Правонарушения

Вчинення особою правопорушення є підставою для того, щоб притягти її до встановленої нормами права відповідальності.

Однак самого лише факту  вчинення особою дії чи бездіяльності, якою порушуються приписи права, недостатньо. Майже завжди необхідною є і провина особи у протиправному вчинку. Відповідальність без провини закон допускає лише у певних випадках: наприклад цивільно – правова відповідальність власників за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Провина у вчиненні правопорушення може бути умисною або необережною. Умисна вина (умисел) має місце в тому разі, коли особа прямо хоче вчинити протиправні дії і досягти тих шкідливих наслідків, які виникають від таких дій. З необережною виною (необережністю) правопорушення вважається вчиненим у тих випадках, коли особа не бажала настання шкідливих наслідків, але через свою легковажність чи недбалість повелася таким чином, що ці наслідки наступили і були результатом її дії чи бездіяльності.

Окрім цього, для законного  притягнення особи до відповідальності необхідно, щоб той, хто вчинив протиправні дії, вважався згідно з правом належним суб'єктом для даного виду правопорушень. Вимоги щодо особи (суб'єкта) правопорушень встановлюються тими законодавчими актами, якими передбачена відповідальність за правопорушення; головною з цих вимог є досягнення відповідного віку (16, 18, а в окремих випадках 15 або й 14 років). Для організацій – порушників основною вимогою є наявність статусу юридичної особи.[2/7]

Звичайною реакцією держави  на правопорушення є застосування до винного заходів відповідальності. Цілями юридичної відповідальності залежно від характеру вчиненого правопорушення і розміру заподіяної ним шкоди можуть бути:

• компенсація потерпілому (в тому числі і державі) його втрат, включаючи і моральну шкоду;
• позбавлення винного на деякий час можливості вчиняти нові правопорушення;
• превенція (попередження), тобто вплив на винного та інших осіб, внаслідок якого в них відпало б бажання вчиняти нові правопорушення;
• ресоціалізація, тобто створення винному можливостей для пристосування до нормального життя в суспільстві без порушення встановлених правил поведінки;
• кара (відплата) за вчинене – таку мету відповідальність має лише у виняткових випадках, коли вчинено найтяжчі за наслідками і особливо нетерпимі суспільством правопорушення.

Під юридичною відповідальністю звичайно розуміють визначені правом несприятливі наслідки, які настають для конкретної особи у зв'язку з вчиненням нею правопорушення.

Застосування заходів відповідальності завжди несе з собою серйозні обмеження  особистих чи майнових прав винної особи. Вони є справедливими: користуватися всією повнотою прав і свобод може лише той, хто при цьому не зневажає встановлених суспільством правил поведінки і не посягає на права інших осіб. Відповідальність водночас не може мати своєю метою приниження людської гідності винного чи заподіяння йому фізичних страждань.

Залежно від галузевої  структури права розрізняють такі основні види відповідальності, які є аналогічними видам правопорушень. Отже, цими видами є:.

1) дисциплінарна  відповідальність,   яка настає  у формі різних дисциплінарних стягнень;

2) майнова (інша назва – цивільно – правова) відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди, відшкодування збитків або ж штрафу, пені чи неустойки;

3) адміністративна відповідальність – у формі адміністративних стягнень щодо громадян і фінансових та інших адміністративних санкцій щодо юридичних осіб;

4) кримінальна   відповідальність – конкретним    проявом якої є кримінальне покарання;

5) коституційна відповідальність – настає  за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції  є нормами прямо дії;

6) майнова відповідальність – настає за вчинення майнове правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, робітникам та службовцям при виконанні ними своїх трудових обов’язків.

Особливим видом  майнової відповідальності є матеріальна відповідальність у трудовому праві, яка має риси одночасно і майнової і (меншою мірою) адміністративної відповідальності. Крім цього, в юридичній літературі нерідко трапляються твердження про наявність інших видів юридичної відповідальності, та вони є поки що лише науковими гіпотезами. [2/10]

      Не менш важливими у визначенні юридичної відповідальності є її функції - головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.

Юридична відповідальность виконує ряд функцій:

Превентивна функція юридичної відповідальності - це напрямок впливу юридичної відповідальності у вигляді покарання чи стягнення, спрямований на попередження більш значного правопорушення.

Виховна функція - напрямок впливу на правопорушника та його оточення з метою недопущення правопорушень з їх боку у майбутньому та виховання у них ознак правомірної поведінки.

Репресивна  функція - це напрям юридичної відповідальності, що передбачає покладання на обвинуваченого суб'єкта у вчиненні злочину, виду і міри покарання.

Компенсаційна функція юридичної відповідальності передбачає поновлення порушеного права чи відшкодування матеріальних та моральних збитків.

Сигналізаційна  функція юридичної відповідальності характеризується направленою інформацією суб'єктів правовідносин про негативні моделі поведінки з метою виховання правомірних вчинків. [2/14]

У разі застосування до особи примусових заходів охоронного (карального) характеру діє принцип презумції невинності, тобто припущення, відповідно до якого обвинувачений вважається невинним, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія  охорони прав особи, що включає необгрунтоване обвинувачення і осуд. [1/1]

 

 

 

3.2. Підстави  і принципи юридичної відповідальності

 

Принципи  юридичної відповідальності - це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними:

1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості) ;

2) за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою. [2/14]

Щодо винності діяння є окремі винятки в цивільному праві, так звана «відповідальність без провини» - обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів, будівництва тощо), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого). Ці правила визначають цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну як неправомірними, так і правомірними діями. Вони встановлені з метою захисту прав і інтересів особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної для оточення;

3) за юридично заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону;

4) за власні діяння правопорушника.

Юридична відповідальність грунтується на принципах:

Принцип відповідальності за провину передбачає:

а) навмисні дії, спрямовані на приготування, посягання  на вчинення правопорушення;

б) відповідальність за закінчене правопорушення.

Принцип законності юридичної відповідальності - це головні ідеї, що покладені в основу організації дотримання законів чи установлених на їх основі підзаконних нормативно-правових актів та нормативних договорів і правових звичаїв при покладанні виду і міри покарання та стягнення чи матеріального відшкодування збитків на фізичну чи юридичну особу, що винна у вчиненні правопорушення.

Принцип невідворотності юридичної відповідальності - це головна ідея, відповідно до якої за кожне правопорушення на обвинуваченого суб'єкта неминуче покладається покарання чи стягнення. Ідея полягає не в тому, що на винну особу повинно бути покладено тяжке покарання чи стягнення, а в тому, щоб жоден випадок правопорушення не залишався не розкритим.

Принцип доцільності юридичної відповідальності - це головна ідея, при якій покарання чи стягнення має покладатися на винну особу відповідно до тяжкості правопорушення та з урахуванням обставин, що пом'якшують чи обтяжують провину.

Принцип справедливості юридичної відповідальності - це головна ідея покладання на винну особу виду і міри покарання чи стягнення з урахуванням справедливості, як моральної цінності.

Принцип процесуальної регламентованості юридичної відповідальності - це головна ідея, в основі якої лежать процесуальні норми права, що встановлюють порядок покладання виду і міри покарання чи стягнення на правопорушників.

Гуманність  юридичної відповідальності полягає в тому, що при покладанні виду і міри покарання чи стягнення враховується те, що людина є найвищою соціальною цінністю.

Своєчасність юридичної відповідальності - це покладання виду і міри покарання чи стягнення в межах терміну давності, що передбачений діючим законодавством. Чим менше часу минуло від вчинення правопорушення до покладання покарання чи стягнення, тим дієвішою є юридична відповідальність щодо досягнення її мети. [2/14]

«Ніхто  не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».[1/1]

Підстави  юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою та повинною. Відсутність сукупності таких обставин виключає її.

Слід розрізняти підстави притягнення до юридичної відповідальності і підстави настання юридичної відповідальності.

Підстави  притягнення до юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою.

Фактичною підставою притягнення до юридичної  відповідальності є склад правопорушення.

Правопорушення  не приводить автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.

Підстави  настання юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.

Підставами настання юридичної  відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення соціально небезпечної поведінки (правопорушення) - фактична підстава;

2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за їі допомогою відбувається визначення складу правопорушення) - нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;

3) Biдcyтнicть підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);

4) наявність правозастосовного акта - рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються ії вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) процесуальна підстава.

Як  юридичні факти можуть виступати правові презумпції:

презумпції неспростовні - припущення, що не підлягають сумніву і доведенню (закріплені в законі) про наявність або відсутності певних фактів. Це положення, які є принципами;

презумпції  спростовні - припущення, що не підлягають сумніву (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати.

Настання юридичної  відповідальності особи, яка вчинила  правопорушення, відбувається в результаті її (відповідальності) покладення уповноваженими на те посадовими особами державних органів.

Юридичній відповідальності властива чітка нормативна регламентація здійснення, яка встановлюється нормами процесуального права. Відсутність в окремих випадках процесуальної регламентації, механізму покладення відповідальності ускладнює розгляд обставин справи, складу правопорушення, забезпечення прав усіх учасників процесу. [2/14]

На підставі всього вищевикладеного  можна зробити наступні висновки: основна межа юридичної відповідальності штрафне, каральне призначення. При цьому кара – не самоціль, а засіб перевиховання правопорушника.