Поняття конституційного контролю види, діючи моделі конституційного контролю

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Февраля 2013 в 19:57, реферат

Описание

Загальновизнаним у всіх країнах є те, що конституції мають вищу юридичну силу щодо інших джерел права. З цього випливає принцип конституційної законності, з огляду на який нормо-установча діяльність має здійснюватися згідно з конституцією та при неухильному її дотриманні. Кожна правова норма, видана будь-яким державним органом, набирає юридичної сили тільки тоді, коли правила поведінки, що містяться в ній, не суперечать приписам конституції. У разі прийняття будь-яким державним органом закону чи іншого нормативного акта, що суперечить конституційним нормам, він може бути визнаний юридично зовсім незначуща. Ця функція покладається на інститут конституційного контролю (нагляду).

Содержание

Вступ…………………………………………………………………………….3-4
1. Конституційний контроль та його роль в процесі функціонування державної влади…………………………………………………………………………….5-8
2. Поняття й ті види конституційного контролю (нагляду), органи конституційного контролю (нагляду)…………………………………………8-10
Висновки………………………………………………………………………...11
Список використаної літератури………………………………………………12

Работа состоит из  1 файл

Поняття конституційного контролю види, діючи моделі конституційного контролю.docx

— 36.84 Кб (Скачать документ)

Міністерство  Освіти і науки України

ПВНЗ «Європейський університет»

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО І ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

 

 

РЕФЕРАТ

З дисципліни

«Порівняльне судове право»

 

на тему:

«Поняття конституційного контролю: види, діючи моделі конституційного контролю»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка

Поврозник М.О.

5-курсу

Юридичного факультету

Спеціальності право

Перевірив: Кравчук П.Ю.

 

 

 

Київ - 2013

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….3-4

1. Конституційний контроль та його роль в процесі функціонування державної влади…………………………………………………………………………….5-8

2. Поняття й ті види конституційного контролю (нагляду), органи конституційного контролю (нагляду)…………………………………………8-10

Висновки………………………………………………………………………...11

Список використаної літератури………………………………………………12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Загальновизнаним у всіх країнах є те, що конституції мають вищу юридичну силу щодо інших джерел права. З цього випливає принцип конституційної законності, з огляду на який нормо-установча діяльність має здійснюватися згідно з конституцією та при неухильному її дотриманні. Кожна правова норма, видана будь-яким державним органом, набирає юридичної сили тільки тоді, коли правила поведінки, що містяться в ній, не суперечать приписам конституції. У разі прийняття будь-яким державним органом закону чи іншого нормативного акта, що суперечить конституційним нормам, він може бути визнаний юридично зовсім незначуща. Ця функція покладається на інститут конституційного контролю (нагляду).

Розглядаючи поняття «конституційний контроль» (нагляд), слід мати на увазі, що у конституціях зарубіжних країн використовуються різні найменування цієї державної функції: конституційний контроль, конституційний нагляд, конституційна юрисдикція, охорона конституції тощо.

Взагалі, під конституційним контролем треба розуміти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції, тобто несуперечливість їй актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, які виконують публічні функції або беруть участь у здійсненні публічної влади.

Поняття конституційного контролю має кілька тлумачень. Іноді конституційний контроль» визначають широко: як діяльність парламенту, глави держави, судів або інших органів, пов'язану з вирішенням питання відповідності конституції різних нормативно-правових або тільки законодавчих актів.

У деяких випадках йдеться про здійснення конституційного контролю самим народом шляхом референдуму.

Найбільш прийнятим є вузьке трактування конституційного контролю, за яким він сприймається насамперед як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. Від такої оцінки залежать можливості застосування цих актів або навіть їх існування.

У багатьох країнах поняття конституційного контролю позначає не тільки функцію загального або спеціального суду, а й окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню організацію та діяльність.

Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визначаються природою органів, які його здійснюють. Існує дві основні моделі організації конституційного контролю. Одна з них має назву американської. За її умов відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної юрисдикції, Наприклад, у США рішення будь-якого загального суду з питань конституційності закону або окремих його положень стає обов'язковим у межах його територіальної юрисдикції. За умов апеляції остаточне рішення приймає верховний суд. Воно є обов'язковим на всій території держави.

Модель організації конституційного контролю, за якою відповідні питання вирішуються практично всіма судами загальної юрисдикції, називається також децентралізованою або «дифузивною» моделлю. Її характеризує тлумачення конституційного контролю як суто правової функції. В теорії це означає відмову від розгляду судами політичних питань, пов'язаних із змістом законів та їх застосуванням. Формально все звичайно зводиться до юридичної експертизи того чи іншого закону, здійснюваної судами у зв'язку з розглядом конкретної цивільної або кримінальної справи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Конституційний  контроль та його роль в процесі функціонування державної влади

Допоміжні органи загального конституційного контролю можуть існуватита функціонувати ще й спеціалізовані органи. Одним з таких спеціалізованих органів є інститут уповноваженого з прав людини (омбудсмена). В Конституції України утворення цього органу передбачено ст.101, в якій вказується, що "парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини". Проте крім Конституції діяльність інституту омбудсмена в Україні законодавчо регулюється ще й Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23грудня 1997року. Зокрема, основними завданнями цієї форми контролю, як зазначається в ст.3 закону є:

1)захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2)додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими і службовими особами;

3)запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

4)сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5)поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6)запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7)сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Однак подібна класифікація органів конституційного контролю на допоміжні та спеціальні, очевидно, далеко не вичерпує всього їх розмаїття та всіх форм їхньої діяльності. Тому як альтернативну модель деякі дослідники пропонують розподіляти всі органи конституційного контролю на:  парламентські, судові, громадські, спеціалізовані та адміністративні. Відповідно до іншого підходу, який виходить з пріоритету саме парламентської форми конституційного контролю, всі його органи розподіляються на парламентські та позапарламентські.

Яскравим прикладом здійснення функцій конституційного контролю загальними судами є правова система США. Фактично зазначені повноваження щодо тлумачення положень Конституції США та оголошення недійсними законів виданих Конгресом штатів, і будь-яких актів виконавчої влади, якщо вони суперечать конституції, були закріплені за Верховним Судом США та іншими федеральними судами прецедентом 1803 року [5,c.613]. Такими ж повноваженнями позбавляти будь-який закон чи підзаконний акт юридичної сили з огляду на його неконституційність отримав в ході судової реформи 1995року і Верховний Суд Республіки Мексика. На сьогодні в юридичній науці висувається чимало аргументів стосовно того, що закріплення функцій конституційного контролю, як потужного механізму впливу на політичне та правове життя держави, за судами загальної юрисдикції призводить до надмірного посилення судової влади, і тим самим до дисбалансу в системі розподілу влад. Багато з цих аргументів є справедливими, однак, як свідчить досвід тих же США, саме повноваження конституційного контролю зробили американську судову владу "насправді владою, яка стоїть на одному рівні з іншими гілками влади"[6,c.133].

Проте, говорячи про відправлення функцій конституційного контролю судами загальної юрисдикції, необхідно висвітлити таке питання. Справа в тому, що досить часто фахівці в галузі  конституційного права пропонують виділяти в межах цієї групи дві підгрупи. З одного боку, це ті судові системи, в яких функції конституційного контролю належать усім без винятку судовим інстанціям – від вищих до нижчих у випадках, вищерозглянутих; з іншого – ті, в яких повноваження конституційного контролю закріплено лише за Верховними судами. Прикладом другої підгрупи можуть бути судові системи Індії, Ірландії, Австралії. Так у судовій системі Ірландії право вирішувати питання щодо відповідності законів конституції має лише Верховний суд. При цьому Верховний суд виконує функції як превентивного конституційного контролю, так і репресивного конституційного контролю (ст.34). Подібна система конституційного контролю діє в Індії. Не зважаючи на те, що в цій країні право здійснювати функції конституційного контролю закріплено як за Високими судами штатів, так і за Верховним судом, але остаточне рішення щодо відповідності закону конституції завжди виносить лише Верховний суд, який має повноваження тлумачення законів та перевірки їхньої конституційності.

На відміну від конституційного контролю, здійснюваного загальними судами, специфіка спеціального судового контролю полягає в тому, що органи, які його здійснюють, мають спеціальну юрисдикцію, яка реалізується в процесі конституційного судочинства і не передбачає додаткового винесення рішення парламенту щодо неконституційності того чи іншого закону, якщо його було визнано неконституційним органом конституційної юстиції. Однак у законодавстві тих чи інших країн норми, що регламентують діяльність цих спеціалізованих судів, є досить відмінними. Наприклад, відповідно до ст.100 Конституції Греції передбачається створення Вищого спеціального суду, до компетенції якого входить:

    • розгляд справ щодо порядку проведення парламентських виборів;
    • перевірка авторитетності та результатів референдуму;
    • винесення рішення про несумісність функцій депутата з іншими функціями та позбавлення депутатського мандату;
    • вирішення спорів між судами та адміністративною владою, між Контрольною радою та судами, між Державною радою та цивільними і кримінальними судами;
    • вирішення сумнівів щодо антиконституційності закону;
    • вирішення сумнівів щодо визначення норм міжнародного права [7,c.283-284]. Значно ширші повноваження закріплюються за Конституційним судом Португальської Республіки, до компетенції якого, згідно з ст.225 Конституції Португалії, входить:
    • нагляд за конституційністю та законністю; нагляд за конституційністю та законністю референдумів;
    • підтвердження законності конституювання політичних партій, а також винесення рішення про їхній розпуск;
    • виконання судового рішення як суду останньої інстанції щодо правильності та дійсності актів виборчого процесу;
    • засвідчення втрати президентом своєї посади;
    • затвердження смерті, заяви про недієздатність або про припинення повноважень президентом;
    • засвідчення смерті або заяви про недієздатність кандидата на посаду президента;
    • інші функції, віднесені до його компетенції законами [8,c.580].

2. Поняття й ті види конституційного контролю (нагляду), органи конституційного контролю (нагляду)

Контроль - це система відносин між органами публічної влади, коли він контролюючий орган може скасувати  акти підконтрольного органу.

Нагляд - система відносин, коли він наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу з його помилку і наявність  може лише зупинити дію його акта, але  скасувати або виправити акт  може тільки самий піднаглядний орган.

Конституційний контроль - це форма перевірки щодо відповідності  конституції актів і безкомпромісність  дій органів публічної влади  й громадських об'єднань є, здійснюють публічні функції чи створених до участі у виконанні публічної  влади. Конституційний контроль можлива  лише там, де діє писане право (писані конституції зокрема), становища  якою володіють вищої юридичну чинність проти будь-якими національними  та місцевими правовими положеннями.

Особливість конституційного  контролю у деяких мусульманських країнах  у тому, як і закони та інші акти перевіряються  на не лише конституції, а й священним  книгам,Корану.

Об'єктами конституційного  контролю у інших країнах є:

– звичайні закони,

– внутрішньодержавні договори,

– акти виконавчої,

– відповідність національних законів міжнародних договорів,

– розбіжності між чинним договором і конституцією,

– акти і дії громадських  об'єднань є, у яких держава поклав певні владні функції,

– створення умов та діяльність політичних, громадських об'єднань є і політичних партій.

Вирізняють такі види конституційного  контролю:

– централізований - здійснюється спеціально створеними органами, діючими  все звичайній судової системи  та дифузійний - перевірка здійснюється кожним судом країни чи суддею (властиво американської моделі конституційного  контролю)

– внутрішній - перевірка  здійснюється за розробці акту й зовнішній - перевірка проводиться іншим  органом (у науці конституційного  права під конституційним контролем  розуміється саме зовнішній конституційний контроль).

– обов'язковий - перевірка  проводиться в обов'язковому порядку  до силу розпоряджень закону (можна  буде, коли проводиться в попередньо і має централізованого характеру) і факультативний - перевірка здійснюється за запиту встановленого конституцією чи законом суб'єкта.

– попередній - проводиться  до набрання чинності акту й наступний - проводиться щодо діючих актів.

– формальний - перевірка  акта щодо відповідності конституції  з погляду необхідної форми акта, правомочності органу, його який видав  і складні процедури його ухвалення.

Информация о работе Поняття конституційного контролю види, діючи моделі конституційного контролю