Ризики у банківській діяльності

                                              Вступ

            За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти.Ризики, пов'язані з банківською діяльністю, повинні банками визнаватися, відстежуватися і контролюватися.  Велике завдання стоїть перед наглядовими органами. Важливою частиною наглядового процесу є наявність у банківського нагляду повноважень з розробки і застосування пруденційних правил і вимог стосовно контролю за ризиками, включаючи вимоги щодо достатності власного капіталу банку, створення резервів для відшкодування можливих втрат за позиками, концентрації активів, ліквідності, питань управління ризиками і систем внутрішнього контролю.    Зазначені пруденційні (зважені, в розумних межах) правила і вимоги можуть носити якісний або кількісний характер. Їх мета полягає в тому, щоб обмежити ступінь ризику, якому піддають себе банки внаслідок необережних операцій. Ці правила і вимоги повинні не підміняти собою рішення керівництва банків, а швидше встановлювати мінімальні пруденційні стандарти, які забезпечують проведення банківських операцій відповідним чином. Динамічний характер банківської справи вимагає, щоб органи нагляду періодично переглядали свої пруденційні правила і вимоги та оцінювали, до якої міри вони зберігають свою актуальність, а також розробляли нові положення.    Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення — вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат.

          Проблема ризик-менеджменту надзвичайно актуальна для вітчизняної банківської системи — нині Національний банк України втілює новий великий проект щодо банківського нагляду на основі ризиків. У статті проаналізовано методи оцінки ризиків, притаманних банківській діяльності, визначено показники для вимірювання банківських ризиків та розглянуто способи їх зниження.

          Важливою компонентою банківського менеджменту є стратегія управління ризиками. Вона повинна забезпечити мінімізацію можливих втрат при здійсненні банківської діяльності, яка в умовах ринкової економіки та конкуренції неможлива без ризику. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб у межах здійснюваних операцій мінімізувати ризик.

       Водночас навіть за найумілішого управління банком і найдосконаліших рецептів ведення банківської справи, в яких враховано всі або майже всі ймовірні несприятливі події, цілковито уникнути ризику неможливо.

1. Ризики у банківській діяльності

        Ризиком у бізнесі та банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обгрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо. Ризик є вартісним виразом імовірної події, яка може призвести до збитків, тобто до відхилення фактичних показників від передбачуваних. Отримання прогнозованого прибутку можливе лише тоді, коли ризик врахований на стадії прийняття рішень щодо виконання певної програми та заздалегідь передбачені заходи для підстрахування ризику.На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю. Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату управлінцям, відсоток на капітал і плату за ризик1. У його розумінні ризик — підприємницька заслуга, він не розглядається лише як імовірність втрат. За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти. До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать такі:

Кредитний ризик 

          Кредитування — основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється правильним, і внаслідок впливу різних чинників кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися. Таким чином, одним з основних ризиків, притаманним банківській діяльності, є кредитний ризик або нездатність партнера виконувати свої контрактні зобов'язання. Він виникає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових та позабалансових позиціях, таких, як, гарантії, акцепти та інвестиції в цінні папери. Банки стикалися із серйозними проблемами через те, що не зуміли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і припинити визнання прибутку від відсотків.

          Великі кредити, надані окремому позичальнику або групі пов'язаних між собою позичальників, є головною причиною виникнення у банків проблем, оскільки це веде до концентрації кредитного ризику. Великі концентрації ризиків можуть виникати також по окремих галузях промисловості, економічних секторах або географічних регіонах.

          Пов'язане запозичення, тобто надання кредитів особам або фірмам, пов'язаним з банком через структуру власності і здатним прямо або непрямо впливати на його діяльність, може, якщо залишити його без контролю, породити чималі проблеми, оскільки в цих випадках визначення кредитоспроможності позичальника не завжди здійснюється досить об'єктивно. Пов'язані між собою сторони включають батьківську організацію банку, основних акціонерів, дочірні компанії, установи-філіали, директорів і керівних менеджерів. Фірми вважаються пов'язаними між собою і в тих випадках, коли вони контролюються однією і тією ж сім'єю або групою. В цих та аналогічних обставинах подібна спорідненість може призвести до зневажливого підходу при кредитуванні, що збільшує ризик кредитних втрат.

   Ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик

          У доповнення до кредитного ризику партнера, який є невід'ємною частиною процесу кредитування, міжнародне кредитування включає в себе ризик неплатоспроможності суверенної держави, який, у свою чергу, породжений ризиками, пов'язаними з економічною, соціальною і політичною ситуацією в країні позичальника. Такий «країновий ризик» найбільш наочний при кредитуванні іноземних урядів чи їх установ, оскільки подібне кредитування здійснюється, як правило, без надання гарантій. Крім того, існує ще один компонент ризику неплатоспроможності незалежної держави, який називається трансфертним ризиком і виникає в тих випадках, коли зобов'язання позичальника деноміновано не у місцевій валюті. Незалежно від фінансового положення позичальника можуть виникнути обставини, коли «валюта зобов'язання» просто виявиться для нього недоступною.

   Ринковий ризик

          Банки постійно стикаються з ризиком втрат по балансових і позабалансових позиціях внаслідок коливання ринкових цін. Як правило, завдяки застосуванню міжнародних принципів бухгалтерського обліку ці ризики досить чітко відбиваються в комерційній діяльності банку — чи мова йде про боргові зобов'язання, акції або ж про валютні позиції.

Одним з конкретних елементів ринкового  ризику є ризик валютний. Банки виступають на валютній біржі як учасники ринку валюти, постійно котируючи ставки своїх клієнтів і займаючи відкриті позиції у різних валютах. Ризик, пов'язаний з валютними операціями, особливо з відкритими позиціями в іноземній валюті, зростає в період нестабільності валютних курсів.

  Процентний ризик

          Процентний ризик пов'язаний з уразливістю фінансової позиції банку до негативного впливу процентних ставок. Він впливає на надходження банку, на економічну вартість його активів та його зобов'язання і позабалансові інструменти.

Основними видами процентного ризику, до яких схильні банки, є:

1)ризик переоцінки, який виникає  внаслідок тимчасової різниці в термінах платежу (для фіксованої ставки) і переоцінки (для плаваючої ставки) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій;

2)ризик кривої прибутковості,  який є наслідком змін крутості  і форми кривої прибутковості; 

3)базисний ризик, що породжується  недосконалістю кореляції в коригуванні ставок, отриманих і виплачених по різних інструментах, що володіють схожими характеристиками переоцінки;

4)опціональність, яка виникає внаслідок  існування явних або непрямих опціонів, закладених у більшість активів банку, його зобов'язання і позабалансові портфелі.

         Хоча такий ризик є звичайною складовою частиною банківської діяльності, проте надмірний рівень процентного ризику може створити чималу загрозу надходженням банку і його базі капіталу. Управління цим ризиком має важливість для високо розвинутих фінансових ринків, де клієнти активно управляють своїм процентним ризиком. Особливу увагу потрібно приділяти цьому ризику в країнах, де введено дерегулювання процентних ставок.

Ризик ліквідності 

         Ризик ліквідності виникає внаслідок нездатності банку справитися із зменшенням обсягів зобов'язань або фінансувати зростання своїх активів. Не володіючи достатньою ліквідністю, банк не спроможний отримати потрібні йому кошти за рахунок нарощування своїх зобов'язань або шляхом швидкої конверсії своїх активів по розумній вартості, що позначається на прибутковості його операцій. У крайньому разі недостача ліквідності може призвести до неплатоспроможності банку.

Операційний ризик 

         Найбільш важливі види операційного ризику пов'язані із збоями у внутрішньому контролі і корпоративному управлінні. Вони можуть спричинити фінансові втрати, викликані помилкою, шахрайством, нездатністю вжиття адекватних дій, або як-небудь інакше завдати збитків інтересам банку (наприклад, через ділерів, співробітників, відповідальних за кредитування або внаслідок дії працівників, що перевищують свої службові повноваження або здійснюють операції неетично чи ризиковано). Інші аспекти операційного ризику включають великі аварії обладнання інформаційних систем або такі явища, як пожежі тощо.

Правовий ризик 

        Банки схильні до різних форм правового ризику. Він може включати ризик того, що внаслідок неадекватних або неправильних правових консультацій або документації вартість активів може виявитися нижче, а розмір зобов'язань вище за очікувані.

Крім того, можуть виникнути ситуації, коли:

• чинні закони не спроможні врегулювати  правові аспекти проблем, які має банк;

• судовий розгляд за участю банку  може спричинити більш істотні, ніж спочатку ним очікувалося, наслідки для банківських операцій, що може викликати додаткові витрати для нього або для багатьох інших банків;

• можуть зазнати змін закони, що стосуються діяльності банків.

Банки особливо схильні до правового  ризику в той момент, коли вони тільки приступають до нових видів операцій і коли не встановлено юридичне право контрагента проводити ці нові трансакції.

Ризик репутації 

        Ризик репутації є наслідком операційних прорахунків, нездатності виконувати відповідні закони і положення тощо. Він має особливу небезпеку для банків, оскільки сам характер банківських операцій передбачає наявність довіри з боку вкладників, кредиторів та інших учасників фінансового ринку.

Ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Більшість ризиків пов'язана з активними операціями банку, насамперед кредитною та інвестиційною діяльністю. Діяльність щодо залучення коштів на вклади (депозити), на розрахункові та поточні рахунки також пов'язана з багатьма ризиками. Той факт, що банк здійснює одночасно й активні, й пасивні операції, вказує на додаткові чинники ризику та зумовлює розробку особливого підходу до обмеження їх впливу, що отримав назву "управління активами і пасивами". Діяльність операційних підрозділів, застосування інформаційних технологій і реалізація концепції маркетингу пов'язані з низкою функціональних ризиків, які теж можуть негативно позначитися на прибутку та капіталі банку. Нарешті, на банк у цілому впливають зовнішні ризики; деякі з них (наприклад, ризик невідповідності умовам державного регулювання) мають першорядне значення для його діяльності. Тому управління ризиком входить до числа ключових завдань стратегічного управління банком.

Банківські ризики можна поділити на дві категорії:

♦ ризики, що піддаються кількісній оцінці;

♦ ризики, що не піддаються кількісній оцінці.

        До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики,пов'язані з несприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та пасивів банку.