Літопису попа Дуклянина

В 32 главі центральне місце займає детальний виклад історії Сербії (Рашки) в період з середини ІХ по середину Х ст. Глава має унікальні свідчення про поселення сербів на Балканах та про давніх сербських князів, інформацію про яких автор почерпнув з сербських джерел, а саме «Хроніки сербських князів».

Дуже цікавим є повідомлення автора про стосунки сербів і болгар: «..булгари були в мирних відношеннях с сербами, як сусіди та люди суміжних земель, дружньо спілкуючись один з однім...»[62], це майже тотожно повідомленню «Літопису» у V главі: «Обидва народи стали один одного дуже любити, тобто готи, а вони ж і слов’яни, і вулгари, а найбільше тому, що обидва були поганами то що мали ту саму мову»[63].

Дослідники вказують на деяких правителів, що мають однакові імена у «Літописі» та у Костянтина. Хоча за влучним висловом Шишича «схожість імен ще не означає тотожність осіб»[64].

У ХІХ главі «Літопис» повідомляє нам про Прібіслава «що натворив багато злодіянь. І тому, через деякий час збунтувались боснійські вельможі з деякими іншими та й убили короля, а його тіло вкинули у річку».[65] Шишич звертає увагу, що імя Прібіслав нагадує сербського князя того самого імені, що його згадує Костянтин під подіями 891-892 рр.[66] Констянтин зазначає, що «…після його (Мутіміра) смерті його успадкував перший син Прібеслав. Тоді, через один рік, виступив із Хорватії, згадуваний раніше Петр, син Гойника, відсторонює від влади свого двоюрідного брата Прібеслава з двома його братами і сам приймає владу, а ті, втікши, з’являються у Хорватії».[67]

Хоч повідомлення і не тотожні, вони мають спільні риси, окрім ім’я князя, у обох випадках Прібіслав був позбавлений влади насильно.

Також, Шишич вказує і наряд інших князів, зокрема Радослав, Часлав, Павлімір. Повідомлення про них Багрянородного не є тотожними з розповідями Дуклянина. Детальніший аналіз джерел змусив пристати Шишича на думку, що Часлав Дкулянина та Багрянородного одна людина.

Загалом, твір Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» - є важливим джерелом для перевірки, доповнення та деякої корекції свідчень «Літопису».

Анна Комніна «Олексіада»

Анна Комніна (1083 — 1153) — візантійська принцеса, старша донька імператора Візантиії Олексія I Комніна та  Ірини Дукени. Одна з перших жінок-істориків.

Авторка «Олексіади» — історичного твору про епоху правління свого батька, Олексія Комніна. «Олексіада» представляє собою одне з найбільш відомих джерел з історії Візантії часів Хрестових походів. Також є головним джерелом з історії взаємовідносин Візантії та Сербії кінця XI—початку XII ст.

Анна повідомляє про складні відносини Олексія з зетським князем Бодіном та жупаном Рашки Вуканом. Фрагментарні свідчення письменниці дозволяють означити кордони між Сербією та Візантією.

Події висвітлені у роботі Анни мають важливе значення для перевірки достовірності «Літопису». Деякі повідомлення Анни тотожні розповідям «Літопису» інші вносять корективи чи пояснюють певні моменти тексту. Важливим є, і те, що свідчення «Літопису» використовують для уточнень повідомлень Анни; хоч і з зазначенням – ненадійності і легендарності джерела.

Кекавмем «Поради та розповіді».

Кекавмен (бл. 1020 — після 1081) – візантійський письменник, найбільш відомий як автор «Стратегікона», керівництва з військового мистецтва.

Також він є автором так званих «Порад та розповідей» - важливого джерела з історії Візантії, Болгарії та сербських князівств. Його свідчення відносяться до двох епох: Василя ІІ і Болгарського царя Самуїла - кінець Х ст., та царювання Костянтина Мономаха і його наступників до Романа Діогена включно - друга половина ХІ ст. до 1071 р.

Цей твір - новий жанр візантійської світської літературі, що поєднує повчальні історії з життєвими настановами, правилами життєвої мудрості, розумної поведінки, доброго хазяйства, хорошого управлення будинком та родиною, пристойного світського і придворного поводження.

Багато повідомлень твору присвячені болгарам та їхньому цареві Самуїлу. Також є кілька розповідей, що стосуються приморської Сербії та Стефана Воїслава, правителя Дуклі.

«Літопис попа Дуклянина» не знає Стефана Воіслава. Шишич на підставі проведених досліджень зазначає, що повідомлення «Літопису» про Доброслава (глави ХХХVІІ, ХХХVІІІ) стосується Воїслава[68].

Кекавмен в 71 розділі свого твору повідомляє про перемогу «Требинського Серба»[69] над «катапаном Драча Михайлом». Дослідники зазначають, що «Требинський Серб» - це Стефан Воїслав і вказують на схожість з розповіддю Дуклянина[70]. В 74 розділі - розповідає про «топарха Воіслава Діоклейця» який удавав, що він покірний слуга імператора. Схоже повідомлення «Літопису» пов’язане з Доброславом.

Повідомлення Кекавмена – є важливими для вивчення історії південних слов’ян.

ВИСНОВКИ

Проведений короткий огляд «Літопису попа Дуклянина» - дає підстави стверджувати про потенційність його, як історичного джерела та необхідність подальших досліджень. Важливість у роботі використовувати першоджерела та різнобічні методи.

Вагомий, і той, факт, що необхідні для дослідження візантійські та південнослов’янські джерела, не лише введені в науковий обіг, а й перевидаються з урахуванням нових досліджень. Позитивним є і збільшення бази потенційних джерел. Все це призводить до більш продуктивних досліджень «Літопису»

На користь історичної цінності «Літопису» свідчить факт його використання для аналізу інших джерел.

Нажаль, прикрим є те, що історики мало приділяють увагу цьому джерелу, і лише зазначають факт його існування без подальших джерелознавчих студій.

Вкрай важливим, при роботі з джерелом, є перегляд або відкидання стереотипних тверджень, стандартних шаблонів та узагальнень.

«Літопис попа Дуклянина» - має посісти чільне місце у джерельній базі, як потенційно не вичерпане джерело.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

1.        Анна Комнина. Алексиада / Пер. Я. Н. Любарского. – Изд. 2-е,  стереотипное. - СПб.: Алетейя, 1996. – 704 с. – (Серия «Византийская библиотека. Источники»).

2.        Кекавмен. Советы и рассказы / Пер. Г.Г. Литаврина. - Изд. 2-е. - СПб.: Алетейя, 2003. – 720 с. – (Серия «Византийская библиотека. Источники.»).

3.        Константин Багрянородный. Об управлении империей / Под. ред. Г.Г. Литаврина, А. П. Новосельцева. Греческий текст, перевод, комментарии. – Изд. 2-е, исправл. - М.: Наука, 1991. – 496 с. - (Серия «Древнейшие источники по истории народов СССР»).

4.        Літопис попа Дуклянина. Найдавніша південнослов’янська пам’ятка. З хорватської мови переклав Антін В. Івахнюк. - University of Ottava Press. 1986. – 84 с.

5.        Шишић Ф. Летопис попа Дукљанина. Београд; Загреб, 1928. – 460 с.

6.        Љетопис попа Дукљанина / Увод, превод и коментар др. С. Миjушковић. - Титоград, 1967. – 282 с.

7.        Ljetopis popa Dukljanina. / Priredio, napisao uvod i komentar V. Mosin. - Zagreb, 1950.

Література

1.   Алексеев С. В. Летопись попа Дуклянина: структура древнесловянского родового предания // Знание. Понимание. Умение. – 2006. - №3 – С. 140-148.

2.   Алексеев С. В. От предания к летописи: эволюция исторического сознания древних славян // Вопросы истории. -  2006. -  №1 – С. 97-105.

3.   Власто А. П. Запровадження християнства у слов’ян: Вступ до середньовічної історії слов’янства. З англ. пер. Р. Ткачук та Ю. Терех. – К.: Юніверс, 2004. – с. 496: іл. – Бібліогр.: с. 456-469.

4.   Гильфердинг А. Ф. Собрание сочинений: в 3 т. – Спб.,печатня В. Головина, 1868-1873.

Т.1. – І. История сербов и болгар. ІІ. Кирилл и Мефодий. ІІІ. Обзор чешской истории. – 1868. – 440 с.

5.   Грачев В. П. Сербская государственность в Х-ХV вв. Критика теории жупной организации. М., 1972.

6.   Дворнік Ф. Слов’яни  в Європейській історії та цивілізації / Пер. з англ. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2005. – 512 с.

7.   Дринов М. С. Заселение Балканского полуострова славянами. М.: Имп. О-во истории и древностей рос. При Моск. Ун-те, 1873. – 180 с.

8.   Дринов М. С. Южные славяне и Византия в Х веке. М.: Имп. О-во истории и древностей рос. При Моск. Ун-те, 1876. – 162 с.

9.        Источниковедение истории южных и западных славян (феодальный период) / Отв. ред. Л. Лаптева. М., 1999.

10.   Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до ХХ ст.): курс лекцій: навч. осіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл. / В. І. Яровий (кер. авт. кол.), П. М. Рудяков, В. П. Шумило [та ін.]. – Вид. 3-тє, стереотипне. – К.: Либідь, 2009. – 632 с.

11.   Кіндкр Г., Хільгеман В. Всесвітня історія: dtv-Atlas. Наук. Ред.. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов. – К.: Знання-Прес, 2001. – с. 632.

12.   Литаврин Г. Г. Византия и славяне. СПб., 2001.

13.   Литаврин Г. Г. Раннефеодальные государства на Балканах VI–XII вв. М, 1985.

14.   Макова Е.С. История южных и западных славян. Период феодализма (VI - середина XVIII ст.). Учебно-методическое пособие. М., 1987.

15.   Москаленко А. Е. Возникновение и развитие феодальних отношений у южных славян. Хорваты и сербы: Учебно-методическое пособие. М., 1978.

16.   Наумов Е. П. Господствующий класс и государственная власть в Сербии ХІІ-ХIV вв. М., 1975.

17.   Наумов Е. П. К вопросу о подлинности некоторых сербських грамот ХIV в. – В кн.: Славянское источниковедение. М.: Наука, 1965, с. 114-115

18.   Наумов Е. П. Новое издание «Летописи попа Дуклянина» (Пересмотр прежних представлений и гіпотез)//Советское славяноведение. – 1969. - №4 – С. 105-108

19.   Наумов Е. П. Формирование этнического самосознания древнесербской народности // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. М., 1982. С. 181-195.

20.   Наумов Е. П. Этнические представления на Балканах в эпоху раннего средневековья (по материалам «Летописи попа Дуклянина») // Советская этнография – 1985 - №1

21.   Общественная мисль славянских народов в епоху раннего средневековья / [Отв. ред. Б. Н. Флоря]. – М.: Рукописные памятники Древней Руси, 2009.

22.   Свод древнейших письменных известий о славянах: в 2 т. - М., 1994-1995.

Т. I. Эпоха феодализма. – Минск, 1987. – 230 с.

Т. ІІ - VII-IX ст. – 1995 – 590 с.

23.   Хвостова К. В. К вопросу о терминологии Летописи попа Дуклянина. Славянский архив, 1959. С. 30-45.

24.   Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. М., 1961.

25.   Хрестоматия по истории южных и западных славян: в 3 т. – Минск, 1987-1989.

26.   Чичуров И. С. Византийские исторические сочинения. М., 1981.

27.   Medini M. Kako je postao Litopis popa Ducljanina // Rad HAZU, knj. 273/ Zagreb, 1942. – s. 113-156.

2

[1] На думку Шишича назва «Літопис» не відповідає дійсності, адже у пам’ятці відсутня виразна хронологія. Шишиh Ф.Летопис попа Дукланина. Београд; Загреб, 1928. С. 179-180.

[2] Назва «Барський родовіт» більше відповідає його структурі.

[3] Літопис попа Дуклянина. Найдавніша південнослов’янська пам’ятка. З хорватської мови переклав Антін В. Івахнюк. University of Ottava Press. 1986. С. 1. (далі Літопис)

[4]Il regno degli Slavi oggi corrotamente detti Sclavoni. Pesaro, 1601.

[5]Найбільш вагома: Банашевиh Н. Летопис попа Дукљанина и народна предања. Београд, 1971.

[6]Огляд дискусії стосовно «Хорватської хроніки» див.: Алексеев С. В. Летопись попа Дуклянина: структура древнесловянского родового предания // Знание. Понимание. Умение. – 2006. - №3 – С. 140-148; Літопис. С. VІІІ-ІХ.

[7]Знаходиться в Ватиканській бібліотеці, де його залишив І. Лучич.

[8] Joannes Lucius-Lucic (1604-1679) – хорватський історик.

[9] Візантійські джерела Х-ХІІ ст. з історії південних слов’ян. Титоград, 1967. С. 43-46.

[10] Lucius J. De regno Dalmatiae et Croatiae de libri seх. Amsterdam, 1668.

[11] Mavro Orbini (сер. XVI ст.- 1611) – дубровницький історик.

[12] Љетопис попа Дукљанина. Титоград, 1967. С. 25.

[13] Книга историография початия имене, славы и разширения народа славянского. Петроград, 1772. С. 185-216.

[14] Краіна- колишня назва для сучасного простіру між річками Неретвою та Цетинею.

[15]Літопис. С. 62

[16]Літопис. С. 1.

[17] Marko Marulic (1450-1524) – видатний хорватський письменник, що вважається батьком хорватської літератури. Писав свої твори і на латині.

[18] Літопис. С. VІІ.

[19]Хрестоматия по истории южных  и западных славян. Т.1.

[20] Див. Алексеев С. В. Летопись попа Дуклянина..С. 141.; Літопис. С. VІІІ-ІХ.

[21] Літопис. С. 1.

[22] Літопис. С. 56.

[23]Годишник ХV Српске Кролевске Академиjе. Београд, 1902. С. 220-226.

[24]Шишић Ф. Летопис попа Дукљанина. Београд; Загреб, 1928.

[25]Љетопис попа Дукљанина. Титоград, 1967

[26] Шишић Ф. С. 185.

[27] Шишић Ф. С. 107.

[28] Володимир Мошин (1894-1987) – росіянин, з 1921-го р. жив у Югославії. Видатний візантиніст та славіст.

[29]Ljetopis popa Dukljanina. Zagreb, 1950.

[30]Там само. С. 25.

[31]Dominic Mandic (1889-1973) – хорватський історик та культурний діяч.

[32] Mandic D. Pasprave i prilozi iz stare hrvatske povejesti. – Rim, 1963. – 631 s.

[33]Љетопис попа Дукљанина. Титоград, 1967.

[34] Там само. С. 123-169.

[35] Там само. С. 107.

[36] Дослідниками ставиться під сумнів саме існування слов’янського оригіналу.

[37]Літопис попа Дуклянина. Найдавніша південнослов’янська пам’ятка. З хорватської мови переклав Антін В. Івахнюк. University of Ottava Press. 1986. – С. 1.

[38] Там само. С. 1.

[39] Там само. С. 9.

[40] Там само. С. 8.

[41] Там само. С. 13.

[42]Паннонські легенди – розлогі житія Костянтина и Мефодія. Основні біографічні факти про життя та діяльність двох братів, що висвітлюються в Паннонських легендах, підтверджуються та доповнюються іншими творами, в том числі і реальними історичними документами.

[43]Ljetopis popa Dukljanina. Zagreb, 1950. С. 30-32.

[44]Ильинский Г. А., Опыт систематической кирило-мефодьевской библиографии, София, 1934. С. 70-71.

[45] Відомі у драчській фемі.

[46] Літопис. С. 9.

[47] Літопис. С. Х-ХV.

[48] Ljetopis popa Dukljanina. Zagreb, 1950. С. 30.

[49] Ljetopis popa Dukljanina. Zagreb, 1950. С. 34.

[50] Годишник ХV Српске Кролевске Академиjе. Београд, 1902. С. 220-226.

[51]Medini M. Kako je postao Litopis popa Ducljanina // Rad HAZU, knj. 273/ Zagreb, 1942. – s. 113-156.

[52] Радоjчић Н. О наjтамниjем одељку Баргског родословна. Церинье, 1951, С. 13.

[53] Хвостова К. В. К вопросу о терминологии Летописи попа Дуклянина. Славянский архив, 1959. С. 30-45.

[54] Љетопис попа Дукљанина. Титоград, 1967. С. 108-109.

[55] Банашевиh Н. Летопис попа Дукљанина и народна предања. Београд, 1971.

[56] Гильфердинг А. Ф. Собрание сочинений: в 3 т. – Спб.,печатня В. Головина, 1868-1873. - Т. 1.

[57] Там само. С. 84.

[58] Там само. С. 84

[59] Хрестоматия. С. 87.

[60] Грот К. Я. Известия Константина Багрянородного о сербах и хорватах и их расселении на Балканском полуострове. – Спб.,1880. – 234 с.

[61]Острогорски Г. Порфирогенитова хроника српских владара и ньени хронолошки подаци // Сабрана дела Георгща Острогорског. Кн. 4. Београд, 1970.

[62]Константин Багрянородный. Об управлении империей. С. 34. (далі – КБ)

[63] Літопис. С. 6.

[64]Шишић. С. 436-441.

[65]Літопис. С. 16.

[66]Шишић. С. 435.

[67]КБ. С. 35

[68]Шишић. С. 458-461.

[69]Кекавмен. Советы и рассказы / Пер. Г.Г. Литаврина. С. 230.

[70]Літопис. С. 38-45