх новостворених демократичних республік у федеративну спілку.

Права і обов’язки членів Кирило-Мефодіївського братства регламентувалися статутом. Громадську роботу кирило-мефодіївці зосередили навколо освіти народу і піднесення економіки України, видання популярних книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів, готували агітаційні відозви із закликами розгортати національно-визвольну боротьбу.

Заарештовані царськими  властями, які вбачали у Кирило-Мефодіївському братстві небезпечну антиурядову організацію, за вироком, затвердженим Миколою І, всі 12 учасників товариства були покарані засланням у різні місця імперії.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох  міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького  до політичного етапу національного  розвитку; воно привернуло увагу царського  уряду (що доти намагався розіграти  карту українофільства проти  польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки  зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

 

Додаток 1. Доповідь  О.Ф. Орлова Миколі І про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства

Украйно-славянское общество

Украйно-славянское общество существовало, но только несколько месяцев — в исходе 1845 и начале 1846 г. между тремя лицами: Гулаком, Белозерским и Костомаровым. Некоторые из них называли его обществом св. Кирилла и Мефодия и носили кольца во имя сих святых. Трудно определить, кто первый задумал общество, ибо все они равно преданы были славянским идеям, побуждая друг друга к деятельности, но мысль называть общество во имя св. Кирилла и Мефодия, равно иметь кольца или образа сих святых, произошла от Костомарова.

По словам Белозерского и Костомарова, цель их общества состояла в соединении славянских племен, но они полагали соединить племена под скипетром вашего и. в. Не касаясь до настоящего образа правления в России, они желали только, чтобы имеющие присоединиться к нам иноземные славянские племена устроены были по примеру Царства Польского. Им казалось, что ваше в., по силе духа вашего, одни можете совершить это великое дело, но сомневаясь, чтобы ваше в., занятые внутренним благоустройством государства, соизволили принять участие в этом предприятии, они надеялись достигнуть соединения славян своими средствами.

Средства эти должны были ограничиваться следующими мерами: воодушевлением славянских племен к уважению собственной их народности, изгнанием из нравов их всего иноземного, уничтожением вражды и водворением согласия между ними, склонением их к исповеданию одной православной веры, заведением училищ и изданием книг для простого народа. Они полагали, что славянские племена этими мирными средствами были бы доведены до того, что впоследствии сами слились бы в одно целое. Но цель украйно-славянистов при таких средствах была бы достигнута не прежде, как через сотни или тысячи лет (это их собственные слова).

Вскоре Гулак, Костомаров и Белозерский сами увидели, что теоретические предположения их не сообразны с практическим ходом дел и что идеи их были только ученые мечты. Поэтому они в половине 1846 г. прекратили свои занятия, перестали называть круг свой обществом, положив заниматься изучением истории и языков славянских как наукою, без всякой политической цели. Общество тем более не возобновлялось, что Белозерский вскоре после того отправился на службу в Полтаву, а в январе 1847 г. и Гулак выехал в С.-Петербург.

Из этого видно, что Украйно-славянское общество существовало только несколько месяцев; во время самого развития своего состояло из трех лиц: Гулака, Белозерского и Костомарова, ибо если другие сближались с ними и слышали об обществе, то единственно или по знакомству, или по сходству ученых занятий, без всяких прямых отношений к обществу.

Белозерский и Костомаров уверяют, что в предположениях, даже в мыслях их никогда не было ни народных потрясений, ни возмущений, ни преобразования законных властей в России, а тем менее каких-либо вооруженных действий.

Костомаров утверждал это и на очной ставке, несмотря на то, что Петров доказывал революционное направление украйно-славянистов. Особенно Белозерский заслуживает доверия, ибо он столько показал благородства и откровенности, что без сомнения не скрыл бы, если б в предположениях их имели место революционные идеи. Быть может Петров, подобно Андрузскому, несколько увеличил дело в своем донесении как по молодости лет своих, так и потому, что суждения, происходившие у Гулака, он слышал частью из-за стены и, следовательно, мог ошибочно понять смысл разговоров. Но не менее того, судя по твердости показаний Петрова, я уверен, что у украйно-славянистов много было пустых и неосторожных суждений.

Один Гулак оставался лицом чрезвычайно сомнительным, тем более, что если бы преступление его было не важнее того, как описывают Петров, Белозерский и Костомаров, то невозможно объяснить, от чего он с таким упорством не хотел отвечать на делаемые ему вопросы и даже на очных ставках не сознавался, когда видел, что товарищи его сознались. Должно предполагать, что Гулак отдельно от них в душе своей хранил такие преступные мысли, которые не были известны его товарищам, и во всяком случае вероятно, что человек с таким характером, как он, не остановился бы на мирных средствах, если бы тайные помышления его могли совершиться. Но впоследствии и Гулак сознался в справедливости сделанных на него показаний и даже приписывая себе сочинение рукописи «Закон божий» и устава Славянского общества. При этом сознании, однако же, он отвергает сделанное на него показание студентом Петровым и уверяет, что в его присутствии никогда не упоминал о царской фамилии. Показание Гулака о сочинении им рукописи: «Закон божий» ложно, ибо рукопись эта существовала в 1833 г. 162, т. е. в то время, когда Гулак был еще в детском возрасте. Сомнительно и показание его насчет сочинения им устава Славянского общества потому, что это сочинение приписывает себе и Белозерский, которому, по его откровенности, должно дать веры более, нежели скрытному Гулаку.

Додаток 2. Відозва  «Брати Українці», написана М. І. Костомаровим, вилучена у М. І. Гулака під час  обшуку 2 квітня 1847 р.

Брати українці!

От сю розказу полагаючи перед ваші очі, даєм вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що усі  слов’яне повинні з собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен  народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну. Такії народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, іллір[о]-серби і болгари.

3. Щоб був один сейм  або рада слов’янська, де б  сходились депутати оду всіх  Речей Посполитих і там розважали  б і порішали такі діла, котрі  б належали до цілого союза слов’янського.

4. Щоб в кожній Речі  Посполитій був свій правитель,  вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года.

5. Щоб в кожній Речі  Посполитій була посполита рівність  і свобода і станів не було  ов[с]і.

6. Щоб приймано депутатами і урядниками не по роду, не по достатку, а по розуму і просвіщенності народним вибором.

7. До того, щоб віра  христова була основою закону, і общественної справи в цілому союзі і в кожній Речі Посполитой.

Отсе вам, братіє українці обох сторон Дніпра, подаєм на увагу, прочитайте пильно і нехай кожен думає, як до сього дійти, і як би лучше воно було. Як багато голов, то багато розумів, кажуть. Коли ви об сім станете думати, то в той час, як прийде пора говорити об сім, вам господь бог дарує смисл і уразумєніе.

Додаток 3. Відозва  «Братья великороссияне и поляки», вилучена у М. І. Гулака під час обшуку 2 квітня 1847 р.

Братья великороссияне и поляки!

Сие глаголит к вам Украина, нищая сестра ваша, которую вы распяли и растерзали и которая не помнит зла и соболезнует о ваших бедствиях и готова проливать кровь детей своих за вашу свободу. Прочитайте послание это братское, обсудите важное дело вашего общего спасения, восстаньте от сна и дремоты, истребите в сердцах ваших безрассудную ненависть друг к другу, возженную царями и господами, на общую погибель вашей свободы, устыдитесь ярма, которое тяготит ваши плечи, устыдитесь собственной своей испорченности, предайте проклятию святотатственные имена земного царя и земного господина, изгоните из умов ваших дух неверия, занесенный от племен немецких и романских, и дух закоснелости, вдохнутый татарами, облекитесь в свойственную славянам любовь к человечеству, вспомните также о братьях ваших, томящихся и в шелковых цепях немецких и в когтях турецких, и да будет целью жизни и деятельности каждого из вас: славянский союз, всеобщее равенство, братство, мир и любовь, господа нашего Иисуса Христа.