Захист права власності

  Позивачем по віндикаційному позову є власник  майна або юридична особа, якій майно  передано в повне господарське відання  або оперативне управління. В останньому випадку державна або недержавна організація не є власником майна, але їй передано в управління певне майно, й тому вона має право й обов’язок вимагати повернення його від незаконного володільця. Відповідачем по віндикаційному позову буває незаконний володілець – фізична або юридична особа, яка володіє майном позивача без законних підстав.

  Ст. 32 Закону “Про власність” наголошує, що власник має право витребувати  своє майно з чужого незаконного  володіння. Підставою для віндикації може бути договір або адміністративний акт.

  Таким чином, якщо власник передав свою річ у тимчасове користування за договором майнового найму наймачеві, то наймач не буде відповідати по віндикаційним позовом, адже він користується рііччю на правовій підставі. Цією підставою в даному разі є укладений між власником та наймачем договір майнового найму.

  Якщо ж певна особа вкрала річ або купила її не у власника, а, наприклад, у громадянина, до якого ця річ перейшла за договором майнового найму, договором схову тощо, то така особа вважатиметься незаконним володільцем, позаяк продавець не міг передати покупцеві за договором купівлі-продажу права власності на річ, не маючи його сам.

  За  віндикаційним позовом власник  може витребувати свою річ у натурі. Якщо у відповідача речі вже немає, то цей позов не може бути задоволений. Наприклад, коли річ вкрадено і встановлено, хто це зробив, віндикаційний позов може мати місце тоді, коли особа, що вкрала річ, ще володіє нею. Якщо ж річ уже продано невідому кому або знищено, не можна одержати й задоволення по віндикаційному позову, бо за цим позовом можна вимагати повернення саме майна, що належить власникові.

  Якщо  в особи, яка вкрала річ, цієї речі вже немає, то до неї все одно можна  пред’явити вимоги, але вони будуть спрямовані не на повернення речі, а на відшкодування заподіяної шкоди. Тоді буде мати місце не віндикаційний позов, а позов зобов’язального характеру – про відшкодування заподіяної шкоди. Можливість такого відшкодування прямо випливає зі ст. 440 Цивільного кодексу, в якій зазначено: “Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі…”

  Так само річ не може бути витребувана, якщо незаконний володілець змінив її настільки, що по суті, вона перетворилася  на іншу річ.

  Отже, коли речі немає, не можна й вимагати її повернення від особи, що нею володіла.

  Предметом віндикаційного позову може бути витребування індивідуально визначеної речі. В  зв’язку з тим, що власник за віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своєї речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші [3;352].

  Предметом віндикаційного позову може бути й  річ, що визначається кількістю, мірою, вагою, за умови, що вони якось індивідуалізовані.

  Ст. 145 Цивільного кодексу розкриває зміст поняття “добросовісний набувач”. Набувач вважається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати.

  Відповідно, недобросовісним набувач визнається, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він набув річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо він знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння. Звичайно, набувач вважається недобросовісним і в разі, якщо річ набута ним злочинним шляхом.

     Незаконний набувач вважається  добросовісним, поки не буде  доведено протилежне.

  Таким чином, одержане добросовісним набувачем  до того, як він дізнався або повинен  був дізнатися про неправомірність  свого володіння, належить йому, він  стає власником цих доходів. Недобросовісний володілець повинен повернути доходи, які він дістав чи повинен був дістати за весь час володіння.

  Незаконний  володілець повинен повернути чи відшкодувати не тільки доходи, які  він одержав, а й ті, які повинен  був одержати. Якщо ж незаконний володілець не одержав доходів з власної вини, він несе всі невигідні наслідки цього – мусить повернути доходи, які він міг одержати. В якості прикладу можна навести ситуацію, коли незаконний володілець саду не знімав плодів і, відповідно, не одержував від саду доходу. В цьому разі він, у відповідності до ст. 148 Цивільного кодексу, все одно повинен відшкодувати втрачені ним доходи.

  Таким чином, недобросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним  необхідних витрат на майно за весь час володіння, бо він повинен повернути одержані прибутки також за весь цей час. За добросовісним володільцем закон визнає право вимагати від власника відшкодування тільки з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна, позаяк прибутки з майна належать власнику тільки з цього часу.

  Можлива й складніша ситуація – витрати незаконного володільця виходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню майна, Це може статися, якщо незаконний володілець зробив певні поліпшення у майні, внаслідок чого збільшилась його вартість.

  Дана  проблема також розглядається в  ст. 148 Цивільного кодексу: “Добросовісний володілець має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без пошкодження речі” . Наприклад, якщо сумлінний набувач поміняв колеса на придбаному ним автомобілі, який було вкрадено в законного власника, то при витребуванні в нього автомобіля набувач може поміняти колеса знову на ті старі, що були на час викрадення.

  Проте, можлива й така ситуація, коли незаконний володілець здійснив у майні поліпшення, що їх неможливо відділити, наприклад, капітальний ремонт будинку. В цьому  разі ст. 148 Цивільного кодексу передбачає: “Якщо відділити поліпшення неможливо, добросовісний володілець має право вимагати відшкодування зроблених на поліпшення витрат, але не більше розміру збільшення вартості речі” . Як бачимо, в цьому разі право на відшкодування має тільки добросовісний володілець.

  Добросовісний набувач має перед недобросовісним  ще одну перевагу: якщо від недобросовісного майно може бути витребуване в  усіх випадках, то від недобросовісного – не в усіх.

  За  ст. 145, якщо майно за плату придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

  У ст. 145 Цивільного кодексу зазначено  також, що майно, набуте безоплатно (навіть і добросовісним набувачем) від  особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно  в усіх випадках. Наприклад, якщо власник автомобіля за договором схову передав свій автомобіль контрагентові, а той, замість того, щоб повернути його власнику, подарував цей автомобіль іншій особі, то власник може витребувати свою річ у даного добросовісного набувача, позаяк набувач набув її безоплатно.

  Виходячи  зі ст. 145 Цивільного кодексу, власник  може витребувати своє майно у  добросовісного набувача не тільки у  випадку, коли воно викрадене або  загублене, але взагалі у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння  власника або його контрагента по договору “поза їх волею”.

  Таким чином, власник якогось майна  не може витребувати своє майно з  незаконного володіння іншою  особою тільки при наявності сукупності наступних трьох умов:

  а) набувач має бути добросовісним  набувачем – він не повинен знати, що купує майно не у власника;

  б) майно має бути придбане набувачем  за гроші, тобто повинно бути купленим;

  в) власник повинен втратити володіння  цим майном з власної волі, а  саме, майно має бути передане власником  за договором (схову, майнового найму тощо) іншій особі, яка продала його добросовісному набувачеві.

  Таким чином, можна зробити висновок, що законодавець стає на захист інтересів  добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло з володіння  власника та його контрагента з їхньої власної волі. Тут припускається, що власник виявив певну необачність, довірившись особі, яка на це не заслуговувала, про що свідчить весь розвиток подій, адже замість того, щоби повернути власникові одержану від нього за договором річ, особа продає її комусь. Отже, власник повинен нести невигідні наслідки своєї необачності. Якщо ж річ вибула з володіння власника та його контрагента поза їхньою волею, то ці міркування відпадають.

  Відповідно  до ст. 145 Цивільного кодексу витребування майна власником від добросовісного набувача не допускається, якщо майно  було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

  Коли  майно боржника буде передано судовим  виконавцем для реалізації торговельній організації, в якій та чи інша особа  придбає це майно, то перший власник  майна не може витребувати його в  цієї особи на підставі,  що він загубив це майно або воно було в нього викрадено, а потім потрапило до рук боржника, відносно якої було постановлено відповідне судове рішення. В такий самий спосіб вирішується питання, якщо особа набула будинок з прилюдних торгів, які було проведено для виконання судового рішення.

  Як  вже зазначалося у вступі, відповідно до Конституції України держава  забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власности і господарювання (ст. 13).

  Зважаючи  на це, викладений в ст. 145 Цивільного кодексу механізм витребуування майна власником розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації. До 16 грудня 1993 року, згідно зі ст. 146 Цивільного кодексу державне майно, а також майно колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване відповідними організаціями від всякого набувача: і недобросовісного і добросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він про незаконність свого володіння – це мало значення при вирішенні питання про віндикацію.

  Так само не мав значення спосіб, яким майно  вибуло з володіння відповідної  організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передано іншій юридичній чи фізичній особі, від якої потрапило незаконному набувачеві.

  Уніфікація  порядку витребування майна власником  від добросовісного набувача забехпечує рівноправність різних форм власності  в Україні.

  З огляду на ст. 145 Цивільного кодексу  при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майного, за виключенням грошей та цінних паперів.

  3.2. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника.

 

  Порядок віндикації грошей та цінних паперів  на пред’явника встановлюється статтею 147 Цивільного кодексу.

  Особливістю витребування грошей та цінних паперів  на пред’явника є те, що вони в жодному разі не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.

  Не  можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред’явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи викрадені в нього.

  Гроші та цінні папери на пред’явника в жодному разі не можуть витребувані власником від добросовісного набувача.

  Від незаконного недобросовісного набувача гроші та цінні папери на пред’явника можуть бути витребувані в будь-якому разі.

  3.3. Захист прав власника  від порушень, не  поєднаних з позбавленням  володіння

 

  Порушення права власності не обов’язково пов’язано з позбавленням власника володінням річчю. Право власності, крім права володіння, містить у своєму складі право користування і право розпорядження. Ці права також можуть потребувати захисту.

  Цивільно-правова  практика знає випадки, коли власник  здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.

  Можливі випадки, коли за позовами власників  будинків суди порушують справи щодо осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх  будинках. В цих випадках право  власника володіти будинком не порушено, але йому перешкоджають користуватися певною частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.

  Якщо  хтось перешкоджає власникові користуватися  або розпоряджатися річчю, власник  може вимагати усунення порушення. “У наведених випадках власник може звернутися до суду з позовом про усунення порушень його прав. Цей процес називають негаторним” [З;360].