Діяльність транснаціональних компаній в Україні

 

      Таблиця 2.2

      Галузева структура прямих іноземних інвестиції ТНК в Україну,%

        

      Загалом коливання часток окремих галузей за період з 1994 по 2002 р. не завжди дає змогу виявити стійкі тенденції (табл.2.2). Водночас високі значення іноземних інвестицій у двох галузях-лідерах дають змогу зробити висновок, що іноземний інвестор віддає перевагу галузям із коротким терміном окупності.

      Структура іноземного капіталу упродовж 1996-2001 pp. також не оптимальна. Шість країн-інвесторів забезпечували близько 60% загального обсягу інвестицій. Хоча їхня частка порівняно із 1996р. дещо знизилась, рівень диверсифікації іноземного інвестування у вітчизняній економіці є низький (табл.2.3). 

      Таблиця 2.3

      Динаміка прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну в%*

        

      Суттєві диспропорції простежуються в розподілі іноземних інвестицій по регіонах України. Статус столиці забезпечив місту Києву понад 30% усіх іноземних інвестицій 2001р. А п'ять адміністративно-територіальних одиниць, що зосереджували на своїй території найбільші частки іноземного капітану, разом за період з 2000 по 2002рр. отримали в середньому 66,7% від загального обсягу. У цьому випадку на північний регіон упродовж аналізованого періоду припадала у 2-3 рази більша частка іноземного капіталу, ніж можна було б прогнозувати, враховуючи кількість населення (для міста Києва це перевищення становило 5-6 разів). І навпаки, решта регіонів у цей період недоотримувала потрібних інвестицій (табл.2.4). 

      Таблиця 2.4

      Прямі іноземні інвестиції у регіони України,%

        

      Інтернаціоналізація комерційно-господарської діяльності зумовлює необхідність існування чіткого механізму регулювання міжнародного спільного підприємництва, здійснюваного відповідними державними структурами і міжнародними організаціями.

      Можна виокремити такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання:

      * забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;

      * стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

      * створення особливо пільгових умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

      * здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

      * надання рівних можливостей суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;

      * заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічній діяльності.

      Регулювання підприємницької діяльності ТНК на території України практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади-Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.

      На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи:

      форми іноземних інвестицій;

      вимоги до результатів діяльності іноземного партнера;

      трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора;

      інвестиційні пільги та обмеження;

      гарантії дотримання прав іноземного партнера.

      Більша частина питань, що пов'язані з діяльністю міжнародних компаній на території України регулюється законами України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р. № 2198 [1], Про зовнішньоекономічну діяльність (зі змінами від 8 червня 2002 року N 1807-III) [2], “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ” від 15 березня 2001 року №2299-III [3], постановами Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами.

      Іноземними інвестиціями називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів: різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо.

      Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначаються диференційовано за певними показниками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

      Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має включати такі регулюючі заходи: обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.

      Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

      * факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

      * спеціальні заходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і контролю за нею.

      Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелів конфіскаційного характеру.

      На міжнародному рівні звичайно регулюються:

      1) ідентифікація інвестицій та інвесторів;

      2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу;

      3) вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності;

      4) переведення платежів (коштів);

      5) розв'язання суперечок господарського характеру;

      6) норми поведінки іноземних партнерів.