Історія архівної справи в Україні

Акти, пов'язані з діяльністю міських  урядів (магістратів, ратуш), відклалися в міських архівах. Найціннішу частину магістратських архівів становили привілеї та інші грамоти, які визначали права міста. Грамоти на магдебурзьке право, королівські акти, документи про межі міста тощо зберігалися в магістратських архівах під замком у скрині або спеціальній шафі. На колекції привілеїв та інших найважливіших документів складали описи. Більшість документів, як правило, зберігалася у фасцикулах (зв'язках різних за змістом документів) і описи на них не складалися. Окремі вхідні документи переписували до міських актових книг. У деяких містах існували спеціальні книги – копіарії, куди вписували привілеї міста.

Таким чином, зміцнення державного управління на українських землях литовсько-польської  доби та розвиток діловодства зумовили формування центральних і місцевих архівів, зростання їх ролі у суспільному житті. Казна, державна скарбниця (так називали архіви, сховища важливих документів) були пов'язані зі сферою державної влади. Особливості діловодства адміністративних і судових установ зумовили склад архівів. Державна влада дедалі більше дбала про впорядкування та охорону архівів.

3. Архіви та  архівна справа козацько-гетьманської України (середина XVII-XVIII cт.) Український державний архів XVII cт.

ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОГО Державного архіву (термін "державний архів України" запровадив відомий український історик І. Крип'якевич²) пов'язують з зародженням козацтва, формуванням Запорозької Січі виникненням козацького управління. Історичні джерела XVI ст. засвідчують існування військового архіву у Трахтемирові Київського воєводства. Реєстрове козацтво зберігало у цьому місті свій арсенал, казну, королівські корогви, переховувало важливі документи – козацькі привілеї. З утворенням козацько-гетьманської держави Богдана Хмельницького архів став державним. При гетьмані існувала Генеральна військова канцелярія, до якої надходили численні акти про внутрішнє врядування, дипломатичні стосунки з сусідніми країнами. Необхідність наведення різних довідок для гетьманського правління зумовила утворення архіву при Генеральній військовій канцелярії. Очолював архів і опікувався веденням діловодства генеральний військовий писар. Державний архів за Б. Хмельницького розташовувався у гетьманській резиденції в Чигирині під наглядом генерального писаря І. Виговського.

Під час військових походів деякі  документи перебували в похідному  архіві в гетьманському таборі. Уявлення про склад похідного архіву гетьмана дають повідомлення про захоплення поляками під Берестечком 1651 р. козацьких  привілеїв від польських королів, оригінального тексту Зборівські угоди (1649), листів від турецького цісаря, кримського хана та московського царя.

В архіві при Генеральній військовій канцелярії відкладалися документи  про стосунки гетьмана з місцевою адміністрацією – полковими і  сотенними канцеляріями, привілеї, угоди, листування. Є свідчення про те, що канцелярія зберігала копії дипломатичних актів, надісланих до інших держав.

Реляції російських послів початку 50-х років XVII ст. повідомляли про передання до Москви оригінальних документів з гетьманського архіву. Це стало початком руйнування українського архіву. За умовами Березневих статей українсько-московської угоди 1654 р. гетьман був зобов'язаний надсилати найважливіші дипломатичні акти російському цареві. Оригінальні грамоти і листування гетьмана із сусідніми державами зосереджувалися відтоді в московських приказах. Поділ України на Лівобережну та Правобережну, політичні й воєнні події після Андрусівського перемир'я 1667 р. мали катастрофічні наслідки для українських архівів – вели до розпорошування державного архіву і значних втрат документів.

Відомо, що за гетьманування І. Виговського  важливі документи (королівські грамоти) було вивезено з Чигирина, їх переховували в Межигірському монастирі. Правобережний гетьман П. Тетеря, залишаючи Україну 1665 p., забрав до Польщі привілеї Запорозького війська. З утворенням у Лівобережній Україні окремого гетьманства при гетьмані виникла генеральна канцелярія з архівом у гетьманській столиці. Столичним містом лівобережних гетьманів був Переяслав, згодом Гадяч і Батурин, де формувався архів. При гетьмані Іванові Самойловичу чигиринський гетьманський архів перевезли до Батурина. Внаслідок погрому Батурина московськими військами 1708 р. було зруйновано архів, ймовірно, він згорів разом з гетьманськими будинками. Уціліла лише невелика кількість документів, які вивіз гетьман І. Мазепа. Гетьман І. Скоропадський гетьманську столицю переніс до Глухова, куди було переміщено й архів.

"Генеральная  малороссийская архива "

У XVIII ст., крім канцелярії гетьманського уряду, існували інші вищі урядові інституції Гетьманщини – Генеральна скарбова канцелярія (генеральний підскарбій відав і архівом), генеральний суд, при якому було своє діловодство та архів. При канцелярії генерального обозного, який відав артилерією, також формувався архів (частина документального зібрання канцелярії генеральної артилерії зберігається в ЦДІАК України, ф. 1641).

1722 р. наказом Петра І було  запроваджено правління Малоросійської  колегії, яка перебувала в Глухові  й підпорядковувалася Сенатові. В результаті діяльності цих центральних установ відклалися величезні архівні фонди. У фонді канцелярії гетьмана Кирила Розумовського (ЦДІАК України, ф. 269) є документ 1763 року, який повідомляє про порядкування в архіві Генеральної канцелярії, зокрема про правила зберігання документів, їх обліку, створення довідкового апарату. В документі є перше свідчення про затвердження генерального архіваріуса. Генеральна канцелярія призначила на цю посаду українського письменника Семена Дівовича. Враховуючи те, що "дела в архиве не в надлежащем порядке содержатся", ставилося перед архіваріусом головне завдання – "принятые в архиву указы, грамоты, книги й дела... содержать в найприлежнейшем бережений и сохранности"³.

Друга Малоросійська колегія, відновлена указом Катерини II 1764 p., стала найвищим урядом Гетьманщини. Генеральну військову канцелярію було скасовано, а її архів перевезено до будинку Малоросійської колегії. Таким чином, до складу архіву Малоросійської колегії входили справи Генеральної військової канцелярії, яка функціонувала при українських гетьманах з середини XVII ст., і справи власне Малоросійської колегії, яка існувала в 1722-1727 pp. та в 1764-1786 pp. Архіви центральних установ Гетьманщини, з'єднані в "Генеральную Малороссийскую архиву", президент Малоросійської колегії граф П. Рум'янцев упорядкував і організував охорону архівного майна. Важливим моментом в архівній справі було утворення окремої структури у складі Малоросійської колегії, яка відала архівним матеріалом, – "Генеральной Малороссийской архивы".

1764 року було скасовано гетьманське  правління, а з поширенням на  Україну "Учреждения о губерниях" (1781) і введенням намісницького правління ліквідовувались усі установи Гетьманщини. У 1782 р. було ліквідовано і Малоросійську колегію. Матеріали "Генеральной Малороссийской архивы", які стосувалися територій Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського новостворених намісництв передавалися до казенних палат трьох намісництв. Усі справи загального характеру з архіву Гетьманщини ("почитались генеральними") і за указом Сенату 1781 р. перевозилися до Чернігова. З архівом Малоросійської колегії мав їхати архіваріус Адамович. Пожежа 1784 р. в Глухові знищила значну частину архіву. Документи, які залишилися, 1786 р. частково було перевезено до Чернігова і розміщено в архіві намісництва (згодом – в архіві губернського правління). Багато справ відправили також до Києва та Новгород-Сіверська. Деякі акти з архіву Гетьманщини потрапили до петербурзького архіву Військово-топографічного депо. 1880 р. його частину було передано до Харківського історичного архіву. Архівні документи старої Гетьманщини поповнили приватні колекції відомих збирачів старожитностей М. Маркевича, М. Судієнка, О. Лазаревського, О. Кістяківського. Такою складністю і драматизмом позначена "одіссея" Генеральної малоросійської архіви.

В Україні-Гетьманщині архіви формувалися і при місцевих органах  влади – полкових і сотенних канцеляріях, органах міського самоврядування. Полкове  діловодство зосереджувалося в  полкових канцеляріях. Відав канцелярією полковий писар, який мав окремий штат службовців. У канцелярії було кілька відділень (повітів), які у XVIII ст. називали "столами", і полковий архів, де зберігалися оригінали документів. "Полкова архіва", як правило, зберігалася на горищі або в підвалі будинку полкової канцелярії. Справи з полкових канцелярій і архівів нерідко потрапляли до архіву Малоросійської колегії в Глухові.

Монастирські  архіви

Серед церковних архівів  XVII-XVIII ст. найціннішими були монастирські фонди. Монастирі – важливі церковно-політичні та соціально-економічні інституції – мали багаті бібліотеки, друкарні, скрипторії (майстерні, де переписували книги). У монастирях документи (універсали гетьманів, жалувані грамоти російських царів, дарчі, купчі на землі і маєтки) ретельно зберігали як вагомі юридичні свідчення про надані права і привілеї. Великі за обсягом архівні фонди зосередилися у Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому і Михайлівському Видубицькому. Не змінилися особливості монастирських архівів як мішаних сховищ вотчинної і церковно-адміністративної документації. Поряд з практичним використанням монастирських архівних документів зростала їх роль як історичних джерел. Монастирі були місцем, де складалися хроніки та літописи.

Монастирські архіви у XVIII ст. зазнали значних втрат внаслідок цілеспрямованого вилучення документів. 1720 р. Петро І наказав архієреям усіх єпархій оглянути в монастирях стародавні жалувані грамоти і "другие курьезные письма оригинальные, также книги исторические, рукописные й печатные"⁴.1781 р. Святійший Синод звелів Києво-Печерській лаврі відібрати і надіслати документи для складання історичних описів монастирів Російської імперії. Після секуляризації монастирських земель 1786 р. багато документів українських монастирів було передано до Київської казенної палати.

Формування фамільних архівів в Україні-Гетьманщині

Піднесення політичного і культурного життя в Україні-Гетьманщині у ІІ половині XVII-XVIII ст., прагнення козацько-старшинської верхівки закріпити за собою привілеї, права власності сприяли формуванню родинних (фамільних) архівів. Архівні зібрання найвпливовіших у Гетьманщині родин – Забіл, Кочубеїв, Маркевичів, Милорадовичів, Новицьких, Полуботків, Стороженків, Судим охоплювали численні матеріали офіційних установ, документи на право власності та володіння, надання привілеїв (універсали, купчі, дарчі, духовні грамоти), офіційне і приватне листування, родовідні документи тощо. Дбайливе ставлення власників до цих паперів було характерною рисою українського дворянства – еліти суспільства Лівобережної України. Відтак у фамільних архівах було зосереджено унікальні пам'ятки історії та культури.

Фамільні архіви Гетьманщини розпорошувалися  при неодноразових поділах майна  між спадкоємцями, поповнювали приватні зібрання колекціонерів, псувалися від несприятливих умов зберігання. Деякі залишки фамільних архівів відклалися в архівах, бібліотеках, музеях України та Росії.

Отже, функціонування козацько-гетьманської держави сприяло розвиткові архівної справи в Україні. Найважливішим  моментом цього періоду було формування українського державного архіву. Поступова ліквідація автономії України, створення імперських інституцій для управління Україною впливали на формування і склад архівів адміністративних установ, вели до централізації архівної справи. Поряд з архівами центральних і місцевих адміністрацій існували монастирські архіви, формувалися фамільні архіви старшинсько-дворянських родів.

Архів Коша Нової  Запорозької Січі

Унікальним документальним комплексом XVIII ст. був архів Коша Нової Запорозької Січі, матеріали якого охоплювали 1713-1776 pp. Архів Січі існував ще з XVII ст. Відомо, що Січова школа на Запорожжі готувала канцеляристів, до обов'язків яких входило також зберігання документів. Під час руйнування Січі 1709 р. зазнав розгрому і архів. Архів Нової Запорозької Січі сформувався в результаті діяльності військової канцелярії Коша, де було зосереджено його діловодство. Широкі взаємини Запорозької Січі з Росією, Кримом, Правобережною Україною, Гетьманщиною позначилися на особливостях архіву Коша. Велику частину архівних матеріалів становило зовнішнє листування з кримським ханом, султанами ногайських орд, польськими старостами, з гетьманами та Генеральною військовою канцелярією, з російською владою. В канцелярії Коша протягом року зосереджувалося від 10 до 12 тис. документів⁵.

Діловодство військової канцелярії Запорозької  Січі зазнало російського впливу, документація приводилась у відповідність з вимогами російських канцелярій. Документи в канцелярії систематизували, справам надавали діловодні заголовки, наприклад "Разные дела прежних годов". Наприкінці року складали описи справ, які передавали до архіву. Щороку архів поповнювався майже 400 справами. За час існування канцелярії та архіву в ньому зосереджувалося до 15 тис. справ. Архів Коша було упорядковано, більшу частину справ зшито, складено опис (про існування опису свідчать номери на справах). Опис архіву, складений у XVIII ст., не зберігся.

Архів Коша з часом був розпорошений.

Після захоплення Січі 1775 р. Г. Потьомкін вилучив з кошового архіву унікальні документи: універсал Б. Хмельницького 15 січня 1655 р. на підтвердження грамоти 1575 р. польського короля Стефана Баторія війську запорозькому, яка визначала кордони його володінь, приватні листи Потьомкіна до кошового П. Калнишевського, журнали вихідних документів канцелярії Потьомкіна та ін. Опис Лефортівського архіву, куди згодом потрапили папери Г. Потьомкіна, містить "Документи, найденные при уничтожении Сечи Запорожской й Кошевой церкви"⁶.