Першовитоки менеджменту

План

Вступ

1. Першовитоки менеджменту.

2. Управлінські революції,  їх загальна характеристика.

3. Погляди філософів на необхідність управління та його значення у розвитку суспільства.

 

Висновки

Список використаної літератури 

Вступ

У наш час важко назвати  більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління, або менеджмент, від якого в  значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

Взагалі існує близько 50 визначень менеджменту, але для  поглибленого вивчення цього поняття  недостатньо володіти лише його визначенням. Для розкриття сутності менеджменту як процесу управління, як виду діяльності, як категорії людей необхідно заглибитись в історію управлінських процесів, роглянути їх першовитоки, факти та події, які сприяли становленню та розвитку менеджменту як науки.

Існують різні підходи  щодо періодизації історії розвитку управління та менеджменту, але найбільш поширеним є підхід зарубіжних вчених та дослідників, які у своїх працях виділяють 5 етапів: домонополістичний, етап «наукове управління підприємством», етап «адміністративно-бюрократичний  підхід», етап «рух за гуманні стосунки»  та сучасний етап.

Ми у своїй роботі розглянемо особливості найбільш тривалого  та раннього періоду в історії  розвитку менеджменту – домонополістичного (до 1900 року), надамо характеристику управлінським  революціям, які відбувалися в  рамках цього етапу та роглянемо погляди окремих філософів щодо сутності та значення управління у суспільному розвитку.

Таким чином, метою нашою роботи є розкриття першовитоків менеджменту, а також подій та факторів, що сприяли його подальшому розвитку.

 

1. Першовитоки менеджменту

Поняття бізнесу зародилося разом з поняттям товарно-грошових відносин, на общинному етапі розвитку людства. Коли основною формою «торгівлі» між людьми був натуральний обмін, з'явилися міняли-кочівники, що кочували з однієї громади в іншу й вимінювали різні товари з вигодою для себе. Це й можна вважати одним з перших проявів духу підприємництва.

Поступово з розвитком  товарно-грошових відносин розвивався і бізнес. У часи рабовласництва процвітала торгівля; пізніше, у часи феодалізму і натурального господарства роль торгівлі в поселеннях зменшилася, але з розвитком міст і ремесла вона знову набула свого первісного значення. У часи становлення капіталізму і нагромадження капіталу процвітало фінансове підприємництво, а пізніше - промислове. У середині XIX ст. бізнес набув нових форм. Якщо до цього одноосібним керівником був хазяїн, то в часи бурхливого промислового росту структура управління значно змінилася.

Саме на цьому етапі  й почав розвиватися менеджмент у тому розумінні, у якому ми звикли сприймати його сьогодні. Не можна  сказати, що він з'явився раптово  саме з розвитком капіталізму, він  існував і раніше.

Управління як сфера людської діяльності виникло разом із формуванням  соціуму – сукупності людей, що існують, певним чином взаємодіючи між  собою у процесі спільного  виконання тих чи інших робіт.

Первісні люди змушені  були певним чином будувати свою діяльність. Так, у процесі полювання, пошуку рослинної їжі виникла потреба  у створенні груп мисливців, збирачів плодів тощо. З’явилися перші лідери (вожді), виникла потреба в управлінських (хоч і примітивних) функціях (розроблення плану полювання на мамонта, розташування мисливців під час полювання на хижаків, заохочення колективу шляхом ділення туші тощо). Але ця управлінська діяльність здійснювалася непослідовно (щоразу мала різний характер), не продумано (не застосовувалися єдині принципи та підходи, не бралися до уваги закономірності та попередній досвід).

У часи рабовласництва були керуючі на плантаціях, які стежили  за правильністю виконання робіт, але  це вірніше було б назвати наглядом, ніж керуванням. У часи феодалізму і натурального господарства, також  існували керуючі, помічники хазяїна, це, напевно, можна вважати одним  з перших проявів саме керування, а не тільки нагляду за працюючими, оскільки у керуючого була можливість вибору: він міг замінити вид робіт  у вигляді заохочення або покарання  селян, міг знизити податок (правда, лише за рахунок підвищення податку  для інших).

Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження і становлення державності. Перші приклади свідомого управління відносяться ще до V-ІІІ тисячоліть до н. е., що було зафіксовано на глиняних табличках, які дійшли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у древньому Єгипті та Шумері, пов'язаного з комерційними операціями і управлінням державою.

У давньоєгипетській пам'ятці писемності «Повчання Птаххотепа», датованій 2000-1500 рр. до н. е., також розглядаються найважливіші питання управління державою: суть влади, значення стилю і методів керівництва тощо. Ось одна із настанов, що міститься у «Повчанні» і не втратила актуальності і в наші дні: «Якщо ти начальник, будь спокійним, коли слухаєш ти слова прохача; не відштовхуй його, перш ніж він полегшить душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, уражена нещастям, хоче вилити свою душу навіть більше, ніж досягти сприятливого вирішення свого питання».

Історія виникнення і розвитку менеджменту нараховує близько  семи тисячоліть і шість управлінських еволюцій. За початок відліку в літературі приймають зародження писемності в древньому Шумері у п'ятому тисячолітті до нашої ери. Вважають, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливої групи "жреців-бізнесменів". Тому, в літературі з менеджменту це перша управлінська революція, яка характеризується, як "релігійно-комерційна".

Друга управлінська революція  пов'язана з діяльністю вавилонського царя Хаммураппі (1792-1750 рр. до не.), який видав збірник законів управління державою для регулювання всіх взаємостосунків між різними соціальними групами населення. Через закони вводився світський стиль, а революція отримала назву "світсько-адміністративної".

Третя управлінська революція  відома, як "виробничо-будівельна", була спрямована на поєднання державних  методів управління з контролем  за діяльністю в сфері виробництва  і будівництва. Сталась вона під  час правління Новохудоносора II (605-562 рр. до н.е.).

Зародження капіталізму  і початок індустріального прогресу європейської цивілізації - головні  фактори четвертої управлінської  революції - "індустріальної", яка проходила у ХVІІ-ХVІII ст. Її результатом стало відділення менеджменту від власності (капіталу) і зародження професійного управління.

П'ята управлінська революція (кінець XIX початок XX ст.) відома під назвою "бюрократична", а шоста виникла вже у ХХ столітті і має назву «інформаційної».

Таким чином, витоки менеджменту  прослідковуютсья ще в стародавні часи, коли йшлося про примітивні форми їх прояву. Історія менеджменту характеризується революціями в його розвитку, особливості кожної з яких ми розглянемо в наступному розділі.

 

2. Управлінські революції, їх загальна характеристика

Як зазначалося вище, історія  становлення та розвитку менеджменту  як науки нараховує шість революцій, кожна з яких має свої особливості та значення в ієрархії подій, що сприяли його піднесенню.

Перша управлінська революція  характеризується як релігійно-комерційна і пов’язується із виникненням писемності у давньому Шумері (V-ІІІ тисячоліття до н.е.). Вважається, що це сприяло виникненню особливої касти жерців-бізнесменів, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність. Багато вчених говорить про те, що саме Шумерська держава поклала початок управлінської думки і тому, вважають вони, саме звідти почався відлік часу початку виникнення так званих управлінських революцій.

Друга управлінська революція  називається «світсько-адміністративною»  і пов’язується з діяльністю вавилонського  царя Хамурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт. В законах Хаммурапі можна знайти чимало раціонального: визначення мінімальної заробітної плати, недопустимість перекладання відповідальності, стимулювання праці, використання свідків і письмових документів для контролю.

Третя управлінська революція дістала назву «виробничо-будівельної». Вона відноситься до царювання ассирійського правителя Новохудоносора (605-562 рр. до н.е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювався з боку держави.

Четверта управлінська революція  відноситься до періоду зародження капіталізму і стрімкого індустріального  розвитку європейської цивілізації (ХVІІ-XVІІІ  ст.) ЇЇ головним результатом стало  виникнення професійного управління. Велика заслуга у цьому належить А. Сміту, Р. Аркрайту, Р. Оуену, Ч. Бебіджу та ін. Зокрема, Р. Акрайта можна вважати засновником організації виробництва, Р. Оуен на своїх фабриках втілював ідею соціального партнерства, Ч. Бебідж проводив дослідження способів економного використання виробничих ресурсів. А погляди А. Сміта на природу вільного підприємництва, на роль ринку і функції держави лягли в основу теорії і практики менеджменту.

Проте ці дослідження були розрізненими. Наука управління як цілісна система із своїм категорійним апаратом, принципами, методологією, рекомендаціями виникла лише у ХХ ст. ЇЇ появу  пов’язують із п’ятою управлінською  революцією, що відома під назвою «бюрократична». В її основу була покладена концепція  «раціональної бюрократії», яка  відводила велику роль у забезпеченні ефективності управління формуванню ієрархічних  структур, розподілу управлінської  праці, чіткому визначенню посадових  обов’язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.

Якщо попередні якісні, революційні зміни у практиці управління відбувалися через значні часові відрізки, то стрімкий розвиток наукової думки у ХХ ст. прискорив  всі соціально-економічні процеси  разом з процесами їх управління. Тому революційні стрибки не обмежуються  виділеними п’ятьма. Наступною, шостою управлінською революцією можна  вважати всебічне впровадження у  практику управління інформаційних  технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і обробки  інформації і зробило можливості росту організацій практично  безмежними. Така революція має назву  “інформаційної”. Здатність управлінського апарату швидко опрацьовувати великі масиви інформації зробила домінуючим у системі загального менеджменту  не організацію виробничих процесів, а маркетинговий менеджмент, тобто  переорієнтувала систему управління організацією на виявлення і задоволення  потреб споживачів.

 

3. Погляди філософів на необхідність управління та його значення у розвитку суспільства

Особливістю суспільного  та наукового мислення того часу була наявність своєрідного стихійного системного підходу, який давав можливість розглядати одночасно управлінські, політичні, правові, філософські та морально-етичні категорії.

Мислителі Древньої Греції також внесли свій вклад у розвиток науки управління. Зокрема, Сократ, підкреслюючи важливість поділу праці і спеціалізації, бачив завдання управління у тому, щоб поставити кожну людину на належне їй місце. Він та інші давньогрецькі філософи стверджували, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність кваліфікованого керівництва.

Платон у своїх «Політичних діалогах», «Республіці» і «Законах» виклав теорію «ідеальної держави». Він розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Окрім цього, Платон дав класифікацію форм державного управління, зробив спроби розмежувати функції органів управління.

Управління, вважав він, є  доменою людей освічених, які оволоділи висотами наукового пізнання, знають причини поведінки людей в господарчому і політичному житті полісу, на основі знань вміють передбачити майбутнє.

Люди неосвічені, демос, не здатні оцінити ні себе, ні своїх близьких, відсутність необхідних знань не дозволяє їм зробити погляд в майбутнє. Представники демосу — оратори-демагоги витісняють з управлінських структур афінську аристократію, яка не вміє, а іноді принципово не хоче маніпулювати неосвіченою, податливою на емоції і нерозсудливі вчинки юрбою.

Суспільство в державі, згідно Платону, повинно бути поділене на 3 стани: філософів, воїнів, ремісників і землеробів. Найкраще управляти державою можуть філософи. Саме вони володіють всіма знаннями, політ їх думки відповідає широті і багатоманітності в управлінському процесі. Життя свідчить, писав Платон, що кожна людина найкраще заангажована в певному виді діяльності. І вона повинна робити свою справу, а не братись за всі роботи. Землероб, говорив він, не буде братись за виготовлення плуга, для цього є коваль, який це зробить значно краще. Це ж саме стосується і будівничого, і шевця, і ткача тощо. Але вміння майстерно зробити плуг, мотику, лопату, збудувати будинок і т. д., писав Платон, ще не означає, що людина зможе з таким же самим успіхом управляти суспільними процесами. Майстерність ремісника — це майстерність людини фізичної праці, тоді як управління державою, суспільними процесами вимагає активної діяльності розуму, напруги всіх духовних зусиль.

Аристотель, вивчаючи існуючі на той час держави, виділив дві системи господарювання: економію, за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і хрематистику – мистецтво багатства. Він же заклав основи вчення про домашнє господарство і управління ним.