Правове регулювання обмеження монополізму в господарській діяльності

2. Монопольне становище та порядок його визначення

Функціонування ринкових відносин, в основу яких покладено багатоукладну економіку, передбачає створення однакових можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміють змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів ті ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач [15, с. 122].    Проте, як відомо, ринок досконалої конкуренції в чистому вигляді не існує. Тому економіка всіх держав обов'язково стикається з таким явищем, як ринок недосконалої конкуренції, найпоширенішою формою якого є монополія. Монополія існує тоді, поки одна фірма є єдиним виробником продукту, який, у свою чергу, не має замінника. Цій моделі притаманні такі ознаки:

1)      продавець лише один на ринку певного товару;

2)      продукт, що збувається, є унікальним, тобто не існує його замінників;

3)      монополіст володіє ринковою владою, контролює ціни, поставки на ринок;

4)      на шляху входу у ринок монополіста встановлюються неподоланні бар'єри як природного, так і штучного походження [15, с.129].

Класично існує три різновиди монополії: природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія–  стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв`язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб`єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв`язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі – товари);

                   споживач товарів, що виробляються суб`єктами природних монополій, - фізична  або юридична особа, яка придбає товар, що виробляється (реалізується) суб`єктами природних монополій;

                   суб`єкт природної  монополії - суб`єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;

                   суміжний ринок – товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб`єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб`єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.

      Природна монополія - це підприємства суспільного користування - електричні та газові компанії, підприємства водопостачання, транспортні підприємства тощо. Дійсно, складно уявити, що у харківського метрополітену з'явиться конкурент. У країнах із ринковою економікою природні монополії або перебувають у власності держави, або ж діють під її спільним контролем. До штучних бар'єрів відносять.патенти та ліцензії, які надаються підприємствам як виняткове право функціонувати на певному ринку. Існування природних монополій зумовлюється тим, що сучасна технологія в деяких галузях народного господарства може забезпечити ефективне та динамічне виробництво в них лише за умови, що виробниками будуть великі фірми.

   До недавнього часу в Україні, на відміну від інших країн, не існувало спеціального законодавства, яке б регулювало діяльність природних монополій. Лише 20 квітня 2000 р. було прийнято Закон України «Про природні монополії», який визначив правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій.

Стаття 4. Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій:

1.       Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього
Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються
і функціонують відповідно до цього Закону.

У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з цим Законом, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, визначені цим Законом, можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням Ум повноважень, передбачених статтею 14 цього Закону.

Органом регулювання у сфері зв'язку є Національна комісія з питань регулювання зв'язку, яка утворюється відповідно до Закону України "Про телекомунікації" ( 1280-15 ). ( Частину першу статті 4 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 1280-1V(1280-15 ) від 18.11.2003 )

1.                 Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у
сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його
компетенції. ( Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1294-ІУ ( 1294-15_ )
від 20.11.2003)

2.                 Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання
споживачів у порядку, встановленому законодавством.

Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, сприяють здійсненню об'єднаннями споживачів громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій. [3, с.11]

 Згідно зі ст. 1 цього Закону «природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)». Закон «Про природні монополії» визначає сфери діяльності суб'єктів природних монополій. Відповідно до нього до сфер діяльності суб'єктів природних монополій відносять: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного й нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передавання та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв'язок загального руху, централізоване водопостачання та водовідведення, централізоване постачання теплової енергії, спеціалізовані послуги транспортних терміналів.

Конкретний перелік суб'єктів природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України. Закон України «Про природні монополії» визначає систему органів, на які покладено повноваження щодо регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Такими органами є Національні комісії регулювання природних монополій, які утворюються та ліквідуються Президентом України. Згадані органи здійснюють обов'язкове ліцензування діяльності суб'єктів природних монополій та виконують інші функції згідно із законодавством України. Крім того, Закон регламентує відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їхню діяльність. Саме тому, що велика кількість галузей у сучасній економіці є природними монополіями, діяльність у цій сфері підлягає ретельному регулюванню з боку держави.

Адміністративна монополія є другим різновидом монополії. Л. Семенова у своїй роботі „Антимонопольне і конкуренційне  право” дає таке визначення: «адміністративна монополія  -  ринок з великою ринковою владою одного з учасників, що створюється внаслідок дій органів влади і управління» [45, с. 201]. Цей вид монополій своїм зародженням зобов'язаний адміністративно-командній системі.

Початок планування економіки поклав жовтень 1917 р. До весни 1918 р. в Україні було здійснено велику роботу з націоналізації великої промисловості. Функції загальнодержавного керівництва економікою здійснював вищий орган державного управління - Раднарком та його комісії. Ці органи почали насамперед здійснювати планування народного господарства. Націоналізація великої промисловості створила матеріальні передумови для планування промислового виробництва. Плани виробництва та розподілу складали по економічних районах (тобто планувалось, де буде розташовано те чи інше підприємство і для нього встановлювались завдання). Основною формою планування була виробнича програма підприємства, яка являла собою виробниче завдання підприємству щодо обсягу продукції. Пізніше почали розробляти галузеві плани, які були розраховані на довгі строки (1 рік, 5 років).

Особливістю, яка відрізняє державно-планову економіку від вільної ринкової, є те, що вона заснована на іншому економічному ґрунті, іншій системі відносин власності. Якщо ринкова система заснована передусім на приватній власності на засоби та результати виробництва, то планова - на монопольній державній власності, що давало змогу регулювати економіку з одного центру. Таким центром планування став Укрдержплан. Організаційно він складався із п'яти секцій: виробничої, сільськогосподарської, транспортної, секції енергетики та економічно-фінансової секції. Секції були створені за галузевим принципом та виконували функції планування окремих галузей народного господарства. Керівним органом Укрдержплану та його структурних підрозділів у період його заснування було виконавче бюро, а потім президія, яка складалася з членів, що призначались Раднаркомом УРСР.

Як відомо, серцевиною механізму ринку є конкуренція, а за умов планової економіки монополія стала вихідним положенням, основою механізму господарювання.

За умов адміністративно-командної системи підприємства практично не залежали від споживача. Органи влади видавали їм директивні планові завдання щодо виробництва товарів (послуг). Ціни на ці товари (послуги) встановлювалися «зверху». Оцінка діяльності підприємства здійснювалася не за реальними результатами, а за ступенем виконання плану, внаслідок чого підприємство могло виконувати план, але його продукція при цьому не мала попиту. Фактично держава сама планувала і виробляла [45, с.203].

Нині економіка України переходить від державної до ринкової форми господарювання. Водночас багато підприємств можна віднести саме до адміністративної монополії, оскільки своїм існуванням вони зобов'язані колишній адміністративно-командній системі. З допомогою політики роздержавлення велика кількість таких підприємств змінила форму власності, але вони продовжують займати домінуюче становище на ринку.

Економічна монополія ринок, учасники якого є підприємствами, що змогли зайняти монопольне становище на ринку шляхом владних дій, концентрації капіталу, добровільного об'єднанім, злиття або поглиблення слабких суперників [45, с.204], тобто це вид монополії, який виростає в умовах розвинених товарно-грошових відносин.

Система державного антимонопольного регулювання формується в усіх країнах, де економіка будується на ринкових принципах.

На наш погляд, в Україні зроблено вагомий крок на шляху формування антимонопольного законодавства. Існуючі нормативні акти, які тією чи іншою мірою стосуються антимонопольної політики держави, умовно можна поділити на три рівні:

1.       Конституційний  рівень  -  ст.  42 Конституції України, яка містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку та нерівномірного обмеження конкуренції.

2.       Спеціальне законодавство, представлене Законами  України  «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про природні монополії».

3.       Закони загального характеру, які містять окремі норми, присвячені питанням   антимонопольної   політики   (Закон України «Про приватизацію» та ін.).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менша за 35 відсотків.

На наш погляд, такий підхід с не зовсім правильним. Існує безліч різноманітних ринків товарів, до яких однаковою мірою не можна застосовувати згадані 35 відсотків. Крім того, у такому визначенні йдеться тільки про ринки товарів, а отже, за межами залишився ринок послуг. Нормативно-законодавча база антимопопольного регулювання ринків товарів та послуг повинна встановлювати різні критерії щодо визначення домінуючого становища того чи іншого суб'єкта залежно від того, у якій сфері діяльності він функціонує, що він пропонує споживачу.

 Згідно з чинним законодавством саме існування монопольного становища не є правопорушенням. Порушенням чинного законодавства є зловживання монопольним становищем па ринку. Зазначений Закон у ст. 4 містить перелік дій, які слід вважати зловживанням монопольним становищем.