Формування та діяльність УПА

Оунівські автори хвалебних  публікацій і «праць» про Р.Шухевіче не приховують, що на формування його свідомості, вибір ним життєвої дороги вирішальне значення надали праці Донцова і знайомство з Коновальцем. От як про це пише Петро Дужій в згадуваній нами роботі: «... чотирнадцятилітній гімназист Роман Шухевич в 1921 році не раз мав можливість зустрічатися в Львові, в приміщенні своєї бабусі Герміни Шухевич, з комендантом УВО полковником Євгенієм Коновальцем, який того року прибув із-за кордону... Роман Шухевич через чотири роки після зустрічей з полковником Коновальцем став членом УВО, одним з видатних її бойовиків, а військова професія полонила хлопця і була особливою в його наповненій глибоким вмістом життя».

У такій обстановці формувався характер і погляди Романа Шухевича, що дає нам можливість повніше  зрозуміти причини, подвігшие його на багато резонансних вчинків в  життя, настільки трагічні наслідки, що мали, для десятків, можливо, навіть сотень тисяч безневинних людських життів.  Необхідно відразу ж відзначити, що ідеї фашизму Р.Шухевічем, як відзначають практично всі його біографи, були сприйняті без яких-небудь внутрішніх коливань і сумнівів.

У ранньому віці він стає членом не лише «Пласта», але і таємного суспільства під назвою «Суспільство чорного тризубця», що виник під впливом і за сприяння активістів організації італійських «Чорних сорочок».

  Всіляко вихваляючи  бойовий дух і «героїзм» терористів  з боєвок УВО-ОУН, націоналістичні автори лише побіжно згадують про їх чисто кримінальні злочини. Про те, що з метою пограбування хлопцями-вбивцями здійснено десятки нападів на поштові вантажі, поштові і банківські установи, будівлі, що належали багатим співгромадянам, вони мовчать. В процесі цих нападів загинули десятки безневинних людей, а також багато грабіжників. У числі загиблих бойовиків брат дружини «Чупрінки» Юрій Березінський. Оскільки Ю.Березінський входив в терористичну ланку, якою керував Р.Шухевіч, можна з упевненістю сказати, що його смерть – на совісті «Дзвону» (тодішній псевдонім Р.Шухевіча). 

Роман Шухевич, окрім  керівництва багатьма грабіжницькими акціями бойовиків, особисто брав участь як мінімум в трьох бандитських  нападах: по-перше, на кінний поштовий віз на дорозі з Перемишля до Бірчи, на такий же поштовий транспорт на дорозі з Калуша до Печенежіна, а також в пограбуванні народного банку в Бориславі. Його кар'єра розвивається успішно. Роман «Звон» стає керівником бойової референтури ОУН.  Під керівництвом Шухевича розробляються і здійснюються найбільш резонансні вбивства того часу.  Про те, що такі, як Роман Шухевич, молоді терористи навіть в думках не допускали можливого припинення вбивств свідчить їх конфлікт з представником керівництва ОУН в краю (у Галіциі), краєвим провідником Льом Ребетом, що замінив на цій посаді арештованого С.Бандеру. У середині 30-х років німецька верхівка, стурбована заявами представників Польщі про причетність німецьких спецслужб до терористичної діяльності ОУН, спробувала через Коновальца і Ребета припинити «атентати».

Під керівництвом Шухевича розробляються і здійснюються найбільш резонансні вбивства того часу. 

Про те, що такі, як Роман  Шухевич, молоді терористи навіть в  думках не допускали можливого припинення вбивств свідчить їх конфлікт з представником керівництва ОУН в краю (у Галіції), краєвим провідником Льом Ребетом, що замінив на цій посаді арештованого С.Бандеру. У середині 30-х років німецька верхівка, стурбована заявами представників Польщі про причетність німецьких спецслужб до терористичної діяльності ОУН, спробувала через Коновальца і Ребета припинити «атентати». 

Було б неправильним зменшувати роль Шухевича і в наданні  допомоги німецьким союзникам в  підготовці до розв'язування нової  світової бійні. За свідченням багатьох очевидців, Роман Шухевич встановив зв'язок з Абвером за допомогою все того ж усюдисущого Ріко Ярого. Не дивлячись на строгі заходи конспірації, багатьом в керівництві ОУН було відомо, що Шухевич вже з 1925 року, закінчивши львівську гімназію, прошел необхідну військову і розвідувальну підготовку в Гданьську, яку він конспірував навчанням в політехнічному інституті. 

Через рік повернувся до Львова, де почав вчитися в  місцевому політехнічному інституті. Навчання несподівано перервав, поступивши на службу в польську армію (1928-1929 рр.). Після чого продовжив навчання, закінчивши інститут в 1934 році. Військову підготовку після цього удосконалював знову в Гданьську, потім в Берліні, Чехословакії. 

Історія діяльності ОУН в період підготовки, ведення другої світової війни і в післявоєнний період переконливо спростовує подібні аргументи. Спростовує їх і біографія Романа Шухевича.

Характерний приклад ігнорування  українських інтересів – вирішення  про передачу українського Закарпаття хортістськой Угорщини, яке було прийнято 2 листопада 1938 року на спільній нараді представників Німеччини і Італії у Відні.

Роман Шухевич, крім того, зайнявся звичною для себе справою, створивши терористичні боєвики, що встигли здійснити ряд терористичних актів проти поляків і євреїв.

В 1940 році ОУН розколюється на дві протиборчі галузі: прихильників А.Мірошника, з однієї сторони, і прихильників С.Бандери,с іншої. Дослідники цього питання однозначно оцінюють учасників бандерівського крила ОУН, а, в основному ними стали колишні бойовики-галичани, як найбільш нещадних, підступних і безжалісних відносно своїх суперників і ворогів.

Увесь 1940 рік і половина наступного 1941-го пройшли в пропасній роботі із закидання на територію СРСР оунівських емісарів. Через границю були перекинені Василь Сидір, Іван Климив-«Легенда», Василь Чижевський, Дмитро Мирон-«Орлик», Юрій Стельмащук, десятки других емісарів і диверсантів.

На випадок націоналістичного  повстання в радянському тилу, а також з метою озброєння  підпілля створювалися склади зі зброєю й боєприпасами, багато з яких були виявлені й вилучені радянською міліцією й НКВД.

Початок Великої Вітчизняної війни, участь у ній бойовиків і карателів з ОУН повністю спростовує пануючу сьогодні в середовищі деяких українських «учених» оуновськую концепцію у війні українських націоналістів проти «двох ворогів» – гітлерівської Німеччини й «імперської Москви».

Залишається додати, що Шухевич у  батальйоні виконував ще одну функцію  – керував школою поліції, тобто, учив підлеглих убивати, грабувати, насилувати. Цьому геть буде згодом учить воїн «армії безсмертних» – УПА.

Бандерівських лакеїв у їхньому  колабораціонізмі не зупинив навіть факт арешту німцями й тюремного  ув'язнення близько 300 їх лідерів. Правда, умови утримання під вартою верхівки ОУН-Б скоріше нагадували умови перебування в пансіонаті або санаторії, чому в гестапівській катівні.

Ні в якій «незалежній» Україні, у якій (на словах) постійно повторювали  оунівці, не могло бути й мови. Для  бандерівських лідерів не було секретом, що територія України, згідно із планами гітлерівських бонз, була призначена для її заселення арійцями. Так, у червні 1942 року відбулася нарада в ставці Гиммлера, на якому цей керівник гестапо, СС і кумир Р.Шухевича дав вказівку в масовому знищенні українців з метою очистить територію України для майбутнього переселення німців.

 Тим часом, захисники  злочинної діяльності українських  карателів навіть загальновідомі, безсумнівні факт участі оунівських  шуцманов, у наслідку, що склали  керівне ядро УПА, у масових  убивствах безневинних людей намагаються всіляко зіпсувати у вигідному для себе плані й виправдати. Послухаємо П. Дюжого: «Легіон виїжджає в райони бойових дій. Ними стала й частина Білорусії, у якій бешкетували московсько-емгебиські партизани, які мали головним завданням і там, і на суміжних українських землях нещадно знищувати населення».

Виявляється, якщо вірити на слово Дюжому, воїна-шуцмани з 201-го батальйону в Білорусії захищали місцеве населення от їх же партизанів. І саме за це кривавий есесівський  злочинець Бах-Залевський назвав цей підрозділ кращим серед своїх головорізів?... И навіщо тільки німці витрачалися на зміст українських колабораціоністів?... Без коментарів!

А отримання шуцманів влітало рейхові в копієчку. Тим  більше, що оунівські дармоїди гітлерівські стежили за виконанням цієї частини контракту. Повіримо на слово в цім питанні абверовцу Бизанцу, який з німецькою акуратністю фіксував поведінку своїх підопічних з ОУН. ОУН на запитання щодо своїх контактів з Р.Шухевичем, А.Бизанц в 1949 році затверджував, що в період проведення каральних операцій у районі Вінниці, а також на території Білорусії Шухевич мав можливість неодноразово приїжджати у Львів, де зустрічався з абверовцами, у тому числі, з Бизанцем. Так, у грудні 1941 року Шухевич прибув у Львів з-під Вінниці. Відвідавши Бизанца, геть звернувся до нього із проханням захистити родини нахтигалевців, забезпечити їхніми пайками й грошовим отриманням. Зі слів Шухевича, після арешту Бандери гестапівцями нахтигалевці сильно турбувалися в долях членів своїх родин. Бизанц у проханні не відмовив, та одразу видав наказ по дистрикту «Галичина», що забороняв вивіз у Німеччину членів родин карателів з 201-го батальйону, а також забезпеченні їх пайками й грішми.

У листопаді 1942 року Шухевич, цього разу з Білорусії, знову  прибуває в рідний Львов. На зустрічі з Бизанцем розповідає, що 201-і батальйон  часто проводить каральні операції не тільки проти білоруських партизанів, але й підтримуючого їхнього цивільного населення.

Справедливості ради слід зазначити, що «заслуги» карателів перед Рейхом гідно оцінювалися не тільки окупантами, які нагородили хрестами багатьох офіцерів 201-го батальйону, у тому числі, його керівників Євгенія Побигущего й Романа Шухевича. Уже після війни, що опинився в благополучній Європі Євгеній Побигущий колишній командир 201-го батальйону шуцманов, що був командиром полку дивізії СС «Галичина», удостоївся ордена католицької церкви. Очевидно, за «незвичайну святість»?

Там же, на Западе, ієрархи  римсько-католицької церкви оточили  пошаною й повагою багатьох оунівських катів. Таких, наприклад, як капелан  каральних підрозділів поліції, дивізій СС «Галичина» Іван Гриньох  або перший керівник кривавої СБ ОУН-Б Микола Лебідь. Есбиста Лебедя після війни не тільки сховали от слушної відплати в одномусь з уніатських монастирів в Італії, але й дали йому можливість написати там дезинформаційну книгу з назвою «УПА».

 Надалі, у середовищі  галицької інтелігенції стало відомо, що карателі з 201-го батальйону зазнали жорстокої поразки від білоруських партизанів у районі Орши, після якого так і не змогли по-справжньому відновити бойовий дух. До того ж, оптимізму їм явно не додавало, що положення німецьких військ на Східному фронті погіршилося після Сталінградської битви.

14 жовтня 1942 року, у релігійне  свято Покриви, Роман Шухевич  і колишні воїни «Нахтигаля»  ( за твердженням націоналістів)  зі зброєю в руках «дезертирують»  з есесівського корпуса й ідуть  у ліси знищувати, що бігли євреїв. Уже після війни, у квітні 1948 року УГВР своїм спеціальним постановою затвердила дату 14.10.1942 р. офіційним днем утвору УПА. У дійсності ж бандерівці свої збройні загони почали називати «УПА» з весни 1943 року, «віднявши» цю назву, разом з деякими бандами, пречекає всього кавалерією, в отамана Бульби-Боровца.

Сучасні псевдо історики з ОУН, продовжуючи затверджувати, що їх УПА створено 14.10.1942 року, посилаються на наказ « Чупринки» от 14.10.1947 р., текст якого приводиться у виданій на Западе «Літопису УПА». У числі таких «істориків» можна назвати професори В.Сергийчука (див. В.Сергийчук. « ОУН-УПА в роки війни». Київ, 1996 р., стор. 231). У дійсності ж ми маємо справу із тривіальною фальсифікацією з боку « Чупринки» або його більш пізніх біографів. У жовтні 1942 року Шухевич ще перебував у складі карателів тло дем Баха-Залевського. У марте-квітні 1943 року геть, разом з «Максимом Рубаном», особисто брав участь у створенні бандерівської УПА на Волині, а польотом 1943 року – УНС у Галиции. Командир «армії безсмертних» напевно знав, що до лютого 1943 року збройні загони ОУН-Б не називалися терміном «УПА».

Бажаючі переконатися в  справедливості наших слів можливо  звернутися до свідчень різного рівня  керівників ОУН-УПА: Михайла Степаняка («Сірого»), Олександра Луцького («Богуна»), Юрія Стельмащука («Рудого»), Федора Воробца (« Верещаки») і багатьох других.

Фальсифікатори історії  ОУН-УПА також затверджують, що УПА  існувала до 1952 року, що є нічим інш, як дезінформацією суспільної думки. Уже  в серпені 1945 року, за вказівкою командира  «армії безсмертних» Романа Шухевича, була розформована й припинила своє існування УПА-«Північ». У липні 1946 року наказом « Чупринки» розформована УПА-«Захід» (колишня УНС).

Цьому розв'язку сприяли  успіхи радянських правоохоронних органів, військових підрозділів, що розгромили великі банди УПА. Саме життя змусило  «Чупринку» і його спільників дробити свої сили й іде в глибоке підпілля, нападати з-за рогу, як правило, на беззахисних людей. Основні сили УПА в цей період представляли не стільки озлоблені банди вбивць, що ховалися у важкодоступних лісових і болотистих місцях, скільки так звані самооборонні кущові відділи (СКО), що полягали з, що легалізувалися оунівців чорні справи, що творили свої, під покривом ночі, а потім, у денний час, подібно перевертням мирних жителів.

Оунівські автори виправдовують  «дезертирство» Р.Шухевича і його групи з німецької поліції бажанням боротися проти німецького окупанта, радянських і польських партизанських загонів на Західній Україні.

Одним словом, «перехитрив  Р.Шухевич дурних німців», за що, нібито, заарештовують його жену, але через  місяць випускають із проханням передати чоловікові, щоб нічого не боявся й прийшов до представників Німеччини... Але, досить дезінформації. Звернемося до післявоєнних свідчень абверовців  і оунівців.

Член центрального проведення ОУН Михайло Степаняк у серпень 1944 року розповів слідчому, що в грудні 1942 року геть і Лебідь, а також «Гармаш» направили Шухевичу лист із пропозицією перевести весь батальйон шуцманшафт №201 на нелегальне становище. Шухевич цей лист нікому з товаришів не показав, що викликало невдоволення й підозри в тодішніх керівників ОУН.

Очевидно, з метою виправдати Шухевича перед його оунівськими  друзями, німці наприкінці того ж 1942 року «затримали» і привезли його у Львів, де для годиться близько 3 днів містили в гестапо, потім, без усяких попередніх умов, випустили.

Природно, Степаняк не міг  знати всіх деталей співробітництва  Шухевича з Абвером і гестапо. Уже після війни дещо стало відомо після допиту все того ж абверовца Бизанца, який розповів у своїх зустрічах з «Чупринкой» в 1942 і 1943 роках.