Методика изучения истории в школе 8-9 класс

2

 

                                  Зміст

Вступ……………………………………………………………….3

§1.Проблеми психологічного викладання………………6

1. Вивчення історичних персоналій у контексті психологічного впливу на формування особистості......................................................10

 

§2. Методичні аспекти вивчення персоналій у шкільному курсі історії……………………………………………………...12

 

§3. Вивчення історичних персоналій у курсі історії за 8-9 клас………………………………………………………..19

 

Висновок………………………………………………….27

Список використаної літератури

 

   

 

Вступ

   Актуальність теми  моєї курсової роботи визначається тим, що історія саме в шкільному віці краще засвоюється через «людський» її бік, через долі конкретних людей. Показ того, як жили окремі особистості, як впливали на хід подій всієї історії, запам'ятовується і засвоюється учнями з великим бажанням, ніж оперування подіями, процесами поза впливу на них яскравих особистостей. Багато учнів часто знаходять кумирів без будь-якого учительського впливу. У результаті, багато хто з них готові брати приклад з Андропова, Бендери, Лужкова, Березовського, Бісмарка. Неважко уявити, хто може вирости на ідеалах Гітлера, Распутіна або Казанови, не втрутиться вчитель у процес формування в учнів відносин до цих та інших історичних особистостей. Більшість особистостей виражали інтереси певних груп людей, станів, класів, партій. Чиї інтереси, чому саме цих груп людей, в чому це проявлялося - ось що не завжди потрапляє в поле уваги учнів. А без цього і історія неповноцінна і особистості входять до неї ніби тільки через ім'я, а не діяльність. При вивченні особистості, головне всебічна оцінка її діяльності, ролі особи в історії. 

Предметом дослідження були змістовна і методична сторона вивчення особистості в історії. Об’єкт дослідження - вивчення особистості в курсі історії за 8-9 клас.  Аналіз наукової літератури дозволив виділити робочу гіпотезу. 

Вивчення персоналій у  шкільному курсі історії буде ефективно за таких умов: 

- Використання орієнтаційної  основи дії - пам'ятки з вивчення  персоналій; 

- Відбір змісту, що дозволяє  розкрити біографічні дані особи,  її внесок в історію і вплив  на хід історії; 

-Використання різних методів, прийомів, що дозволяють висвітлити особистість з різних сторін; 

- Розробка уроків різних  типів, таких як урок-портрет,  урок-ессе, інтегративний урок, урок, заснований на мемуарній літературі і тд. з використанням мультимедійних технологій, організацією самостійної діяльності учнів. 

Мета дослідження полягала в тому, щоб на основі аналізу  досягнень психолого-педагогічної науки, узагальнення передового досвіду вчителів історії розробити методику вивчення персоналій для восьмих класів, визначити методичні прийоми вивчення особистостей. Досягнення цих цілей вимагає реалізації таких завдань: 

А) виявлення основних труднощів  при вивченні історичних особистостей; 

Б) визначення рівня зацікавленості вчителів та учнів у вивченні персоналій; 

В)визначення методичних умов засвоєння учнями матеріалу про особистості; 

Г) відбір історичного змісту з проблеми дослідження; 

Д)перевірка ефективності розробленої системи завдань для експериментальних уроків. 

Методи дослідження:

-Аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з проблеми вивчення особистостей в середній школі; 

-Педагогічне спостереження. 

Отже, в даній роботі я  намагатимусь привернути увагу до таких  аспектів вивчення особистості, як: Індивідуальні  риси людини – її зовнішність, освіта, психологічний стан ( особливості  виховання,мотивації ); найближче оточення (сім'я, друзі, однодумці та вороги); історичний період та країна, в якій жив історичний діяч і т. ін. У своїй роботі я викладу основні методи характеристики вивчення  та оцінки діяльності історичних осіб такі як:

1.Умови формування особистості¹:

А. вплив сімейного виховання;

Б. найближче оточення;

В. ідейний вплив;

 Г. історичний час,за  якого формувалась особистість  діяча;

2. Шлях формування особистості  діяча:

А. його реакція на навколишню дійсність;

Б. перші життєві роки;

В. риси характеру;

3.Риси особистості, які  проявились у його діяльності:

А. погляди (світогляд);

Б. моральні принципи;

В. риси характеру;

4. Оцінка діяльності:

А. роль і місце особистості  в історичних подіях;

Б. чиї інтереси захищав;

В. результати та значення його діяльності.

 

 

§1 Проблеми психологічного викладання.

Вчення для підлітка, як і для молодшого школяра, є головним видом діяльності. І від того, як навчається підліток, багато в чому залежить його психічний розвиток. У навчальній діяльності підлітка є свої труднощі та протиріччя, але є і свої переваги, на які може і повинен спертися педагог. Позитивне тут - готовність дитини до тих видів навчальної діяльності, які роблять його більш дорослим в його власних очах. Така готовність може бути одним з мотивів навчання. Для підлітка стають привабливими самостійні форми занять. Підліткові це імпонує і вона легше освоює способи дії, коли вчитель лише допомагає йому. 

Звичайно, інтерес до навчального  предмета багато в чому пов'язаний з  якістю викладання. Велике значення мають  подача матеріалу вчителем, вміння цікаво і дохідливо пояснювати матеріал, що активує інтерес, підсилює мотивацію навчання. Поступово, на основі пізнавальної потреби, формуються стійкі пізнавальні інтереси, що ведуть до позитивному ставленню до навчальних предметів у цілому. У цьому віці виникають нові мотиви навчання, пов'язані з усвідомленням життєвої перспективи, свого місця в майбутньому, професійних намірів, ідеалу. Знання набувають особливої ​​значущості для розвитку особистості підлітка. Вони є тією цінністю, яка забезпечує підлітку розширення власне свідомості і значуще місце серед однолітків. Саме в підлітковому віці прикладаються спеціальні зусилля для розширення життєвих, художніх і наукових знань .Підліток жадібно засвоює життєвий досвід значущих людей, що дає йому можливість орієнтуватися в повсякденному житті. У той же час вперше підліток починає сам накопичувати художні та наукові знання. Разом з однолітками він їздить в художні та науково-просвітницькі музеї, ходить налекції, в театри.  Ерудований підліток має авторитет у однолітків як носій особливого фетиша, що спонукає його примножувати свої знання. При цьому самі по собі знання доставляють підлітку справжню радість і розвивають його розумові здібності. Знання, які отримує підліток у процесі навчальної діяльності у школі, також можуть приносити йому задоволення. Однак, тут є одна особливість: у школі підліток не вибирає сам осягаються знання. У результаті можна бачити, що деякі підлітки легко, без примусу засвоюють будь-які шкільні знання, інші - лише обрані предмети. Якщо підліток не бачить життєвого значення певних знань, то у нього зникає інтерес, може виникнути негативне ставлення до відповідних навчальних предметів.  Успіх чи неуспіх у навчанні також впливає на формування ставлення до навчальних предметів. Успіх викликає позитивні емоції, позитивне ставлення до предмета і прагнення розвиватися в цьому відношенні. Неуспіх породжує негативні емоції, негативне ставлення до предмета і бажання  перервати заняття.  
 Важливим стимулом є домагання на визнання серед однолітків. Високий статус може бути досягнутий за допомогою хороших знань, при цьому для підлітка продовжують мати значення оцінки. В одних випадках оцінка дає можливість підлітку виконати свій борг, зайняти гідне місце середтоваришів, в інших - заслужити повагу вчителів і батьків. Нерідко ж сенс оцінки для підлітка виступає в прагненні домогтися успіху в навчальному процесі і тим самим отримати впевненість у своїх розумових здібностях і можливостях. Це пов'язано з такою домінуючою потребою віку, як потреба усвідомити, оцінити себе як особистість, свої сильні і слабкі сторони. І в цьому плані істотне значення має не тільки оцінка діяльності учня і його розумових здібностей з боку інших, але і самооцінка. Для емоційного благополуччя підлітка дуже важливо, щоб оцінка і самооцінка збігалися. Тільки за цієї умови вони можуть виступати як мотиви, що діють в одному напрямку і посилюють одне одного. В іншому випадку виникає внутрішній, а іноді і зовнішній конфлікт. Зрозуміло, що стійкі навчальні мотиви формуються на основі пізнавальної потреби і пізнавальних інтересів. Пізнавальні інтереси підлітків сильно розрізняються. В одних вони характеризуються невизначеністю, мінливістю і ситуативностью. В інших проявляються стосовно до вузького кола навчальних предметів, у третіх - до більшості з них. При цьому учнів можуть цікавити різні сторони предметів; фактологічний матеріал, сутність явищ, використання в практиці. Оволодіння навчальним матеріалом вимагає від підлітків більш високого рівня навчально-пізнавальної діяльності, ніж у молодших класах. Їм належить засвоїти наукові поняття, системи знаків. Нові вимоги до засвоєння знань сприяють поступовому розвитку теоретичного мислення, інтелектуалізації пізнавальної сфери.  Нові вимоги навчальний матеріал пред'являє і до процесів сприйняття. Підліткові необхідно не просто запам'ятати схему, якесь зображення, а вміти в них розібратися, що є умовою успішного засвоєння навчального матеріалу. Таким чином, поступово відбувається інтелектуалізація процесів сприйняття, розвивається здатність виділяти головне, суттєве.  Засвоєнню матеріалу молодшим підліткам може заважати установка тільки на механічне запам'ятовування. Обсяг навчального матеріалу великий, і відтворити його, користуючись тільки старими прийомами запам'ятовування, за допомогою неодноразового повторення, складно. Найбільшу ефективність відтворення забезпечує аналіз змісту матеріалу, логіки його побудови, виділення істотного. Підлітки, які використовують мислення при запам'ятовуванні, мають переваги перед тими, хто запам'ятовує механічно. Розвинена мова, вміння висловлювати думку своїми словами, творча уявасприяють оволодінню навчальним матеріалом. Самі підлітки, при цьому, особливе значення надають розвиткові власної мови - адже  мова багато в чому визначає успіх у спілкуванні.  
Сфера спілкування в підлітковому віці виходить за межі родини і школи². У підлітка з'являється необхідність диференційованого ставлення до співрозмовника. У зв'язку з цим прискорюється формування планувальної функції. Змінюється і зміст усних висловлювань, все більше місце в них займає опис, зростає кількість слів, словосполучень і фраз оцінного характеру. Оповідання робляться більш цілеспрямованими, послідовними і чіткими в композиційному відношенні; зростає обсяг усних висловлювань, їх синтаксичний лад стає все більш різноманітним і розгорнутим. Помітно розвивається експресивна функція, що виражається не тільки описом, а й інтонацією. Проте в підлітковому віці можна спостерігати деяку розірваність, уривчастість звучання усного мовлення, яка виникає з-за недостатнього розвитку у підлітка здатності прогнозування: часто наступна думка губиться або він не може її висловити. Пропозиції в усному мовленні нерідко напливають один на одного, утворюючи нерозчленованим ціле, у мові присутня маса обривків несформульованих пропозицій. Темп мовлення підлітків, як правило, нерівномірно прискорений; пропускаються необхідні синтаксичні паузи; багато несінтаксіческіх пауз (психологічних і фізіологічних). Через загостреною рефлексії на співрозмовника підліток під час побудови мови занадто напружується емоційно. Як правило, підлітки мислять краще, ніж оформляють свою думку в речення. Так, у творах багато хто може легко переставляти пропозиції, що свідчить про їх недостатню зв'язності. 
 Вчителю необхідно знати не тільки мотиви навчання, а й умови їх формувань. Дослідження показують, що ставлення підлітків до навчання обумовлено, перш за все, якістю роботи вчителя та його ставлення до учнів. Багато учнів при відповідях на питання: «За яких умов ви навчалися б у повну силу своїх здібностей?», Вказували на вміння вчителя зацікавити своїм предметом, на його повагу до учнів. Ось типова відповідь: «Якби вчителя зверталися з нами, як з добрими друзями, зацікавлювали нас, якщо б учні не боялися погано відповісти, то вони навчалися б у повну міру своїх здібностей». При цьому підлітки вважають, що багато чого залежить і від них самих, і, перш за все від їх наполегливості. Але наполегливість, на їхню думку, легше виявляється тоді, коли вчитель хоч і вимогливий, але добрий, коли він справедливий і чуйний³ 

1. Вивчення історичних персоналій у контексті психологічного впливу на формування особистості.

             Без розуміння учнями ролі особи в історії та зумовленості її діяльності належністю до певної соціальної, національної чи іншої групи повноцінне вивчення історії неможливе. Особливого значення розгляд особистості набуває у підлітковому віці. Активне начало у школярів 8 класів - їх найважливіша перевага й водночас джерело слабкостей і недоліків, оскільки часто спостерігається легковажна незалежність енергії⁴, яка виявляється в мотивах поведінки й розумінні безпосередньо дітьми своїх дій.

          Історія засвоюється дітьми ефективніше  крізь призму особистості конкретної  людини. Зображення життя та діяльності історичної постаті,її впливу на окремі події або на історичний процес загалом сприймається та запам’ятовується школярам з більшою готовністю, ніж оперування історичними фактами, позбавленими яскравих осіб.

         Вивчення історичних постатей  не тільки сприяє пізнанню  історії, а й впливає на формування  особистості учня. Плідність і  якість цього впливу залежить  від педагога. Розв’язати цю проблему  йому допоможе знання оптимальних  форм і методів навчання, застосування  яких сприятиме формуванню специфічного  уміння – характеризувати та  оцінювати історичних осіб. Під  час цієї роботи можуть застосовуватись такі форми навчання ,як урок, семінар, екскурсія ( в шкільній, краєзнавчий, художній музей, картинну галерею), огляд науково-документального, художнього фільму та їх обговорення ; курс за вибором та факультатив. Консультація та конференція, самоосвітня робота. Проте провідною формою навчання залишається урок. При цьому будь-яка форма навчання може бути як повністю присвячена видатній особі, так і частково, фрагментарно. Наприклад, в курсі історії України за 8 клас досліджено постаті Івана Мазепи може бути відведений окремий урок під час вивчення теми «Україна в подіях Північної війни». Вибір здійснюється вчителем відповідно до специфіки теми та навчально-методичного забезпечення на власний розсуд.

  Висвітлюючи життя та діяльність історичної постаті. Учителеві доцільно показувати їх на тлі епохи, підводячи школярів до розуміння. Що кожна людина є представником свого часу, народу, суспільства. Одним з основних прийомів вважається розповідь учителя. У якій дається характеристика історичного діяча доповнена яскравими уривками з документів. Така характеристика може супроводжуватись демонстрацією ілюстрацій, сучасних картин, діаграм, діапозитивів.

Отже, вплив на оцінку учнем тієї чи іншої історичної особистості, в повній мірі залежить від подання вчителем характеристики історичної постаті.

 

 

§2 Методичні аспекти вивчення персоналій у шкільному курсі історії

Головний елемент змісту історичної освіти - знання. Вони включають  в себе відомості, пізнання в галузі історії, концентруючи соціальний досвід людства. Знання створюють наукову картину розвитку суспільства, дають уявлення про історичну дійсності і припускають осягнення її людиною. Структура історичних знань включає в себе пізнання самої історичної науки: її змісту, способів дії з історичним матеріалом, теоретичних, методологічних засад. У процесі навчання учні опановують елементами історичних знань, оперуючи такими категоріями, як факт, явище, подія,процес. Історичний матеріал подається в основному в опосередкованій формі, як розповідь про події, у словесній передачу в усному викладі вчителя, в тексті підручника. При цьому багато фактів історичного минулого далекі від звичайних уявлень і життєвого досвіду школяра, тому одне з головних завдань вчителя полягає у наближенні історичного факту до свідомості учнів. Конкретні історичні уявлення створюються в учнів, перш за все, силою живого слова вчителя шляхом яскравого викладу вчителем історичного матеріалу⁵. Але кожен вчитель знає, як важко забезпечити точні і повноцінні історичні уявлення за допомогою одного тільки словесного опису історичних подій. Про це свідчать прогалини і спотворення, нерідко мають місце в уявлення учнів про історичні події, якщо вони ознайомилися з ними тільки на основі усного викладу вчителя або за текстом підручника⁶. Ось чому на уроках історії треба таке слово вчителя, яке спиралося б на вже наявні в учнів конкретні історичні уявлення і забезпечувало б їх подальше збагачення. Це досягається за допомогою різних засобів і прийомів конкретизації у викладі вчителя. Друга складність, з якою зустрічається вчитель у вирішенні завдання створення і збагачення історичних уявлень своїх учнів, пов'язана з винятковим багатством і різноманітністю історичних образів, укладених у змісті шкільного курсу історії. Необхідно мати на увазі, що про багато явищ минулого діти впізнають на уроках історії. На вчителя лежить відповідальність за правильність уявлень, які при цьому створюються у школярів. Але хіба можна за короткий годинник уроків дати більш-менш конкретне історичне уявлення про безліч історичних явищ та осіб, що містяться в шкільному курсі? Можна, так як у роботі зі створення історичних уявлень мова йде не про хаотичному і невичерпному нагромадженні, а про систему уявлень, що відносяться до певного історичного комплексу. І в центрі кожної ми виділяємо два-три опорних образу, розкриваються з найбільшою конкретністю. Решта образи, пов'язані з даній системі, можуть бути охарактеризовані з меншою конкретністю. Основними методами, за допомогою яких в учнів створюються живі уявлення про минуле, є: