Застосування норм права

    2.2. Встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (друга стадія) 

     Друга стадія - це вибір норми права та її аналіз - перевірка достовірності та правильності тексту норми права, її аналіз щодо меж дії у часі, просторі та за колом осіб. До цієї ж стадії можна віднести і тлумачення правової норми, тобто з’ясування її змісту, хоча тлумачення можна вважати і окремою стадією застосування правової норми. Таким чином, на другій стадії відбувається юридична кваліфікація певного факту (дії чи події), тобто поширення правозастосувальним суб’єктом законодавчої (нормативно-правової) оцінки певного виду фактів на встановлений факт, який є підставою застосування юридичної норми. Тобто, юридична кваліфікація - це встановлення тотожності ознак конкретної поведінки суб’єктів поведінки суб’єктів тим ознакам, які зафіксовані у нормі права. При виборі норми права, перш за все, встановлюється, чи знаходиться даний факт у сфері правового регулювання та до якої галузі та інституту права належить норма права, яка регулює відповідні суспільні відносини. При визначенні конкретної правової норми встановлюється відповідність її гіпотези встановленим фактам. Якщо ознаки фактів, передбачені в гіпотезі правової норми, повністю збігаються з ознаками відповідного факту, то саме ця норма повинна бути застосована в даному випадку.

      Наступними  діями, в рамках даної стадії, є  встановлення аутентичності правової норми. Це означає, що необхідно встановити, що текст норми, який використовується, не змінювався правотворчим органом  у встановленому порядку і що ця норма діє в даний момент і її дія поширюється на розглядуваний факт. Для цього перевірється дія даної норми у часі, просторі та за колом осіб. Тому для встановлення аутентичності правової норми необхідно вдаватися до офіційного опублікування нормативно-правового акту, в якому міститься вказана норма. При визначенні конкретної норми, яка підлягає застосуванню в даній конкретній справі відбувається з’ясування або пізнання її змісту, тобто тлумачення норми права. Оскільки правильне застосування норми права неможливе без з’ясування точного змісту кожного з елементів її структури, без розуміння всіх понять, які містить дана норма, тлумачення є неодмінним атрибутом правозастосувальної діяльності. При тлумаченні встановлюється воля законодавця, закріплена у конкретній нормі права. Тлумачення права означає переклад його абстрактних велінь на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків.

      Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення (з’ясування) і роз’яснення змісту правової норми.  Усвідомлення - це внутрішній інтелектуальний процес суб’єкта зі встановлення змісту правової норми, що не виходить за межі його свідомості, тобто тлумачення, з’ясування змісту норми для себе. Роз’яснення - це з’ясування змісту правової норми для інших осіб, тобто тлумачення, виражене назовні вербально або документально (письмово).

      Необхідність  тлумачення правових норм на практиці обумовлена наступними причинами:

      - невідповідність юридичних норм  фактичним обставинам життя або  високий рівень абстракції юридичної норми;

      - юридичні норми нерідко містять  спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний або  спеціально-юридичний характер;

      - в нормах права нерідко використовуються оціночні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ;

      - необхідність тлумачення норм  права обумовлюється іноді самим змістом правової норми.

      Залежно від різних критеріїв розрізняють  різні види та способи тлумачення. Наприклад В. В. Копєйчиков і А. М. Колодій виокремлюють тлумачення, як самостійну третю стадію даючи такі види: офіційне тлумачення, нормативне тлумачення, автентичне тлумачення, легальне тлумачення, казуальне тлумачення, судове тлумачення, адміністративне тлумачення, неофіційне тлумачення, доктринальне тлумачення, компетентне тлумачення, повсякденне (побутове) тлумачення, буквальне (адекватне), розширювальне і обмежувальне тлумачення, мовне (граматичне) тлумачення, логічне тлумачення, систематичне тлумачення, історичне тлумачення.  
 
 

     2.3. Вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення (третя стадія) 

     Третя стадія процесу застосування правової норми - прийняття рішення у справі. Це заключна частина застосування правової норми. Вона базується на результатах, досягнутих на попередніх стадіях застосування правової норми. Винесення рішення — це акт, що пов'язує норми права з конкретним випадком, встановлює права та обов'язки визначених суб'єктів права. На цій стадії остаточно вирішуються питання про достовірність та достатність для винесення рішення зібраних фактичних даних, їх правової кваліфікації. відбувається видання індивідуального акту владного характеру, що встановлює права і обов’язки конкретних суб’єктів. Акт застосування права характеризується такими ознаками:

      - індивідуальний характер, тобто  акт адресований конкретному суб’єкту правовідносин;

      - видається відповідним органом  держави;

      - завжди має визначену нормативно-правовим  актом форму зовнішнього виразу  та необхідні елементи;

      - має обов’язковий характер не тільки для суб’єкта, якого він стосується, але й для всіх інших суб’єктів правовідносин.

     Правозастосовний  акт може мати подвійну правову функцію: 

  1)  юридичної констатації, тобто  визнання існування певних фактів, їх правомірності  (неправомірності), визнання того чи іншого права  за даною особою або  констатації у даній події факту правопорушення; 

  2)  нового юридичного обов’язку, тобто після ухвалення рішення (а саме: накласти  покарання, встановити обов'язок, здійснити певні дії у встановлений строк,  передати майно, сплатити борг та ін.) необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок компетентних органів щодо виконання рішення.¹ 

¹Див.: Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник. Х.: 2006. - С . -  395.

     Розділ 3. Акти застосування норм права: поняття, ознаки, види. 

     3.1. Поняття акта застосування норм права. Його практичне значення. 

     Акт застосування правових норм — це формально обов’язкове волевиявлення компетентних державних органів, посадових осіб, яке підтверджує, встановлює, змінює або припиняє юридичні права и обов’язки персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації¹.

     Підсумком правозастосовної діяльності виступають акти застосування права. Вони узаконюють основні висновки, отримані на інших стадіях правозастосування.

     Акти  застосування як державно-владні веління  забезпечують чинність закону. Його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави. Виконання індивідуально-правових приписів обов'язково повинно виконуватися тими особами, яким вони адресовані. Саме це виконання ґарантується державою.

     Акт застосування є одним з видів  правових актів, що характеризується визначеними  специфічними рисами. По-перше, акт  застосування виходить від компетентних органів, тому і сам носить державно-владний  характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, указує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.

     Основними вимогами до правозастосовних актів є:  

     ¹Див.: М.С. Кельман, О.Г.Мурашин Загальна теорія держави і права. К.: Кондор 2006. -  С. -  302. 

   

1. Обґрунтованість - це підтвердженість справи перевіреними і достовірними доказами;
2. Законність - означає, що при рішенні конкретного випадку правозастосовній орган повинний ґрунтуватися на визначеній нормі права (їх сукупності) прямо стосовної до розглянутої справи, строго і неухильно випливати її точному змісту, а також діяти в строгих рамках своєї компетенції, не привласнюючи собі повноважень, що не зафіксовані в законі;
3. Доцільність - це відповідність діяльності особи в рамках закону конкретним умовам місця і часу, найбільш доцільне здійснення норми в конкретній життєвій ситуації;
4. Справедливість - це вимога до актів застосування права, відбиває ідею про соціальну справедливість суспільства, означає усвідомлення правильності рішення справи з погляду інтересів народу і держави, переконаність особи, що застосовує право, а також навколишніх у тім, що прийняте рішення служить інтересам, а також найбільше і послідовно відповідає потребам і інтересам окремих громадян, колективів, колективів підприємств, заснувань.

 

   Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів - документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять у неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість. Особливості правозастосовчих актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, раніше науках процесуального права - кримінального, цивільного, адміністративного.

 

3.2. Ознаки акта застосування норм  права  

   Різні науковці виділяють від чотирьох до восьми ознак акта застосування норм права. На нашу думку слід виокремити такі основні ознаки:

1. акти застосування норм права видаються компетентними органами чи посадовими особами. Як правило, це державні органи або їх посадові особи. З цього випливає державно-владний характер актів застосування норм права. Проте державно-владні повноваження часто здійснюють недержавні організації, наприклад, органи та посадові особи місцевого самоврядування;
2. акти застосування норм права суворо індивідувальні, тобто адресовані поіменно конкретним особам. Цим вони відрізняються від нормативних актів, які мають загальний характер;
3. такі акти спрямовані на реалізацію вимог юридичних норм, бо конкретизують загальні розпорядження норм права стосовно конкретних ситуацій та осіб, офіційно фіксують їх суб'єктивні права, обов'язки або ступінь юридичної відповідальності, тобто виконують функцію індивідуального регулювання;
4. реалізація актів застосування норм права забезпечується державним примусом. При цьому акт застосування права — це документ, який є безпосередньою підставою для застосування державних примусових заходів.

 

   3.3. Види  актів застосування норм права 

Правозастосувальні  акти поділяються на види:

1. за суб’єктами прийняття — акти глави держави (президента); акти органів державної влади, суду, контрольно-наглядових органів тощо;
2. за галузевою приналежністю застосувальної норми — цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та ін.;
3. за формою — постанови, укази, розпорядження, рішення, накази, ухвали, протести, подання, висновки тощо;
4. за функціональним призначенням у механізмі правового регулювання — регулятивні й охоронні;
5. за формою зовнішнього виразу — усні, конклюдентні та письмові.

   Таким чином, акти застосування норм права  є важливим засобом реалізації приписів правових норм¹.

   ^{Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.}

   ^{Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування.}

   Прикладами  акту застосування норм права є вирок або рішення суду, наказ ректора про зарахування студента до навчального закладу, наказ керівника підприємства про прийом на роботу або звільнення з роботи працівника та інше. 

¹Див.: М.С. Кельман, О.Г.Мурашин Загальна теорія держави і права. К.: Кондор 2006.      - С. - 302.

 

     Висновок

     В даній роботі ми розглянули такі питння: поняття застосування норм права, його ознаки та види, застосування норм права за аналогією, які є стадії застосування норм права та за, що вони відповдають, атк застосування норм права, його поняття, ознаки та види.

     Опрацювавши велику кількість літератури по даній темі ми дійшли висновку, що застосування норм права є специфічною, владною діяльністю компетентних державних органів, які покликані на врегулювання відносин між громадянами і державою та захист прав і свобод людини і громадянина. В умовах сучасних українських реалій законне, демократичне застосування норм права повинно вселити віру в людей до державних органів (міліція, суд, прокуратура), якої зараз бракує. Застосування норм права, як дієва система в державі можлива тільки тоді, коли працює прогресивне, демократичне законодавство, та нормальні умови реалізації права.