Економічна природа конкуренції. Типи й види конкуренції

            Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої конкуренції за наступними ознаками:

1)на ринку продаються  не ідентичні, а гетерогенні  товари:

2)для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

3)підприємства прагнуть  розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

           Олігополія-це тип ринкової структури, коли декілька великих фірм монополізують виробництво та збут основної маси продукції і ведуть між собою нецінову конкуренцію.

          За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо;диференціація-на ринках споживчих товарів.

          Олігополія зумовлює три види  ринку:

-ринкова структура, в якій діють одно галузеві торгово-промислові фірми;

-ринкова структура, коли декілька великих постачальників, не пов’язаних ніякими угодами, конкурують між собою;

-ринок, на якому взаємодіють групи корпорацій на зразок виробничої піраміди, в якій виробничий взаємозв’язок ґрунтується на по детальній спеціалізації.

          Основна відмінність олігополістичного  ринку від ринку досконалої  конкуренції пов’язана з динамікою  цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно, залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто.

           В олігополії ціноутворення залежить  від дій конкуруючих фірм.

           Існує ще декілька видів конкуренції  в умовах ринку недосконалої конкуренції: монопсонія, олігопсонія, дуополія, білатеральна монополія.

           Монопсонія- це тип ринкової структури,  при якій існує монополія одного  покупця товару. Обмежуючи свої  закупівлі, покупець забезпечує  собі монопольний прибуток за рахунок втрати частини доходів продавця.

           Олігопсонія- це тип ринкової  структури, при якій існує невелика  вузькоспеціалізована група покупців  певного товару. Обмежуючи закупівлі  товару, покупці забезпечують собі  монопольний прибуток за рахунок втрати частини доходів продавця.

           Дуополія- це тип ринкової структури,  при якій існує тільки два  постачальники певного товару  і між ними повністю відсутні  монополістичні угоди про ціни, ринки збуту та інше.

           Білатеральна монополія- це тип ринкової структури, при якій виникає протиборство єдиного постачальника і єдиного споживача. Такий ринок виникає на ринку електроенергії, водо- та газопостачання.

           Таким чином ,типи та види  конкуренції в економіці країни  є взаємопов’язаними і взаємообумовленими, мають свої характеристики, комплексно доповнюють і розвивають вже існуючі класифікації.[1;с.235-241]

 

 

 

 

             3.Ринково-конкурентна ситуація в Україні.

 

       Українська економічна модель, як і економічні Моделі країн, що утворилися на просторі колишнього СРСР, - це особливий господарчий Комплекс, що формувався понад 70 років. Розбіжності з капіталістичним світом спостерігався насамперед у мотиваційному полі, на яке значною мірою впливали ідеологічні настанови. Ринок, у тому числі й український, формувався не за рахунок еволюційного розвитку форм і методів ринкової саморегуляції та демократії, а внаслідок настанов, що у деяких випадках ішли у розріз з об'єктивними економічними законами.[8;с2]

          Пріоритетним напрямом в економіці вважався військово-промисловий комплекс, у якому застосовувалися високі технології. Значного розвитку досягли освіта та наука. Проте для секторів, що виробляють товари народного споживання, була характерною низька впро-вадженість новітніх технологій.

         Стимулювання галузей групи А позначилося на скороченні секторів групи Б, тобто постійно зменшувалися джерела розвитку останньої. У секторі Б практично не використовувався один із найпотужніших науково-технічних потенціалів у світі. Так, у США надзвичайно важливі й перспективні розробки та дослідження у сфері військово-промислового комплексу, що потенційно мали б комерційний успіх для інших галузей господарського комплексу, всебічно залучалися до їхніх потреб. Пояснення ситуації у радянській економіці слід шукати не стільки у низькому мотиваційному полі, скільки у відсутності конкуренції між виробниками продукції на внутрішньому ринку: раціональність розміщення продуктивних сил не передбачала розвитку конкурентного середовища.

          Модель СРСР характеризувалася автаркічністю, у зв'язку з чим на світові ринки виходила обмежена кількість виробників певних секторів економіки. Виробники користувалися містким внутрішнім ринком, що споживав великі обсяги продукції, яка вже на той час була менш привабливою, ніж іноземна. Радянській системі була властива патерналістська політика щодо збиткових виробництв, чиє марнотратство відшкодовувалося державою, і що практично неможливе у капіталістичному світі. Цим пояснюється практична відсутність на момент розпаду Радянського Союзу значної кількості конкурентоспроможних виробників на світових ринках.

          Безперечно, сильною стороною СРСР були наукоємні галузі, що розвивалися завдяки державній підтримці та всебічному стимулюванню освіти та науки.

          З розпадом СРСР Україна успадкувала протиріччя радянської системи управління економікою. Для української економіки у той період були характерними такі риси:

1. розірвані цикли замкненого на території СРСР виробництва;
2. низьке мотиваційне середовище для здійснення підприємницької діяльності;
3. низька заробітна плата громадян (як наслідок - низький попит);
4. низька ефективність суспільної праці;
5. значний виробничий потенціал із застарілим, морально та фізично, обладнанням;
6. деформована структура виробництва;
7. переважна частка державної власності;
8. значна зайнятість населення навіть на неефективних підприємствах, продукція яких збільшувала затовареність внутрішнього ринку;
9. високий рівень освіти громадян;
10. висока концентрація виробництва;
11. відсутність конкуренції на внутрішньому ринку;
12. дефіцит деяких видів товарів на внутрішньому ринку.

          Реалізація патерналістської політики (підтримка зайнятості населення у виробництві товарів, що не мають збуту) призводило до нерентабельності таких виробництв. Низький платоспроможний попит спричинив загострення міжгалузевої конкуренції. Сектори, що всебічно підтримувалися державою і були конкурентоспроможними на світовому рівні, почали скорочуватися. Посилення міжгалузевої конкуренції та дефіцит бюджету не дозволили розвиватися перспективним напрямам та нчііпм секторам, що потребували значних інвестицій.

         Найвідчутнішого удару економічний потенціал зазнав унаслідок таких процесів: подорожчання енергоносіїв, відокремлення внутрішніх ринків збуту країн екс-СРСР від їхніх колишніх сировинних баз, цінової лібералізації на внутрішньому ринку та зовнішньоекономічної лібералізації автаркічної у минулому системи.

         Подорожчання енергоносіїв збільшило витрати в усій економіці. Україна споживала більше, ніж виробляла, через незадовільний стан продуктивності виробництва. Підтримка численного персоналу на підприємствах, що виробляли товари, які не відповідали ринковій кон'юнктурі, лише посилювала кризу.

         Цінова лібералізація надала можливість виробникам відшкодовувати марнотратство, що спричинило нові витрати.                                                         За повної відсутності важелів стримування збільшення витрат, а саме конкуренції, ці процеси розпочалися в усіх секторах економіки. Цінова лібералізація у нерозвиненому ринковому середовищі, впроваджена без упереджувальних заходів, поширила свавілля та диктат, унаслідок чого ціни не регулювалися і монополісти, якими були практично усі суб'єкти господарювання, мали змогу відшкодовувати надмірні витрати, не пов'язані з виробництвом.

        Як зазначалося, збереження певних структурних пріоритетів відбувалося за рахунок секторів, продукція яких була дуже потрібною для задоволення потреб внутрішнього ринку. Через те, що у пріоритетні сфери спрямовувався значний ресурсний потенціал, розвиток інших галузей, у тому числі й значної частки перспективних, усебічно стримувався. Таким чином, галузі, що мали багато конкурентних переваг (місткий внутрішній ринок, замкнутий цикл виробництва, високу рентабельність, кваліфіковану робочу силу, низьку заробітну плату) і всі шанси конкурувати на світових ринках, стали збитковими.

         За таких умов лібералізація зовнішньоекономічної діяльності остаточно підірвала позиції національних виробників. Адже змагання за споживача на внутрішньому ринку України між іноземними та вітчизняними товарами продемонструвало практичну нездатність останніх скласти гідну конкуренцію. Споживчі переваги дедалі частіше надавалися іноземним товарам, оскільки на одиницю вартості вони могли задовольнити значно більший обсяг потреб українського споживача. Тому великі товарні потоки з-за кордону отримали «зелене світло» до внутрішнього українського ринку.

         Отже, створити конкурентноздатну продукцію чи підвищити конкурентноздатність окремої фірми-задачі дуже важкі, але цілком розв’язувані в умовах ринкової економіки, однак підвищити конкурентноздатність окремої галузі рейтинг цілої країни на світовій арені - задача складна, що має довгостроковий характер.

        Розраховувати на прорив на світові ринки готових виробів і наукомістких виробів Україна може, лише різко скоротивши витрати виробництва, при цьому підвищивши продуктивність, інтенсивність праці й ефективність матеріального виробництва.

       Одним з основних пріоритетів державної економічної політики України повинне стати збереження і розвиток науково-технічного потенціалу країни. Основою цього процесу повинен бути високий інтелектуальний потенціал української нації.

      Проаналізувавши ситуацію з конкурентоспроможністю України, можна скласти список рейтингових факторів для України від гірших до кращіх показників:

1. якість життя
2. ріст продуктивності праці
3. економічна свобода
4. інвестування
5. можливості для легальної економічної діяльності
6. торгівля
7. ціни
8. здатність бюрократії не заважати бізнесу
9. система опадаткування
10. некорумпірованість уряду
11. державне регулювання
12. енергозбереження
13. зайнятість
14. компетентність менеджерів
15. право власності
16. банки
17. приватизація
18. гроші

      Цей список може служити переліком пріоритетів України у порядку важливості для виходу на більший рівень конкурентно спроможності нашої країни.[8;с.4-11]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               

 

 

 

 

                               Висновок

 

        Конкуренція означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів.

        Конкурентна боротьба за економічне  процвітання і виживання є  економічним законом ринкового  господарства.

Пронизуючи всю систему  виробництва й споживання товарів  і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими.

Конкуренція може бути внутрішньогалузева, міжгалузева, міжнародна.

        У сучасній економічній науці  розглядаються дві основні форми  конкуренції: чиста або "досконала"  та обмежена або "недосконала".