Емісійна політика підприємства

    1.Емісійна політика підприємства 

    Основною  метою емісійної політики є залучення  на фондовому ринку необхідного  обсягу власних фінансових засобів  у мінімально можливі терміни. Емісійна політика підприємства є частиною загальної  політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в забезпеченні залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій.

      Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює такі етапи:

      1. Дослідження можливостей ефективного розміщення запропонованої емісії акцій.

     2. Визначення цілей емісії.

     3. Визначення обсягу емісії.

     4. Визначення номіналу, видів і  кількості акцій, що емітуються.

     5. Оцінка вартості акціонерного  капіталу, що залучається.

     6. Визначення ефективних форм  андерайтингу. 

      1. Дослідження можливостей ефектного розміщення запропонованої емісії акцій.

      Рішення про первинну або додаткову  емісію акцій можна прийняти  лише на основі всебічного  попереднього аналізу кон’юнктури  фондового ринку й оцінки інвестиційної  привабливості своїх акцій.

    Емісія  цінних паперів - випуск в обіг цінних паперів: акцій, облігацій, інших боргових зобов'язань, здійснюваний підприємствами і фінансово-кредитними установами з метою залучення фінансових ресурсів

      Аналіз кон’юнктури фондового ринку включає характеристику стану попиту і пропозиції акцій, динаміку рівня цін їх котирування, обсягів продажу акцій нових, емісії і ряду інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії й оцінка його потенціалу поглинання обсягів акцій, що емітуються.

      Оцінка інвестиційної привабливості  своїх акцій проводиться з  позиції врахування перспективи  розвитку галузі, конкурентоспроможності  виробленої продукції, а також  рівня показників свого фінансового стану порівняно з середньогалузевими показниками. У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної привабливості акцій своєї компанії порівняно з акціями інших компаній. 

      2. Визначення цілей емісії.

      У зв’язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії повинні бути достатньо вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей суттєвого підвищення його ринкової вартості в наступному періоді. Основними з таких цілей є:

      а) реальне інвестування, пов’язане з галузевою, підгалузевою і регіональною диверсифікацією виробничої діяльності (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв із великим обсягом випуску продукції тощо);

      б) необхідність суттєвого покращення структури капіталу, що використовується:

      – підвищення частини власного  капіталу з метою росту рівня  фінансової стійкості;

      – забезпечення більш високого  рівня власної кредитоспроможності  та зниження за рахунок цього  вартості залучення запозиченого капіталу;

      – підвищення ефекту фінансового  левериджу тощо;

      в) поглинання інших підприємств з метою одержання ефекту синергізму (участь у приватизації сторонніх державних підприємств також може розглядатися як варіант їхнього поглинання, якщо при цьому забезпечується придбання контрольного пакету акцій або переважної частини в статутному фонді);

      г) інші цілі, що потребують швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу. 

     3. Визначення обсягу  емісії.

    При визначенні обсягу емісії необхідно  виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел. 

     4. Визначення номіналу, видів і кількості  акцій, що емітуються.

      Номінал акцій визначається з  урахуванням основних категорій  майбутніх їх покупців: найбільші номінали акцій орієнтовані на їх придбання інституційними інвесторами, а найменші – на придбання населенням. У процесі визначення видів акцій (простих і привілейованих) установлюється доцільність випуску привілейованих акцій. Якщо такий випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій. При цьому варто мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства частина привілейованих акцій не може перевищувати 10 % загального обсягу емісії. Кількість акцій, що емітуються, визначається виходячи з обсягу емісії та номіналу однієї акції. У процесі однієї емісії може бути встановлений лише один варіант номіналу акцій.

     5. Оцінка вартості  акціонерного капіталу, що залучається. 

    Оцінка  здійснюється за параметрами :

      а) припустимим рівнем дивідендів, що визначається виходячи з вибраного типу дивідендної політики;

      б) витратами щодо випуску акцій і розміщенню емісії, що приведені до середньорічного розміру.

      Розрахункова вартість капіталу, що залучається, співставляється  з фактичною середньозваженою вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій. 

     6. Визначення ефективних  форм андерайтингу.

      Для того, щоб швидко й ефективно  провести відкрите розміщення обсягу акцій, що емітується, необхідно визначити склад андерайтерів, узгодити з ними ціни початкового котирування акцій і розмір комісійної винагороди, забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб у потоку надходження фінансових засобів, що забезпечують підтримку ліквідності вже розміщених акцій на початковому етапі їх обертання.

      За рахунок збільшеного власного капіталу підприємство має можливість, використовуючи незмінний коефіцієнт фінансового левериджу, відповідно збільшити обсяг позикових засобів, а отже, і підвищити рентабельність власного капіталу.

    Емісійна  діяльність підприємств включає  в себе широкий спектр проблем, тому що залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії цінних паперів є складним і дорогим процесом. Тому до цього джерела формування фінансових ресурсів треба звертатися тільки у крайніх випадках.

    З позицій фінансового менеджменту  головною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного об'єму власних фінансових ресурсів у мінімально можливі строки. У зв'язку із значною вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел мета емісії повинна бути значною з позиції стратегічного розвитку підприємства і збільшення його ринкової вартості в наступному періоді. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Що включає в   себе політика  формування фінансової  структури капіталу. 

    Однією  з актуальних проблем стратегічного  аналізу є проблема дослідження структури капіталу підприємства.

    Капітал — основна категорія ринкового  суспільства,  яка постійно перебуває у русі. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.

    В умовах ринкової економіки для підприємств  усіх форм власності й організаційно-правового статусу основними джерелами формування фінансового капіталу виступають як власні, так і позикові кошти.

    Фінансова стратегія розробляється на основі орієнтирів довгострокового розвитку підприємства й, відповідно до основних аспектів його фінансової діяльності, формується фінансова політика.

    Як  відомо, головною метою фінансової діяльності підприємства є максимізація його ринкової вартості. Хоча для багатьох підприємств України ще довгий час  головною метою буде уникнення банкрутства  і великих фінансових втрат. До стратегічних цілей можна також зарахувати нарощування власного капіталу, оптимізацію структури капіталу з позицій мінімізації ризику, підвищення рівня рентабельності власного капіталу та ін. Система стратегічних цілей формує стратегічну модель розвитку підприємства. Фінансовий стан підприємства є основою його благополуччя, тому головним на меті фінансовий менеджмент має знаходження розумного компромісу між завданнями, що їх ставить перед собою підприємство, і фінансовими можливостями реалізації цих завдань.

      Фінансові ресурси – [sources of financing] – сукупність грошових коштів, що формуються з метою фінансування  розвитку підприємства в наступному  періоді. Фінансові ресурси підприємства  формуються за рахунок різних  джерел, які прийнято підрозділяти на власні і залучені, або внутрішні і зовнішні. Процес формування ресурсів здійснюється на основі спеціальної розроблювальної політики.

    Отже, успішна діяльність будь-якого підприємства, його життєздатність протягом тривалого  періоду часу залежить від неперервної послідовності управлінських рішень, що їх приймають менеджери як індивідуально, так і колективно.

    Розробка  і проведення фінансової політики підприємства, спираючись на фінансову стратегію, дає змогу вирішувати конкретні  завдання з відповідних напрямів його фінансової діяльності.

    Розробка  фінансової політики може мати багаторівневий характер. Так, наприклад, політика формування капіталу може охоплювати політику його оптимальної структури щодо прийнятої  ціни або рівня фінансової стійкості. Політика формування власного капіталу може охоплювати емісійну та дивідендну політику як самостійні блоки.

    Основою успішного управління є логічно  взаємопов'язаний набір стратегій  розвитку фірми, інвестиційних цілей, цілей основної діяльності фірми  та фінансової політики, де всі ці елементи посилюють свою дію, не суперечать одне одному. Наприклад, якщо фірма має на меті впроваджувати агресивну політику розширення своєї діяльності, то це не можна пов'язувати з консервативною фінансовою політикою, в основі якої — розрахунок тільки на власні фінансові ресурси.

    Формування  активів підприємства проводиться  за рахунок інвестованого в них  капіталу. Інвестований капітал - це фінансові  ресурси підприємства, які направляються  на формування його активів. В залежності від належності фінансових ресурсів в складі інвестованого капіталу виділяють власний і позичковий капітал.

    Власний капітал - це фінансові кошти суб'єкта хазяйнування, які належать йому на правах власності і які використовуються для формування визначеної частки його активів. В кількісному вираженні сума власного капіталу дорівнює сумі чистих активів підприємства.

    Власний капітал підприємства формується за рахунок різних видів джерел: статутного капіталу, додаткового капіталу, резервного капіталу, фондів накопичення і соціального призначення, цільового фінансування надходжень, нерозподіленого прибутку.

    Статутний капітал являє собою частину  власного капіталу, зареєстрованого у статуті підприємства. Головним джерелом його поповнення є прибуток, а в окремих випадках і асигнування з бюджету.

    Додатковий  капітал являє собою емісійний  доход акціонерного товариства, суми від недооцінки необоротних активів, асигнування з бюджету, використані на фінансування довгострокових вкладень, кошти, спрямовані на поповнення оборотних коштів, та інші надходження.

    Резервний капітал являє собою частину  власного капіталу, призначеного для покриття непередбачених втрат (збитків). Основним джерелом його утворення є прибуток.