Правонарушения

Найчастіше порушується  кримінальний закон тоді, коли непевно і неповно встановлюються всі ознаки складу злочину, і дуже часто вироки про засудження скасовуються за відсутністю в діях особи складу злочину. Безпідставно, наприклад, було притягнуто до кримінальної відповідальності Ц. за ч.З ст.154 КК (за спекуляцію в особливо великих розмірах). Протягом двох років Ц. купив у громадян і перепродав через комісійні магазини два автомобілі ВАЗ, одержавши при цьому певну наживу.

Президія обласного  суду, розглянувши справу Ц., зазначила, що відповідно до ст.7 КК злочином визнаються дії, які заподіяли шкоду конкретним суспільним відносинам. Об'єктом спекуляції є відносини, що забезпечують нормальну діяльність державних або кооперативних організацій торгівлі товарами за встановленими цінами, а тим самим — і додержання матеріальних інтересів покупців. У справі Ц. доведено, що він купував автомашини не в системі державної або кооперативної торгівлі, а у громадян за договірними цінами, з оформленням угод через комісійні магазини. За таких обставин ні державній чи кооперативній торгівлі, ні покупцям шкоди не заподіяно. Згідно з законом, відповідальність за спекуляцію можлива лише за наявності попередньої скупки з метою наживи на товарах, на які встановлено державні роздрібні ціни, на підприємствах торгівлі та в інших організаціях, що реалізують товари населенню. Суд визнав, що Ц. купував автомобілі для власного користування, причому обидва вони мали дефекти, які було усунуто після ремонту. Як власник автомобілів відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу України, він мав право розпорядитися ними на свій розсуд. Отже, купівля підсудним у громадян автомобілів та наступний їх продаж за завищеною порівняно з купівельною ціною не містять складу злочину, передбаченого ч.З ст.154 КК України, зазначила президія обласного суду. Тільки вся сукупність встановлених уголовним законом ознак може характеризувати певні суспільне небезпечні дії як злочин.

Ніякі інші державні органи чи посадові особи не можуть видавати уголовні закони, а тому і не можуть (не правомочні) встановлювати ознаки складу злочину. А це позначає, що визнавати ті чи інші суспільно небезпечні дії злочином, можна лише тоді, коли ці дії містять всі ознаки складу злочину. Тобто, вчинення особою будь-яких суспільно- небезпечних дій, які не містять всіх ознак, встановлених кримінальним законом, значить, що в її діях складу злочину немає. А відсутність в діях особи складу злочину, значить, що вона злочину не вчинила.

Необхідність складу злочину, як підстави уголовної відповідальності, в тому, що без наявності складу злочину уголовна відповідальність згідно з законом не може настати. Законність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що вона встановлена законом (ст.З КК) і виключає свавілля при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, дає можливість доказувати обгрунтованість притягнення до уголовної відповідальності або спростувати її.

Достатність складу злочину, як підстави кримінальної відповідальності в тому, що інших підстав для уголовної відповідальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доводити не потрібно. Наявність в діях особи певного складу злочину достатньо для притягання її до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину.[2/5]

Таким чином, склад злочину — це юридичне поняття і юридичне визначення окремого злочину, єдність та сукупність всіх його ознак.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Характеристика елементів складу правопорушення.

 

Всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяють на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

а) ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільно- небезпечної шкоди;

б) ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину —  дію чи бездіяльність, а також  обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя і т. ін.);

в) ознаки, які характеризують діяча — його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

г) ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку — психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються елементом складу злочину. Такими є:

1. Об'єкт злочину — ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються уголовним законом. Ознаками об'єкту злочину є:

а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону уголовного закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди в сфері цих суспільних відносин – пошкодженість, вразливість об'єкта;

в) предмет — матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільне небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Ознаки, зазначені у  п.п. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єкту злочину.

2. Об'єктивна сторона злочину — це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Такими ознаками є:

а) дія — тобто суспільне значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів і т. ін.;

б) бездіяльність — тобто невиконання особою своїх юридичних обов'язків;

в) злочинні наслідки — ті наслідки, які мають характер суспільно – небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

г) причинний зв'язок — між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Ознаки, зазначені у  п.п. а) і б) є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину;

3. Суб'єкт злочину — це ознаки, які характеризують автора злочину:

а) фізична особа — тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;

б) вік особи — досягнення встановленого уголовним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність (загальна дієздатність – з 16 років, виключна дієздатність – з 14 років, особлива дієздатність — з 18 років);

в) осудність — здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):

— громадянство,

— посадова особа,

— військовослужбовець,

— фах,

— особливо небезпечний рецидивіст,

— особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі,

— особа, що підлягає призову на строкову військову службу,

— працівник транспорту,

— член виборчої комісії,

— родинні відносини (батьки, діти).

Ознаки, зазначені у  пп. а), б) і в) є обов'язковими ознаками суб'єкта злочину.

4. Суб'єктивна сторона — це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) умисел — вчинення злочину навмисно (ст. 8 КК);

б) необережність — вчинення злочину необережно (ст.9 КК);

в) мотив злочину — внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

г) мета злочину — ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;

д) емоції — почуття та переживання суб'єкта під час вчинення злочину.

Оскільки право, уголовне зокрема, не має іншого призначення крім регулювання суспільних відносин і ні для чого більше не придатне, то об'єктом злочину є суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом.

Обов'язковими ознаками об'єкта злочину є:

1) важливість, суспільна цінність певних суспільних відносин – найбільш вагомими з них визначаються ті, що є загальнолюдськими цінностями (життя, здоров'я, права людини, власність і т. ін.);

2) істотність шкоди, яка заподіюється певним злочином у сфері конкретних суспільних відносин (заподіяння смерті, позбавлення волі, майна, приниження гідності, честі і т. ін).

Об'єктивну  сторону складу злочину утворюють:

1) дія чи бездіяльність;

2) суспільне небезпечні наслідки злочину;

3) причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) та злочинними наслідками;

4) місце, час, спосіб, знаряддя та обстановка вчинення злочину.

Суб'єктом злочину визнається фізична, осудна особа (людина), яка досягла встановленого законом віку.

Суб'єкт  злочину — це тільки фізична особа. Не визнаються законом суб'єктами злочину юридичні особи, тварини і т. ін.[2/5]

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину розуміла суспільне значення вчинюваних нею дій і могла керувати ними.

Неосудні особи в  уголовно – правовому розумінні не діють і суб'єктами злочину бути не можуть. Вчинення неосудною особою суспільно – небезпечних дій складу злочину не утворює незалежно від характеру цих дій і тяжкості їх наслідків.

Склад злочину — це органічна єдність всіх його елементів, ознак, оскільки він є лише при наявності всіх його складових частин, всіх ознак, що його утворюють. Відсутність хоча б якоїсь другорядної ознаки виключає наявність всього складу злочину і кримінальну відповідальність.

Це правило закріплено в п.2 ст. 6 КПК України згідно з яким кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину.[1/5]

Притягнутою до кримінальної відповідальності може бути лише особа, в діях якої є склад злочину.

Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Саме склад злочину, його ознаки складають предмет доведення в кримінальній справі, межі слідства та пошук доказів, оскільки встановлювати та доводити в справі потрібно не все взагалі, а певні ознаки злочину.

Склад злочину є підставою  кримінальної відповідальності не тільки для особи, яка безпосередньо вчинила злочин, була його безпосереднім виконавцем і вчинила закінчений злочин.

Склад злочину є також  в діях особи, яка готувалася до вчинення злочину чи вчинила замах на злочин (ст.17 КК).

Склад злочину є і  в діях всіх співучасників злочину — організатора, підмовника і пособника (ст. 19 КК). Практичне значення складу злочину, як підстави кримінальної відповідальності, полягає втому, що з допомогою його ознак:

1) надається можливість притягнути до кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, та виключити випадки притягнення до кримінальної відповідальності невинного – ознаки злочину, визначені законом, дають можливість доказати винність чи спростувати її;

2) утворюються правила  кваліфікації злочинів, оскільки  ознаки злочину дають можливість  відмежування подібних злочинів, застосувати саме ту кримінально-правову норму, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин;

3) тільки в межах  складу злочину можна відрізняти  об'єктивні та суб'єктивні підстави кримінальної відповідальності, оскільки цивілізоване, демократичне право грунтує кримінальну відповідальність тільки на суб'єктивних підставах і рішуче відхиляє об'єктивну осудність. Саме таке визначення складу злочину дає можливість вирішити стародавню суперечку – кого засуджує суд – діяча чи діяння, злочин чи злочинця? [1/4]

Суд, виходячи із сукупності об'єктивних та суб'єктивних підстав кримінальної відповідальності, засуджує особу не тому, що вона здається суду небезпечною, а тому, що в її діях є склад передбаченого законом злочину.

Отже, склад правопорушення — це юридичне поняття про окремий злочин. Звідси його різнобічне значення для вирішення питань уголовної відповідальності, кваліфікації злочину, призначення покарання та умов його відбування.

Все наведене дає обгрунтування для висновку, що склад злочину є єдиною, необхідною, законною і достатньою підставою кримінальної відповідальності. Крім того, склад злочину має важливе значення взагалі для ефективності боротьби зі злочинністю.

 

 

 

Розділ ІІІ. Юридична відповідальность: поняття, ознаки,

                    види і функції. Підстави і принципи юридичної  

                    відповідальності

 

3.1. Поняття, ознаки, види і функції юридичної відповідальності

 

З точки зору права, правопорушення є проявом сваволі, нехтуванням тими правилами, які схвалені і встановлені державою для підтримання соціального порядку та забезпечення прав громадян. З соціальної точки зору правопорушення завжди є вчинком, який завдає шкоди інтересам окремих громадян чи юридичних осіб, а нерідко – й інтересам усього суспільства. Тому держава має не тільки здійснювати роботу щодо усунення причин та умов правопорушень, а й протидіяти правопорушенням, переслідувати порушників, притягати їх до відповідальності.