Сутність, структура грошового ринку та особливості функціонування

Погашення та сплата доходу за ОВДП здійснювалися своєчасно та в повному обсязі, який з початку року  становив 6,2 млрд. грн., у тому числі основний борг – 3,4 млрд. грн., сплата доходу – 2,8 млрд. грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Проблеми та  перспективи  розвитку  грошового  ринку  України

 

Грошовий ринок  як сегмент фінансового ринку, на якому здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (на термін до 1 року), обслуговує рух оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення. Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Грошовий ринок включений до складу елементів фінансового ринку в зв’язку з тим, що пов’язаний з такими об’єктами фінансового інвестування, як депозитні внески – термінові і до запитання. Крім того, яскраво виражені інфляційні процеси в нашій країні зробили об’єктом інвестування на цьому ринку вільноконвертовану валюту ряду країн (у першу чергу, країн із найменшими темпами інфляції).

Функціонування  цього короткострокового сектора фінансового ринку дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поповнення недостатності грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективного використання їх тимчасово вільного залишку. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є найбільш ліквідними; для них характерний найменший рівень фінансового ризику, а система формування цін на цьому ринку є відносно простою. Ці властивості забезпечують підприємству більш простий та ефективний процес формування і управління портфелем короткострокових фінансових інструментів.

Інструментами грошового ринку служать скарбницькі  та комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Ціною «товару», що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Важливий елемент усієї грошово-кредитної політики держави – визначення та регулювання на грошовому ринку рівня процента, що є базовим для процента на фінансовому ринку[5, c. 328-329].

Як показує  світовий досвід, основними (класичними) суб’єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.

Згідно з  українським законодавством, банк –  юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність щодо залучення вкладів від фізичних та юридичних осіб, ведення рахунків і надання кредитів на власних умовах. Кредитор останньої інстанції – це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання кредитів для рефінансування у випадку вичерпання інших можливостей. Національний банк України має право, але не зобов’язаний надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.

Діяльність  комерційних банків багатогранна, їх функції постійно поширюються, охоплюють  практично всі сфери життя  суспільства. Вони відіграють вирішальну ролі у трансформаційній функції. Досить вагома їх роль і у функції створення нових грошей, у поповненні та регулюванні грошової маси. Менш вагома їх роль у функції забезпечення сталості банківської діяльності та грошовому ринку, оскільки гонитва за високими прибутками підштовхує їх до найбільш ризикованих операцій. Тому в цій функції визначальна роль належить центральному банку, проте не варто недооцінювати роль комерційних.

Свої функції  комерційні банки реалізують через  виконання певного набору операцій. Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних  банків прийнято поділяти на три групи:

- пасивні операції;

- активні операції;

- послуги.

Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому понад власний капітал  для забезпечення нормальної діяльності, ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані у результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх діяльності.[11]

Активні операції – це розміщення банками власних  та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності.

До активних операцій належать:

- операції з  надання кредитів;

- вкладення  в цінні папери;

- формування  касових залишків та резервів;

- формування  інших активів (формування основних  засобів – будівель, обладнання  тощо).

Кредитні операції здійснюються у формі надання  позичок під зобов’язання позичальників  повернути кошти та сплатити проценти у встановлені строки. Це основний вид активних операцій, вони забезпечують переважну частину доходів багатьох банків. Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового і споживчого секторів економіки.

Крім операцій, пов’язаних з формуванням банківських  пасивів і розміщенням коштів у активи, банки займаються багатьма іншими видами діяльності, які об’єднують в окрему групу, що дістала назву банківських послуг[3, c. 101-104].

Характерною ознакою  банківських послуг є те, що для  їх надання банкам не потрібні додаткові  ресурси. Свою діяльність з надання  послуг банки здійснюють, як правило, в процесі виконання звичайних  пасивних і активних операцій. Єдине, що для цього додатково потрібно, – це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги – надзвичайно дохідний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається. Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів та банків-кореспондентів і проводять їх касове обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати всі або деякі з наступних операцій:

- ведення рахунків  клієнтів і банків-кореспондентів;

- фінансування  капітальних вкладень за дорученням  власників або розпорядників  інвестиційних коштів;

- випуск платіжних  документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо);

- купівля, продаж  і збереження державних платіжних  документів, інших цінних паперів;

- видача доручень, гарантій, інших зобов’язань за  третіх осіб, які передбачають  їх виконання у грошовій формі;

- придбання  права вимоги з постачання  товарів і надання послуг, прийняття  на себе ризику виконання таких  вимог та інкасація цих вимог  (факторинг);

- купівля в  організацій і громадян та  продаж їм іноземної валюти;

- купівля і  продаж у держави та за кордоном дорогоцінних металів, природного дорогоцінного каміння, а також виробів з нього;

- довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами  та ін.) за дорученням клієнтів;

- надання консультаційних  послуг, пов’язаних з банківською діяльністю.

Комерційні  банки зобов’язані виконувати операції за касовим виконанням бюджету за дорученням центрального банку. Їм забороняється  вести діяльність у сфері матеріального  виробництва і торгівлі матеріальними  цінностями, а також проводити всі види страхування[11, c. 337-338].

Державні заходи стабілізації грошового ринку в  перехідній економіці України мають  поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове  регулювання. Стабілізаційне регулювання  виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

До цільових пріоритетних орієнтирів регулювання  грошового ринку відносяться  формування динаміки монетарних процесів, спроможних забезпечити існування ринкового середовища, яке адекватно реагує на заходи грошово-кредитної політики.

Поглиблення трансформаційних процесів пов'язано із поступовим зменшенням масштабів застосування методів  прямого або адміністративного впливу та розширенням можливостей регулювання грошового ринку ринковими методами, в основі яких покладене використання механізму попиту та зміни пропозиції грошей.

Ринкові методі регулювання грошового ринку  в перехідній економіці України  представлені такими інструментами: визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Проте, більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді порівняно з можливостями їх використання в сучасних ринкових економіках.

Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку  обумовлена недостатнім розвитком  ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов'язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним[4, c. 47-48].

Низька ефективність процентної політики НБУ пов'язана з неспроможністю зміни облікової ставки впливати на динаміку кредитних операцій комерційних банків і стимулювати економічну активність. В сучасних умовах ринкової трансформації найбільш суттєвий дефект регулювання грошового ринку пов'язаний з відсутністю достатньої кореляції між зміною пропозиції грошей та динамікою цін.

В умовах довгострокової політики НБУ на ревальвацією української  гривні зростає значення ефективності валютно-курсової політики, яка пов'язана  із забезпеченням цінової стабільності. Актуальною є розробка довгострокової програми забезпечення стабільності грошового ринку та збереження реальної купівельної спроможності національних грошей.

Грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому  здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.

Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні  переходять з площини інституційного становлення, пов'язаного з розвитком  ринкового середовища, яке поступово  стає все більш чутливим та прогнозованим  для впливу ринкових методів регулювання  в площину ринкового регулювання[5, c.88].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Складний механізм грошового ринку дає можливість класифікувати його за різними критеріями. Основними з них є: види Інструментів, з допомогою яких гроші переміщуються  від продавців до покупців; інституційні ознаки грошових потоків; економічне призначення купівлі грошей. За першим критерієм грошовий ринок поділяється на: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок; за другим критерієм - на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ; за третім критерієм - на ринок грошей і ринок капіталів. Центральне місце в структурі грошового ринку займає ринок грошей.

Визначальну роль у механізмі ринку грошей відіграє попит на гроші, під яким слід розуміти бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей на певний момент. Це явище залишку і має об'єктивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що діють у реальній економіці - зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

Пропозиція  грошей полягає в тому запасі грошей, який економічні суб'єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам. Це більш екзогенне явище, ніж  попит на гроші. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не навпаки. Врівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку. Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей - обернено пропорційно.

Для вивчення механізму  функціонування грошового ринку  важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

- за видами  інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

- за інституційними  ознаками грошових потоків;

- за економічним  призначенням грошових коштів, що  купуються на ринку.

За першим критерієм, як зазначалося в підрозділі 3.2, у  грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв'язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінне на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на ринку боргових зобов'язань з допомогою своїх депозитних сертифікатів мобілізує кошти, які може розмістити на ринку цінних паперів або на валютному ринку. І навпаки, кошти, виручені від продажу цінних паперів, банк може розмістити під позичкові зобов'язання чи на придбання валютних цінностей.

За інституційними ознаками грошових потоків можна  виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.