Система вільної конкуренції

Англійські фабрики прирекли на загибель також мільйони індійських ткачів, оскільки англійські тканини швидко завоювали і індійський ринок. Якщо ідеться англійський ткач міг стати фабричним робочим, то Індії фабрик не строили.

Машинне виробництво не вимагало майстерності від робітника. Робота набувала характер найпростіших рухів. З цієї роботою могли впоратися жінки і діти, праця яких обходився капіталісту набагато дешевше. Тому нині у промисловості став широко застосовуватися жіночий, і дитячий працю. Оскільки батьки спочатку хотів віддавати дітей на фабрику.

Розвиток світового капіталістичного господарства перші партії дітей надходили з притулків і сиротинців. Благодійники оптом, за кількома сотень, здавали дітей на фабрику за великі суми денег.

Перехід до машин призведе до безробіттю, т.к. зростання промисловості потрібно більше робочої сили в. Але конкуренція дешевого жіночого і дитячого праці, як і того обставина, робота при машині не вимагала колишнього майстерності, вели до їх зниження зарплати. На початку в XIX ст. на денний заробіток англійський ткач міг купити 2,5 кг. хліба. На такі самі гроші не міг прогодувати сім'ю. Тому значної частини робочих виявилася на змісті церковних приходов.

У Великобританії на той час був звичай утримувати бідняків з допомогою парафій. Якщо робочий було своєю працею прогодувати сім'ю, то відсутні гроші він отримував від приходу. Бо у роки промислового перевороту число бідняків стало катастрофічно збільшуватися, запроваджено спеціальний податок на бідних, величина якого скоро досягла 8 млн. ф. ст. Щоб скоротити видачу посібників з бідності, було організовано «работные вдома», де бідняків свідомо містили у важких умовах й примушували виконувати безглузду і непотрібну роботу — бити каміння чи розплітати канати. І бідняки вже боялися потрапити до «работный дом».

                                          РОЗДІЛ II

   ФРАНЦІЯ.ОСОБЛИВОСТІ ПРОМИСЛОВОГО РОЗВИТКУ

Більш повільно, ніж в Англії, відбувався промисловий переворот у Франції, що почався наприкінці XVIII ст. Завдяки більшій живучості у Франції дрібного виробництва тут не відбу­валася у таких розмірах, як в Англії, пролетарізація селян і ре­місників. Банківський і лихварський капітали розвивалися у Франції швидше, ніж промисловий.

Капіталістичний розвиток сільського господарства, промис­ловості й торгівлі Франції значно просунувся вперед у період консульства і імперії (1799—1812).

У галузі економічної політики одним із перших кроків Наполеона І було утворення Французького банку, який отримав особливі права на емісію і швидко став головним осередком великого капіталу. Наполеон і його прибічники підписались на велику кількість акцій цього банку. Пізніше було засновано кілька банків у Парижі та провінціях.

Захоплення і грабування нових територій військами Наполео­на І сприяли припливу у Францію великих грошових сум у ви­гляді контрибуцій і поширенню французьких товарів у Європі. На завойованих територіях Наполеон І і його генерали поспіша­ли використати свою перемогу в інтересах французького торго­вельного експорту. Так, вступивши у 1809 р. до столиці Австрії, Наполеон І надіслав у Париж лист, в якому вказав своїм міністрам, що необхідно дуже швидко заповнити віденські магазини виро­бами французької промисловості, скориставшись зниженням митних тарифів.

Продукція вовняної промисловості у період імперії порівня­но з дореволюційним періодом зросла у 4 рази, видобуток заліз­ної руди — у 2 рази і т. д. Але припинення ввозу англійських машин у період війни унеможливило переобладнання французь­кої промисловості на основі машинної техніки і гальмувало інду­стріалізацію країни.Під час імперії пара в Англії стала основою енергетики, а у французькій промисловості працювало тільки 15 парових машин.

Введена декретом Наполеона І 21 листопада 1806 р. конти­нентальна блокада мала на меті підірвати могутність Англії і створити сприятливі умови для гегемонії французької промис­ловості. У перші роки континентальна блокада сприяла промис­ловому підйому Франції і деяких європейських країн. У Франції з´явились великі механізовані підприємства — бавовняні та шер­стяні прядильні. Але ці підприємства все більше вимагали імпор­ту бавовни. Намагаючись завдати найбільшого удару Англії, На­полеон заборонив торгівлю з нею навіть нейтральним країнам. Ввіз бавовни і барвників було майже призупинено. Порядок со­юзних держав — Німеччини, Голландії, Італії був паралізований, традиційні економічні й торговельні зв´язки порушені. Це відби­лося на французькій бавовняній промисловості. Із 1700 наявних у дореволюційній Франції бавовнянопрядилень до 1811 р. зали­шилось тільки 300.

Французьке сільське господарство мало серйозні труднощі у збуті; скорочення експорту зерна, вина та іншої продукції при­звело до падіння цін. Зростання невдоволення у країні змусило Наполеона відступити: 1811 р. у Франції введено систему ліцензій. За значну плату продавався дозвіл на вивіз із Франції певної кількості товарів,  насамперед сільськогосподарських.

Подібна практика мала місце лише у Франції, що викликало незадоволення її союзників, які потерпали від континентальної блокади.

Розвиток машинізації французької промисловості був над­то повільним, не вистачало парових машин. Хоча збільшилася кількість централізованих мануфактур і фабрик, але переважа­ла домашня промисловість у вигляді розсіяної мануфактури. Цьому якоюсь мірою сприяло і відгородження французької про­мисловості від англійських конкурентів.

Механізація ткацької справи, що розпочалася з 1803 p., сприя­ла зростанню виробництва продукції шерстяної промисловості порівняно з дореволюційним періодом у 4 рази. Почало розви­ватись і шовкоткацьке виробництво, особливо після того, як у 1805 р. Л. Жаккард винайшов свій знаменитий верстат з вироб­ництва візерункових тканин. 1810 р. виготовлено машину, що здійснювала хімічно-механічну обробку льону (її винайшов Ф. Жирар). Технічні винаходи стали використовувати і в хімічно­му виробництві. Хімік Бертоллі за сприяння мануфактурників відкрив метод прискореного відбілювання тканин за допомогою хлору і способи їх фарбування.

Проте у промисловому виробництві застосовувались в основ­ному гідравлічні верстати. Парова машина на початку XIX ст. не набула значного поширення. У 1830 р. у країні налічувалось всього 625 парових машин. Машинобудівні підприємства в ос­новному належали англійським капіталістам, які привозили ро­бітників з Англії. Деякі французькі машинобудівники запози­чуючи з Англії схеми машин і верстатів, вивозили звідти і самі машини.

Отже, промислова революція у Франції відбувалася значно повільніше, ніж в Англії. Розвиток великої промисловості стри­мувало переважаюче дрібне сільське господарство, де була зай­нята більшість населення країни. Дешева робоча сила малозе­мельних селян гальмувала впровадження машин.

                                           РОЗДІЛ III

            ОСОБЛИВОСТІ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ В США

В кінці XIX ст. високими темпами розвивалася економіка США. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію, яка втратила роль "фабрики світу". Прискорений розвиток США пояснюється рядом факторів, серед яких важливе місце займають політичні, соціальні, географічно-кліматичні, природні. (Про них було сказано у попередній лекції).

Науково-технічна революція знайшла добрий ґрунт на американській землі. Тут активно впроваджувалися власні та європейські винаходи. У зв'язку із запізненням промислового перевороту, в США використовувалися найновіші досягнення інженерії, застарілого обладнання практично не було. Після Громадянської війни в країні сформувався широкий внутрішній ринок, розширювалася географічна спеціалізація.

Економічному зростанню сприяли зовнішня політика держави, високі митні тарифи на ввіз готової продукції і повна свобода для ввозу іноземних капіталів, яка підтримувалася високою нормою прибутків. Це приваблювало європейські, в першу чергу англійські, капітали.

США у 1867 р. розширили свої володіння шляхом купівлі у Росії Аляски за 6,7 млн. дол. Згодом було анексовано Гавайські острови. Колоніями США стали Куба, Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни, частина островів Самоа. Водночас посилюється економічно-торговельна експансія в країни Латинської Америки, які втягувалися в орбіту економічної діяльності США.

Вражаючими були темпи економічного розвитку країни. Національний дохід з 1870 по 1913 рр. виріс у 5 разів, а національне багатство - майже у 7 разів. Найвищими темпами зростало промислове виробництво. Доля промисловості і будівництва напередодні першої світової війни складала 75% сукупного суспільного продукту.

Важливе значення в економічному розвитку США мало залізничне будівництво.Довжина залізниць країни з 1870 по 1913 рр. збільшилася у 8 разів. Будівництво залізниць стимулювало ріст виробництва у металургійній, металообробній та вуглевидобувній галузях промисловості, сприяло освоєнню родючих земель західних штатів, зміцнило економічну єдність країни.

                                                 РОЗДІЛ IV

                                НІМЕЧЧИНА ТА ЇЇ РОЗВИТОК

Німеччина була останньою з країн ранньої індустріалізації, деякі економічні історики відносять Німеччину до країн пізньої індустріалізації .У першій половині XIX ст. Німеччина мала переважно аграрну економіку і була політично роздробленою країною. Невеликі промислові центри існували в долині Рейну, в Саксонії, Сілезії та в Берліні, але вони ставилися до ремісничого типу. Економічний розвиток стримували нерозвиненість транспортних комунікацій і існування численних дрібних держав з самостійними грошовими системами, різної торговельною політикою та іншими перешкодами для торгового обміну. 
       Менш ніж через 80 років, напередодні Першої світової війни об'єднана Німецька імперія стала однією з потужних індустріальних держав Європи. Вона була лідером за рівнем розвитку чорної металургії, електроенергетики і верстатобудування, хімічної промисловості, виробництва скла, оптичних інструментів, кольорових металів, текстилю та ряду інших промислових товарів.Німеччина мала у своєму розпорядженні однією з самих густих мереж залізниць і мала високий ступінь урбанізації. Економічна історія Німеччини XIX ст, а разом з тим і історія промислової революції, ділиться на три періоди. Перший, що тривав з початку століття до створення Митного союзу в 1833Характеризувався створенням інституціональних умов, необхідних для переходу до сучасної індустріальної економіки.

Едикт 1807 р . скасував кріпоснеправо, дозволив дворянам займатися «буржуазними професіями (торгівлею і промисловістю) без приниження їх статусу» і знищував юридична відмінність між дворянської і недворянських власністю, тим самим, забезпечивши «вільну торгівлю» землею. Наступні едикти скасували цехову систему і ліквідували інші обмеження на торгову і промислову діяльність, реформували податкову систему. У результаті ряду інших реформ в Німеччині була створена перша в світі сучасна система освіти. Одна з найважливіших економічних реформ, ініційована пруськими чиновниками, призвела до створення Митного союзу. Ряд дрібних держав приєдналися до прусської митній системі, а в 1833 р . був підписаний договір з більш великими державами південної Німеччини, за винятком Австрії, який і привів до створення Митного союзу. Цей союз забезпечив досягнення двох цілей: усунув всі внутрішні митні бар'єри, створивши німецький «загальний ринок" і встановив загальний зовнішній тариф. В основному Митний союз проводив «ліберальну» торговельну політику, в основі якої лежали не економічні принципи, а прагнення Пруссії не допустити протекціоністську Австрію до участі в Союзі.

Протягом другого періоду, який тривав до 1870 р ., Були сформовані матеріальні передумови для розвитку сучасної промисловості, транспорту та фінансів. Активний приплив іноземних капіталів, технологій та підприємництва, які досягли піку в 50-х рр.. XIX ст., Служив відмітною рисою другого періоду. Якщо Митний союз заклав базис німецької економіки, то залізні дороги зробили її реальністю. Суперництво між різними німецькими державами, яке сприяло створенню великої кількості німецьких університетів, які забезпечували високий рівень освіти, підстьобнуло також і будівництво залізниць. У результаті залізнична мережа в Німеччині зростала швидше, ніж, наприклад, у Франції, де уряд і було єдиним, але не мало загального думки про розвиток приватного або державного підприємництва в цьому секторі економіки. Спорудження залізниць зажадало від держав досягнення згоди щодо маршрутів, тарифів на перевезення та інших технічних питань, що призвело до більш тісної співпраці між ними. Розвиток мережі залізниць не тільки зробило позитивний вплив на політичне і економічне об'єднання країни, а й побічно сприяло розвитку інших галузей економіки. 
        Швидкої індустріалізації Німеччини сприяло інтенсивне розширення вуглевидобутку, у свою чергу стало можливим в результаті освоєння вугільних родовищ Рура. Комерційний видобуток вугілля в Рурської долині почалася ще в 1780-х рр.., Але шахти були невеликими, техніка - простий, а випуск - незначним.

Економічний підйом був перерваний фінансовою кризою в червні 1873 р ., За яким послідувала депресія. Тим не менше після закінчення депресії зростання відновилося. У період 1883-1913 рр.. ЧНП зростав у середньому на 3% щорічно, а в розрахунку на душу населення - майже на 2% на рік. Найбільш динамічним сектором німецькій промисловості було виробництво засобів виробництва і проміжних продуктів промислового призначення. Темпи зростання в галузях, зайнятих виробництвом споживчих товарів (наприклад, у текстильній, швейній, шкіряної та харчової промисловості), були значно нижчі за середні. Переважання в промисловому виробництві Німеччини інвестиційних товарів і проміжних продуктів над споживчими товарами є одним з пояснень особливостей розвитку німецької економіки.