Методика изучения истории в школе 8-9 класс

- Живе слово вчителя,  його яскрава розповідь, картинне  опис, барвиста характеристика, підкріплені  різноманітними прийомами конкретизації; 

-Кошти образотворчої і предметної наочності; 

-Використання художньої літератури.

Історичні поняття, як і уявлення, є відображенням у нашій свідомості об'єктивної історичної дійсності, але  вони відображають її глибше, повніше, ширше: в історичному понятті  схоплені, відображені загальні суттєві  риси безлічі історичних явищ. Вони необхідні для пояснення та систематизації фактів, осмислення інших понять. Методисти Вагін, Карцов, Стражев звертали увагу на поступовість оволодіння провідними поняттями в результаті збагачення і конкретизації їх змісту.Від уроку до уроку розкривалися їх нові сторони, істотні ознаки, зв'язки, відносини з іншими поняттями. Процес формування понять протікає ефективно, якщо виділені вчителем типові риси створюваних образів осмислюються учнями як ознаки понять. Підлітки легше засвоюють ознаки тих понять, які можна представити наочно. Лише в подальшому вони передають їх вміст у більш збагаченої формі. Формування історичних понять відбувається в нерозривному зв'язку з утворенням історичних уявлень і на їх основі, яка полягає в тому, що в самому історичному поданні, яке створюється в учнів, вже закладені елементи, необхідні для узагальнення, для несформованого поняття. Вихідним матеріалом у створенні історичних уявлень є цілісна картина. Вона-то і забезпечує той момент живого споглядання, який необхідний для жвавості і конкретності подання. Але це не означає, створенням цілісної картини вичерпується робота з формування навіть найпростіших понять. З перших кроків навчання історії необхідна спеціальна робота з розвитку понятійного історичного мислення школярів. Процес формування історичного поняття складається з таких моментів: 

1) створення цілісної  картини історичного явища (барвиста  розповідь або опис), в якої  відібрано і включені всі істотні  ознаки явища; 

2) виокремлення істотних  ознак явища; 

3) повідомлення терміна,  що закріплює дане поняття; 

4) визначення поняття; 

5) вправа у використанні  нового поняття, у вживанні  нового терміна на даному та  наступних уроках; 

6) вироблення вміння оперувати  новим поняттям, застосовувати його  для пізнання нового історичного  матеріалу або для аналізу  його з нових точок зору. 

  Одним з видів роботи з історичними уявленнями є створення уявлень про історичні особистості⁷. Особистість визначається «сукупністю властивостей, властивих цій людині, що складають його індивідуальність ... Людина з точки зору його характеру, поведінки, положення тощо». Індивідуальність - це «сукупність характерних, своєрідних рис, що відрізняють якої людини від іншого; людина як носій особистих, характерних для нього ознак, властивостей; особистість».  
Виходячи з термінологічних визначень особистості, персони, історичними особистостями можна вважати людей з яскраво вираженою індивідуальністю, які залишили значний слід в історії. 

Особи в історії умовно складають три групи: 

- По положенню (спадкові  правителі); 

- По заслугах позитивним (реформатори, полководці-переможці,  видатні вчені і т.п.); 

- По «заслугах» негативним (гонителі освіти, терористи, авантюристи  і т.п.). 

Право бути на сторінках підручників історії, в першу чергу, повинні знайти ті, хто максимально сприяв блага і процвітання людства. Але хто є таким? У підручниках за 8 клас можна зустріти багато різноманітних історичних постатей таких як наприклад: Дмитро Вишневецький, Богдан Хмельницький - видатні постаті в історії України; Олександр1, Кутузов- видатні постаті в історії Росії. Але хто з них дійсно і в якій мірі думав про благо і процвітання суспільства і що дав народу? І кого з них можна віднести до великих? 

Гегель вважав великою людиною того, хто може втілити в словах волю своєї епохи, сказати своїй епосі, в чому її воля і виконати її. Те, що він робить - серцевина і суть його епохи, через нього виявляється епоха. Англійський історик Е. Карр спробував визначити великих людей виходячи з того, яким шляхом вони такими стали. «Велика людина, - зазначав він, - завжди представник або існуючих сил, або сил, створення яких він сприяє, кидаючи виклик існуючій владі. Автори чинять правильно, знаходячи місце на сторінках історії творцям і консерваторам, переможцям і переможеним, реформаторам і контрреформаторов. Говорячи про кількість особистостей, які підлягають вивченню учнями, необхідно мати на увазі, що воно не може бути однаковим у підручниках для першого і другого концентрів. Крім того, перевантаження підручників і занять іменами навряд чи буде сприяти глибокому засвоєнню матеріалу.  При підборі та вивченні особистостей необхідно враховувати «жіночий чинник», як в історії, так і в аудиторії. Помічено, що ученицям цікавіше читати і говорити про княгиню Ольгу⁸, віддано любила чоловіка князя Ігоря, про княжну Анну, дочки всесильного канцлера Ордін-Нащокіна, яка не побажала вийти заміж за нелюба, чим потрясла уяву сучасників, і т.д.  Без знання особистостей знання історії не може бути повним.  Причин вивчення особистостей декілька.  
Перша. Більшість особистостей виражали інтереси певних груп людей, станів, класів, партій. Чиї інтереси, чому саме цих груп людей, в чому і як це виявлялося - ось що не завжди потрапляє в поле уваги учнів. А без цього і історія неповноцінна і особистості входять до неї ніби тільки через ім'я, а не діяльності. Тому вчитель повинен уникати загальноприйнятих штампів: просте перерахування ряду діячів з додаванням «та інші». 

Друга. Багато особистості  не залишалися прихильниками однієї ідеї, одного суспільно-політичного  ладу. Прийоми вивчення особистостей. 

При вивченні особистості  головне - всебічна оцінка її життя  і діяльності. Не повинно бути тільки вихваляння або приниження кого б то не було. В.О. Ключевський, кажучи, наприклад, про роль і місце особистостей в визволення Москви від поляків у 1612 році, закликав «не божеволіти перед великими постатями Мініна і Пожарського, не розуміючи їхнього змісту і значення» Робота з особистостями стане плідною, якщо буде носити оптимально організовані і методично різноманітні варіанти діяльності учнів. 

Варіант 1. Вивчення особистостей за п'ятиетапним алгоритмом. Слідування йому дозволяє оцінити їх самі різнопланові сторони життя і діяльності: 

1)Запам'ятовування прізвища, імені особи; 

2) Ознайомлення з етапами,  періодами і змістом діяльності  особистості; 

3) Засвоєння ідейно-теоретичних  платформ досліджуваної особистості;  
4) З'ясування, чиї інтереси на тому чи іншому етапі дана особистість висловлювала;  
5) Вивчення оцінок особистості її  сучасниками  і сучасними істориками. 

Окремі блоки даного алгоритму  можуть виключатися з дослідницького ланцюга, в залежності від наявності (відсутності) того чи іншого аспекту  в житті та діяльності особистості.

Варіант 2. Учитель, не називаючи  імені особистості, пробуджує до неї простий людський інтерес. Потім  тут же на уроці або від заняття  до заняття нагадує про неї  все новими і новими оцінками і даними. Настає час, коли інформації накопичується стільки, що учні дізнаються, про кого йде мова. 

Варіант 3. Порівняльний аналіз характеристик, якостей однорідних в плані діяльності особистостей, наприклад керівників держав, головних реформаторів, полководців і т.д. 

Варіант 4. Оцінка особистостей з поведінки в екстремальних для Батьківщини або для себе обставин. 

Варіант 5. Оцінка особистостей за окремими, але яскравим штрихами до їх портретів, будь то приклади зі служби, повсякденному житті, захоплень  і т.д. 

Варіант 6. Визначення якості особистостей за вмінням передбачати  майбутнє. 

Варіант 7. Вивчення особистостей за допомогою поступового накопичення  знань. Суть даного варіанта полягає  в наступному. Учитель називає  представлену до вивчення особистість. Учні самі, вивчаючи матеріал, поступово  накопичують відповідну інформацію до рівня необхідних знань про неї. 

При вивченні особистостей учням належить подолати застарілі  оціночні хвороби, що передаються з  покоління в покоління. Одна з  таких хвороб - однобокість в оцінці людей, залежно від політичного  ладу, в умовах якого особистість  діяла (діє), та ідеології, яка панувала (панує) у суспільстві. Інша хвороба - оцінювання особистості не зі «своєї дзвіниці» (з точки зору наявностей знань взагалі і компетентності в оцінюванні професійної сфери діяльності особистості зокрема).  
Потрібно облік ще одного важливого положення в оцінці особистостей. Часто їх діяльність штучно відгороджують від діяльності всього народу. І виходить, якщо є досягнення країни - це заслуга народу, якщо країну осягає біда - винні особи. Багато істориків, вчителі взагалі виступають проти своєї участі в історичних оцінках. Вони стверджують, що користі сьогодні від засудження вад Івана Грозного, Сталіна та інших особистостей ніякої. Історик не суддя, ще меншою мірою суддя, що виносить смертний вирок. «Звинувачення забуває про велику різницю, - зазначав італійський історик Б. Кроче, - що наші суди (юридичні та моральні) - суди сьогоднішнього дня, створені для живуть, діючих і небезпечних людей, у той час як ті, інші люди, вже поставали перед судом своїх днів, і вони не можуть бути засуджені або виправдані двічі. Їх взагалі не можна судити вже тому, що вони люди минулого, які належать до світу минулого і як такі можуть бути тільки суб'єктами історії і не можуть бути об'єктами інших суджень, крім тих, в яких враховується розуміння духу їхньої діяльності. Дії тих, хто під приводом викладу історії метушиться, видаючи себе за суддів, звинувачуючи в одному місці і даючи відпущення гріхів (думаючи, що це справа історії) ... загальновизнано позбавлені історичного сенсу.  Тіні великих предків при вивченні історії викликати треба. Але не з метою їх наруги чи покладення відповідальності за негідну великого російського народу життя, тобто, кажучи словами В.О. Ключевського, не з метою «звинувачувати їх у власних гидоти», а для того, щоб спробувати визначити їх об'єктивне місце в історії та чогось корисного навчитися у них.

Який би шлях вивчення історичних особистостей не був обраний вчителем і учнями, кожен з них повинен  розуміти, що повністю об'єктивну оцінку людині може дати тільки час⁹. 

§3 Вивчення історичних персоналій у курсі історії за 8-9 клас.

Вивчення історії України  у 8-9¹⁰ класах має збігатися із загальним контекстом всесвітньої історії. Для обох курсів буде логічним звернутися до таких історичних понять: монархія, республіка, індустріальне суспільство, соціальна структура суспільства, національно-визвольна війна, соціальна революція, технічний прогрес, гуманізм, національно-культурне відродження. Школярі повинні навчитись аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, визначати суть, причини, значення історичних подій, вміти самостійно працювати із різноманітними джерелами інформації, готувати доповіді та виступати перед однокласниками.

         У курсі історії України та всесвітньої історії 8-9¹¹ класах учні зустрічають чимало історичних образів. Тільки в курсі вітчизняної історії учень має виявити знання історичних портретів, зокрема князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, політичних діячів, видатних представників суспільного і культурного відродження.

Часто це не можна зробити  тільки за шкільними підручниками, тому велика увага надається самостійній  роботі, використанню довідкової, документальної та історико-публіцистичної літератури.

Для всебічного висвітлення  історичних персоналій рекомендується:

1. Ознайомитися з найважливішими біографічними даними.
2. Простежити процес становлення особистості в конкретному соціально-історичному середовищі.
3. Виявити історичні умови, що відіграли роль у формуванні поглядів, якостей особи.
4. Дослідити участь історичної особи в суспільному житті.
5. Визначити, інтереси якої соціальної групи, класу, політичної сили відбивала історична особа в своїй діяльності.
6. Виявити вплив конкретної історичної особи на окремі галузі життя чи суспільно-політичні процеси.
7. З’ясувати морально-психологічні якості історичної особи.
8. Показати коло однодумців і соратників історичної особи.
9. Визначити історичну роль особи та її вплив на певну сферу життя суспільства.

У вирішенні питання про  методи і прийоми характеристики історичного діяча вчитель керується  ідейно-освітніми та виховними завданнями шкільного курсу історії.  Необхідно показати історичного діяча як сина його часу, підкреслити історичні умови, які зіграли вирішальну роль у формуванні його поглядів та особистих якостей. Для цього іноді достатньо стислих відомостей, короткого висловлювання самого історичного обличчя або простого зіставлення деяких хронологічних дат. Розповідаючи про А. І. Герцена, запитати: скільки років йому років було, коли відбулася страта декабристів? Привести його власні слова: «Страта Пестеля та його товаришів остаточно розбудила дитячий сон душі моєї». А самі декабристи називали себе «дітьми 1812 року», стверджували, що епоха кінця ХVIII і початку ХIХ ст. познайомила уми з революціями, з можливостями і зручностями оні виробляти ». Далі запитаємо восьмикласників: які події і які невдачі народовольческого руху змусили 17-річного гімназиста В. Ульянова зробити висновок: «Ні, не таким шляхом треба йти!» 

Ще більш важливо показати, що діяльність історичної особистості, завдання, які вона прагнула вирішити, були обумовлені попереднім історичним розвитком, показу зв'язок даного діяча  з його попередниками. Для цього вчитель дає коротку характеристику історичної обстановки, в якій склалася дана історична особа. Так, приступаючи до вивчення теми «Подальший розвиток феодальної Росії Освіта Російської імперії» ми разом з учнями згадаємо про боротьбу російського народу за береги Балтійського моря до Петра І, з'ясуємо необхідність державних перетворень, що назріли до кінця ХУII ст., І наявність конкретних передумов для їх проведення. Тоді завдання, поставлені Петром І і його соратниками, придбають у свідомості учнів історичну обумовленість. Не можна зрозуміти погляди декабристів без встановлення їх спадкоємності з ідеями А. Н. Радіщева та французьких просвітителів. Точно також, характеризуючи А. І. Герцена і революціонерів-різночинців, необхідно вказати, в чому полягала основна причина поразки декабристів, і який урок винесли з цього революціонери наступного покоління. 

Діяльність історичної особистості  повинна бути показана в тісному  зв'язку з певним класом, інтереси якого  вона відображає, тобто повинна бути дана класова характеристика історичного діяча. Наприклад, показавши прогресивні риси, якими відзначено діяльність Богдана Хмельницького ( його відношення до козаків, принципи його військового мистецтва і т. д.), ми не забудемо запитати учнів, який характер мала його зовнішня політика, якій служив своїми перемогами та невдачами Б. Хмельницький.  Неперевершені зразки класової характеристики історичних діячів (Гладстона, Ллойд-Джорджа і ін) ми знаходимо у В. І. Леніна. Прикладом може служити характеристика П. Столипіна¹², в якій гранично стисло дана біографія, розкрито класове обличчя і класові коріння його політики, показана належність Столипіна до певного класу на конкретному відрізку історичного шляху цього класу.