Екологія використання основних виробничих фондів

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Декабря 2011 в 15:05, курсовая работа

Описание

Метою написання даної роботи є аналіз наявності та ефективного використання основних виробничих фондів підприємства.
В ході написання курсової роботи були використані: економіко-статистичний, економіко-матиматичний, розрахунково-конструктивний,індексний, кориляційний методи.

Содержание

Вступ 3

1.Теоретичне обгрунтування аналізу господарського використання основних виробничих фондів підприємства. 5
2.Природна та економічна характеристика сільськогосподарського підприємства. 9
3.Організація обліку та державної звітності основних виробничих
фондів підприємства. 17
4.Аналіз господарської діяльності підприємства.
4.1.Аналіз наявності основних виробничих фондів підприємства в динаміці. 22
4.2.Аналіз собівартості сільськогосподарської продукції. 24
4.3.Методика розрахунків та аналіз показників ефективності використання основних виробничих фондів. 34
4.4.Вивчення взаємозв’язків між результативною та факторною ознаками за допомогою кореляційного методу аналізу. 40
4.5.Резерви підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства. 41
5.Результати фінансової діяльності. 43
6.Екологія використання основних виробничих фондів. 45
Висновки та пропозиції. 47
Список літературних джерел. 49

Работа состоит из  1 файл

Основні виробничі фонди.doc

— 460.00 Кб (Скачать документ)

    Аналіз  наявності та стану основних виробничих фондів              ТОВ”Давидівське” за 2002-2006рр.

Показники 2002р. 2006р. Звітний рік до базисного року,в %
  Рух основних фондів,тис.грн.:      
1 наявність на початок року 10120 10250 101
2 надходження 810 575 71
3 в т.ч.основних фондів 810 575 71
4 вибуття 680 815 120
5 наявність на кінець року 10250 10010 97,6
6 річний приріст(5-1) 130 -240 Х
7 коефіцієнт приросту 0,012 -0,023 Х
8 коефіцієнт вибуття 0,06 0,079 Х
9 коефіцієнт оновлення 0,079 0,057 Х
  Стан основних фондів:     х
10 сума зносу на початок року,тис.грн 2896 3015 104
11 сума зносу на кінець року,тис.грн 3014 3580 119
12 коефіцієнт зносу  на початок року,(10/1) 0,286 0,294 Х
13 коефіцієнт зносу на кінець року(11/5) 0,294 0,358 Х
14 коефіцієнт придатності  на початок року,(1-12) 0,714 0,706 Х
15 коефіцієнт придатності  на кінець року(1-13) 0,706 0,642 Х
  Фондозабезпеченість та фондоозброєність:      

                                                                    

                                                                            Продовження Таблиці 4.1

16 Середньорічна вартість основних виробничих фондів,тис.грн. 1097 3907,8 356,2
17 Середньорічна чисельність  працівників,чол. 393 314 79,9
18 Площа с/г угідь,га 5186 5013 96,7
19 Фондозабезпеченість,тис.грн(16/18)* 100 21,15 77,95 368,5
20 Фондоозброєність,тис.грн.(16/17) 2,79 12,45 445,8
 

    Аналізуюси  дані таблиці 4.1. можна зробити висновок,що деякі показники покращились ,а  деякі погіршились.Так ,збільшився знос основних засобів у звітному році в порівнняні з базовим на 104%,зменшився коефіцієнт приросту і оновлення та зменшився коефіцієнт оновлення ,що є негативним в діяльності підприємства. Але збільшилась середньорічна вартість основних оборотних фондів на 356%.Збільшилась фондозабезпеченість на 368%,що є позитивним, але за рахунок зменшення чисельності працівників,що є негативним.Фондоозброєність зросла на 445%. 
 

             4.2Аналіз собівартості сільськогосподарської  продукції. 

      Собівартість  як економічна категорія являє собою  відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість — це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

    Собівартість  — один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.

    Показник  собівартості дає можливість глибоко  аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

    Важливо зазначити й те, що прибутковість  підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

    У сільськогосподарському виробництві  розрізняють кілька видів собівартості:

    Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов

    Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції"), середньзональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу — по району, області.

    За  економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, пов'язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

    Залежно від поставленої мети і строків  визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.

    Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

    Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з'ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

    Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

    У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначення складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Положенення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому названі питання знайшли своє відображення і врегулювання. 15 загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з вказаним стандартом, визнаються або як зменшення активів, або  як збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення класного капіталу підприємства (за винятком зменшення капітану внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умо-ни, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

  Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:

  • операційні витрати, що виникають в процесі операційної ді 
    яльності підприємства;
  • фінансові витрати;
  • витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є 
    операційними та фінансовими;

    До  прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (продукції, робіт, послуг або виду діяльності підприємства). У промисловості — це сировина й основні матеріали, що утворюють основу виробленої продукції, купівельні напівфабрикати, допоміжні матеріали тощо. В сільськогосподарському виробництві — це вартість насіння, кормів, добрив, отрутохімікатів, пального тощо.

  До  складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути прямо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

  До  інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Найбільш важливими серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки, амортизація основних засобів, відрахування на соціальні заходи. В промисловості до цих витрат, крім останніх двох видів витрат, відносять витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції, та витрати на виправлення браку за вирахуванням остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю тощо.

    Загальновиробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування вказаного апарату, витрати на службові відрядження персоналу цехів, бригад тощо), амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення, орендну плату за основні засоби та інші необоротні активи зазначеного призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень і деякі інші витрати. Загальновиробничі витрати між окремими об'єктами витрат розподіляються пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини).

  Адміністративні витрати — це такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування. Вони займають досить велику питому вагу серед операційних витрат, що не включаються до виробничої собівартості продукції До складу адміністративних витрат відносять витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; загальнокорпоративні витрати (представницькі витрати, витрати на проведення річних зборів тощо); витрати на утримання основних засобів, нематеріальних активів загальногосподарського використання; оплату юридичних, аудиторських та інших послуг; витрати на зв'язок, на відрядження апарату управління підприємством; витрати на вре-і улюиаїшя спорів у судових органах і деякі інші витрати.

    Витрати на збут продукції (робіт, послуг). В умовах ринкової економіки ці витрати набувають особливого значення через цію відомого ринкового принципу: головне — не виробити товар, а його продати. Тому сума цих витрат тепер формується за рахунок не лише традиційних витрат, таких як наприклад, витрати на пакування і затарювання готової продукції, на її транспортування, перевалку і страхування, на утримання основних засобів, пов'я-іаних з реалізацією товару, а й витрат, що відіграють велику роль у просуванні готової продукції на ринок: витрат на рекламу і дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та ін.

Информация о работе Екологія використання основних виробничих фондів