У першому розділі - "Джерела
права" - наведені судження М.
Грушевського відносно духовної
та матеріальної культури східнослов'янських
в цілому і праукраїнських
племен зокрема, про звичай, правовий
звичай, звичаєве право, а також
пам'ятники письмового права. До останніх
віднесені: міжнародні договори Русі,
Руська Правда, князівські церковні
статути і Біблія. Необхідність в розгляді
перелічених питань зумовлена передусім
позицією М. Грушевського стосовно
додержавного і ранньодержавного періодів
історії українського народу, а також
тим, що майже неможливо чітко вказати
момент, з якого почалася професійна діяльність
державної структури управління і влади
- ми маємо справу з плавним процесом доповнення
суспільної влади владою державною, звичаєвого
права - письмовим правом і культури більшості
незнатного населення Східною Слов"янщини
культурою знати, а також - культурою інших,
країн і народів, що вже пройшли певну
школу державності.
Дисертант визначів позицію М.Грушевського
стосовно культури та ролі
її складових частин у розвитку
суспільної та державної організації
східного слов’янства в цілому
та предтеч українського народу
зокрема. Звернуто увагу на
впевненість вченого в тому, що
саме соціальній і культурний процес
і є тією ниткою, що зв’язує історію українського
життя в єдину цілісність, незважаючи
на всі зміни в політиці. Яскраво змалювавши
риси характеру предтеч українського
народу, вчений вказав на зв’язок ціх
рис характеру з умовами, в яких жила праукраїнська
громадськість. Це суровість і немилосердність
у взаємовідносинах зі співвітчизниками
і ворогами, лихослів’я, багатоженство,
насильство батьків по відношенню до дітей
при вирішенні питання про заміжжя або
про одруження, різниця між практикою
взаємовідносин батьків та дітей і теоретичними
уявленнями про них, постійне вдосконалення
поглядів на жінку як на рівну з чоловіком
особистість. Вчений докладно розповідає
про співіснування селянських господарств
з боярськими, про релігійні уявлення
та вірування дохристиянських часів, про
вдосконалення господарства та ремесла
східних слов’ян, про існування досить
розвиненого поняття земельної власності,
не обминає і питання про спеціалізацію
та корпоратизацію праці, про існування
і правове забезпечення торгівлі, про
те, як мешканці Русі набували необхідних
знань та навичок. У підсумковому огляді
М.Грушевський визнав, що процес формування
великої державної системи "не виробив
ніякої тривкої великодержавної організації"
і величезна держава - Київська Русь залишалася
механічним утворенням, одночасно забезпечивши
певну єдність елементів суспільної і
культурної еволюції. В той же час вчений
звертає увагу на те, що для культури і
культурного життя існувало одне вразливе
місце - те, що вони спиралися лише на верховну
меншість, домінуючу в суспільстві.
Відмічено, що незважаючи на всю важливість
звичаєвого права для розуміння сутності
людських взаємовідносин і суспільного
устрою Київської Русі, М.Грушевський
не призводить скільки-небудь розгорнутого
міркування про звичаєве право на сторінках
"Історії України-Руси", що змушує
дисертанта звернутися до напрацювань
І.С.Зикина та М.Ф.Володимирського-Буданова.
Звернуто увагу на те, що М.Грушевський
згодний з деякими положеннями, висловленими
М.Ф.Володимирським-Будановим, а також
на те, що за сучасними уявленнями "Руська
Правда" є не що інше, як збірка записів
звичаєвого права окремих племен.
Думка і погляді М.Грушевського
стосовно пам’яток права були співуставлені
з точками зору М.Ф.Володимирського - Буданова,
Р.М.Лащенка, Б.Д.Грекова, Я.Н.Щапова. Розглянуто
договори Русі з іншими країнами, Руську
Правду, Церковні Статути, Біблію. М.Грушевський,
як показало дослідження, використовує
Руську Правду як основу для того, щоб
показати те, що було в дійсності, а не
як об’єкт для теоретичного осмислення
того, що повинно бути. Вчений демонструє
нам практику не в юридичному, а в історичному
обсязі, заздалегідь зауваживши, що в завдання
його дослідження не входить показ усієї
системи права. При розгляді Церковних
статутів М.Грушевський зауважив, що внутрішньородинні
взаємовідносини зазнавали на собі значне
регулювання з боку церкви і норми письмового
церковного права грали тут далеко не
останню роль.
При розгляді Біблії дисертант
відмітив, що використання її
в якості прямого джерела права
представляється з сучасних позицій
надто проблематичним по ряду
причин: по-перше, церква впливала
на духовну і моральну сутність
людей, а не просто вимагала
виконання певних правил, по-друге,
Біблію неможливо розглядати
ізольовано від інших джерел (договорів,
церковних статутів), по-третє, на Русі
вже існували чинники, що перешкоджали
ефективному використанню вимог нового
віровчення в реальному практичному житті.
Є суттєва різниця між закріпленим в головній
книзі християнства ідеалом і реальним
життям. Проаналізувавши структуру Біблії,
дисертант, спираючись на думки С.Булгакова,
зробив висновок про необхідність знайти
баланс сил, можливостей, прав і обов`язків
церкви та держави для того, щоб шлях від
реальності до ідеалу був подоланий з
найменьшими втратами і витратами.
В другому розділі - "Суспільний лад"
дана загальна характеристика поділу
суспільства на класи і наведені судження
М. Грушевського відносно становища холопів,
закупів, селян і міщан. Окремо проаналізована
думка історика стосовно представників
знати, до яких віднесені князь, боярство,
верхівка духівництва. Вчений не тільки
посилався на недостатність, суперечливість
і неповноту джерел, з яких можна було
б почерпнути необхідні відомості, але
і запропонував свою, недостатньо деталізовану
за сучасними мірками схему поділу
громадськості Київської Русі на класи
та соціальні групи. Цінним в викладі М.
Грушевського є те, що історик недостатність
правового регулювання взаємовідносин
між представниками різноманітних класів
компенсує показом реальної практики
взаємовідносин. В силу слабості джерельної
бази історику не вдалося надати повну
інформацію про правове становище кожного
з вищенаведених класів суспільства Київської
Русі, однак саме ця обставина доводить
з усією визначеністю факт знаходження
суспільної структури Київської Русі
в стані практично безперервної трансформації.
Швидкість і повнота останньої і була
продемонстрована М. Грушевським шляхом
показу відмінностей між вимогами існуючих
на той час норм письмового права і практикою
реального життя.
Важливо відмітити, що і "люди
князівські" (дружина), і "люди
церковні" (духівництво), і "люди"
(громада) - це були (на думку М.Грушевського)
класи громадськості, що розрізняються
за родом занять, а також за
суспільним положенням. Це ще
не були стани, оскільки станові
привілеї і, відповідно, правові
відмінності були лише в стадії
зародження. Чітко відрізнити від іншого
населення можна було в в ті часі лише
невільників і напіввільних людей. Аналіз
правового положення класів суспільства
дисертант починає не з князя (як це робить
М.Грушевський), а з холопів, мотивуючи
це тім, що величезна кількість селянства,
закупництва і невільництва служила могутнім
чинником, керуючим і корегуючим діяльність
всіх інших класів суспільства IХ-ХIV століть.
При розгляді правового становища класів
вчений виділів такі напрямки: правовий
статус, шляхи переходу в клас, шляхи виходу
з класу, відмінності правового становища
представника одного класу від правового
становища представника іншого класу.
Вже при розгляді холопів М.Грушевський
звертає увагу на різницю між теорією
та практикою їх правового становища.
Викладаючи інформацію про правове
положення представників знаті,
дисертант відмічає, що у викладі М.Грушевського
князь і бояре предстають перед нами передусім
посадовими особами, а не звичайними людьми,
котрі діяли у рамках певної системи взаємовідносин.
Звернуто увагу і на те, що майже неможливо
розглядати боярство окремо від дружини.
Вчений при цьому відмітив, що активність
і впливовість боярства не залежали від
зусиль і можливостей князя, а балансування
боярства між статусом старших дружинників-васалів
і людей, здатних віддавати князю обов’язкові
для виконання накази (на думку дисертанта)
перешкоджало нормальному, стабільному,
послідовному розвитку системи влади
і управління.
Говорячи про духівництво, дисертант
відмічає, що проблема правового становища
цього класу суспільства займає у викладенні
історика надто підлегле і обмежене місце
порівняно з процесом вкорінення християнства
і його провідників на Русі. В той же час
важливо підкреслити увагу М.Грушевського
до віддзеркалення проблеми забезпечення
автономності, самостійності і незалежності
церкви Русі від впливу константинопольского
патріарха, в особливості - в плані призначення
і освячення вищих церковних ієрархів
- митрополитів і єпископів. Вчений звертає
увагу на різницю між теоретичними обов’язками
митрополитів та єпископів і тим, що мало
місце в дійсності, на те, які справі підлягали
суду єпископа, які складові частини охоплювало
поняття "духівництво" ("церковні
люди"). Не обминає історик увагою і
проблему організації і регламентації
чернечого життя (монастирі, Студійський
статут), а також - питання відповідності
письмових вимог реальному життю.
В третьому розділі - "Державний
лад" розглядаються такі проблеми,
як історичний тип держави,
територія, центральні органи
влади і управління. До останніх
віднесені віче, боярська рада, з'їзди
князів, князівський двір. Розглянуто
також місцеві органи влади і управління
і військо, звернуто увагу на організацію
і діяльність суду і церкви. Вчений приділив
величезну увагу розгляду проблеми територіальної
організації Київської Русі, оскільки
від досконалості і стійкості останньої
залежала діяльність суспільства та держави.
Історик довів, що цілісність держави
залежить не тільки від дієвості заходів,
що вживаються державними мужами, але
і від активності більшості населення.
Тому, як діяли суспільство і держава в
нових умовах, М. Грушевський приділив
чимало уваги при розгляді центральних
та місцевих органів влади й управління,
армії, суду і церкви, довівши, що забезпечити
ефективне управління здатні тільки ті
органи, що будуть найбільш повно враховувати
всі особливості попередньої еволюції.
Сумістивши показ практики з аналізом
теоретичних положень та правових норм,
М. Грушевський довів, що в Київській Русі
фактично відбувався процес формування
державності східного слов'янства. Суспільство
і держава існували в умовах недостатньої
структурованості, визначеності і регламентованості
діяльності людей і їхніх організацій
як вимогами норм моралі, так і положеннями
норм письмового права.
Важливо звернути увагу на
думку М.Грушевського про те, що
саме під впливом території, фізичних
особливостей і культурних впливів завершується
формування з племен окремої етнографічної
культурної одиниці, пойменованої українським
народом. Розповідаючи про поділ східнослов’янських
племен, вчений виділів північні, південні,
західні племена, вказав на сутність і
зміст понять "земля" та "волость",
на те, що основою, скелетом держави стала
система міст і факторів на торгівельних
дорогах, підпорядкованих князям і гарнізонам
Русі. Говорячи про значення і роль князя
Володимира Першого (? - 1015) в еволюції державності
Русі, М. Грушевський вказав на доповнення
зв’язку, що забезпечувався зусиллями
купецько-дружинного шару, зв’язком релігійно-культурним,
поєднаним з відчутним впливом нового
київського права. При цьому історик зазначає,
що ці зв’язки були в основному моральні
і культурні, що вони не були в змозі утримати
державу Володимира у формі тривко сконсолідованого
політичного тіла.
Після смерті Володимира Першого (? - 1015)
почалися спроби князів-нащадків з’єднати
в одних руках якомога більшу територію,
які М.Грушевський оцінює як з точки зору
успішності, так і з точки зору тривалості
володіння зібраними землями. Після розповіді
про Любечський з’їзд вчений вказав, що
оскільки в роботі з’їзду брали участь
князі лише з числа спадкоємців Ярослава
і все робилося на родинній основі, перед
нами не державна, а родинна єдність, дуже
нестійкий "фамільний" (за висловом
М.Грушевського) союз.
Однак і за умов існування такого
нестійкого союзу були органи, що забезпечували
функціонування держави. Основу складало
віче. На думку М.Грушевського, це - дорадчий,
законодавчий, колегіальний орган, якій
не прагнув до постійної планомірної діяльності.
Поряд з вічем діяла і боярська рада, що
мала значний вплив на князя і володила
правом обговорювати всі справи військового
і цивільного управління. Досить важливим
інструментом узгодження планів та дій
були з’їзди князів, але вони, як і князівський
двір, віче та боярська рада мали (як доводить
М.Грушевський) досить несформований характер,
що ускладнювало їх діяльність. Говорячи
про князівський двір, історик зазначає,
що чиновники поєднували державні функції
з функціями чисто князівських, приватних
господарських агентів. Важливим є зауваження
М.Грушевського про те, що ані дружина,
ані боярство не були спеціалізованими
і в достатній мірі автономними структурами.
Говорячи про місцеві органи влади і управління,
дисертант охарактеризував посадника,
тисяцького (якій вже не обирався населенням,
а призначався князем), згадав про те, що
мало відомостей збереглося про соцьких,
десятських, старост, старців, добрих людей.
Говорячи про військо, дисертант вказав,
що єволюція князівсько-дружинної системи
влади почалася з рівня забезпечення збройного
професійного захисту території і населення,
однак збройний захист був лише одним
з завдань, доручених владі.
Іншим завданням був захист
справедливості безпосередньо і
спеціально через суд. Саме характеристиці
усього, що пов’язане з цім аспектом діяльності
князівської влади М.Грушевський й приділив
велику увагу. Вчений, як показало дослідження,
навів відомості про структуру і склад
суду, повноваження судових представників,
при цьому виділів не лише позитивні моменти,
але і недоліки. Так, вчений вказав, що
громадськість вже самоусунулася від
допомоги позивачу, а князівські чиновники
ще не взяли на себе всі функціїю судового
і слідчого апаратів, допомагаючи потерпілому
тільки арештувати підозрюваного. Говорячи
про пошук злочинця, М.Грушевський докладно
охарактеризував "гоніння сліду",
"заклич на торгу" і "звід", систему
доказів, засоби доведення винності або
невінуватості, звернув увагу на те, що
поряд з прагненням лише визначати розмір
матеріального відшкодування за скоєний
злочин, право вдосконалювало суб’єктивний
підхід до оцінки умисності злочину.
Докладно охарактеризувавши відповідальність
за крадіжку та знищення майна,
вчений звернув увагу на диференціацію
відповідальності за скоєння
вбивства князівської і простої
людини, на те, що вирок суду
виконував позивач, а влада
виконувала лише одну міру покарання:
"потік і розграбування" (заслання
з конфіскацією майна).