Спадкування

Якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт визнаний недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або вона розпорядилася лише частиною свого майна, настає спадкування за законом. Можна сказати, що спадкування за законом має місце тоді, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Законом встановлюються такі підстави закликання до спадкування за законом: родинні, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті. При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, яка має суворо дотримуватись. Розширення кола осіб, що закликаються до спадкування за законом, неможливе. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли черговість одержання права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Але такий договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ній участі або такого, що має право на обов'язкову частку [22, c. 106].

До обставин, що є підставою усунення спадкоємця від спадкування відносяться: умисне позбавлення спадкоємцем життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинення замаху на їх життя; умисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт внести де нього зміни, що сприяло виникненню права на спадкування у них; позбавлення спадкоємців батьківських прав та ін. Перелік цих підстав передбачений ст. 1224 ЦК. Такі обставини, ще слугують підставою для усунення осіб від спадкування повинні бути встановлені тільки в судовому порядку. Під неприйняттям спадщини (вираженим небажанням прийняти спадщину) слід розуміти неподання заяви про прийняття спадщини нотаріусу у встановлений строк з часу відкриття спадщини за відсутності тих обставин, ще свідчать про її прийняття фактично (див. коментар до ст. 1268 ЦК). Про відмову від прийняття спадщини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини (див. коментар до ст. 1273 ЦК) [23, c. 96].

3.2. Зміна черговості одержання права на спадкування

Закон надає право спадкоємцям за законом за власним бажанням та взаємною згодою змінювати існуючий порядок черговості спадкування. Так, після відкриття спадщини, спадкоємці можуть змінити черговість спадкування шляхом складання договору, відповідно до якого одночасно з їх чергою буде спадкувати спадкоємець іншої черги, що не закликається до спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідченим та не може порушувати прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов'язкову частку. До них належать неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, а також один з подружжя, що пережив іншого, і є непрацездатним, та непрацездатні батьки. Іншими словами, не можна без згоди всіх спадкоємців, що закликаються до спадкування, розподіляти спадкове майно, чи, наприклад, віддавати частку відсутнього спадкоємця іншому спадкоємцю із іншої черги [24, c. 66].

Крім добровільної зміни черговості спадкування, воно може також здійснюватися за рішенням суду. За позовом особи, що є спадкоємцем за законом наступної черги, суд може визнати за нею право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

3.3. Здійснення права на спадкування

Спадкоємством визнається перехід майна спадкодавця в разі його смерті до іншої особи – спадкоємцю у порядку передбаченому законодавством. Спадкоємець може прийняти спадщину за заповітом або за законом. У випадку, коли спадкодавець склав заповіт, – до спадщини закликаються спадкоємці за заповітом. Спадщина відкривається за законом, якщо: а) спадкодавець не залишив заповіту; б) є спадкоємці на обов'язкову частку; в) всі спадкоємці за заповітом позбавлені права спадкування; г) заповіт визнано недійсним; д) заповіт було скасовано; є) частина майна залишилась не заповіданою.

Не допускається прийняття спадщини з умовою або із застереженням. Слід розрізняти заповіт з умовою та умову при прийнятті спадщини. Так, заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). У такому разі йдеться про заповіт з умовою (див. коментар до ст. 1242 ЦК). Але спадкоємець не може приймати спадщину з умовою, тобто спадкоємець приймає спадщину в повному обсязі без будь-яких умов або застережень. Він не може вибирати, яке майно він хоче приймати, а зобов'язаний прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б воно не складалося, якими б боргами не було обтяжено.

Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим. Для того, щоб встановити факт сумісного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус за місцем відкриття спадщини перевіряє в паспорті відмітку про реєстрацію проживання спадкоємця та встановлює місця реєстрації проживання померлого за довідкою органів реєстрації. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину через подання заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в строк, встановлений для цього законодавством, тобто шестимісячний строк. Своїми діями спадкоємець перериває для себе строк для прийняття спадщини і стає власником майна. Якщо спадкодавець подав заяву про відмову від спадщини у встановлений для цього строк, вважається, що він відмовився від спадщини [25, c. 64].

Особи, які за віком визнані частково дієздатними або не повністю дієздатними (малолітні, неповнолітні) а також особи, що визначені недієздатними або обмежено дієздатними за рішенням суду вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання, крім випадків відмови від спадщини їх представників та згоди на відмову від спадщини органів опіки і піклування.

З моменту, як спадкодавець подав заяву про прийняття спадщини або фактично прийняв її, успадковане майно належить спадкоємцю, він має право користуватися, управляти майном, але слід враховувати, що доки він не отримає на це майно свідоцтва про право на спадщину, він не може розпоряджатися майном.

Спадкоємці, які бажають прийняти спадщину, але не проживали постійно із спадкодавцем, зобов'язані подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець зобов'язаний з'явитися до нотаріуса особисто. Він повинен пред'явити документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерть спадкодавця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщини. Також спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце відкриття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, прийняли вони спадщину фактично або зобов'язані для її прийняття подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса. Спадкоємці, що фактично прийняли спадщину згідно ст. 1268 ЦК, також подають заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно – свідоцтва про право на спадщину, незалежно від строку, що встановлений для прийняття спадщини.

Неповнолітня особа, яка вже досягла 14 років і бажає прийняти спадщину, може звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини без згоди своїх батьків. Це пов'язано з наявністю у неповнолітньої особи права виконувати деякі дії, що тягнуть за собою виникнення права власності без згоди її законних представників.

Заяви про прийняття спадщини від малолітніх осіб, від осіб, що визнані недієздатними, подають батьки малолітніх осіб (усиновителі), опікун. У випадку, коли спадкоємцями є малолітні особи, батьки повинні разом з заявою подати документи, що підтверджують їх повноваження, як представників малолітньої особи (свідоцтво про народження малолітньої особи, що не досягла 14 років). Якщо спадкоємцем є недієздатна особа, то її опікун повинен надати нотаріусу судове рішення про визнання такої особи недієздатною та розпорядження про призначення його опікуном [26, c. 92].

Законодавство передбачає можливість спадкоємців відкликати подану заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини може бути відкликана особою, яка її подала, її батьками (усиновлювачами), якщо спадкоємцем є малолітня особа, або опікуном (якщо спадкоємець – недієздатна особа) з будь-яких причин у строк, що встановлений для прийняття спадщини, тобто – шість місяців.

4 МІЖНАРОДНЕ СПАДКОВЕ ПРАВО

В більшості країн основні правові норми зосереджені в Цивільних кодексах або в окремих законах, присвячених саме спадковим правовідносинам. Крім того, в деяких країнах поряд з Цивільними кодексами існують окремі нормативні акти, завданнями яких є деталізація спадкових прав та можливих обов'язків. Так, у Німеччині дотепер діє Німецьке цивільне укладення 1896 p., але поряд з ним введений 31 липня 1938 р. Закон про упорядкування заповітів і договорів про спадщину, який конкретизований у ряді актів земельного законодавства – постанові від 12 грудня 1946 р. «Про застосування § 23 Закону про упорядкування заповітів і договорів про спадщину». В Україні як в інших країнах на спадкові правовідносини впливають також правила інших нормативних актів: законів про шлюб і сім'ю, законів про авторське право і підзаконні акти [27, c. 43].

Іншим за значимістю нормативним актом, що регулює процес спадкування, є в багатьох країнах закон про нотаріат. Так, у Польщі і Румунії регулювання безспірних спадкових правовідносин довірено нотаріусам, а Чехія відмовилась від державної нотаріальної діяльності і передала відповідні повноваження суду.

У сучасному спадковому праві країн Західної та ( Східної Європи збереглися відгуки відношення римських юристів до спадкування одним із подружжя, що пережив спадкодавця: так, у першу чергу в якості спадкоємців закликаються кревні родичі, а в другу чергу – чоловік або дружина спадкодавця. Така система спадкування існує в Угорщині, і передбачає можливість спадкування для чоловіка або дружини спадкодавця при наявності зареєстрованого шлюбу та відсутності дітей, онуків та правнуків спадкодавця.

У багатьох країнах Європи той з подружжя, що пережив спадкодавця, закликається до спадкоємства з відповідною чергою спадкоємців (Болгарія) і може успадковувати все майно одноособово лише при відсутності родичів перших трьох кревних груп (Німеччина, Швейцарія) або чотирьох груп (Італія, Румунія). У Франції за тим з подружжя, що пережив спадкодавця, закріплена четверта черга спадкоємства. При цьому, в Німеччині та Швейцарії групи родичів отримали спеціальну назву – парантели, що в деякій мірі з моральних аспектів звучить краще ніж черги спадкоємців.

В законодавствах більшості країн передбачається право у відповідній черзі надавати родичам, що складають рокові гілки генеалогічного дерева до шостого ступеня включно. При цьому існують деякі розбіжності в регламентації спадкових прав в окремих країнах. Особливе місце спадкоємця в країнах Європи займає держава як останній спадкоємець за законом.

В Італії до кола спадкоємців за законом входять:

- родичі спадкодавця по низхідній лінії;

- його батьки, брати і сестри;

- висхідні родичі (дід, бабка, прадід, прабаба і т. д.);

- родичі по бічній лінії [27, c. 43].

У законодавствах всіх зазначених вище країн, як і в Україні, передбачається можливість позбавлення спадкоємців права спадкування в разі їхньої недостойної поведінки, які отримали в юридичній літературі відповідну назву «недостойні спадкоємці». Але по відношенню до ст. 528 ЦК України законодавство зарубіжних країн передбачає також інші підстави визнання спадкоємців такими, а саме:

- за законодавством Болгарії, Німеччини, Іспанії – особа, що насильством змусила спадкодавця змінити або скасувати заповіт, знищила, сховала або змінила його;

- за законодавством Іспанії – батьки, що кинули своїх дітей або змушують своїх дочок займатися проституцією; особи, що безпідставно звинуватили спадкодавця у вчиненні злочину, за який він був засуджений до каторжних робіт або довічного ув'язнення; спадкоємці, які, знаючи  про  насильницьку  смерть спадкодавця, не заявили про неї органам  слідства протягом місяця з дня смерті спадкодавця. Ця заборона успадковувати припиняє діяти, якщо за законом відсутні підстави до карного переслідування.

Стосовно правових наслідків визнання особи недостойним спадкоємцем, то в більшості країн ця обставина не позбавляє права спадкування нащадків такої особи.

Так, за французьким законодавством передбачається, що недостойний спадкоємець зобов'язується повернути все майно та доходи від нього з моменту відкриття спадщини. Але діти недостойного спадкоємця закликаються до спадкоємства за особистими якостями, а не за правом представлення і не позбавляються права спадкоємства за провиною батька. За законодавством Італії недостойний спадкоємець виключається із числа спадкоємців як такий, що не дожив до відкриття спадщини.

За законодавством Чехії недостойний спадкоємець може спадкувати, якщо спадкодавець простив його провину.

Становить інтерес також питання розподілу спадщини між спадкоємцями, оскільки не в усіх країнах це питання вирішується однаково.

Інтересною є юридична практика Болгарії. Згідно із Законом про спадкування спадкове майно підлягає поділу між особами, що закликаються в якості спадкоємців в такому порядку. Діти успадковують у рівних частках. Чоловік одержує частку спадкового майна нарівні з дітьми. Якщо в спадкодавця немає дітей, то до спадкування закликаються його батьки (при їхній відсутності – дід і бабка, інші висхідні родичі). У цьому випадку чоловік, що пережив, одержить половину спадкового майна, якщо до моменту смерті спадкодавця подружжя перебувало в зареєстрованому шлюбі менше 10 років, і 2/3 спадкового майна, якщо вони були одружені більше 10 років. Таке ж правило діє при спадкуванні чоловіком разом із братами і сестрами померлого.