Менеджмент як система наукових знань

Принцип відповідності завдань

Завдання  окремих осіб і структурних підрозділів  організації повинні взаємно  доповнювати одне одного, формуючи систему цілей організації.

Принципи, локалізовані за зонами і напрямами  управлінської діяльності, регулюють  менеджмент факторів виробничого процесу людських, матеріально-речових та фінансових відповідно до специфіки виробничо-господарської діяльності організації. Ці принципи конкретизуються в рамках кожної системи менеджменту на основі предметної сфери діяльності господарюючого суб´єкта, рівня культури та загальної філософії організації.

У практиці менеджменту конкретної організації  можуть виявляти себе й інші принципи. У такий спосіб формується індивідуальна  система принципів організації, яка забезпечує високі результати їх діяльності. Однак цю систему треба постійно переглядати і поновлювати, передбачаючи уточнення, відкидання принципів, якщо вони не забезпечують очікуваних результатів.

2.6. Фактори, що забезпечують  успіх організації. ← К оглавлению

 За якими ж ознаками  можна визначити успішну організацію? На думку американських теоретиків менеджменту [67, c.47], критеріями успішної діяльності підприємства є: тривале перебування на ринку, результативність та ефективність. Звичайно ж, тривале перебування фірми на ринку є свідченням того, що її продукція потрібна суспільству і отримала визнання. Таку фірму можна вважати успішною. Однак в деяких випадках організація може ставити перед собою короткотермінові цілі і їх досягнення також свідчить про успішність дій менеджерів. Прикладом такої організації може бути будь-яка урядова комісія, яка створюється для виконання конкретних завдань. Інший, негативний приклад – це так звані “фінансові піраміди”, на зразок сумнозвісної МММ. Зібравши значні кошти, ця фірма згорнула свою роботу, залишивши обманутими величезну кількість вкладників. Та все ж, незважаючи на існуючі винятки, орієнтація на тривале існування є важливим завданням більшості організацій. Щоб успішно функціонувати протягом тривалого часу, організація має бути як результативною, так і ефективною. За словами П. Друкера [67, c. 48], результативність є наслідком того, що “виготовляють потрібні, правильні речі”, а ефективність – наслідком того, що “правильно створюються ці самі речі”. І перше, і друге є однаково важливим. Досягнення цих показників є результатом складної управлінської та виробничої діяльності людей – членів організації. Великою мірою успішність організації залежить від її керівників. При цьому слід враховувати, що управлінська праця має характерні особливості [30, c.105]: · успішна діяльність керівника вимагає більших і різноманітніших знань у порівнянні з іншими видами діяльності; · праця керівника характеризується більшою організаційною свободою і самостійністю, високою складністю і нестабільністю, а тому її важко оцінювати і нормувати; · втрати від низької якості праці керівника набагато більші, ніж у простого робітника, вони можуть зростати, якщо розглядати ієрархічну піраміду управління знизу вверх; · висока відповідальність, імовірнісний характер праці і часті стресові ситуації вимагають віднесення роботи керівника до категорії важких видів діяльності. Отже, ефективне управління передбачає наявність у керівника цілої низки певних якостей інтелектуального і морального порядку. М. Армстронг [5, c.20] наводить результати досліджень рис характеру, що притаманні найбільш успішним американським керівникам, серед них, зокрема: - бажання багато працювати; - наполегливість і рішучість; - бажання ризикувати; - здатність викликати ентузіазм; - витривалість. Аналізуючи досвід управління підприємствами, що досягли успіху в Україні, Й. Завадський зазначає [30, c.103], що сучасному менеджеру має бути притаманна широка гама ділових якостей: висока ерудиція і професійна компетентність; схильність до лідерства в колективі; підприємливість і здатність ефективно діяти в умовах економічного ризику; практичний розум і здоровий глузд; комунікабельність; заповзятливість, ініціативність і енергійність; вимогливість і дисциплінованість; висока працездатність і цілеспрямованість та ін. У керівника мусять бути розвинутими організаційні здібності, вміння згуртовувати колектив, мобілізовувати його на виконання прийнятих рішень, досягнення поставлених цілей. Н. Тарнавська і Р. Пушкар виділяють сім категорій управлінської майстерності, що забезпечують успішну роботу менеджера [85, c.17-18]: 1. Концептуальна майстерність – здатність менеджера бачити організацію як ціле, розрізняти взаємовідносини між частинами організації і розуміти, як організація підходить до розв'язання загальносистемних проблем. 2. Майстерність ухвалення рішень – вміння обирати найкращий з двох чи більше альтернативних варіантів. 3. Мистецтво аналітика – талант правильного розподілу робіт та завдань, вибору оптимальної техніки та засобів, діагностика проблем і передбачення розвитку ситуації. 4. Адміністративна майстерність – спроможність виконувати організаційні обов'язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету, координувати інформаційні потоки. 5. Комунікаційне мистецтво – вміння логічно і доступно передавати свої ідеї та погляди іншим як усно, так і письмово. 6. Психологічна майстерність – здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат. 7. Технічна майстерність – передбачає особливу компетенцію для виконання завдань. До керівників ставляться великі вимоги щодо рівня теоретичної підготовки. Та ще Л. М. Толстой писав, що мудрість не в тому, щоб знати якомога більше, а в тому, щоб знати, які знання найпотрібніші, а які взагалі не потрібні. Тобто мову треба вести про систему знань. Сучасний менеджер повинен мати фундаментальні знання з макро- і мікроекономіки, теорії управління, теорії особистості і лідерства, соціології, психології і права, інформаційних технології та ін. Разом з тим, успішна керівна діяльність менеджерів забезпечується [30, c.105]: - створенням ефективної системи і механізму управління; - правильним визначенням цілей і пріоритетів у роботі; - формуванням ефективного колективу, досягненням взаємодії між працівниками і координацією їх діяльності; - вмілою організацією роботи людей, створенням спонукальних мотивів, забезпеченням розвитку людей, підтриманням ентузіазму; - постійним удосконаленням способів, методів і прийомів виконання управлінських операцій. Причин неефективної роботи менеджерів є досить багато, вони мають різноманітний характер і в неоднаковій мірі впливають на результати діяльності організацій. Поряд із відсутністю чисто професійних управлінських якостей, до яких можна віднести невміння визначати чіткі цілі і орієнтири в роботі; слабку регламентацію роботи персоналу, а звідси – нечіткий розподіл обов'язків, прав і відповідальності працівників; невміння забезпечити належний рівень трудової і виконавчої дисципліни; надмірне втручання в роботу підлеглих, або ж, навпаки, слабкий контроль за їх роботою; невміння забезпечувати свою діяльність необхідною інформацією; недостатня увага налагоджуванню зворотного зв’язку тощо, можна вказати і на так звані причини інституційного характеру, що обумовлюють неможливість простого перенесення управлінських прийомів і методів, напрацьованих західною управлінською теорією і практикою на український ґрунт. Через відмінності у менталітеті, через відсутність належної організаційної культури і однакових правил гри для всіх суб’єктів господарювання рекомендації, що сприяють успішній діяльності західних підприємств, часто є неефективними в Україні. Тому треба напрацьовувати власний досвід управління і, що не менш важливо, прагнути, ведучи власний бізнес, бути чесними із партнерами, діяти на етичних засадах, враховувати не лише юридичні аспекти діяльності, але і бути при цьому соціально відповідальними.