Емісійна політика підприємства

    У фондах накопичення акумулюється значна частина власного капіталу, будівництво і придбання основних засобів, тобто коштів на створення нового майна. Головним джерелом формування фондів накопичення служить чистий прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства.

    Кошти цільового фінансування з бюджету  і позабюджетних фондів спрямовуються на накопичення оборотних коштів, капітальні та інші фінансові вкладення довгострокового характеру.

    Нерозподілений  прибуток є частиною власного капіталу і може бути використаний протягом року як джерело фінансування певних напрямів поточної діяльності підприємства.

    Таким чином, посиленню фінансової стійкості  підприємства сприяє збільшення частки власних джерел.

    Позичковий  капітал - це фінансові кошти, які підприємство залучаєдля формування визначеної частки активів із зобов'язанням повернути їх в обумовлені строки. Позичковий капітал має форму фінансових зобов'язань підприємства. За такими зобов'язаннями зазвичай сплачуються відсотки за користування чужими фінансовими ресурсами, які залежать від норми позичкового проценту на грошовому ринку, строку користування цими ресурсами і інших факторів. Позикові кошти підприємства включають довгострокові і короткострокові кредити і позики, кредиторську заборгованість, у тому числі аванси, одержані від покупців та замовників, розрахунки за дивідендами, інші короткострокові пасиви.

    Довгострокові кредити і позики (на строк більше року) видаються підприємству на витрати  для реконструкції та модернізації, покращання організації виробництва, на технічне переозброєння, впровадження нової техніки і технології, під приріст оборотних коштів та на інші цільові програми.

    Короткострокові кредити і позики використовуються для формування оборотних коштів підприємства на строк не більше 1 року.

    Кредиторська  заборгованість - це наслідок несвоєчасного виконання підприємством платіжних зобов'язань: за розрахунками за продукцію, роботи, послуги; з оплати праці; за розрахунками з бюджетом; з іншими кредиторами тощо.

    У результаті аналізу динаміки і структури  позикових коштів виявляється тенденція  зміни коштів, обсягу й частки кредитів банків та позик, не погашених у строк. Збільшення їхньої суми і частки свідчить про наявність у підприємства серйозних фінансових труднощів.

    Особливу  увагу при фінансовому аналізі  діяльності підприємства слід приділити вивченню кредиторської заборгованості. Стабільність (стійкість) фінансового стану характеризується обсягом і якісним складом кредиторської заборгованості, а її рух визначає стан платіжної дисципліни підприємства.

    Ефективність  діяльності будь-якого підприємства залежить не тільки від об’єму і складу його активів, але і від фінансової структури інвестованого в них капіталу. Фінансова структура капіталу підприємства – це співвідношення власного і позичкового капіталу, який використовується підприємством в процесі свого хазяйнування. Показник фінансової структури капіталу впливає на багато аспектів фінансової діяльності підприємства і суттєво впливає на її результати. Він впливає на рівень рентабельності активів і власного капіталу, тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності, рівень фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, рівень фінансових ризиків і кінець кінців на ефективність фінансового менеджменту в цілому.

      Для забезпечення ефективної  діяльності процес формування  фінансової структури капіталу підприємства повинен бути підпорядкований визначеній політиці.

    ПОЛІТИКА  ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ- складова загальної політики управління прибутком підприємства, яка полягає у забезпеченні такого поєднання власного і позикового капіталів, яке оптимізує співвідношення рівня фінансової рентабельності та рівня фінансових ризиків відповідно до обраних! критеріїв управління прибутком.

      Основою управління власним капіталом  підприємства є управління формуванням  його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика.

      Політика формування власних  фінансових ресурсів є частиною  загальної фінансової стратегії  підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

      Розробка політики формування  власних фінансових ресурсів  підприємства здійснюється за  такими основними етапами:

     1. Аналіз формування власних фінансових  ресурсів підприємства у попередньому періоді.

    Метою даного аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

    На  першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних  фінансових ресурсів, відповідність  темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.

      На другому етапі аналізу розглядаються  джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

      На третьому етапі аналізу  оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

     2. Визначення загальної потреби  у власних фінансових ресурсах.

    Ця  потреба визначається за такою формулою: , де

      Пвфр – загальна потреба у  власних фінансових ресурсах  підприємства у планованому періоді;

      Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;

      Пвк – питома вага власного  капіталу в загальній його  сумі;

      ВКп – сума власного капіталу  на початок періоду, що планується;

      П – сума прибутку, що спрямовується  на споживання в плановому періоді.

      Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.

     3. Оцінка вартості залучення власного  капіталу з різних джерел.

    Така  оцінка проводиться в розрізі  основних елементів власного капіталу, сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

     4. Забезпечення максимального обсягу  залучення власних фінансових  ресурсів за рахунок внутрішніх  джерел.

    Перш  ніж звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі  можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Основними внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань. Таким чином, у першу чергу, необхідно у процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок різних резервів.

      Метод прискореної амортизації  активної частини основних фондів  збільшує можливості формування  власних фінансових ресурсів. Проте  варто мати на увазі, що ріст  суми амортизаційних відрахувань  у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних фондів призводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто за таким критерієм:

      ЧП + АВ ------> ВФРмакс., де

      ЧП – планована сума чистого  прибутку підприємства;

      АВ – планована сума амортизаційних  відрахувань;

      ВФРмакс. – максимальна сума  власних фінансових ресурсів, формованих  за рахунок внутрішніх джерел.

     5. Забезпечення необхідного обсягу  залучення власних фінансових  ресурсів із зовнішніх джерел.

    Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел повинен забезпечити  ту їх частину, що не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

      Потреба в залученні власних  фінансових ресурсів за рахунок  зовнішніх джерел розраховується  за такою формулою:

      ВФР зовн. = Пвфр – ВФР внут., де

      ВФРзовн. – потреба в залученні  власних фінансових ресурсів  за рахунок зовнішніх джерел;

      Пвфр – загальна потреба у  власних фінансових ресурсах  підприємства в планованому періоді;

      ВФР внут. – сума власних фінансових  ресурсів, планованих до залучення  за рахунок внутрішніх джерел.

     6. Оптимізація співвідношення внутрішніх  і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.

    Основою даної оптимізації є такі критерії:

      а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує плановану вартість залучення позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

      б) забезпечення зберігання управління  підприємством початковими його  фундаторами. Ріст додаткового  пайового або акціонерного капіталу  за рахунок сторонніх інвесторів  може призвести до втрати такого  управління.

      Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.

    На сьогоднішній день для переважної більшості підприємств актуальним питанням є оптимізація структури капіталу. Це таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, при якому забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства.

    Що  ж розуміють під оптимальною  структурою капіталу підприємства?

    Однозначного  визначення цього поняття немає, оскільки різні автори трактують  оптимальність структуризації капіталу диференційовано за певними показниками.Наприклад, такі автори, як Брігхем Є., Стоянова Є., Нікбахт Е., Гроппеллі А.,Крейніна М., дають визначення оптимальної структури капіталу як певного співвідношення власного та запозиченого капіталу, яке призводить до максимізації вартості акцій підприємств. Тобто критерієм оптимальності структури капіталу ці автори визначають максимальну ціну акцій підприємств

    Друга група авторів як критерій оптимізації  співвідношення власного та запозиченого капіталів виділяє вартість підприємства (фірми) уцілому. До цієї групи можна віднести Шима Дж.К., Сигела Дж.Г., Ковальова В., Терещенка О. та інших .Так, за твердженням цих авторів, метою оптимізації структури капіталу підприємства є формування оптимального співвідношення різних джерел фінансування діяльності підприємства, при якому максимізується вартість самого підприємства

    У розвитку критерію визначення оптимальності структури капіталу підприємства деякі автори акцентують увагу на виділенні ще одного критеріального аспекту, який і максимізує вартість підприємства. Це співвідношення рентабельності власного капіталу та фінансової стійкості підприємства. Саме цей критерій виділено такими авторами, як Бланк І., Павловська О., Притуляк Н., Невмержицька Н., Коваленко Л., Ремньова П. та інші. Так, Бланк І. зазначає, що оптимальна структура капіталу – таке співвідношення використання власних та запозичених коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства.