Ризики у банківській діяльності

       До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики,які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги та зовнішні ризики.

       Функціональні ризикивиникають унаслідок неможливості своєчасно і в повному обсязі контролювати фінансово-господарську діяльність, збирати й аналізувати відповідну інформацію. До зовнішніх ризиківналежать ті нефінансові ризики, які, на відміну від функціональних, є зовнішніми щодо банку. Функціональні та зовнішні ризики не менш небезпечні, ніж фінансові, але їх важче ідентифікувати й визначати кількісно. Зрештою вони призводять до фінансових втрат. Усі банківські ризики несуть у собі наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу банку.

Функціональні ризики:

Стратегічний ризиккомерційного  банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості неправильного формування цілей банку, невірного ресурсного забезпечення їх реалізації та хибного підходу до управління ризиком у банківській діяльності в цілому.

Технологічний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат, пов'язаних із витратами на усунення збоїв у роботі банківського обладнання.

Операційний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат через шахрайство або неуважність службовців банку.

Ризик неефективності— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості невідповідності між витратами банку (накладними) на здійснення своїх операцій та їх дохідністю.

Ризик впровадженнябанком нових продуктів  і технологій — це міра (ступінь) невизначеності щодо досягнення запланованої окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій, підрозділів або технологій.

Ідентифікувати й оцінити функціональні ризики комерційного банку складніше, ніж фінансові. Для їх оцінки використовуються в основному експертні методи.

Зовнішні ризики комерційного банку:

          Репутаційний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості втрати банком довіри з боку клієнтів унаслідок невиконання ним своїх зобов'язань, поширення чуток про участь банку в різноманітних аферах тощо. Значення цього ризику не варто применшувати, адже, як свідчить практика, його наслідки можуть бути навіть тяжчими, ніж наслідки фінансових ризиків.

Політичний ризик— це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що політична ситуація в державі негативно вплине на діяльність комерційного банку. Цей ризик пов'язаний із внутрішньополітичними "розборками", до яких може виявитися причетним колишнє або нинішнє керівництво банку.

Соціально-економічний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості погіршення економічної ситуації в державі, падіння життєвого рівня населення, що може негативно позначитися на діяльності банку.

Форс-мажорний ризик— це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф, які можуть призвести до фінансових втрат комерційного банку.

2. Управління ризиками  у банківській справі та їх вимірювання

           Управління ризиками — одна з ключових функцій стратегічного управління банком. Його суть полягає в обмеженні або мінімізації ризиків, оскільки повністю уникнути їх неможливо. Досягнути поставлених цілей можна шляхом створення комплексної системи управління ризиками.

Ризик у банківській справі — це ймовірність події, яка може негативно вплинути на прибуток або капітал банку. Більшість дослідників поділяє ризики на три категорії:

Фінансові:

♦кредитний ризик;

♦ризик ліквідності;

♦ціновий;

♦базисний;

♦ризик зміни відсоткових ставок;

♦валютний;

♦ринковий;

♦ризик інфляції;

♦неплатоспроможності;

♦інші ризики.

Функціональні:

♦стратегічний;

♦технологічний;

♦ризик операційних або накладних  витрат (ризик неефективності);

♦ризик упровадження нових продуктів і технологій.

Інші зовнішні ризики:

♦ризик невідповідності;

♦втрати репутації;

♦ризик країни.

Фінансові ризики пов'язані з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів.

Функціональні трапляються в ході створення певного продукту або  надання послуги як наслідок несвоєчасного  чи неповного контролю за фінансово-господарською  діяльністю, неякісного чи помилкового  аналізу відповідної інформації. Вони не менш небезпечні, ніж фінансові, також призводять до фінансових втрат, однак їх складніше ідентифікувати й оцінювати кількісно.

Система управління ризиками реалізується шляхом вжиття конкретних заходів і складається з таких елементів та підсистем:

♦ управління активами та пасивами;

♦ встановлення нормативів і лімітів;

♦ ціноутворення продуктів і  послуг;

♦ управлінський облік і фінансовий аналіз;

♦ вимоги до звітності і документообігу;

♦ реалізація кредитної політики;

♦ інформаційно-аналітична служба;

♦ розподіл повноважень у процесі  прийняття рішень;

♦ моніторинг;

♦ аудит;

♦ служба безпеки.

         Рада акціонерів має затвердити стратегію та положення про управління ризиками і запровадити за участі керівництва банку моніторинг та контроль за ними. Рада повинна регулярно отримувати інформацію про ринкові ризики банку і визначати методи контролю за цими ризиками.

Правління банку мусить забезпечити  ефективне управління структурою бізнесу  та рівнем ризиків, на які йде, розробити і впровадити положення і процедури контролю та обмеження ризиків, а також подбати про наявність ресурсів, необхідних для оцінки і контролю за ризиками.

Положення та процедури регламентують контроль за ризиками як у довгостроковій перспективі, так і стосовно щоденних операцій.

Керівництво банку повинно подбати  про чітку підзвітність і ретельне виконання функціональних обов'язків щодо управління та контролю за ризиком. Воно також несе відповідальність за впровадження:

♦відповідних лімітів ризику;

♦досконалих методик та критеріїв  його виміру;

♦принципів обчислення позицій  та визначення результатів діяльності;

♦деталізованого процесу звітності  й контролю;

♦ефективної системи внутрішнього контролю.

         Як і передбачено Законом "Про банки і банківську діяльність", заснування постійно діючого органу управління ризиками з функціями виявлення, оцінки, аналізу та мінімізації фінансових, функціональних і зовнішніх ризиків є неодмінною передумовою стабільної діяльності банку. У малих банках зазначені функції може виконувати окремий співробітник (фінансовий менеджер, ризик-менеджер). Та в будь-якому разі цю роботу слід чітко регламентувати. Спеціально розроблені документи банку мають визначати правила й періодичність проведення аналізу ризиків, способи їх фіксації та використання результатів оцінки, порядок подання керівництву відповідних рекомендацій і контролю за їх дотриманням.

Для зазначеного вище структурного підрозділу процес управління ризиками має складатися з таких основних стадій:

1. Локалізація ризику (його виявлення і класифікація).

2. Оцінка (прогноз імовірності настання негативної події, визначення тривалості періоду ризику й суми коштів, які перебувають у режимі ризику, та потенційного обсягу збитків).

3.Визначення гранично допустимого рівня ризику.

4.Контроль за ним (розробка та вжиття заходів щодо мінімізації ризику).

          У банківській практиці застосовується безліч методик управління ризиками. Одні базуються на найпростіших розрахунках, інші — на складних, наприклад, із застосуванням статистичних симуляцій на основі даних про поточні операції, або — з використанням динамічного моделювання. Вибір методики не в останню чергу залежить від особливостей діяльності банківської установи.

        Насамперед процес управління ризиками повинен забезпечити можливість отримувати обгрунтовані розрахунки ризиків, на які наражається банк у своїй поточній діяльності, а також визначати ймовірність виникнення надмірних ризиків у майбутньому.

         Системи виміру ризиків повинні оцінювати всі суттєві ризики, пов'язані з активами, зобов'язаннями та позабалансовими позиціями банку; застосовувати загальноприйняті фінансові поняття та методи виміру ризику; спиратися на документально обгрунтовані вихідні дані та параметри.

         Наприклад, щодо вимірювання ризику процентної ставки найпростішими є методики, які спираються на графік термінів погашення/переоцінки активів, зобов'язань та позабалансових статей, чутливих до змін процентної ставки. Цей графік (або таблиця) відображає активи, зобов'язання та позабалансові статті, чутливі до змін процентної ставки, відповідно до часових періодів, у які вони мають бути погашені (для інструментів із фіксованою ставкою), або відповідно до часу, який залишився до їхньої переоцінки (для інструментів зі змінною процентною ставкою). Такі графіки (таблиці) можуть використовуватися для визначення простих показників чутливості як надходжень, так і економічної вартості до ризику процентної ставки за умов змін процентних ставок. Якщо цей підхід використовується для оцінки ризику процентної ставки за поточними надходженнями, його зазвичай називають аналізом розриву. Величина розриву для даного проміжку часу (тобто сума активів мінус сума зобов'язань плюс позабалансові статті, які мають бути переоцінені або погашені протягом даного проміжку часу) є показником ризику переоцінки, на який наражається банк.

Графік (таблиця) погашення/переоцінки може також використовуватися для  оцінки впливу змін процентних ставок на економічну вартість банку.

Банківські установи, передусім  ті, що застосовують складні фінансові  інструменти, користуються і складнішими методами виміру ризику процентної ставки. Скажімо, так званими методами симуляції. Вони базуються на деталізованих оцінках потенційного впливу змін процентної ставки на обсяг надходжень та на економічну вартість банку шляхом симуляції майбутніх зрушень процентних ставок та їх впливу на готівкові надходження й видатки (кешфлоу). У разі статичної симуляції оцінюються готівкові надходження та видатки (кешфлоу), які виникають винятково з поточних балансових і позабалансових позицій банківської установи. Динамічна симуляція грунтується на детальніших вихідних даних щодо майбутніх коливань процентних ставок та очікуваних змін у діяльності банку.

Зазначені вище методи враховують динамічну  взаємодію платіжних потоків  та процентних ставок і дають змогу  краще оцінити вплив опціонів як передумови тих чи інших операцій.

       Під час обчислення ризику процентної ставки необхідно приділяти особливу увагу позиціям, щодо яких "поведінкові" та контрактні терміни погашення можуть відрізнятися, а також позиціям, деномінованим у іноземній валюті.

        Основним методом контролю за ризиками, притаманними банківським операціям, є запровадження лімітів. Стандартних, прийнятних для всіх банківських установ лімітів ризику немає. Вони встановлюються кожною установою залежно від специфіки її діяльності.

        Функціональні ризики мінімізуються шляхом удосконалення систем контролю та внутрішнього аудиту; застосування спеціального програмного забезпечення, яке дає змогу виявляти помилки і локалізувати збої у комп'ютерних мережах; поліпшення технічних засобів зв'язку та передавання інформації тощо.

         Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.

         Банківський нагляд повинен встановлювати обачні і належні мінімальні вимоги достатності, що висуваються до власного капіталу всіх банків, які повинні відображати ризики у діяльності банків і визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність банків відшкодувати збитки.

Акціонерний капітал банку:

• є постійним джерелом прибутків  для акціонерів;

• є джерелом фінансування для банку;

• врівноважує ризики і покриває збитки;

• є базою для подальшого зростання  банку;

• дає акціонерам підстави пересвідчитися в тому, що банк діє відповідно до принципів надійності і обачності.

         Коефіцієнти мінімальної достатності капіталу необхідні для того, щоб зменшити ризик збитків для вкладників, кредиторів та інших акціонерів банку і допомагати наглядовим органам підтримувати глобальну стабільність банківської системи.

Зі свого боку, банківський нагляд повинен:

• встановлювати обачні і належні  коефіцієнти мінімальної достатності капіталу;

• заохочувати банки здійснювати  операції з капіталом, що перевищує мінімальний рівень;