Правове положення особистості

Обов'язок — парна категорія  з правом, тому що обов'язок служить  засобом забезпечення прав. Права  людини і громадянина, якими б  великими вони не були, усе ж не є  безмежними, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати  шкоди іншим людям, суспільству  в цілому. Це застереження міститься  в Загальній декларації прав людини (п. 2 ст. 29): «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна  піддаватися лише таким обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного  визнання і поваги до прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку  і загального добробуту в демократичному суспільстві». Використання людиною  своїх прав одночасно передбачає її обов'язок захищати і зміцнювати ці права — заради самого себе та заради інших. Навіть громадяни розвинутих демократій часто невірно розуміють  цю рівність і нерідко користуються правами, ігноруючи обов'язок.                                  .

Права існують лише тоді, коли визнаються іншими громадянами  держави. Свої вимоги до громадян держава  формує в системі обов'язків і  встановлює заходи юридичної відповідальності за їх невиконання. Громадяни — самі хранителі своєї свободи, напрямки та межі зовнішнього вираження якої надані в правах. Саме для того, щоб  зміцнити свої права, громадяни в  демократичному суспільстві приймають  на себе зобов'язання і виконують  свої обов'язки. В Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 29) визначено: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у котрому лише й є можливим вільний і повний розвиток її особистості». Так само, як і права людини, основні юридичні обов'язки фіксуються в конституції та інших законах держави.

Класифікація обов'язків:

• особисті (громадянські);
• політичні;
• економічні;
• соціальні;  
• культурні;  
• екологічні.

Особисті обов'язки можна  поділити на фізичні (наприклад, утримувати неповнолітніх дітей) і духовні (наприклад, шанувати честь, гідність, національні  почуття людини).

Економічні обов'язки - обов'язок віддавати частину свого прибутку у вигляді податку на суспільні  потреби та ін.

Політичні обов'язки - додержуватися  конституції і законів, захищати батьківщину та ін.

Соціальні обов'язки - обов'язок працювати та ін.

Культурні обов'язки - дбайливо ставитися до пам'ятників історії  культури людства та ін.

Екологічні обов'язки - берегти  природу; компенсувати збитки, заподіяні  забрудненням та іншим негативним впливом  на навколишнє природне середовище.

Зрозуміло, що до обов'язків  громадян демократичних держав входить  додержання законів, повага до прав і  свобод інших осіб, сплата податків, підкорення міліцейським (поліцейським) розпорядженням тощо.

У деяких країнах  до числа найважливіших обов'язків  громадян належить участь у голосуванні  на виборах в органи державної  влади і військова повинність. У конституціях окремих держав йдеться  й про обов'язок працювати (Японія, Італія, Гватемала, Еквадор та ін.), виховувати дітей (Італія, Росія), піклуватися про своє здоров'я і своєчасно вдаватися до лікувальної допомоги (Уругвай).

У Конституції України  обов'язки громадян зафіксовані в  статтях 51, 52, 64, 66, 67, 68 та ін. Зокрема, у  ст. 51 записано: «Батьки зобов'язані  утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися  про своїх непрацездатних батьків».

Обов'язками громадян у Конституції  України названі:

1)  захист Вітчизни, її  незалежності і територіальної  цілісності;

2)  шанування її державних  символів;

3)  проходження військової  служби;

4)  незаподіяння шкоди  природі, культурній спадщині, відшкодування  завданих збитків;

5) сплата податків і  зборів у розмірах, встановлених  законом;

6) додержання Конституції  і законів та ін.

Таким чином, використання і  здійснення прав і свобод людини і  громадянина є невід'ємним від  виконання ним обов'язків, законодавчо  закріплених державами. Правда, відповідальність за виконання деяких обов'язків не передбачається, і це при тому, що питання про відповідальність за порушення прав і обов'язків особи  має найважливіше значення для їхнього  практичного здійснення. Без визначення конкретної відповідальності посадових  осіб, органів влади та окремих  громадян права людини перетворюються не більш ніж на красиву декларацію.

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Система прав дитини.

Складовою системи прав людини є система прав дитини. Дитина —  неповнолітня людина, тобто така, яка  не досягла 18 років, якщо законом не встановлено інше (Декларація прав дитини 1959 p., Конвенція про права  дитини 1989 p.).

Права дитини — можливості (свободи) неповнолітньої людини, необхідні  для її існування, виховання і  розвитку. Багато прав дитини збігаються з правами людини (право на життя, ім'я, набуття громадянства, вільне вираження думок та ін.). Конвенція  про права дитини від 20 жовтня 1989 р. (набула чинності на території України з 27 вересня 1991 р.) формулює громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права дітей. Основні з них:

1.  Право на життя,  виживання і вільний розвиток.

2.  Право на ім'я і  набуття громадянства.

3.  Право знати своїх  батьків і користуватися батьківською  турботою.

4.  Право не розлучатися  з батьками всупереч їх бажанню;  право підтримувати контакти  з обома батьками.

5.  Право на возз'єднання  із сім'єю, що знаходиться в  іншій державі.

6.  Право вільно залишати  будь-яку країну і повертатися  в свою країну.

7.  Право на захист  у разі незаконного переміщення  та повернення з-за кордону.

8.  Право вільно висловлювати  свої думки з усіх питань.

9.  Свобода думки, совісті,  релігії.

10. Свобода асоціацій і  мирних зборів. Й. Право на повну  інформацію, що сприяє добробуту  дитини.

12.  Право на користування  послугами системи охорони здоров'я.

13.  Право користуватися  благами соціального забезпечення.

14.  Право на освіту.

15.  Право на відпочинок  і розваги.

16.  Право на захист  від економічної експлуатації;

17.  Право на захист  від незаконного зловживання  наркотичними засобами і психотропними  речовинами, від усіх форм сексуальної  експлуатації та сексуальних  розбещень.

18.  Право на гуманне  поводження, на захист від незаконного  та довільного позбавлення волі.

Конвенцією проголошено  принцип рівної відповідальності обох батьків і законних опікунів за виховання  дитини; встановлено обов'язок держави  піклуватися, шанувати і забезпечувати  усі права дитини. Конституція  України закріплює рівність дітей  у правах незалежно від походження, а також від того,' народжені  вони в шлюбі чи поза ним. Переслідуються за законом будь-яке насильство над  дитиною та її експлуатація (ст. 52).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі.

Проголошення будь-якого  права людини, навіть закріпленого відповідними актами держави та її органів, ніщо без реальних гарантій його здійснення. Під гарантіями прав, свобод і обов'язків людини та громадянина  розуміють систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист.

Без гарантій права свободи  та обов'язки людини і громадянина  перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.

Гарантії за сферою дії:

• внутрішньодержавні (національні);
• міжнародні.

Гарантії за способом викладення:

• прості;
• складні;
• змішані.

Гарантії за підставою  правового становища особи:

• загальні;
• спеціальні;
• індивідуальні.

Загальні гарантії прав, свобод і обов'язків:

1.  Соціально-економічні  — єдність соціально-економічного  простору, вільне переміщення товарів,  послуг, фінансових коштів, свобода  економічної діяльності. Визнання  і рівний захист усіх форм  власності. Соціальне партнерство  між людиною і державою, робітником  і роботодавцем, захист конкуренції  у підприємницькій діяльності.

2.  Політичні — наявність  розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати  участь в управлінні державою  безпосередньо або через представницькі органи. Політична багатоманітність. Можливість користуватися своїми правами та свободами, захищати свої інтереси. Поділ влади. Наявність незалежної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін.

3.  Ідеологічні (духовно-моральні) — ідеологічна багатоманітність. Заборона монополізації ідеології.  Заборона релігійної, расової ворожнечі.  Демократична громадська думка.  Необхідний освітній рівень (загальнодоступність  і безплатність освіти). Доступ  до інформації та ін. Конституція  України затвердила політичну,  економічну та ідеологічну багатоманітність  і неможливість визнання державою  будь-якої ідеології як обов'язкової  (ст. 15).

4. Юридичні — система  юридичних засобів і способів  охорони і захисту прав людини  і громадянина. Обов'язок держави  забезпечити особі права на  судовий захист та інші способи  захисту, не заборонені законом,  а також право на одержання  кваліфікованої юридичної допомоги.

а)  Юридичні гарантії стосуються насамперед правотворчої діяльності держави, способів закріплення прав людини і  принципів дії фіксуючих їх норм, визначення порядку реалізації прав, форм їх охорони.

У кожній державі права  людини закріплюються або в конституції, або в спеціально присвяченій  ним декларації. У поточних законах  і підзаконних юридичних актах  передбачаються процедури, механізми  реалізації і захисту основних прав людини, закріплених у конституції. Норми про права людини можуть мати як пряму дію, так і дію  через конкретні спеціальні закони, що встановлюють форми їхньої реалізації. Принцип прямої дії (закріплений  у Конституції України) є демократичнішим, проте його реалізація припускає  високий рівень правової культури.

У наш час в Україні, крім Конституції України, діє ряд  законів, які гарантують реальність прав у сфері економіки (приватизація, власність, підприємництво), у галузі політики (громадянство, свобода преси, об'єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці та ін.).

б)  Важливо не лише законодавче  закріплення прав, але й адекватне  сприйняття чинного нормативного матеріалу  всіма його адресатами, що знаходить  вираження в безпосередній діяльності, яка реалізує право, та у правозастосовній діяльності держави. Остання включає  можливість примусового виконання  прав громадян і усунення перешкод на шляху їхньої реалізації.

За допомогою гарантій прав і свобод людини здійснюється їхнє забезпечення, тобто створення  умов для їхнього здійснення. Забезпечення прав і свобод людини включає три  елементи (напрямки) державної діяльності:

 • створення умов  для реалізації прав і свобод  людини — шляхом позитивного  впливу на формування їх загально - соціальних гарантій;

•  охорона прав і свобод людини - шляхом проведення профілактики їх порушень;

•  захист прав і свобод людини - відновлення порушеного правового  статусу, притягнення порушників до юридичної відповідальності.

У літературі висловлюються  різноманітні точки зору з приводу  понять захисту та охорони прав людини. Зрозуміло, що ці поняття не можна  ототожнювати.

Охорона кожного права  існує постійно і має на меті забезпечити  дію права. Вона передбачає превенцію, тобто недопущення протиправних дій. Отже, охорона прав і свобод - стан правомірної їх реалізації під  контролем соціальних інститутів, але  без їх втручання.

Необхідність вдавання до захисту прав з'являється лише при  перешкоді їх здійсненню, або порушенні, або погрозі порушення. Захист може здійснюватися шляхом втручання  органів держави в процес реалізації прав і свобод як охоронна реакція  на об'єктивний чинник відхилення від  правопорядку, виражатися в санкції, відповідальності, а також, наприклад, у гарантіях особистої безпеки співробітників міліції.

Юридичні гарантії прав людини поділяються на:

- гарантії реалізації  прав;

-  гарантії охорони  прав;

-  гарантії захисту  прав.

Гарантії охорони:

• встановлення меж здійснення прав і свобод, їх конкретизація в законодавстві;
• встановлення процедур, засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав;
• встановлення засобів профілактики і запобігання правопорушень.

Гарантії захисту:

• конституційний нагляд, контроль, відповідальність правопорушника;
• встановлення заходів відповідальності винних за порушення прав і свобод громадян;
• встановлення заходів захисту прав, відновлення порушеного права.