Ризики у банківській діяльності

• наполягати на введенні таких коефіцієнтів достатності капіталу, що перевищують  мінімальні у випадках, коли банк особливо вразливий для конкретного виду ризику або є сумніви щодо якості активів, доцільності концентрації ризиків тощо;

• вживати заходів для того, щоб банк розробив реальну програму дій по своєчасному відновленню мінімального рівня власного капіталу у разі його втрати.

           У 1988 році країни — учасники Базельського комітету з питань банківського нагляду прийняли метод, що дозволяє забезпечити достатність власного капіталу банку. Власний капітал складається з постійного капіталу акціонерів (основного) та резервів, які створюються чи підтримуються за рахункок нерозподіленого прибутку або інших надлишків чи фондів — наприклад, премій до акцій, загальних резервів тощо (додаткового).

До резервів банку включаються також загальні фонди, які відповідають таким критеріям:

• відрахування до цих фондів повинні  робитися за рахунок прибутку, що залишається після виплати податків або за рахунок до податкових надходжень, скоригованих на всю суму потенційних податкових зобов'язань;

• фонди та переміщення в них  повинні відображатися окремо в звітах банку, що публікуються;

• збитки не можна нараховувати прямо  на фонди, але потрібно проводити їх через рахунок прибутків і збитків.

          Важливим елементом будь-якої наглядової системи є оцінка політики, практики і процедур банку, пов'язаних з наданням кредитів і розміщенням інвестицій та повсякденним управлінням портфелями позик та інвестицій.

           Наглядові органи повинні пересвідчитися в тому, що процес кредитування і інвестування в конкретних банках є об'єктивним по характеру. Наявність обачної, відображеної в письмовій формі політики кредитування, схвалення кредитів і адміністративної процедури, відповідна кредитна документація — все це необхідне для управління кредитними операціями конкретного банку. Кредитування та інвестування повинні засновуватися на обачних стандартах гарантій розміщення кредиту, які схвалюються радою директорів банку і доводяться до відома всіх співробітників, що займаються кредитуванням, однаково як до всього персоналу банку. Також важливо для банківського нагляду пересвідчитися в тому, що рішення банку про розміщення кредитів приймається за умови відсутності конфлікту інтересів і неприйнятного тиску ззовні.

            У банків також повинна бути добре відпрацьована процедура Моніторингу за поточними кредитними відносинами, включаючи стеження за змінами фінансового положення позичальників. Ключовим елементом будь-якої інформаційної управлінської системи повинна бути база даних, що містить необхідну інформацію про стан кредитного портфеля банку.

           При наданні кредитів в іноземній валюті, крім кредитного ризику, який завжди присутній при кредитуванні незалежно від того, в якій валюті надається кредит, має місце також і валютний ризик.

            Валютний ризик— можливість втрат, пов'язаних зі зміною курсів іноземних валют. При цьому ризик кредитної угоди визначається зміною валютного курсу на майбутній потік платежів у погашення заборгованості за кредитом.

            Уповноважені банки при здійсненні кредитування в іноземній валюті покладають, як правило, валютний ризик на позичальника. У зв'язку із погіршенням ситуації на грошово-кредитному ринку, яка призвела до підвищення курсу долара США, низка підприємств-позичальників відчула на собі його негативний вплив. Враховуючи, що вартість кредиту у гривневому еквіваленті значно збільшилася, відповідно, і потреба у гривні для купівлі іноземної валюти для погашення заборгованості за кредитом (у порівнянні з графіком повернення кредиту) також зросла.

           Уповноважені банки самостійно оцінюють та приймають рішення щодо зниження валютного ризику при кредитуванні. При цьому якість оцінки валютного ризику залежить від компетенції та професіоналізму працівників банку.

            З метою досягнення мінімізації валютного ризику, пов'язаного з коливанням курсів валют, уповноважені банки мають застосовувати різні методи страхування (управління) валютних ризиків.

         Суть основних методів управління зводиться до того, щоб здійснити валютообмінні операції до того, як виникне несприятлива зміна курсу, або компенсувати втрати від такої зміни за рахунок угод з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Комерційні банки можуть здійснювати це через форвадні угоди, операції типу «своп», опціонні угоди, фінансові ф'ючерси, структурну балансировку (активів та пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості, яка дозволить покрити втрати від зміни валютного курсу прибутком) тощо.

          Кредитний ризикбанку — це міра (ступінь) невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів.

           Необхідно зазначити, що з кредитним ризиком пов'язані не лише кредитні операції комерційного банку (як балансові, так і позабалансові), а й інвестиційні (формування портфеля цінних паперів), гарантійні послуги, операції з деривативами, а також послуги кредитного характеру (лізинг, факторинг тощо).

         Кількісний аналіз кредитного ризику комерційного банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичних та експертних методів.

          Метод фінансових коефіцієнтів полягає у розрахунку відносних показників, які характеризують підприємство з огляду на стан його ліквідності, рентабельності і фінансової стійкості, і порівнянні їх із нормативними (критеріальними) значеннями. Не заперечуючи переваг цього методу, все ж слід зазначити, що він не позбавлений певних недоліків. Так, не завжди можна зробити однозначний висновок про те, наскільки кредитоспроможним є позичальник, оскільки значення одних його коефіцієнтів відповідають нормативним, а значення інших — ні.

           Серед статистичних методів оцінки кредитного ризику варто виокремити метод дискримінантного аналізу, який дає змогу розбивати позичальників на класи. Зокрема, за допомогою цього методу можна побудувати класифікаційні моделі для прогнозування результатів кредитної угоди (виконає позичальник умови чи ні). У міжнародній банківській практиці найвідоміші з таких моделей — Z-модель Альтмана, модель Фулмера, які використовуються для прогнозування банкрутства підприємства, і модель нагляду за кредитами Чессера. Останніми роками набули поширення ще дві категорії моделей оцінки кредитного ризику: структурні моделі (structural models), засновані на дослідженнях Р.Мертона, та моделі скорочених форм (reduced form models).

          Проте використання перелічених моделей у вітчизняній банківській практиці є необгрунтованим. На наш погляд, доцільно побудувати аналогічні моделі, які відповідатимуть реаліям вітчизняної економіки і враховуватимуть, зокрема, галузевий та часовий чинники.

Статистичні методи оцінки кредитного ризику потребують значних масивів даних, яких може просто не бути. Тому через нестачу чи брак інформації здебільшого доводиться застосовувати експертні методи.

            Суть експертних методів полягає в обробці суджень досвідчених фахівців банківської справи щодо ймовірності виникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої (небажаної) події у процесі банківського кредитування. Одним із наочних прикладів оцінки кредитного ризику експертними методами є рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальника, досить поширені у вітчизняній банківській практиці.

           Валютний ризик комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення ним втрат через коливання валютних курсів і цін на банківські метали. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів банку стосовно кожної з валют і стосовно кожного із банківських металів за термінами і сумами.

           Один з методів вимірювання валютного ризику, відомий як Value at risk (VAR), застосовують особливо широко останніми роками — сьогодні він використовується міжнародними банківськими організаціями (BIS, наприклад) як основний при встановленні нормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів.

             В основі розрахунку VAR — визначення одноденної мінливості валютних курсів, тобто того, наскільки можуть змінюватись валютні курси за день. Найчастіше за міру одноденної мінливості беруть середньоквадратичне відхилення у відсотках, яке можна розрахувати на основі історичних даних. Для часових горизонтів, які перевищують один день, припускають, що волатильність валютних курсів пропорційна тривалості часового горизонту прогнозування. Це дає змогу отримати оцінку валютного ризику на необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR.

             Оцінка валютного ризику комерційного банку із застосуванням VAR-технології здійснюється у кілька кроків. Перший крок — визначення розміру відкритої позиції, що піддається ризику, за кожною іноземною валютою. Такі позиції мають бути перераховані у національну валюту за офіційними валютними курсами на момент оцінки ризику (цей процес називається mark-to-market, або розрахунок ринкової вартості позиції). Другий — визначення мінливості (волатильності) валютних курсів. Третій — розрахунок VAR кожної з відкритих позицій, виражених у національній валюті. Він дорівнює добутку ринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу. Четвертий крок — визначення валютного ризику комерційного банку (який не дорівнює сумі VAR кожної з відкритих валютних позицій, оскільки коефіцієнт кореляції між змінами курсів валют, як правило, не дорівнює 1 або -1).

Відсотковий ризик комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через несприятливі зміни відсоткових ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів з плаваючою відсотковою ставкою.

Основним методом оцінки відсоткового ризику банку є аналіз гепа.

Геп— різниця між величиною чутливих до зміни ставки відсотка активів і пасивів банку, які необхідно переоцінити або погасити до певного терміну.

Чутливими до змін відсоткової ставки активами є видані кредити, придбані банком облігації, доходи майбутніх періодів тощо, чутливими до зміни відсоткової ставки пасивами

—кошти на розрахункових і поточних рахунках, депозити й отримані міжбанківські  кредити. Нечутливі пасиви

—це фонди комерційного банку (статутний, резервний та інші).

3. Способи зниження банківських  ризиків

         Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення — вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат. Про найпоширеніші проблемні ситуації, що виникають у процесі банківської діяльності, та перевірені практикою засоби їх вирішення йдеться далі.

         Основні ризики, притаманні банківській діяльності, можуть спричинити проблеми, які справляють вплив на менеджмент (ризик-менеджмент), якість активів, обсяги надходжень, адекватність капіталу, ліквідність, чутливість банку до ринкових ризиків. Першопричинами виникнення проблем у сфері менеджменту здебільшого є:

♦ відсутність або нераціональність функціонально-організаційної структури банку;

♦ недосконала система внутрішнього контролю, неякісний ризик-менеджмент, неефективний внутрішній та зовнішній аудит (ідеться не лише про слабкий контроль чи недостатню обізнаність менеджменту в справах банку, а й про відсутність необхідних внутрішніх положень та процедур; хибне уявлення працівників служби внутрішнього аудиту про найризиковіші ланки в діяльності установи, скажімо, коли пильно контролюється лише філійна мережа, а центральний апарат не перевіряється роками);

♦ перевантаженість підрозділів банку або неадекватність його штату обсягам і темпам зростання активів;

♦ недостатня увага до підвищення кваліфікації персоналу, його тренінгу і тестування;

♦ нехтування маркетинговими дослідженнями під час просування на ринок нових послуг та банківських продуктів, запровадження яких може не відповідати потенційним можливостям банку;

♦ неефективна структура витрат, занадто висока зарплата, інші необгрунтовані витрати, які не узгоджуються з обсягами надходжень коштів і темпами їх зростання.

З метою підтримання на належному рівні якості активів банкам слід уникати багатьох негативних явищ. Основні з них такі:

♦ організаційна структура підрозділів, що займаються проведенням активних операцій, — нераціональна;

♦ внутрішні положення та процедури визначення якості активів не відображають усіх особливостей, притаманних процесу кредитування чи господарській діяльності банку, не передбачають проведення оцінки позичальників за галузевими та географічними ознаками діяльності;