Проголошення і розбудова незалежної демократичної держави України

Реалізація державної  політики охорони здоров’я законом покладалася на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України.

21 листопада 1992 р. Верховною Радою України було прийнято Закон «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», який установив гарантований державний рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів, віку, стану здоров’я дітей тощо.

У грудні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Декларацію про загальні засади державної молодіжної політики в Україні». Вона визначила державну молодіжну політику як системну діяльність держави у відносинах з молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється у законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Отже, на зазначеному  вище етапі державотворення в  Україні досить чітко визначилась  соціальна спрямованість законодавства, що підкреслює демократичний характер державності, її спрямованість на забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Це законодавство стало  базою прийняття демократичного конституційного законодавства  в Україні, і насамперед нової Конституції України.

Суттєві зміни відбулися в кримінальному законодавстві України: з одного боку, з Кримінального кодексу були вилучені статті, які не відповідали умовам ринкової економіки, з іншого — з’явилася низка нових складів злочинів (порушення порядку ведення підприємницької діяльності, фіктивне підприємництво, шахрайство з фінансовими ресурсами та ін). Було змінено редакцію цілої низки статей КК (про ухилення від сплати податків, спекуляцію та ін.). Ученими-криміналістами України була проведена велика робота з підготовки проектів нового Кримінального кодексу.

Протягом останніх років  Верховна Рада України, спеціальні органи при Президентові України неодноразово розглядали питання боротьби зі злочинністю. Велике значення мало прийняття Верховною Радою 25 червня 1993 р. «Державної програми боротьби зі злочинністю». Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, — говорилося в Програмі, — перетворилася у найнебезпечніше соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави. ...Гострота криміногенної обстановки вимагала вжиття великомасштабних комплексних заходів з боку держави, що мали б забезпечити її стабілізацію у найближчі три роки. Пріоритетну увагу за цих умов повинно бути віддано питанням правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконаленню системи профілактики правопорушень, посиленню боротьби з організованою та економічною злочинністю, забезпеченню охорони громадського порядку і громадської безпеки.

У Програмі визначені  організаційні та правові заходи боротьби зі злочинністю, передбачені завдання у сфері профілактики злочинів (зокрема, розроблення цільових програм боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, боротьби з наркоманією і незаконним обігом наркотичних засобів), зміцнення громадського порядку та безпеки, боротьби з організованою злочинністю та злочинністю у сфері економіки, окреслені питання міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, розглянуті проблеми удосконалення кримінально-виконавчої системи, розроблені питання кадрового та матеріально-технічного забезпечення правоохоронної діяльності.

30 червня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Закон створив загальні правові та організаційні засади у сфері боротьби з організованою злочинністю, визначив систему державних органів, що ведуть боротьбу з нею, в тому числі спеціальних (ними стали Координаційний комітет з боротьби з коруп-цією і організованою злочинністю при Президентові України та спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ і Служби безпеки України), їхні повноваження, накреслив заходи щодо забезпечення боротьби з організованою злочинністю, закріпив основи взаємодії , спецпідрозділів та ін. Зміниу трудовому праві були спрямовані головне на демократизацію регулювання трудових відносин, що випливало з умов формування ринкової економіки, існування різних форм власності.

Істотні зміни і доповнення були внесені до кримінально-процесуального законодавства. Змінені строки попереднього слідства і тримання осіб під вартою. Був прийнятий Закон "Про оперативно-розшукову діяльність", який посилював гарантії громадян. Законом України від 15 грудня 1992 р. "Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів України" КПК України був доповнений рядом статей, які також посилювали гарантії громадян при зверненні їх до суду, Зокрема, заарештований, його захисник тепер мали право звертатися до суду з оскарженням санкції прокурора на арешт. 23 грудня 1993 p. був прийнятий Закон про внесення змін і доповнень до окремих статей КПК України, які розширювали права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист.

Розробка законодавчих актів та внесення до них змін іноді  здійснювались на недостатньому  науковому і юридично-технічному рівні, з багатьма неузгодженостями. Мали місце численні факти дублювання та суперечностей між окремими правовими нормами тощо. Оскільки кількість законодавчих актів, прийнятих останнім часом, невпинно зростала, зазначені недоліки не лише створювали небезпеку руйнування існуючої законодавчої бази, а й значно уск-ладнювали формування нової законодавчої системи, яка б грунтувалася на реформованих економічних, соціальних та політико-правових відносинах. Нерідко приймалися правові акти, які викликають здивування, наприклад, ситуація з пенсійним законодавством, де повністю знівельовано значення стажу і якості роботи, її шкідливості.

У багатьох галузях права  продовжують діяти законодавчі  акти і правові інститути, далекі від світових стандартів. Наприклад, в незалежній Україні продовжує  діяти КК (з наступними змінами  й доповненнями), який відбиває погляди, що охорона держави, власності останньої та інтересів її установ є найважливішим призначенням кримінального права. Можна навести й такий приклад. В українському цивільному судочинстві існує здебільшого "слідчий" тип цивільного процесу, який характеризується тим, що сам суд за власною ініціативою може збирати докази і готувати весь процесуальний матеріал до судового розгляду. Часто це робиться незалежно від бажання сторін, під приводом захисту Їх прав. Наближення цивільного судочинства до загального типу цивільного процесу надасть більше реальних прав сторонам у процесі і звільнить суд від виконання зайвих функцій.

Отже, є настійна необхідність корінної реформи правової системи  України. Робота в цьому напрямку триває.

Закінчення.

28 червня 1996 року в житті Українського народу й Української держави сталася історична подія — в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного процесу була прийнята нова Конституція України.

Ця подія майже збіглася з п’ятиріччям незалежності України та ознаменувала завершення важливого етапу у розвитку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України.

Нова Конституція враховує досягнення вітчизняної та світової конституційної наукової думки й практики конституційного будівництва. Вона е втіленням національної ідеї і відображенням ментальності народу, доказом здатності Ук-раїнської нації як політичної й етнічної спільноти до державотворення і правотворчості; є програмою дальшого розвитку України у політичному, економічному, соціальному, культурному відношеннях і документом для входження України до європейського й світового співтовариства як рівноправного і повноправного суб’єкта.

Нова Конституція України  є якісно новим політичним і правовим актом за змістом та формою.

Вона охопила своїм  регулюванням значно ширше коло суспільних відносин порівняно з попередньою  Конституцією в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах, закріпила якісно новий статус особи — людини і громадянина, держави й суспільства, органів державної влади і місцевого самоврядування.

Нова Конституція є  Основним Законом і актом вищої  юридичної сили, що обумовлює прийняття  законів та інших нормативно-правових актів на основі Конституції і  у повній відповідності з нею.

Разом з тим норми  цієї Конституції є нормами прямої дії. Тобто громадянам гарантується можливість звернення до суду для  захисту своїх конституційних прав і свобод безпосередньо, на підставі Конституції.

Нині головним завданням  усіх органів державної влади й місцевого самоврядування, всього суспільства в цілому і кожної людини, кожного громадянина є забезпечення найшвидшого, найповнішого і найточнішого приведення Конституції в дію, її реалізації, виконання.

Конституція має сприяти  насамперед забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцненню громадянської злагоди на землі України, розвитку і зміцненню демократичної, соціальної, правової держави та вирішенню корінних питань розвитку і функціонування суспільства й держави.

Використані джерела:

Конституція України. –  К.: Преса України, 1997.

Історія держави і  права України: Підручник. - У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.й, Рогожина. –  Том 2. – Кол. Авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й.Рогожин, О.Д.Святоцький та ін. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000.

Кульчицький В. Історія  держави і права України. - Львів, 1996.

Опришко В. Конституція  України – основа розвитку законодавства // Право України. – 1997. - № 8.

Основи конституційного  права України. /Під ред. Академіка  АПрН пр. Копєйчикова В.В.-К.:Юрінком Інтер, 1997.

Панюк А., Рожик М. Історія  становлення української державності. – Львів: Центр Європи, 1995.