Суспільний та державний лад Київської Руси в історичній спадщин

3. Державний устрій  Київської Русі 

За формою правління  Київька Русь була ранньофеодальною монархією, побудованою на принципі сюзеренітету-васалітету, не чітко  централізованою. На чолі держави стояв  Великий Київський князь-суверен (з верховною, самостійною, незалежною, повною і неподільною владою), якому  підпорядковувались місцеві правителі-князі – його васали; згодом між ними стали укладатись міжкнязівські договори – хрестоцілувальні грамоти. Діяльність Великого князя спрямовувалась нарадою з феодальної верхівки – Боярською думою; у разі війни чи інших надзвичайних подій скликалось Віче; у період феодальної роздробленості для вирішення найважливіших питань скликались феодальні з`їзди. 

Великий Київський  князь.Основними функціями перших Київських князів були організація дружини і військових ополчень та командування ними; забезпечення охорони кордонів держави, збір данини з підкорених племен, здійснення зовнішньої політики; суд над своїми васалами, дружинниками, найближчим оточенням на підставі норм звичаєвого права (юрисдикція князя лише починає поширюватсь на народні маси). Спершу Київські князі безпосередньо відали лише Київською землею, а інші території управлялись князями племен або князями-намісниками. На завойованих і приєднаних до Києва нових землях Київські князі ставили у центрах поселень племен свої гарнізони: у головному місті племені і важливих центрах – великий гарнізон (тисячу) на чолі із тисяцьким, що поділявся на сотні (сотські були командувачами окремих дружин), а у менших містах – менші гарнізони, якими командували сотські і десятські (начальники десяток, на які поділялись сотні). Згодом тисяцькі, сотські і десятські стали здійснювати адміністративні і фінансові функції – наводили порядок у місті, придушували опір місцевого населення, допомагали збирачам данини, а також почали здійснювати торгівельні, поліційні, військові функції – керували військовими силами території, якою управляли; а з розвитком князівської юрисдикції – і судово-адміністративні функції. У деяких землях (Галичині) замість тисяцьких утверджувались воєводи, які очолювали збройні сили місцевих князів, а тисяцькі здійснювали адміністративно-поліційні функції у містах. Так формується перша система управлінняу Київській Русі– десяткова, яка випливала з військової організації – внаслідок перетворення військових одиниць у територіальні поняття. 

З кінця 10 ст. відбувається посилення військово-політичної діяльності Київських князів, також вони займаються організацією будівництва шляхів, мостів; та придушенням народних повстань (1068 і 113 рр.). У 11-12 ст. вони набувають верховну законодавчу та виконавчу і судову владу, стають главами адміністрації і верховними військовокомандувачами. Право спадкування престолу, яке раніше надавалось старшому братові за принципом “старшинства”, стало передаватись старшому сину за принципом “отчини”;винятком було Чернігівське князівство, де влада передавалась старшому брату, а по його смерті поверталась старшому сину престолоспадкодавця;однак, порядок переходу князівської влади у спадок не визначався жодними правовими нормами. 

З розвитком держави поділ її території на військово-територіальні одиниці замінюється на адміністративно-територіальні одиниці:землі, які поділялись на волості, а ті – на села. Управляти Київським князям допомагали намісники (посадники), волостелі, тіуни, старости та інші представники адміністрації. Посадники, на відміну від тисяцьких і сотських, які були передусім командирами дружини, а вже згодом отримували адміністративні функції, - відразу ставали повноправними представниками князівської влади на місцях (у найважливіших центрах) на чолі округу чи міста. Як представники князя вони здійснювали його функції: судили, збирали данину і різні мита (спеціальні пункти збору данини називались погости), відали поліційними справами, керували військовими силами міста, а також у їхньому віданні перебувала прилегла сільська територія. Здебільшого князі призначали посадниками бояр та інших “добрих мужів”. Посадники і волостелі (управителі волостей, які здійснювали адміністративні і судові функції) мали найближчих помічників – тіунів та помічників зі спеціальних справ – мечників, мостників, вирників. Селами управляли старости, які обирались жителями. Усі ці посадові особи за службу отримували не плату від князя, а з населення “корм” у вигляді різних поборів. Так формується на зміну десятковій система кормління (посадництва). 
 

. Характеристика  права Київської Русі  

Джерела права: 

1. У період первіснообщинного  ладу східних слов`ян існували звичаї кожного племені (союзу племен). 

2. З утворенням держави звичаї санкціонуються (визнаються) і забезпечуються державою та перетворюються у звичаєве право. Ці норми регулювали порядок здійснення кровної помсти і деяких процесуальних дій (присягу, ордалії, порядок оцінки показів свідків). У 9-10 ст. існувала система норм усного звичаєвого права, частина яких згодом була зафіксована у нормативних збірниках 11-12 ст. 

3. Судова діяльність  князя створює судовий прецедент,  що згодом закріплюється у  законодавчих актах. 

4. Міжнародно-правові  акти – договори Київської  Русі з Візантією 907, 911, 944 і 971 рр. За договором 907 р. купці з Київської Русі отримали у Візантії право безмитної торгівлі, греки повинні були надавати їм утримання упродовж 6 місяців і забезпечити їхнє повернення додому. Договір 911 р.встановлював караність злочинних діянь і визначав міри покарання, призначуваного за їх вчинення. Так, злочинець, затриманий на місці вбивства, підлягав смертній карі, а якщо він утік і був заможним, то при його віднайденні сплачував родині вбитого свою частку майна (залишаючи дружині її частку). За побиття чи побої призначався штраф, притому незаможний сплачував таку суму, яку був спроможний сплатити. За крадіжку належало сплатити потрійний розмір викраденогоРусьРРРР 

;притому вбивство  власником затриманого при вчиненні  крадіжки злодія, якщо він опирався, не каралось. За грабіж стягувалась потрійна сплата награбованого майна. Вчинення злочину мало бути доведене достатніми і правдивими, на розсуд суддів, доказами;і покарання мало бути відповідним провині. Злочинець-втікач у дружню (другу сторону цього договору) державу підлягав поверненню. Украдений, насильно проданий чи втікач челядин повертався його власнику через суд. Полонений, проданий у рабство, підлягав викупу його державою. Майно, померлого у Візантії русича, поверталось його найближчим родичам. Дозволявся заповіт майна служачого у Візантії русича іншим торгуючим у Візантії чи тривалий час проживаючим там русичам. Русичам дозволялось найматись у військовий похід Візантії. Договір 944 р. врегульовував взаємну торгівлю, порядок взаємовикупу полонених, військової допомоги, а також порядок призначення і міри покарань. Договір 971 р. підтверджував положення попередніх договорів. 

5. Перші нормативно-правові  акти. За часів князя Олега  на початку 10 ст. було створено  прототип “Руської Правди”, на  підставі якого велось судочинство, - збірники законів “Статут” і “Закон Руський”. Додатком до них стали “Статути” і “Уроки” княгині Ольги та “Статут Земляний” князя Володимира Великого. Ольга у 946-947 рр. провела адміністративно-судові реформи – було узаконено систему погостів як адміністративних, фінансових і судових центрів;унормовано повинності;врегульовано порядок стягнення данини і здійснення суду представниками влади на місцях. 

6. “Руська Правда” – перший відомий нам кодифікований збірник юридичних норм українського права. На сьогодні нараховують 106 списків (названих за місцем їх знаходження чи ім`ям осіб,що їх знайшли), складених в 11-17 ст., які поділяються на 3 редакції: 

1. Коротка (11 ст.), яка вміщує: 

 а) Правду Ярослава (Найдавнішу Правду) 10-30-х рр. 11 ст. (ймовірно, 1015-1016 рр.), укладену у Новгороді (на що вказує “Руський літопис”) чи у Києві. Вона закріплює захист життя, тілесної недоторканості, честі дружинної знаті і її військового спорядження, челяді; притому, відсутні норми щодо захисту феодального землеволодіння. Це статті 1-18;початковий текст не збережено; 

б) Правду Ярославичів (Статут Ярославичів) 50-60-х рр. 11 ст. (за іншою версією 1072 р.), яка містить норми щодо захисту князівського феодального маєтку, земельної власності князя, закріплює посилений захист феодалів. Це статті 19-41; 

в) Покон вірний(Ст.42); 

г) Статут (Урок) мостників(Ст.43) – пам`ятка новгородського адміністративного законодавства щодо організації мощення (брукування) головних торгівельних магістралей Новгорода і доріг, які вели до пристаней і на міський ринок. Укладена наприкінці 12 ст. або у 30-ті рр. 13 ст., або ж за Ярослава Ярославича (1265-1270). 

2. Розширена –  укладена за князювання Володимира  Мономаха чи його сина Мстислава.  Містить 2 частини:“Суд Ярослава Володимировича” (Ст.1-52) і “Устав Володимира Всеволодовича” (Ст.53-121). Її джерелами були Коротка Правда і “Статут Володимира Мономаха”, укладений ним при запрошеному вступі на престол, який надавав деякі поступки закупам і смердам (зменшував лихварські відсотки – рєзи) та закріплював норми зобов`язального, сімейного, спадкового і опікунського, кримінального і процесуального права. Розширена Правда встановлювала норми щодо захисту земельної власності феодалів та обмеження майнових і особистих прав феодально залежного населення. 
 
 
 
 

Автореферат диссертации  Суспільний та державний лад Київської  Руси в історичній спадщині М.Грушевського 1999 год

Источник: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Д.І. Бочарніков; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 1999. — 16 с. — укp.

Аннотация: Дисертація присвячена виявленню і систематизації поглядів і суджень М.Грушевського відносно державного і суспільного  ладу Київської Русі. Встановлено  і підтверджено, що держава і право Київської Русі у викладі М.Грушевського є частинами складного процесу культурної еволюції східного слов'янства в цілому і українського народу зокрема, що процес формування держави і права східних слов'ян в ІХ-ХІV сторіччях відрізнявся повільністю і неповнотою використання всіх можливостей і потенціалу, що в сьогоднішніх умовах важливо, використовуючи досягнення науки, сформувати викладення історії Київської Русі як держави, орієнтуючись на проблеми і питання, важливі для юридичної науки і практики. Систематизація профільної для юристів інформації, наведеної як М.Грушевським, так і іншими дослідниками, продемонструвала, що в епоху існування Київської Русі як державний, так і суспільний лад Київської Русі, східного слов'янства і предтеч українського народу знаходились в стадії формування і трансформації.  

Текст работы:  
 

Національна юридична академія України 

імені Ярослава Мудрого 
 
 
 
 
 
 
 
 

Бочарніков Дмитро Іванович 
 
 
 
 
 
 
 
 

УДК 340.(4Укр) 
 
 
 
 

Суспільний та державний  лад Київської Русі 

в історичній спадщині М.Грушевського 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;  

історія політичних і правових вчень 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Автореферат 
 
 
 
 

дисертації на здобуття наукового ступеня  

кандидата юридичних  наук 
 
 

Харків-1999 
 
 

Дисертація є рукописом 
 
 

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ МВС України 
 
 
 
 

Науковий керівник-        доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових                                        наук України Копиленко Олександр  Любимович, радник Голови                                        Верховної Ради України з правових питань 
 
 

Офіційні опоненти:                доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових                                        наук України Рогожин Анатолій Йосипович, професор кафедри                                        історії держави і права України  і зарубіжних країн Національної                                        юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; 
 
 

                               кандидат юридичних наук, доцент  Зайцев Леонід Олександрович,                                начальник кафедри теорії та  історії держави і права Університету                                внутрішніх справ м.Харків 
 
 

Провідна установа -        Львівський державний  університет ім.Івана Франка 
 
 

Захист відбудеться 27 вересня 1999 р. о 15.00 годині на засіданні  спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого  за адресою: 310024, м.Харків, вул. Пушкінська, 77