Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет водного  господарства та природокористування

Кафедра  трудових ресурсів та підприємництва

  Контрольна робота

  з дисципліни

Економіка та менеджмент професійної  освіти

Варіант № 1 
 
 

     Виконала:

     студентка                            

     ФМ УПЕП- 61

     Павлунь І.М.

     Перевірила: 

Рівне 2011

     План

     Теоретична  частина

1. Характеристика українського ринку послуг професійної освіти.
2. Показники використання трудових ресурсів ЗПО.

Практична частина

1. Опис тенденцій  професійної освіти за останні 5 років в будівництві.
2. Опис практики реалізації програм (заходів) професійної освіти на основі тижневика “Бізнес” поточного року

Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Теоретична частина 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Характеристика  українського ринку послуг професійної  освіти.

     Ринок послуг професійної освіти - це сукупність відносин, які виникають у процесі  задоволення наявної та формування перспективної потреби у відповідних  послугах. Ринок виконує принаймні  три основні задачі: задоволення  існуючого попиту; стимулювання підвищення ефективності діяльності освітніх установ; поліпшення взаємодії виробників послуг за рахунок привнесення елементів  саморегулювання.

     Професійна  освіта є важливою частиною національної економіки, яка забезпечує підготовку кваліфікованих кадрів, відіграє роль чинника висхідної соціальної мобільності  особи, має створити передумови для  формування інформаційного суспільства, розроблення і впровадження нових  наукомістких технологій та виходу країни на траєкторію сталого розвитку.

     В Україні проводяться численні дослідження  ринку професійної освіти. В економічній  науці провідними напрямами наукових пошуків насамперед є: макроекономічна  роль професійної освіти (Л. Антошкіна, О. Грішнова, І. Каленюк, Н. Верхоглядова), її організаційно-економічний і  фінансовий механізми (Т. Боголіб, Г. Євтушенко, В. Куценко), менеджмент і маркетинг  в освітній сфері (Л. Батченко, Г. Дмитренко, М. Матвіїв, Т. Оболенська), формування кадрового потенціалу (С. Бандур, М. Долішній, Т. Заяць, А. Криклій, Р. Патора, У. Садова, Л. Семів,  О. Хомра, Л. Шевчук, Л. Янковська) та ін.

     Освіта  сьогодні розглядається як одна з  основних цінностей, без яких неможливий подальший розвиток суспільства. Освіта — це цілеспрямований процес виховання  і навчання в інтересах людини, суспільства, держави, що супроводжується  констатацією досягнення громадянином встановлених державою освітньо-кваліфікаційних  рівнів.

     Система освіти як інститут духовного виробництва  та інтелектуального розвитку особи, нарощення  її творчого потенціалу повинна формувати  таку сукупність знань і навичок  членів суспільства, які могли б  забезпечити можливість їх доцільної  діяльності в системі суспільного  поділу праці. Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, а також системи послідовних освітніх програм і державних освітніх стандартів різних рівнів і спрямованості. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

     Професійні  програми мають на меті послідовне підвищення професійного і загальноосвітнього рівня, підготовку спеціалістів відповідної  кваліфікації.

     Система освіти, працюючи на реформу суспільства, повинна ставити за мету повніше  задоволення потреб у освітніх послугах з боку як окремої особи, так і  суспільства в цілому. Поява широкого спектру послуг освіти, а також  наявність навчальних закладів різних форм власності створює конкуренцію  між ними, сприяючи підвищенню якості освітніх послуг і адресному їх споживанню.

     Розглянувши систему освіти, необхідно зупинитися па характеристиці послуги професійної  освіти, її особливостях, а також  освітити економічні проблеми професійної  освіти.

     Послуга професійної освіти є товаром  особливого роду і зберігає риси суспільного  блага. Тому потреба у послугах освіти як суспільного блага виражається  через механізм суспільного вибору у вигляді прийняття рішення  щодо вступу до того чи іншого навчального  закладу, на той чи інший факультет, взагалі обрання відповідного престижного  рівня освіти. Така потреба дуже залежить від статусу освіти та висококваліфікованої праці в суспільстві. Вона може стримуватися правилами прийому до навчального  закладу, рівнем вимог до якості знань  вступників, а також може деформуватися  відповідною політикою державної  підтримки студентства.

     Потреба у вищій освіті набуває особливо вираженого соціального забарвлення, оскільки набуття вищої освіти у  багатьох країнах розглядається  як символ вищого споживчого стандарту  і способу життя середнього класу. У вищій освіті реалізуються також зростаючі соціальні потреби людей у своєму подальшому духовному та інтелектуальному розвитку.

     Особливість послуг освіти полягає в тому, що ефект, який одержують людина і суспільство, важко оцінити кількісно. Невизначеність кінцевих результатів і якісних  процесів освіти створює труднощі для  студентів — у правильному  виборі профілю підготовки і спеціальності, для викладачів — у обґрунтованому відборі студентів, а для підприємств — у раціональному доборі спеціалістів на роботу. Актуальність цих проблем спричинила бурхливий розвиток теорії людського капіталу.

     Ще  однією особливістю послуг освіти є  висока еластичність попиту на них. Споживачі  послуг освіти можуть свідомо обмежити свої витрати на користь інших  статей споживчого бюджету.

     Особливість ринку послуг професійної освіти всіх ступенів полягає у його неоднорідності. Він включає багато сегментних, взаємопов'язаних ринків, які формуються під впливом  різних обставин: рівня і ступеня  освіти, типу навчального закладу, профілю  підготовки, характеру спеціальності, статі, віку, сімейного стану та інших чинників.

     Ринок послуг системи професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів пов'язаний, з одного боку, з ринком праці, а  з іншого — з ринком науково-технічної  продукції ринком інвестицій.

     Незбалансованість між структурою підготовки і потребами  народного господарства у кадрах як робітників, так спеціалістів за умов переходу до ринкових відносин ускладнює  працевлаштування випускників навчальних закладів.

     У пом'якшенні дисбалансу структури  робочої сили робочих місць провідна роль належить мобільності освітньої  системи в цілому і особливо системи професійної освіти досягається це передусім за рахунок фундаменталізації освіти яка забезпечує швидке перенавчання, тобто пристосування працівників до вимог ринку.

     Основні напрямки фундаменталізації освіти — це підвищення загальної підготовки учнів і студентів, чітке відслідковування в навчальних планах та програмах  найсуттєвіших змін в науці, техніці, технології, організації праці та управління за галузями і сферами  діяльності.

     Слід  мати на увазі, що ринок професійних  освітніх послуг відіграє активну роль у формуванні перспективної зайнятості, вирішуючи проблему перенавчання працівників, що залишились без роботи в зв'язку зі структурною перебудовою економіки  і науково-технічним прогресом. Оскільки ринок професійних освітніх послуг пов'язаний з ринком науково-технічної продукції та інвестиційним ринком, а також відіграє велику прогностичну роль, він у своєму розвитку повинен випереджати наявний в даний момент ринок праці. Ринок професійних освітніх послуг має тенденцію пристосування до ринку праці, але в цілому професійна освіта практично слабо піддається регулюванню ринком, оскільки ринкові відносини в системі шкільної і професійної підготовки населення мають досить обмежений характер.

Разом з тим питання про ринок висококваліфікованої робочої сили і адекватне реагування на нього системи освіти має свій соціально-економічний зміст. Суспільству і державі не може бути байдужою така ситуація, коли частка спеціалістів серед незайнятого населення зростає швидше, ніж частка інших груп. Велике серед них і так зване "приховане безробіття", коли виявляється надлишковість спеціалістів певних професій у відношенні до оптимальної їх кількості відповідного рівня кваліфікації.

     Наявність "резервної армії розумової  праці", "зайвих" людей з дипломами, які в умовах переходу до ринку  виявляються непотрібними, ставить  питання як перед державою про  розробку комплексу заходів з  їх соціального захисту (передусім  — створення нових робочих  місць інтелектуальної праці), так  і перед системою професійної  освіти про зміну форм і методів  підготовки.

     В умовах перевиробництва спеціалістів в навчальних закладах і падіння  престижності професійної, особливо вищої, освіти та інтелектуальних професій повинен бути знайдений оптимум  між фундаменталізацією освіти і  її професіоналізацією. Перед системою освіти постає проблема досягнення оптимуму в підготовці кадрів — забезпечення їх високого професіоналізму і одночасно такого набору фундаментальних гуманістичних знань, які давали 6 випускнику можливість бути дійсно високоінтелігентною людиною. Це оптимальне поєднання може бути забезпечене лише створенням відповідної освітньої структури.

     Політика  держави в галузі професійного навчання повинна передбачати: створення  умов для підвищення конкурентоздатності  людей на ринку праці шляхом зростання  якості робочої сили; формування соціального  замовлення на професійну освіту і  участь у визначенні обсягів та профілів підготовки робітників та спеціалістів у професійних освітніх закладах різного рівня, спеціалізації і  типу; надання громадянам широкого переліку послуг в галузі профорієнтації і вибору форм і сучасних програм  навчання; пріоритетний  підхід до організації  професійного навчання громадян, що  особливо потребують соціального захисту; сприяння трудовій активності населення, розвитку підприємництва і різних форм самозайнятості.

     В Україні, на відміну від країн  Заходу, практично відсутній зв’язок  між рівнем освіти й рівнем реального  доходу. Сьогодні в країнах Європи частка робочих місць для фахівців з вищою освітою сягає 30-40%. За даними організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), вища освіта піднімає рівень доходів дипломованих фахівців не менш ніж у 1,5-2 рази. Відсутність такої кореляції в Україні накладає відбиток на мотивацію студентів при одержанні вищої освіти. Диплом розглядається лише як формальне підтвердження рівня освіти, а не як свідчення справжньої професійної кваліфікації. Таке зміщення мотивації навчання визначає формальне ставлення студентів до отримання знань, що негативно впливає на якість освіти. Щоб виправити ситуацію необхідно на державному рівні проводити політику приведення у відповідність рівня кваліфікації рівню реального доходу.

     Створення цивілізованого ринку освітніх послуг в Україні та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти на міжнародному ринку потребує урахування впливу наступних  чинників: 1) глобалізації; 2) технологій; 3) конкуренції.