Правові відносини в системі суспільних відносин

     Як  і розподіл правомірних дій, класифікацію правопорушень навряд чи можна вважати завершеною. У галузі кримінального права зроблено чимало у вивченні й класифікації злочинів. Класифікація ж проступків і мір відповідальності за них потребує удосконалення, через те, що за кримінальної спрямованості радянського законодавства дослідження цього питання тривалий час не проводилися. Детальна класифікація правопорушень дозволить більш диференційовано підійти до цієї категорії фактів, глибше проаналізувати їхню систему, повніше осмислити юридичне значення кожного різновиду правопорушень.

     Зв'язок юридичних фактів і правових відносин має ще одну сторону: у механізмі  правового регулювання вони можуть «мінятися місцями», тобто правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів.

     У формі правовідносин виступають найважливіші, найбільш значимі істотні  зв'язки. Тому немає нічого дивного  в тому, що право використовує як юридичні факти такий елемент  реальності як правовідносини. Закріплення  в нормах права фактів-правовідносин  обумовлено і вимогою законності, внутрішніми закономірностями правопорядку, що передбачає скоординоване виникнення й існування правових зв'язків. Факт-правовідношення має певне соціальне значення. В узагальненому, концентрованому вигляді він вбирає в себе широкий масив соціальних обставин. Все це робить факти-правовідносини привабливими для використання в правовому регулюванні. Факт-правовідношення відображає правовий зв'язок в узагальненому вигляді. Юридичне значення має, як правило, факт існування (чи відсутності) того чи іншого правовідношення.

     Так, для одержання пільг військовослужбовцю необхідно перебувати на дійсній  військовій службі, для укладення  шлюбу - відсутність іншого зареєстрованого  шлюбу тощо.

     Факт-правовідношення - це похідний юридичний факт, вторинний стосовно визначеної групи соціальних обставин. Його «юридична надійність» значною мірою залежить від досконалості юридичного механізму утворення правовідносин. Якщо цей механізм не забезпечує належного рівня законності у виникненні правовідносин, то використання такого факту як наслідок буде мати перенесення помилки в нову сферу суспільних відносин. Це зобов'язує бути дуже обережним у використанні фактів-правовідносин, передбачати засоби контролю у складах, що включають цей факт.

     Правове регулювання не може не відображати тієї обставини, що в життя об'єкта, в діяльність колективів і громадян часом вторгаються фактори стихійного характеру. Подібні обставини враховуються, зокрема, шляхом закріплення в законодавстві юридичних фактів-подій. Юридичні події самостійно й у сполученні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, несуть зміну прав і обов'язків, припиняють правовідносини.

     Юридичні  факти-події можна класифікувати  за різними ознаками: за походженням - природні (стихійні) і залежні у своєму походженні від людини; залежно від повторюваності події - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) і протяжні в часі (процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали - на події оборотні та необоротні тощо. Діяльність людини і суспільства проходить в просторі й часі. Часова протяжність - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. Ось чому строки - досить розповсюджена категорія юридичних фактів.

     Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. Строки - такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише як строк чого-небудь.

     Характерна  риса строку - визначеність його початкового  і кінцевого моментів. Початок  перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права). Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт. Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу. Універсальними масштабами є рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день, година.

     Юридичні  факти поділяються  на такі види: позитивні і негативні, правостворюючі й правоперешкоджаючі, головні й підлеглі. В основі першого розподілу лежить спосіб зв'язку з явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути пов'язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. У першому випадку юридичний факт буде позитивним, в іншому випадку -- негативним, наприклад, відсутність у особи службової підпорядкованості, відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню служби - негативні юридичні факти, оскільки правовий наслідок пов'язаний саме з відсутністю певного явища.

     Класифікацію  фактів на позитивні і негативні  не слід змішувати з їхнім розподілом на правостворюючі і правоперешкоджаючі. Цей розподіл розкриває функції  юридичних фактів у фактичному складі. Правостворюючі факти - такі обставини, що необхідні для настання правових наслідків. Правоперешкоджаючі факти, навпаки, гальмують розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню певних правових наслідків. Між правостворюючими і правоперешкоджаючими фактами немає непрохідної межі. Відсутність правостворюючого факту має правоперешкоджаюче значення (фактичний склад змушений «чекати» появи необхідного факту). Навпаки, відсутність правоперешкоджаючого факту - необхідна умова для настання правових наслідків.

     Розглянуті  класифікації юридичних фактів варто  відмежувати також від розподілу їх на правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. В основі цих класифікацій лежать різні критерії. Юридичні факти поділяються на правостворюючі і правоперешкоджаючі за їх функцією всередині фактичного складу. Факти і склади можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими, правоприпиняючими залежно від правових наслідків, які вони породжують як ціле. Таким чином, перша класифікація не заміняє і не підмінює другу.

     Не  позбавлено практичного значення також  розмежування юридичних фактів на головні і підлеглі. Головний факт найбільш повно відображає істотність регульованої ситуації. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридичне значимі деталі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії по старості є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. За наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове (випереджальне) настання правових наслідків.

     З погляду зв'язку з відповідними правовими  відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До числа перших належать фактичні обставини, що є підставами настання «матеріальних» правовідносин. Друга категорія пов'язана з юридичним процесом, його рухом і розвитком.

     За  ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й неоформлені. Ця класифікація пов'язана з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді. Це, наприклад, усна угода між громадянами, відмова у здійсненні права та ін. Подібні юридичні факти можна назвати латентними, схованими. У латентному вигляді існує певна частина фактів-правопорушень.

     Отже, класифікація юридичних фактів є досить поширеною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але в її основі лежить поділ всіх юридичних фактів на події та дії.

     З погляду свого соціального змісту юридичний факт має насамперед адекватно  відображати соціальну ситуацію. Стосовно останньої юридичні факти виконують двояку роль: по-перше, ідентифікаційну, оскільки вони покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулюванні. В цій якості юридичні факти виступають у ролі «індексів», що свідчать про наявність соціальне юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, яка полягає в тому, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють обмежити її від подібних випадків, зробити її унікальною.

     Головне завдання, що виконується юридичними фактами в правовому регулюванні, - забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин. Кожен юридичний факт викликає або правостворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

     Юридичні  факти мають відповідати не тільки «соціологічним», а й деяким «спеціально юридичним» вимогам, оскільки вони являють собою елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання.

     Однією  з найважливіших вимог до юридичних  фактів є їх юридична надійність. Це така характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість його зв'язку із соціальною ситуацією, а з іншого - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх «законодавчий вигляд», мають поєднувати динамізм та стабільність.

     Юридичний факт повинен мати адаптивність, здатність певною мірою «пристосовуватися» до мінливих умов. Юридичні факти, що закріплюються в статтях законодавства, повинні одержувати адекватне понятійне вираження й чітке термінологічне визначення. Якнайчіткіше вираження покликане зберегти закони від різночитань.

     Чітке, формальне, документальне засвідчення  юридичне значимих дій в повсякденному  житті сприяє підвищенню правової культури особистості, зміцнює правопорядок та значно полегшує захист інтересів  громадян у разі їх порушення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.2 Презумпції як  фактор виникнення  правовідносин 
 

      У правовій дійсності існує феномен, який не будучи юридичним фактом, може породжувати правові відносини. Це  - презумпція.

      За  фактом правового закріплення презумпції можна розділити на два види: законні та фактичні.

      Законні – визначений логічний засіб, що використовується у судовому процесі внаслідок того, що він передбачен законом або виходить з його змісту. Виражені у законі та мають юридичне значення.

      Фактичні  або загальножиттеві – правдиве знання про розвиток природи, суспільства; можуть використовуватися суб’єктами судової, слідчої діяльності без звертання за доказами. У законі не виражені та не мають юридичного значення.

      Ми  говоримо про законні презумпції.

      Презумпція  (від лат. – предположення )- це закріплене у законі предположение про наявність або відсутність окремих фактів, які мають юридичне значення.

      Презумпції  – важливий та досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин, завдяки  якому зникають сумніви у наявності  окремих юридичних фактів, т. я. вони:

• Відбивають принціпіальні початки права;
• Мають механізм реалізації права.

      Законні презумпції бувають двох видів:

1. неопровержимие презумпції – не підлягають сумніву, тому не доказуються;
2. опровержимие презумпції – можуть бути опровергнути у результаті встановлення іншого по відношенню до цього факту.

         Взалежності від  субординації у правовому регулюванні, презумпції бувають двох видів: матеріально-правові  та процесуально-правові.

         Матеріально-правові  презумпції містять положення про наявність(відсутність) визначеного юридичного факту при існуванні інших фактів, які можуть мати відношення до інших суб’єктів даного правовідношення або невизначеного кола осіб. Крім того, вони служать приводом для існування процесуальних презумпцій та вступають у дію тільки при доказі умов їх застосування.

         Процесуально-правові  презумпції виключають необхідність доказів для винесення рішення або указують суб’єкта, який повинен представити докази під час вирішення юридичної справи; встановлює порядок використання норм процесуального права. Являються приводом для існування матеріально – правових презумпцій.

         Крім того, існують  деякі інші суттєві відмінності  між матеріальними та процесуальними презумпціями.

         По-перше, матеріальні  презумпції вступають у дію лише при доведенні умов їх використання, а процесуальні завжди беруть початок у правовій нормі та використовують докази строго за встановленими правилами.

         По-друге, матеріальні  завжди можуть бути оскаржені шляхом доказів про відсутність фактів, за наявності яких вони використовуються. На відміну від цього, процесуальні презумпції не можуть бути оскаржені, якщо матеріально-процесуальна презумпція є неоскарженою.

         Слід узяти до уваги, що у більшості правових норм матеріальні та процесуальні презумпції тісно пов’язані.