Першовитоки менеджменту

Одним з перших, хто дав  характеристику управлінню як особливій  сфері діяльності, був Сократ (470-399 рр. до н.е.). Він проаналізував різні  форми управління, на основі чого проголосив принцип універсальності управління.

Сократ ставить два запитання: хто керує і в чому полягає основа управління? Відповідаючи на них, Сократ з'єднує управління зі знаннями, законами та справедливістю. Вища людська доброчесність – керувати на основі знання та справедливості. З точки зору Сократа, всі форми правління – демократія, монархія, аристократія, тиранія, плутократія – не погані і не добрі самі по собі. Вони можуть бути оцінені залежно від того, чи дотримуються закон та справедливість, чи порушуються і те і інше. Сократ фактично проголосив принцип універсальності управління. Знання, законність, справедливість, людські доброчесності – такі, на думку Сократа, основи управління.

Ульпіан (бл. 170–228 рр. й. с.) запропонував розділити право на публічне, яке відноситься до загального блага, що надає владу, та приватне, яке відноситься до блага окремих осіб. Такий поділ виявився виключно благотворним для вирішення завдань управління приватним господарством. З його допомогою вдалося визначити та подати в юридичній формі об'єкти управління в приватному господарстві, відносини між власниками. Була відкрита така форма фіксації відносин, як договір. Римське приватне право відзначається ясною, зрозумілою та чіткою мовою. Це було немаловажним досягненням, яке зберегло своє методологічне значення і до нашого часу. Способи створення понять, термінологія документа дуже важливі для інформаційного забезпечення управління.

Олександр Македонський (356-323 рр. до н.е.) розвинув теорію і практику управління військами.

Необхідно також зазначити, що вже в Стародавньому Римі з'являються  і самостійні праці щодо організації  управління, зокрема, в сільському господарстві та будівництві (Теренцій Вар-рон, Колумелла, Пліній Молодший).

Середньовіччя не принесло яких-небудь нових управлінських  ідей, насамперед тому, що засилля релігійної ідеології уявляло управління як відношення панування та підкорення. У вигляді стимуляторів, які забезпечують дисципліну та підкорення, виступало насилля над особистістю або загроза застосування насилля. Разом з тим аналіз окремих аспектів управління в суспільстві і державі зустрічається в працях Фоми Аквінського, Жана Бодена, Нікколо Макіавеллі, Томазо Кампанелли, Томаса Мора, Томаса Гоббса та Джона Локка. Цікаві судження про роль централізації та децентралізації влади можна знайти в листах князя Андрія Курбського до царя Івана Грозного.

В період становлення капіталізму Д. Дідро і Ж.-Ж. Руссо розробили своєрідні концепції соціального управління. Його проблеми були в центрі уваги соціалістів-утопістів А. Сен-Сімона, Р. Оуена, Ш. Фурьє, російських революційних демократів, а також зарубіжних соціологів О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма.

Становище істотно змінюється в зв'язку з розвитком капіталістичного способу виробництва.

В цей період певний інтерес уявляють праці французького вченого Кене (1694–1774). Він створив економічні таблиці, які, хоч і зі значними помилками, відміченими К. Марксом, але в цілому подавали системно процес капіталістичного виробництва. Цей своєрідний "системний підхід" дозволив Кене запропонувати зміну податкової системи тодішньої Франції, яка мала антифеодальну спрямованість. Пропозиція Кене мала вельми прогресивне значення.

З точки зору багатьох західних юристів XVIII–XIX ст. управління – це діяльність по виконанню законів. Цю думку чітко формулює Гегель (1770-1831)18. Монтеск'є (1689-1755) висунув теорію розподілу влад, тобто теорію своєрідної спеціалізації в управлінні. Критерій розподілу він бачить у відношенні до зйкону: законодавча влада формує закон, виконавча – виконує, судова – зрівноважує і ту і іншу, звертаючись знов-таки до закону19.

Декорт (1596–1650) бачить в людині субстанцію, "яка думає". Що ж визначає поведінку "думаючої субстанції"? Вона визначається законом, дарованим державою. Останньому ж ідея закону підказується Богом.

Отже, питання управління привертало увагу науковців, філософів, громадських діячів та управлінців в період його перших проявів у всіх сферах громадського життя та діяльності людини. Свідченням цього є погляди, виражені відомими історичними особистостями – Аристотелем, Сократом, Платоном, Македонським, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, А. Сен-Сімоном, Томасом Мором та багатьма іншими.

Висновки

Таким чином, підсумовуючи усе  вищесказане можна зробити висновок, що домонополістичний етап охоплює  чималий проміжок часу від перших зародків цивілізації і до повного  становлення державності та виникнення капіталізму. Цей етап характеризується виробничим процесом, який проводився на малих підприємствах. Управління дрібними підприємствами здійснювалося лише на основі практичного досвіду кожного керівника, не було чітких принципів та механізмів прийняття рішення. На державних та військових підприємствах й організаціях переважав авторитарний стиль управління, який передбачав сувору субординацію керівників різних рівнів управління, чітке дотримання статутів тощо. Це було суто адміністративне управління, при якому чітко прослідковувалася підвищена роль головного керівника й використовувалися адміністративно-командні важелі.

Домонополістичний період охоплює  п’ять управлінських революцій, кожна з якиз має свої особливості та відіграє певну роль у становленні та розвитку науки про управління та менеджмент.

Окрім цього, протягом 7 тисячоліть тривання першого етапу розвитку менеджменту філософами Стародавньої Греції та Риму було висвітлено чимало думок про управління, його місце  та роль в розвитку суспільства.

Отже, для цього етапу  розвитку менеджменту характерним  було:

• невелика чисельність керівників середньої ланки;
• малочисельність керівників вищої ланки;
• підвищена роль лідера;
• використання адміністративно-командних важелів.

Список використаної літератури

1. Гірняк О.М., Нечаєв В.П., Лазановський П.П. Менеджмент: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: «Магнолія плюс», 2005. – 352 с.
2. Гірняк О. Менеджмент: теоретичні основи і практикум : Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти/ Олег Гірняк, Петро Лазановський,. -К.: Магнолія плюс; Львів: Новий Світ-2000, 2003. -334 с.
3. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г.Основи менеджменту: Підручник. — К. : Академвидав, 2003. — 415с.
4. Мазаракі А.А. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К. : Атіка, 2007. - 564 с.
5. Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.
6. Хміль Ф. І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с.