Сутність, структура грошового ринку та особливості функціонування

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми. Грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.

Механізм грошового ринку  має істотні відмінності від  механізму звичайного товарного  ринку: продаж грошей виступає у формі  надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей - у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші - у формі бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей - у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей - у формі процента.

В інституційній моделі грошового  ринку виокремлюються два сектори  з різним характером руху грошей - сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування. Перевагою першого сектора є те, що безпосередній характер взаємовідносин між продавцями (кредиторами) і покупцями (позичальниками) істотно знижує їх витрати на здійснення операцій. Перевагою другого сектора є те, що участь у взаємовідносинах між кредиторами і позичальниками фінансових посередників істотно знижує ризики, пов'язані з розміщенням грошових коштів.

Метою роботи є дослідження сутності та складових ринку грошей, факторів, що визначають їх функціонування.

Предметом дослідження виступають структурні елементи ринку грошей та взаємозв’язки між ними.

Об’єктом дослідження є ринок грошей

1.Сутність, структура грошового  ринку та особливості функціонування

 

Як відомо, ринок у найпростішому  розумінні система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представлю сукупність товарного та грошового обороту.

У функціональному розумінні  сучасний ринок — поняття більш  глибокі комплексне і представляє  систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому (фінансовому) ринку.

Грошовий ринок — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.[6]

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщаються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів (Рис. 1.1)

 

 

Рис. 1.1. Потоки грошових коштів

В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації:

1. Домашні господарства, як правило, витрачають щороку  менше, ніж утримують доходів, тобто в них з'являються заощадження.

Заощадження —  це частина доходів домашніх господарств, яка не використовується на купівлю  товарів і послуг, сплату податків та інших боргових зобов'язань.

Найрозповсюдженішою формою заощаджень є: нагромадження  у вигляді готівки вклади в банки або придбання цінних паперів.

2. Як правило, протилежна  ситуація виникає з боку фірм. Вони позичають гроші, що пов'язано  з необхідністю здійснення прямих  інвестицій.

Інвестиціями є всі  види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Отже, якщо в сімейних господарств  існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче необхідні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передачі. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються  від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

1. Канали прямого фінансування.

2. Канали непрямого фінансування.[11]

Канали прямого фінансування — це канали, якими грошові кошти  рухаються безпосередньо від  власників до позичальників (див. Рис. 1.2.).

 

Рис. 1.2. Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку (пряме і непряме фінансування)

Пряме фінансування може здійснюватись двома способами:

1) коли кошти передаються  позичальнику (фірмі) для здійснення  інвестицій в обмін на право  участі у власності на цю  фірму (капітальне фінансування).

Прикладом такого фінансування є продаж фірмам акцій (див. Рис. 1.3.).

 

Рис.1.3. Капітальне фінансування

 
2) коли кошти передаються фірмі  для здійснення інвестицій в  обмін на зобов’язання повернути  ці кошти в майбутньому з  процентом (фінансування шляхом  отримання позик).

Прикладом такого фінансування є продаж облігацій (див. Рис. 1.4.).

 

Рис.1.4. Фінансування шляхом отримання позик

 
Канали непрямого фінансування - це канали, якими грошові кошти  рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (див. Рис.1.2).

До фінансових посередників відносяться різноманітні кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші).

Структура грошового  ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На нього  застосовуються різноманітні інструменти  та методи управління грошовими потоками.[4]

За видами інструментів грошовий ринок складається з  двох взаємопов’язаних і доповнюючих  один одного, але окремо функціонуючих  ринків:

• Ринок позикових  капіталів.

• Ринок цінних паперів.

Ринок позикових капіталів. Охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже об’єктом оперування є власне не гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.

Отже, грошовий ринок з  притаманою йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

Залежно від призначення  та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1 року), на другому - грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання більше 1 року) та акції (див. Рис.1.5).

 

Рис.1.5. Структура грошового (фінансового) ринку

 
Ринок грошей (монетарний ринок) - мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як спеціфічний товар.[8]

Слід підкреслити, що гроші  не "продаються" і не "купуються" в тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл - гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позикового процента. Тому ринок грошей є складовою, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позикові операції (на строк до 1 року).

Об’єктом купівлі-продажу  на ринку є тимчасово вільні грошові  кошти. Економічні агенти купують гроші  як капітал, тобто беруть у борг з  виплатою процента. Отже, ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позиковий процент.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з  двох секторів:

• міжбанківський ринок;

• відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продати  частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшаться їх вільні резерви їх кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме ціні в комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їх кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.

У грошовому ринку нема визначеної локалізації, його учасниками (суб’єктами) виступають: банки держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Інструментами ринку грошей є: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.[13]

Безперечно, його головні  учасники — комерційні банки, які  постійно або перемінно можуть виступати  як продавці, покупці або посередники. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізують  тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого  агента — центральний банк.

За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна (це, зокрема, основні фонди, земля, рудники, золото,валюта тощо). Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання — надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки, в свою чергу, позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконти з векселями. Поряд з традиційними учасниками, на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть за комісійні, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові доми, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних дилерських центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Появились нові учасники ринку — фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.[15] Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

2. Інструменти  державного регулювання  грошового  ринку

 

Проблема ринкових трансформацій української економіки вимагає використання всіх можливостей грошово-кредитної політики, водночас одного з її найбільш дієвих інструментів – регулювання відсоткових ставок грошового ринку. Розширення можливостей застосування грошово-кредитної політики в сучасних умовах, вимагає використання потенціалу регулювання відсоткових ставок та його адаптації до реалій економіки України. Державне регулювання відсоткових ставок в сучасних економіках займає чільне місце в арсеналі центральних банків і дає змогу реалізувати заходи тактичного впливу та досягати бажаних параметрів монетарної сфери та економічної кон'юнктури. Регулювання відсоткових ставок на сьогодні таке, що трансформаційні процеси набувають нового змісту і спроможні сприяти економічному зростанню країни та стабілізації цін. [5]