Застосування норм права

ign="justify">     Застосування  правових норм має управлінські, соціально-політичні

¹Див.: Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. Навч. посібник для юрид. фак. вузів., К.: Вентурі, 1996. - С. - 144.

функції, а також виконує профілактичні  і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розглядати з позицій  інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т. п.  

     1.2. Ознаки застосування норм права 

     1.  Має владний характер, тому що  це діяльність компетентного  органу або посадової  особи,  і лише в рамках наданих йому повноважень. Серед органів, що  застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції — суди (загальні,  арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому  порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних  осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.

     2.  Має індивідуалізований, персоніфікований  характер, тому що являє собою   вирішення конкретної справи, життєвого  випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «прикладенні» норм права до конкретної особи  (персони), конкретних обставин.

     3.  Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний  порядок  дій, складається з  низки стадій.

     4. Здійснюється на основі норм права

     5. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна  діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.

     6.  Має юридична оформлений характер  — завершується ухваленням спеціального  акта (у  більшості випадків  письмового), який називається актом застосування норм права  або правозастосовним актом.

     7.  У  своїй результативній частині  (правозастосовний акт) завжди  відіграє роль  юридичного факту,  який породжує, змінює або припиняє  конкретні правовідносини  (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини)¹.

     Тобто це діяльність з вирішення юридичних  справ шляхом винесення, на основі норм права і відповідно до конкретних життєвих ситуацій, стосовно персонально визначених суб’єктів індивідуальних державо-владних приписів. Ці приписи створюють, змінюють, підтверджують або припиняють права і обов’язки суб’єктів, яким вони адресовані.

     Характерними  рисами застосування правових норм є  також те, що:

     1) воно здійснюється у певних  процесуальних формах. Так, у певних випадках норми, які закріплюють відповідну процесуальну форму, є ґрунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших - передбачають тільки загальну форму правозастосувального акту;

     2) процес застосування правової  норми складається з ряду чітко  визначених стадій і завершується  виданням передбаченого законодавством  правозастосувального акту, в якому  фіксуються індивідуально-конкретні  правові приписи;

     3) правозастосувальна діяльність базується на чітко визначених принципах законності, обґрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність. 

     1.3. Вимоги до правильного застосування  норм права

       

     Вимоги  до застосування норм права — юридичні правила (умови), за допомогою яких  правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в  життя принципи права.  Загальними вимогами, або принципами застосування правових норм є законність, обґрунтованість та доцільність, деякі науковці виділяють також принцип спаведливості. Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки:

¹Див.: Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник. Х.: 2006. - С. -  390

      1) в межах компетенції, повноважень  державного органу, закріплених в законодавстві;

      2) на підставах, передбачених у  гіпотезі правової норми, що  застосовується;

      3) у точній відповідності і за  процедурою, встановленою законом;

      4) у точній відповідності зі  змістом закону;

      5) у формі, передбаченій законом.

      Обґрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосовувального рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосувальної норми, які є об’єктивно істиними, правильними, вірогідними.

      Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що коли застосувальна норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який досягатиме мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою.

     Справедливість  при застосуванні правових норм полягає у тому, що

Правозастосовний  орган  неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть  участь у ній, до остаточного рішення, приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими  цінностями, власними моральними переконаннями і моральними переконаннями  суспільства в цілому. 
 

     1.4. Застосування норм права за  аналогією 

       Прогалини в праві — це відсутність норм права (або їхніх частин), що регулюють конкретні суспільні відносини у тому разі, якщо воно підлягає сфері правового регулювання. Дійсна прогалина у праві існує тоді, коли певне питання повинно розв'язуватись юридичними засобами, але правом таке розв'язування не передбачено¹

     Засобом усунення, тобто остаточної ліквідації прогалин у праві, є видання компетентним органом правових норм, яких бракує. Однак такий шлях правотворення не завжди прийнятний, адже він досить складний і потребує багато часу. Тому в деяких випадках виникає необхідність у подоланні прогалини, під яким розуміють спосіб відшукання правових засад для одноразового вирішення конкретної справи, у правовому врегулюванні якої встановлено прогалину. Засобами подолання прогалин у праві можуть бути аналогія закону й аналогія права.

       Аналогія  закону - це застосування для врегулювання даних відносин закону, що регулює аналогічні (близькі за змістом) відносини.

       У випадках, коли суспільні відносини  прямо не врегульовані ніякими чинними нормами права, а норми, що регулюють схожі відносини, відсутні,

застосовують  аналогію права, тобто вирішення конкретної справи на основі

загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправ'я і т. ін.). Слід зауважити, що аналогія права зустрічається досить рідко, адже майже всі важливі суспільні відносини давно врегульовані на законодавчому рівні.

     Аналогія закону, й особливо аналогія права, має обмежену сферу використання і допускаються лише у випадках, які прямо передбачені законом. Їх застосування повністю виключене при вирішенні питання про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, що можуть виникнути виключно при скоєнні суспільне небезпечних діянь, передбачених законом. У той самий час аналогія допустима в цивільному, трудовому і в деяких інших галузях права. Але в кожному конкретному випадку рішення, що було прийняте з допомогою використання аналогії закону чи права, має значення виключно для даного конкретного випадку. 

¹Див.: Копєйчиков В. В., Колодій А. М. - Теорія держави і права, - К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 222.

 

   Розділ 2. Стадії застосування норм права 

   Це  питання входить складовою частиною в механізм правового регулювання  суспільних відносин. Воно являється основним ядром процесу правового регулювання. Разом із тим механізм правового регулювання опирається на діючі нормативно-правові акти, в яких повинен бути закладений сам процес їх реалізації. В останні роки в Україні прийнято багато нормативно-правових актів, але нажаль далеко не всі вони можуть бути реалізовані, оскільки слабо опрацьований механізм їх впровадження в життя. В нормативно-правових актах повинні бути закладені всі вимоги або принципи, які стосуються переходу до нової правової системи і відповідають принципам правової держави і громадянського суспільства. Всі вони повинні відповідати вимогам  Конституції Укриїни і принципам права. Реалізація цих принципів в діючих нормативно-правових актах приведе до усуненення протиріч між різними нормами одного і того ж акта.

   Разом із тим, щоб нормативно-правові акти діяли ефективно, в них повинна бути окреслена юридична сила акта, коли він вступає в дію, яких суб’єктів він стосується, які стоять перед ним завдання по регулюванню суспільних відносин, в них повинні бути положення про відміну старих нормативно-правових актів, які втратили свою юридичну силу. Всі ці та інші питання суттєво впливають на механізм реалізації і, зокрема, застосування правових норм. Таким чином, в механізм застосування правових норм входить діюча система права і законодавства, а також правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави.

   Процес  застосування норм права може розпочинатися  за ініціативою самого правозастосовувача, за вказівкою вищестоящого органу чи за заявами зацікавлених суб'єктів і являє собою систему послідовних дій, певні однорідні групи яких розподіляються за так званими стадіями правозастосування. У різних дослідженнях визначається різна кількість стадій процесу застосування норм права. Наприклад П. М. Рабінович та В. В. Копєйчиков виділяють такі основні стадії застосування норм права:

1. встановлення юридично значущих фактів і пошук правової норми, яку належить застосувати до них;
2. перевірка достовірності та правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;
3. з'ясування змісту правової норми;
4. прийняття рішень у справі;
5. оформлення рішення в акті застосування правової норми.

Але ми опрацювавши матеріали по даній темі дійшли висновку, що доцільніше буде виокремити три стадії. 

   2.1. Встановлення  фактичних обставин справи (перша стадія)  

    Перша стадія - це встановлення та аналіз фактичних  обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення.

    Першою  стадією процесу застосування правової норми є встановлення та аналіз фактичних  обставин справи, що потребує застосування правової норми. На цій стадії встановлюються всі необхідні дані про дію  чи подію яка мала, має чи буде мати місце та відбувається їхнє вивчення, пізнання. Особливість, специфічність цього пізнання полягає у тому, що:

• його предмет формально обмежений, визначений гіпотезою юридичної норми;
• порядок цього пізнання визначений, окреслений процедурно-процесуальним законодавством;
• знання, здобуті в результаті цього пізнання, мають бути абсолютною об'єктивною істиною;

 Всю сукупність обставин, що підлягають встановленню на цій стадії застосування юридичної  норми, можна поділити на три групи:

• фактичні обставини, з виникненням, існуванням та припиненням яких юридичні норми пов'язують виникнення юридичних наслідків;
• дані, що характеризують правовий статус суб'єктів, що стосуються розгляду даної справи;
• причини та обставини, що обумовили виникнення, існування та припинення певних обставин та поведінку зацікавлених суб'єктів за цих обставин.

    Перша стадія застосування норм права - це вихідна  стадія процесу правозастосування, адже саме уточнення, оцінка фактичних  обставин справи, які мають юридичне значення, тягнуть за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини, і за своєю суттю ця стадія являє собою процесуальну діяльність, що знаходить вираз у збиранні, перевірці й оцінці відповідних доказів по справі та їх джерел. При цьому методи й засоби, що застосовуються при встановленні та дослідженні обставин справи, повинні бути дозволені правом, етичні, наукові, ефективні. Доказами у праві є будь-які дані, за допомогою яких правозастосувальний орган встановлює достовірність фактів, що служать підставою для об'єктивного вирішення справи: події, ознаки, явища, які у свою чергу виступають джерелами інформації про такі факти. Види юридичних доказів досить різноманітні. До них належать предмети, покази свідків, документи.