Правове регулювання обмеження монополізму в господарській діяльності

37

Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Кафедра правових основ підприємницької діяльності

Курсова робота

З дисципліни: «Господарське право»

На тему:  «Правове регулювання обмеження монополізму в господарській діяльності. »

                                                                Виконала: студентка групи ПЗзм0906

                                                                                Кулик Олена Олексіївна

Харків 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….3

1. Загальна характеристика та значення законодавства, яке регулює обмеження монополізму в господарській діяльності…………………………5

2. Монопольне становище та порядок його визначення……………….11

3. Правова характеристика дій, що визнаються зловживанням монопольним становищем………………………………………………………20

4. Правове становище Антимонопольного комітету України…………29

Висновки…………………………………………………………………..33

Список використаних джерел……………..

Вступ

     Здійснення широкомасштабних перетворень в економічній сфері неможливе без побудови якісно нової системи державного регулювання економічних відносин, яка повинна спиратися на відповідний правовий механізм. У процесі правового забезпечення економічних реформ задіяні всі галузі права. Проте втручання держави в економічні процеси не обмежується застосуванням організаційно-правових механізмів податкової, бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної та митної політики. Воно також здійснюється шляхом створення й застосування спеціальних правових механізмів, зокрема, за допомогою конкурентного права як сукупності норм, що регламентує правила конкурентної поведінки суб'єктів господарювання на ринку, спрямована на задоволення потреб, захист інтересів підприємців, споживачів і держави в цілому.  Розвиток конкурентного законодавства і права, який відбувається в Україні, є ознакою якісних змін у суспільній свідомості, поступового переходу до побудови цивілізованої економічної системи в країні. Разом із тим, незважаючи на увагу, що приділяється питанням формування та розвитку конкурентного законодавства і права, майже відсутні теоретичні розробки цих питань. Але ж загальновідомо, що ефективність законодавства досягається лише за максимальної відпрацьованості та взаємоузгодженості регулюючого правового механізму, який реалізується через норми конкурентного законодавства.

Ця тема є дуже актуальною в умовах докорінної зміни (новації) норм конкурентного законодавства, що відбувається у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про захист економічної конкуренції" [1, с.4]. До речі, водночас змінюється не лише низка правових норм, а й уся система та інфраструктура конкурентного законодавства. Тобто відбуваються концептуальні зміни цієї системи. Такі зміни не лише впливають на розвиток конкурентного права, вони потребують якісного теоретичного обґрунтування.Саме тому, варто звернути увагу на концептуальне розуміння поняття "конкурентне право" і фактори, що визначають напрями його розвитку в майбутньому.

Мета роботи: науково-теоретично обґрунтувати правові засоби по обмеженню монополізму.

Предметом дослідження є науково-теоретичне вивчення правового обмеження монополізму в Україні.

Об`єктом наукового дослідження є:правові засоби обмеження монополізму

Гіпотеза дослідження: Закон стимулює суб'єктiв господарювання та споживачiв, права яких порушено, до виявлення бiльш активних дiй щодо захисту своїх прав - не лише шляхом звернення до Антимонопольного Комiтету України (в подальшому просто Комітету, або АМКУ), а й безпосередньо в порядку цивiльного судочинства Це реально розширює спектр процесуальних форм захисту порушених прав, що в свою чергу сприяє пiдвищенню ефективностi застосування законодавства про захист економiчної конкуренцiї та обмежує "монопольний статус" правоохоронної дiяльностi Комiтету в сферi захисту конкуренцiї.

1. Загальна характеристика та значення законодавства, яке регулює обмеження монополізму в господарській діяльності

Розглянемо антимонопольне законодавство сучасної  України.

Проаналізуємо  чинний Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 року № 2132-ХІІ. Тобто, як бачимо, він з'явився через сім місяців після Закону СРСР «Про обмеження монополістичної діяльності в СРСР» від 10 липня 1991 р.

  Закон України від 18 лютого 1992 року стосується, в першу чергу, не боротьби з монополізмом і недобросовісною конкуренцією (їм відведено лише сім статей), а створення Антимонопольного комітету України (АМКУ). Згаданому Комітету присвячена решта статей Закону, розпочинаючи з восьмої і закінчуючи двадцять п'ятою.

Чи потрібний такий орган? Загалом, так. Економічна конкуренція теж не може відбуватися без своїх суддів та відповідної юридичної інфраструктури. Аналогічні АМКУ органи є і в інших державах, У США їх аж два — Федеральна торговельна комісія та Антитрестівський підрозділ Міністерства юстиції. У Великій Британії функції, аналогічні АМКУ, виконують Відомство з добросовісної торгівлі, Комісія контролю за злиттям, Міністерство торгівлі і промисловості.

Закон України складається з таких розділів:

1.                 Загальні положення.

2.                 Зловживання монопольним становищем на ринку,
неправомірні угоди, дискримінація підприємців.

3.                 Недобросовісна конкуренція.

4.                 Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

5.                 Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

Цей Закон України написаний під впливом згаданого союзного Закону.

Перша стаття Закону України присвячена тлумаченню термінів. На відміну від союзного, у Законі України до товару прямим текстом зараховано цінні папери. Щодо ринку товарів відзначено, що це — сфера обороту, у межах якої визначається монопольне становище. Немає якихось особливих відмінностей між Законами у тлумаченні понять «органи влади і управління», «конкуренція», «монопольна діяльність».[34, с.14]Замість терміна «домінуюче становище» у статті першій українського Закону вживається поняття «монопольне становище». Причому наводяться кількісні параметри: монопольним називається таке становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішення АМКУ може визначати монопольним становище підприємця, частка якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35 відсотків. Законодавець не  зазначив дуже важливу деталь — яка має бути протяжність періоду монопольного становища?

Наприклад, два конкуренти третього підприємця на один літній місяць припинили свою діяльність, розпродали свої вироби кінцевим споживачам, і всі працівники поїхали відпочивати на Багамські острови, щоб бути готовими до наступних трудових подвигів. Саме так для третього підприємця може виникнути штучне монопольне становище. Таке вживання — данина попередній термінології.

У Законі України зустрічається поняття, якого немає у союзному Законі, — «монопольне утворення» під яким розуміють підприємство, об'єднання чи громадське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.

Положення про зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірні угоди між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління є ідентичними в обох Законах і сформульовані вони, як вже відзначалося на початку лекції, коротко.

Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» від 28 лютого 1995 р. дуже невдало підкоректовано п. З статті 2 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. Як і раніше межа між патентною монополією на винаходи, корисні моделі, промислові зразки і антимонопольним законодавством продовжує залишатися не чітко окресленою.Нині названий пункт звучить так: «Закон не поширюється на відносини, що випливають із прав на об'єкти інтелектуальної власності, за винятком випадків, передбачених цим Законом»,[3, с.21]Але справа полягає у тому, що Закон не містить випадків, які б висвітлювали співвідношення патентної монополії і економічної конкуренції. А треба було записати, що будь яке обмеження конкуренції, що виходить за межі виняткових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, є незаконним. Таке положення є у законодавстві промислово розвинених країн світу.

Законом України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 5 липня 1995 р. стаття перша доповнена поняттям «господарюючий суб'єкт (підприємець)».

В українському Законі є третій розділ, який складається лише з однієї статті. І розділ, і стаття мають одну і ту назву — «Недобросовісна конкуренція». Такої статті усоюзному Законі не було. Прив'язування її до власне антимонопольного законодавства певною мірою є штучним. Хоч би з тієї причини, що недобросовісно конкурувати можуть не лише гіганти, а й дрібні суб'єкти господарювання.

 Антимонопольні відомства країн світу, як правило, не займаються судійськими функціями щодо недобросовісної конкуренції. Цим займаються звичайні цивільні суди. Зарубіжні фахівці попереджали АМКУ, що він захлинеться від непомірної кількості справ.

Отже, стаття 7 «Недобросовісна конкуренція» нині має таку редакцію: «Недобросовісною конкуренцією визначається:

                   неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

                   умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

                   отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну підприємця».

Формулювання статті має суттєві недоліки. Воно охоплюєне лише недобросовісну конкуренцію як таку, але і промислову власність (фірмові найменування, товарні знані, промислові зразки) та промислове шпигунство.Стаття не враховує наявність в Україні патентного законодавства. Наприклад, після закінчення строку чинності патенту на промисловий зразок (а ним може бутиформа товару або його розфарбування) відповідний зразок може виробляти й інший підприємець. Встановлення заборони копіювання форми (оформлення тощо) означає штучне продовження патентної монополії, яка в усьому світі надається на обмежений час. Якщо якийсь товар не охороняється авторським чи патентним правом, то його імітацію чи копіювання нелогічно вважати діями, що суперечать добросовісній конкуренції.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ дещо уточнив  згадані вище статті 8-25 Закону України від 18 лютого  1992 р.

Якщо згідно з більш раннім Законом АМКУ утворювався Верховною Радою України, був підпорядкований і підзвітний їй, то згідно з новішим Законом Комітет став її оперативній діяльності підпорядковуватися Кабінету Міністрів України. Тобто було зроблено крок назад, порівнюючи з союзним Законом 1991 року. Можливість опротестування антиконкурентних рішень уряду зникла. По суті зникла можливість і оскарження антиконкурентних дій інших міністерств і відомств.  

Рішення Антимонопольного комітету СРСР можна було оскаржити лише у двох інстанціях — Верховному Суді СРСР та Вищому арбітражному суді СРСР. Відповідна ієрархічна визначеність зникла в законодавстві України. Рішення АМКУ можуть оскаржуватися у Вищому Господарському суді.

Обидва Закони України передбачають утворення Антимонопольним комітетом територіальних відділень.

Голова АМКУ призначається Верховною Радою України. Він входить до складу уряду. Термін його повноважень — 7 років. Відставка Кабінету Міністрів не тягне за і собою відставку Голови АМКУ. Він може призначати» на посаду необмежену кількість разів.

  АМКУ утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. Із числа останніх призначається першийзаступник та два заступники Голови АМКУ. Державні уповноважені призначаються терміном на 7 років, але можуть перебувати на посаді не більше двох термінів підряд. Голова та державні уповноважені можуть бути достроково звільнені з посад лише Верховною Радою України. Повноваження АМКУ визначається статтею сьомою Закону від 26 листопада 1993 року. Закон також детально фіксує повноваження АМКУ в цілому, його Голови, заступників голови, державних уповноважених, територіальних відділень, адміністративних колегій тощо. Слід також зазначити, що антимонопольна діяльність в Україні спиралася ще й на  «Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції», що була ухвалена Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. Програма передбачала протягом 1993-1995 років розв'язати такі першочергові завдання:

                   „зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку;

                   захист інтересів підприємців та споживачів від монопольної діяльності, запобігання монопольній діяльності й обмеження її для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки;

                    адаптація управлінських кадрів державних підприємств  та об'єднань до роботи в нових умовах.”[5, с.67]