Правові відносини в системі суспільних відносин

Розділ 2

Загальна  характеристика складових  елементів правовідносин.

2.1 Суб’єкти правовідносин як невід’ємні учасники суспільних відносин, їхня правоздатність та дієздатність. 

      Елементи  правових відносин складають визначені  зв’язки, сукупність права і обов’язкову  суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля  якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами  обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв’язок, припинити дані відносини.  в цьому разі держава встановлює  заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

      Під елементами правових відносин розуміють  сукупність складників - його елементів  і способів їх взаємодії.  До елементів  правових відносин відносять:

• суб’єктів правових відносин;
• об’єктів правових відносин;
• змістовні правові відносини.

 

      Суб’єкти  правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

      Суб’єкти  правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.

         Для того, щоб бути суб’єктом права, організація або  індивіди повинні володіти правосуб’єктністю.   У державних і громадських  організаціях правосуб’єктність знаходить  свій  вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій.  Що ж до право-суб’єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктності, дієздатність.

      Під дієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.  У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.

      В сучасному цивілізаційному суспільстві  немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю.  Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості.  Обов’язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.

      Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.

      Вперше  поняття правоздатності було оформлено  і введено в практику буржуазними  кодексами ХІХ ст. (французький  громадянський кодекс 1804р.; германський  громадянський  пакт, 1894р.).  Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона:

• невід’ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності;
• не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;
• невід’ємна - її не можливо віддати іншим;
• по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;
• суб’єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.

      Всезагальність  правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку  наділяє всіх своїх громадян спільними  особливостями - юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов’язків.

      Правоздатність  організацій, юридичних осіб виникає  в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

      Дієздатність - це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб’єктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.

      Дієздатність  залежить від віку і психічного стану  особи.  Дієздатність настає в повному  обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.

      Дієздатністю не володіють малолітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право, по можливості їх реалізувати.  За них виступають їх законні представники - батьки, опікуни і т.п.

      Дієздатність  буває: повна, часткова і обмежена.  Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду.  У деяких випадках до складу правосуб’єктності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

      Суб’єктами  права можуть бути:

1. Фізичні особи:

а) громадяни  даної держави;

б) іноземні громадяни;

в) біпатриди;

г) апатриди.

2. Організації та об’єднання:

а) громадські організації;

б) підприємства;

в) державні установи;

г) установи та їх посадові особи.

3. Соціальні спілки:

а) держава  в цілому;

б) народна  нація;

в) адміністративно-територіальні  одиниці;

г) трудові  колективи. 

    В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.

    Юридичні  особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються  різними галузями права.  Однак  умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх виникнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.

    Юридичними  особами визнаються організації, які  мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

    Різні суб’єкти вступають у правові  відносин и насамперед з метою  задоволення певних своїх інтересів  і потреб. Для досягнення поставлених  цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Об’єкти правовідносин: поняття та види. 

     Під терміном "об'єкт" (від лат. "об'єкт" - "предмет" у філософії розуміється  те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. У юридичних науках цей  термін застосовується досить часто, але має свій, специфічний зміст. Зокрема, об'єкт правовідносин - це те, із приводу чого виникає, існує саме правове відношення. Так, власник суб'єктивного права може претендувати на надання йому іншою стороною якогось майна (грошей, речей і т.п.), володіти і розпоряджатися якимись цінностями тощо. Зобов'язана сторона правовідносини повинні надати йому відповідні чи речі не перешкоджати його діям за розпорядженням майном. Усе те, на що спрямовано дії сторін, що складає предмет їхніх інтересів, і є об'єктом відповідного правовідносини.  Класифікувати об'єкти можна в такий спосіб.

     1. Матеріальні блага - гроші, цінності, речі, інше майно і т.п. Такі об'єкти типові для цивільно-правових відносин. Так, об'єктом угоди купівлі-продажу є гроші і продаване майно; позики - чи гроші речі, обумовлені родовими ознаками; збереження - майно, передане на збереження і т.п. Матеріальні блага можуть бути об'єктом і в інших галузях права, наприклад бути об'єктом кримінально-правового захисту.

     2. Нематеріальні блага - життя, здоров'я, честь і достоїнство людини, його воля і безпека, недоторканість особи, почесні звання й ін. Нематеріальні блага є об'єктом охорони в кримінально-правових відносинах, вони типові для процесуальних, трудових і деяких інших правовідносин.

     3. Культурні цінності й інші нематеріальні результати людської праці - твору мистецтва і літератури, винаходи, наукові відкриття, різного роду послуги, тобто результати духовної творчості людей, соціального і побутового обслуговування. Вони є як об'єктом цивільно-правових, трудових і інших відносин, так і об'єктом кримінально-правового захисту. Документи - паспорти, дипломи, посвідчення, протоколи слідчих дій, адміністративні протоколи і т.п. Ці об'єкти найбільш типові для адміністративних і процесуальних відносин.

     Особливе  місце серед об'єктів правовідносин  займають дії, поводження людей. Вони можуть бути і "самостійним", не зв'язаним з іншими об'єктом. Такі об'єкти бувають, наприклад, у процесуальних і  цивільно-правових відносинах - явка особи  за викликом компетентних органів, дача показань свідком, перевезення пасажира, збереження й ін. Але поряд з цим дії людей, акти визначеного їхнього поводження є об'єктом усіх, без винятку, правовідносин, тому що суб'єктивне право і юридичний обов'язок завжди припускають здійснення відповідно можливого чи належного поводження сторін. Так, об'єктом прав і обов'язків сторін у договорі закупівлі-продажу є не тільки майно і гроші, але і дії продавця і покупця по їх передачі і прийому. Це, до речі, привело до того, що деякі уже вважають об'єктом усіх правовідносин тільки дії.

     Більшість вчених справедливо вважає, що людина не може бути об'єктом правовідносини (на відміну від минулого, коли чи раб кріпак був таким об'єктом  і міг бути проданий чи подарований). Навіть у тих випадках, коли в рамках сімейного права між батьками у випадку їх розлучення виникає спор, у кого з них повинний залишитися дитина, то об'єктом правовідносини буде не дитина, а відповідні дії і нематеріальні блага - можливість повсякденно спілкуватися з цією дитиною, у більшому ступені впливати на його  виховання і т.п.

     Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, на що воно направлене або на що діє, різні матеріальні  і вольові об’єкти. Під матеріальними  об’єктами розуміють в цілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне.

     Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів. Отже діяльність суб’єктів служить об’єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі суспільні відносини.

     Коло  можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових відносин можуть бути:

     1. Матеріальні блага: засоби виробництва.

     2.Немайнові особисті блага: життя; свобода. 
          3. Продукти творчості: твори літератури; наукові твори.

     4. Гроші та цінні папери: облігації;  гроші.

     5.Наслідок поведінки суб’єктів: ремонт побутової техніки; будівництво будинку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3 Суб’єктивне право та юридичні обов’язки як складові частини змісту правовідносин.