Правові основи валютного контролю

   Крім  даного виду, в системі валютних обмежень найголовнішими є такі:

   1) обмеження, щодо порядку придбання  іноземної валюти за дорученням  і за рахунок резидентів на  міжбанківському валютному ринку  України з метою забезпечення  виконання їхніх зобов'язань за  зовнішньоекономічними контрактами;

   2) обмеження, щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України;

   3) обмеження, пов'язані з встановленням  обов'язкового продажу частини  надходжень у іноземній валюті  на користь резидентів-юридичних  осіб;

   4) обмеження порядку здійснення  розрахунків у іноземній валюті;

   5) обмеження, пов'язані з відкриттям  й використанням валютних рахунків  резидентами за межами України;

   6) обмеження, пов'язані з відкриттям  і використанням рахунків у  національній валюті нерезидентами  на території України;

   7) обмеження щодо переміщення готівкової національної та іноземної валюти фізичними й юридичними особами через митний кордон України тощо.

   Наступним механізмом валютного регулювання, що використовується Національним банком України, є валютні інтервенції. Валютні інтервенції - це здійснення НБУ операцій з купівлі-продажу іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці - гривні.

   З метою регулювання валютного  ринку та валютних курсів, НБУ може використовувати і механізм девальвації - офіційного зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць, або її зворотній процес - ревальвацію, тобто офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

   Наступною можливістю впливу на валютний курс є дисконтна валютна політика, як одна з форм валютної політики, під якою розуміють зміну Національним банком України облікової ставки Національного банку для регулювання руху капіталів й балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу гривні до іноземних валют (ст.46 Закону України „Про Національний банк України").

   Іншою формою валютної політики, передбаченою даною статтею закону, є дивізна  валютна політика - регулювання курсу  грошової одиниці України до іноземних  валют шляхом здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

   НБУ також здійснює управління валютними  резервами. Згідно ст.47 Закону України  „Про Національний банк України", він  виступає зберігачем золотовалютного  резерву, який складається з монетарного золота, спеціальний прав запозичення; резервної позиції в МВФ; іноземної валюти у вигляді банкнот та монет або коштів на рахунках за кордоном; цінних паперів (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-яких інших міжнародно-визнаних резервних активів за умови забезпечення їх надійності та ліквідності. НБУ також здійснює поповнення та використання золотовалютного резерву шляхом купівлі монетарного золота та іноземної валюти, отримання доходів від операцій з іноземною валютою, залучення валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів (ст.48 Закону) та здійснює зберігання державного золотого запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей (ст.48 Закону).

   Окремим видом фінансового контролю виступає валютний контроль. Валютний контроль - це система заходів, які здійснюються уповноваженими суб' єктами (державними органами та уповноваженими банками) та спрямовуються на забезпечення дотримання суб'єктами валютних правовідносин валютної дисципліни під час проведення валютних операцій.

   Нормативну  базу здійснення валютного контролю складають Декрет Кабінету Міністрів  України „Про систему валютного  регулювання і валютного контролю", „Положення про валютний контроль", затверджене постановою НБУ від 08.02.2000 р. №49.

   Основними завданнями валютного контролю є  забезпечення проведення перевірок  діяльності учасників валютних правовідносин  та дотримання ними норм валютного  законодавства при проведенні валютних операцій, а також виявлення випадків валютних правопорушень, їх своєчасне усунення та застосування до правопорушників заходів впливу.

   Об' єктом валютного контролю, виступають таким чином, валютні операції резидентів та нерезидентів України. Також згідно ст.12 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валютному контролю підлягають і зобов'язання щодо декларування валюти та валютних цінностей.

   Контроль  за діяльність суб' єктів здійснюється, зокрема, за наступними напрямками:

   1) визначення відповідності проведених  валютних операцій чинному законодавству;

   2) перевірка наявності у суб'  єктів необхідних для валютних  операцій ліцензій і дозволів;

   3) перевірка виконання резидентами  зобов'язань в іноземній валюті  перед державою;

   4) контроль за обґрунтованістю  платежів в іноземній валюті;

   5) перевірка переміщення валюти  та валютних цінностей через  митний кордон України; 
 

   ¹⁴Шкарупа  В.К.Фінансове право України: Навчальний посібник: За заг.ред. д.ю.н., Київ: „Істина", 2007. – 106 с.

   7) перевірка повноти, своєчасності  складання та об'єктивності обліку і звітності проведених валютних операцій;

   8) перевірка правильності відкриття  та використання банківських  рахунків;

   9) забезпечення заходів юридичної  відповідальності та накладання  санкцій на осіб, винних у порушенні  норм валютного законодавства.

   Валютний  контроль здійснюється системою уповноважених  органів, до якої згідно ст.13 Декрету  Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання  і валютного контролю", належить: насамперед, Національний банк України, який є основним органом валютного контролю. Функції валютного контролю реалізуються також через уповноважені банки, які діють в якості агентів валютного контролю, а також через систему органів державної влади - Державну митну службу; органи Державної податкової служби та Міністерство зв'язку України.

   Отже, залежно від правового статусу, суб' єктів валютного контролю можна  поділити на державні та недержавні, якими  є, зокрема, уповноважені комерційні банки.

   Крім  того, залежно від обсягу повноважень, суб' єкти поділяються на дві групи - органи валютного контролю (НБУ та інші уповноважені державні органи) та агенти валютного контролю - уповноважені комерційні банки.

   На  відміну від органів валютного  контролю, агенти не мають владних  повноважень щодо визначення порядку  здійснення валютних операцій і валютного контролю, а також щодо застосування санкцій за порушення валютного законодавства. Згідно п.1.2 „Положення про валютний контроль", вони зобов' язані лише контролювати законність валютних операцій, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки, а у випадку встановлення порушень у діях останніх - інформувати відповідні державні органи про виявлені правопорушення валютного законодавства.

   Отже, на агентів валютного контролю покладається відповідальність за законність дій їхніх клієнтів - юридичних та фізичних осіб. Зокрема, відповідно до п.2.5 „Положення про валютний контроль", нездійснення банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій - тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми валютних операцій, здійснених суб'єктами з порушенням чинного законодавства. А невиконання банками обов'язку інформування відповідних державних органів про виявлені порушення проведених валютних операцій - тягне відповідальність у вигляді штрафу, у розмірі, пропорційному строку прострочення виконання даного обов' язку.

   У свою чергу, органи валютного контролю в межах власної компетенції мають право не лише видавати обов' язкові для виконання всіма суб' єктами валютного ринку України нормативно-правові акти, але й здійснюють контроль за діяльністю всіх без виключення учасників.

   Щодо  компетенції суб'єктів валютного  контролю, то вона визначена ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Згідно даної статті, Національний банк України в якості головного органу валютного контролю, здійснює:

   1) контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

   2) забезпечує виконання уповноваженими  банками функцій щодо здійснення  валютного контролю згідно з  актами валютного законодавства  України.

   В свою чергу, уповноважені банки, фінансові  установи та національний оператор поштового  зв'язку, які отримали від НБУ  генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними  операціями, що проводяться резидентами  й нерезидентами через ці установи.

   Державна  податкова інспекція України  здійснює фінансовий контроль за валютними  операціями, що провадяться резидентами  і нерезидентами на території  України. Зокрема, вона здійснює контроль за додержанням валютного законодавства, веденням  обліку  валютних  операцій,  затверджує  форми декларації про валютні цінності, контролює ввезення в Україну та вивезення за її межі іноземної та національної валюти тощо.

   Міністерство  зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України, а Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

   Виходячи  з компетенції вище зазначених органів, формами здійснення валютного контролю виступають:

   1) проведення перевірок;

   2) здійснення аналізу фінансової, бухгалтерської та статистичної  звітності валютних операцій  резидентів та нерезидентів;

   3) реєстрація та облік валютних  операцій;

   4) надання НБУ валютних ліцензій, дозволів та їх відкликання у передбачених законом випадках;

   5) подання агентами валютного контролю  інформації про факти порушень  валютного законодавства;

   6) застосування органами валютного  контролю санкцій до правопорушників  у випадках порушення ними валютного законодавства.

   5. Порядок здійснення окремих видів  валютних операцій. 

6. Професор  Химичева Н.  И. стосовно правових основ фінансового контролю думає по іншому.

¹⁵Основным источником правового регулирования отношений в сфере валютного контроля является Закон «О валютном регулировании и валютном контроле» (раздел III). Помимо указанного Закона, валютный контроль регулируется также нормами федеральных законов «О государственном регулировании внешнеторговой деятельности» от 13 октября 1995 г. в ред. от 10 февраля 1999 г.¹, «О банках и банковской деятельности» в редакции от 21 марта 2002 г.² Особую роль в регулировании валютного контроля играют нормы Таможенного кодекса РФ, а также международные договоры Российской Федерации, нормы которых применяются в случаях если ими установлены иные правила, чем предусмотрены законом. Достаточно обширен и массив подзаконных нормативных актов, которые в той или иной степени затрагивают отношения в сфере валютного контроля.

Важно заметить, что в Законе РФ «О валютном регулировании и валютном контроле» само понятие валютного контроля не определяется. Зато правовое закрепление получают цели и направления валютного контроля. В соответствии со ст. 10 Закона целью валютного контроля является обеспечение соблюдения валютного законодательства при осуществлении валютных операций. Основными направлениями валютного контроля являются: а) определение соответствия проводимых валютных операций действующему законодательству и  наличия  необходимых для них лицензий и разрешений;