Правові відносини в системі суспільних відносин

Східноукраїнський Національний Університет Ім. Володимира Даля

Кафедра Правознавства 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова

Робота  з теми: „Правові відносини в системі суспільних відносин” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка групи ЮІ – 173

Боровська Мар’яна 
 
 

Луганськ 2008

План

      Вступ……………………………………………………………………

1. Розділ 1:„Поняття правовідносин як особливого виду суспільних відносин”……………………………………………………………………
2. Розділ 2: „Загальна характеристика складових елементів правовідносин”………………………………………………………………

2.1 Суб’єкти правовідносин як невід’ємні учасники суспільних відносин, його правоздатність та дієздатність…………………………

2.2 Об’єкти правовідносин: поняття та види.…………………………

2.3 Суб’єктивне право та юридичні обов’язки як складові частини змісту правовідносин……………………………………………………

3. Розділ 3: „Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин’’…………………………………………………………………

      3.1 Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин…………………………………………………………………

      3.2 Презумпції як фактор виникнення  правовідносин…………………

      Висновки…………………………………………………………………

      Список  використаних джерел та літератури…………………………… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ1

Поняття правовідносин як особливого виду суспільних відносин 

      У юридичній літературі склалося два основних підходу до розуміння правових відносин. Існує думка, що правові відносини – це суспільні відносини урегульовані нормами права[  ]. Інша думка зводиться до того що правовідносини є суспільними відносинами особливого роду [].

      Правовідносини  – наслідок дії права як соціального і державного інституту. Правовідносини – це суспільні відносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

      У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об’єктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права – статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини – динамічний. Категорія “правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей.

      Під виникненням правовідносин розуміють  умови, що породжують правові відносини.

      Виділяються два види передумов  виникнення правовідносин:

      - Матеріальні (загальні)

      - Юридичні (спеціальні)

      До  матеріального відносяться життєві  інтереси і потреби людей, під  впливом яких вони вступають у  відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об’єкта правовідносин (того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв’язки), не менш двох суб’єктів і відповідне поводження учасників правовідносин.

      Потреби можуть бути матеріальними, духовними  або фізіологічними. Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин.

      Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли  реальні правові відносини, для  цього потрібні ще формально-юридичні.

      До  юридичних передумов відносяться:

      - норма права;

      - правосуб’єктність;

     - юридичний факт (як реальна життєва  обставина).

     Без названих передумов правовідносини неможливі.

     Правовідносини  – це суспільні відносини, що представляють собою двосторонній конкретний зв’язок між соціальними суб’єктами, що виникає на основі норм права. У  правовідносинах виникає зв’язок між особами за допомогою суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, причому цей зв’язок носить вольовий характер.

     Інакше  кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб’єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншому місті.

      Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються индивідуалізованістю суб’єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов’язків. Це завжди конкретне відношення “когось” з “кимсь”. Сторони (фізичні і юридичні особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані і керовані.

     Відносини типу держава – держава, держава – громадянин, федерація – суб’єкт федерації, президент – парламент, депутат – виборець, а також відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади, тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних підставах:

• у залежності від предмета правового регулювання правовідносини поділяються на: конституційні, адміністративні, карні, цивільні і т.п.;
• у залежності від характеру на: матеріальні і процесуальні;
• у залежності від функціональної ролі на: регулятивні й охоронні;
• у залежності від природи юридичного обов’язку на: пасивні, зв’язані зі здійсненням заборон і активні, зв’язані зі здійсненням визначених позитивних дій;
• у залежності від складу учасників на: прості, виникаючі між двома суб’єктами і складні, виникаючі між декількома суб’єктами;
• у залежності від тривалості дії на: короткочасні і довгострокові;
• у залежності від визначеності сторін на: відносні, абсолютні і загальні.

      У відносних правовідносинах конкретно  визначені всі учасники. В абсолютних правовідносинах відомо лише правомочна сторона, а обов’язкові особи – різні суб’єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів правомочного. 

      Найбільш  характерні ознаки правових відносин як  особливого виду суспільних відносин містяться в наступному:

1. Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередковано породжують правові відносини і реалізуються через них.  Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв’язок.  Нема норми - нема і правових відносин. Вони представляють собою деяку єдність, цілісність.  У них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення.  Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин.  Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм.
2. Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обов’язками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідносним, в рамках якого праву однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними.  Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов’язані особи.
3. Правовідносини - це завжди двосторонній зв’язок.  Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує.  Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
4. Правові відносини мають вольовий характер.  По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля.  По-друге, у силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них.  Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.
5. Правовідносини, як правило, охороняються державою.  Інші відносини такого захисту не мають.  Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покарання, тому вона тримає в полі свого зору, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян.  Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності.
6. Правові відносини являють особою різновидністю суспільних відносин.  Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності.  Їх основу складає закономірність розвитку суспільства.

      «....Правові  відносини так само як і форми  держави не можуть бути ні з самих  себе, ні з так званого суспільного  розвитку людського духу.... навпаки  вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»

      В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають  в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального  забезпечення суб’єктивних прав і  виконує юридичні обов’язки.

      Крім  того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’язків або відносин.  Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності особі за участь в цих відносинах.

      Правові відносини, як форма існування права, займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин.  Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом.

      Цінність  і значення правових відносин, як форми  права заключається в їх реальності.  Саме з правовими  відносинами  пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права -  в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання.  Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини  являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п.  По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілей і задач.  Таким чином ефективність права може бути виміряне тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх  реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахунку з тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.

      Отже, правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків.