Екологія використання основних виробничих фондів

  До  інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, втрати від операційної курсової різниці (зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, пов'язаними з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення, собівартість реалізованих виробничих запасів і деякі інші витрати.

    Для свого нормального функціонування підприємства вдаються до залучення позикового капіталу. В зв'язку з цим у них виникають так звані фінансові витрати. До них належать, насамперед, витрати на виплату процентів за користування кредитами і процентів за випущені облігації та витрати за фінансовою орендою. Фінансові витрати беруться до уваги при визначенні прибутку підприємства від звичайної діяльності до оподаткування. При цьому на їх суму зменшується операційний прибуток.

  Багатогранність діяльності багатьох підприємств спонукає їх до понесення таких витрат від звичайної діяльності, які не пов'язані безпосередньо з виробництвом і реалізацією продукції і які водночас не є фінансовими. До таких інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх залишковою вартістю та реалізованих майнових комплексів. Від таких операцій реалізації підприємство може отримати прибуток, якщо ціна продажу буде вищою за собівартість цих активів, або ж збиток — за зворотного співвідношення ціни і собівартості. До складу інших витрат відносять також втрати від переоцінки курсових різниць, суми уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій та деякі інші витрати звичайної діяльності.

    Надзвичайні витрати виникають у результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікується, що вони повторюватимуться.

    Величину  прибутку можна збільшити за рахунок  раціонального використання як постійних, так і змінних витрат. Оскільки загальну величину постійних витрат змінити важко, то підприємство може зменшити її з розрахунку на гектар і на голову худоби, збільшуючи (до раціональних розмірів) посівну площу чи поголів'я. Навіть при тому ж рівні врожайності (продуктивності) це призводить до зниження постійних витрат на одиницю продукції, а отже, і до зростання прибутку за інших однакових умов. Підвищити ефективність змінних витрат можна за рахунок кращої якості насіння, кормів, оптимального балансування раціону, дотримання оптимальних строків виконання технологічних операцій тощо.

  Поділ витрат на постійні і змінні має  велике значення і для аналізу інших аспектів господарської діяльності підприємств, зокрема для визначення норми беззбитковості виробництва, розрахунку обсягу робіт, за якого досягається ефективна робота власної техніки, формування галузевої структури виробництва та ін.

    Для прийняття правильних управлінських  рішень потрібно враховувати так  звані неявні витрати. За економічним змістом вони відповідають прибутку, який могло б одержати підприємство, вклавши ті самі ресурси (живу й уречевлену працю, фінансові кошти) в альтернативний вид діяльності. Якщо, наприклад, підприємство інвестувало ресурси у виробництво сої на площі 100 га, то його неявні витрати становитимуть ту суму прибутку, яку могло б одержати підприємство, вирощуючи на цій площі якусь іншу культуру. Якщо неявні витрати менші за прибуток, який одержує підприємство від сої, то це означає, що даний вид діяльності вибраний правильно. Підприємство може вибрати й інший шлях використання ресурсів, спрямувавши їх, наприклад, на розвиток певної галузі тваринництва, у переробне виробництво тощо. Як бачимо, існування неявних витрат вимагає від підприємств детального вивчення альтернативних варіантів використання ресурсів і вибору з них найбільш ефективного.

      Для пошуку резервів такого  зниження необхідно, насамперед, економічно проаналізувати витрати за статтями.

    Процентним  відношенням витрат за окремими статтями до їх чагальної суми визначають структуру собівартості продукції. Для різних видів сільськогосподарської продукції вона різна, що зумовлено технологічними особливостями галузей і неоднаковою трудомісткістю виробництва. Дані про структуру собівартості дають повне уявлення про те, які саме статті витрат займають найбільшу питому вагу і справляють вирішальний вплив на формування її рівня. Така інформація вкрай необхідна з огляду на те, що досягти істотного зниження собівартості сільськогосподарської продукції можна, передусім, у результаті раціонального скорочення витрат саме за цими статтями.

    Для повнішого уявлення про можливості скорочення витрат необхідно розраховувати  структуру собівартості в абсолютному  виразі, тобто відношення загальної  суми витрат за відповідною статтею до загального обсягу продукції, що калькулюється. Такий же результат можна отримати, якщо обчислити цей показник за формулою:

Вj=С0*Пj/100

де Вj — виробничі витрати у-го елемента на 1 ц продукції або на І грн валової продукції; С — собівартість 1 ц продукції, грн.; Пj— питома вага j-го елемента витрат у структурі собівартості у підносному виразі. Щоб визначити, за рахунок яких елементів витрат змінилася собівартість центнера продукції або однієї грошової одиниці валової продукції (в цілому по підприємству ), потрібно від абсолютної величини j-го елемента звітного року відняти абсолютний розмір цього ж елемента витрат у базовому році. При цьому має витримуватись рівність:

åⁿj =1(Вj,-Вj₀) = С₁-С₀=±ДС,

    де  Вjі і Вjо — виробничі витрати  у-го елемента на 1 ц або 1 гри калової продукції відповідно у звітному і базовому роках; Сі і Со —

собівартість 1 ц продукції або 1 грн валової  продукції у звітному і базовому роках; АС — кількісна зміна собівартості у звітному році порівняно з базовим.

  Рівень  собівартості центнера продукції в  кінцевому рахунку залежить від співвідношення двох укрупнених факторів: урожайності культури з гектара посіву (продуктивності голови худоби) і загальної суми витрат на одержання цієї продукції. Щоб визначити кількісний вплив цих двох факторів на собівартість, можна скористатись індексним прийомом дослідження:

C1/C2=(Вт1/У1)/(Вт0/У0)=(Вт1/У1)/(Вт1/У0)*(Вт1/У0)/(Вт0/У0),

де С1, С0 -— собівартість 1 ц продукції  в звітному і базовому періодах; У1 і У0 — урожайність культури з 1 га (продуктивність 1 голови тварин) відповідно у звітному і базовому періодах; Вт1 і Вт₀ — витрати на 1 га посіву (1 голову тварин).

  Перший  частковий індекс дає змогу визначити  вплив урожайності (продуктивності) на собівартість, а другий — вплив загального обсягу витрат на її рівень. Якщо будь-який частковий індекс є меншим за одиницю, то це вказує, що даний фактор вплинув на зниження собівартості продукції, і навпаки.

  Розглянемо  собівартість та виконання виробничого  завдання розглянемо в таблиці 4.2. 

                                                                                                Таблиця 4.2.

                                                                           Продовження Таблиці 4.2

    Аналізуючи  таблицю 4.2. можна сказати, що найбільшу питому вагу в структурі затрат виробництва продукції становлять- корми(в тварин-ництві;паливо( в рослинництві); оплата праці тощо.

    Майже по всім статтям затрат супроводжується  виконання виробничого завдання-про  що  свідчать дані таблиці.

    Кожному підприємству потрібно прагнути не тільки виконувати поставлені завдання , а  й намагатися зменшувати їх в порівнянні з планом. 
 

     4.3 Методика розрахунків та аналіз  показників ефективності господарського  використання основних виробничих  фондів. 

         Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.

         Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси

           можуть бути представлені  або в певному обсязі за  їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.

         Технологічна ефективність — це результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва.

         Економічна ефективність — це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення: 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси — у вартісній, а результати — у натуральній формі; 3) ресурси — у натуральній, а результати — у вартісній формі. Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов'язані і взаємо доповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльнос-іі аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів.

         Проте для всебічної  оцінки ефективності виробництва та її по-глибленого аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів — природних, економічних і організаційно-госпо-тарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього і ередовища, насамперед тих його ланок, на які аграрні підприєм-і-гва не мають будь-якого впливу.