Поняття стилю керівника

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний Лінгвістичний Університет

Економіко-правовий інститут 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни «Основи менеджменту»

на тему:

«Поняття стилю керівника» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2010

План 

Вступ 

1. Поняття стилю керівника

2. Стиль керівника підрозділу органів внутрішніх справ

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

   Моя робота присвячена дослідженню такого елементу, як стиль керівника. Я вважаю, що ця тема є дуже актуальною, оскільки від того, яким чином буде вести себе керівник залежить успіх роботи працівиків. Стиль відображає усталені способи діяльності певного типу керівника; тісно пов'язаний з психологічними особливостями його мислення, прийняття рішень, спілкування тощо. Також стиль не є вродженою якістю, а формується в процесі діяльності і змінюється, його можна коригувати та розвивати. Стилів керівництва можна також навчати;

   Основною  метою моєї роботи є дослідження  поняття стилю керівництва .Але для того, щоб матеріал був краще зрозумілий, я вирішила описати дані положення на яскравому прикладі стилю керівника підрозділу органів внутрішніх справ.

     Об’єктом  дослідження я обрала саме керівника підрозділу органів  внутрішніх справ. вибраний саме цей стиль тому що в моїй сім’ї батьки працювали в органах внутрішніх справ,і саме цей тип керівника я бачу в своєму батькові.

        

         На сьогодні органи внутрішніх справ України є складовою державного апарату, вони працюють під безпосереднім керівництвом Президента України та Уряду. Їхній престиж та авторитет – це вагома частка престижу та авторитету держави.

 

1. Поняття стилю  керівника

Стиль — сукупність прийомів впливу керівника в його діяльності; манера поведінки відносно підлеглих, щоб зробити на них вплив з метою досягнення цілей організації.

Поняття стилю  доцільно застосовувати насамперед стосовно особистості керівника. Причому  індивідуальний стиль є особливою  формою поєднання виробничої функції  керівника з його функцією регулювання  особистих взаємовідносин між членами  підпорядкованого йому колективу. До суб’єктивних якостей керівника, які визначають стиль його керівництва, відносять інтелект, загальну культуру, рівень професійної майстерності, особливості характеру і темпераменту, моральні якості та ін.

Об’єктивно  стиль керівника диктується насамперед усвідомленою метою, яка визначає спосіб і характер його дій і якій він повинен підпорядковувати свою волю. Виходячи з цього, об’єктивні складові стилю такі: закономірності управління; специфіка (функціональне призначення) сфери конкретної діяльності; вимоги, які висуваються до керівників суспільством щодо їхньої компетенції, діловитості, відповідальності, особистих якостей, моралі, темпераменту, характеру тощо; соціально-психологічні риси виконавців (вік, стать, кваліфікація, професія, інтереси та потреби тощо); специфіка системи (її цілі та завдання, управлінські структури і технологія управління, функціональний зміст діяльності керівника); виробниче середовище (технологічний рівень виробництва, форми організації праці, забезпеченість виробничими ресурсами); особливості керованого колективу (структура та рівень підготовленості, характер формальних і неформальних взаємовідносин, традиції та ціннісні орієнтації); рівень ієрархії управління; способи та прийоми управління, які використовуються вищими керівниками. Стиль, якого додержує керівник, постійно перебуває в полі зору його підлеглих. Він певним чином оцінюється та сприймається ними. Багато наслідують свого керівника, намагаються його копіювати

Стиль керівництва залежно від ступеня делегування повноважень можна поділити на:

• директивний (вказівний) — негайне виконання підлеглими вказівок керівника без прислухання до їхніх міркувань;
• авторитарний — керівник сам вирішує, що і як необхідно зробити, домагаючись певної ініціативи від підлеглих;
• демократичний — рішення приймаються після обговорення;
• делегуючий (який наділяє повноваженням) — члени групи працюють практично самостійно. Вони забезпечують високу гнучкість у визначенні цілей і завдань, визначають шляхи і способи виконання завдань та вирішення проблем.

Кожен з перелічених  стилей має свої переваги і недоліки.

Директивний стиль має такі переваги:

• короткотермінова ефективність, швидкість;
• чітке підпорядкування — працівники знають, хто керівник і що треба зробити;
• може бути дуже продуктивним, особливо на короткі терміни.

До недоліків  відносяться:

• працівникам цей стиль не подобається;
• стримує професійне зростання і розвиток;
• може призвести до високої плинності кадрів;
• можна втратити потенційно вагомі ідеї з боку працівників.

Цей стиль підходить:

• коли виникають нові завдання;
• коли цілей не досягнуть;
• коли треба негайно виконати роботу;
• коли працівник неохоче береться за виконання роботи;
• якщо завдання великою мірою орієнтоване на результат

Авторитарний  стиль застосовується, коли працівник або підлеглий поступово набуває досвіду і компетенції, починається залучення його до прийняття рішень. Стосунки з працівником у прийнятті рішень стають партнерськими.

Переваги:

• ефективність і своєчасність;
• зрозуміло, хто є відповідальним;
• можна здійснювати владні повноваження без залякування;
• розвиває працівників, які не мають достатнього досвіду;
• дає більше гарантії прийняття правильного рішення.

Недоліки:

• не сприяє професійному зростанню освічених працівників;
• деяким досвідченим працівникам може не подобатись або викликати у них образу;
• може призвести до плинності кадрів, коли працівники набудуть достатнього досвіду роботи.

Підходить:

• коли працівник набуває досвіду та знань;
• коли працівник певною мірою обізнаний у своїй роботі;
• коли працівника потрібно спрямовувати та сприяти йому.

При демократичному стилі працівник бере на себе основну частину відповідальності та обов’язків, відбувається перехід до співпраці.

Переваги:

• сприяє залученню працівників до розв’язання виробничих проблем;
• є можливості для професійного зростання працівників;
• підтримує певний час відчуття задоволення у працівників.

Недоліки:

• забирає у менеджера багато часу;
• той, хто не справляється зі своїми обов’язками, може саботувати цілі організації, в якій працює;
• думка більшості не завжди найкраще відповідає інтересам організації;
• зміни стають джерелом конфліктів, і працівники можуть намагатись уникнути змін.

Підходить:

• коли працівник висококомпетентний;
• коли працівник і керівник поділяють ідеї та рішення.

При делегуючому стилі працівник (підлеглий) знає, що відповідальність повністю покладена на нього.

Делегування має  три складових:

— чітка постановка завдання;

— строге визначення рамок прийняття рішень, зокрема  фінансових;

— чітке розмежування відповідальності.

Переваги:

• стимулює професійне зростання та набуття досвіду працівниками;
• підтримує тривалий час продуктивність праці;
• позитивно сприймається досвідченими працівниками; ефективний, якщо підлеглі є вашими послідовниками-однодумцями;
• максимально стимулює творчі зусилля;
• вивільняє час для менеджера.

Недоліки:

• не буде ефективним, якщо підлеглі або не мають бажання, або не можуть виконувати роботу;
• можуть виникнути проблеми у стосунках із сильними особистостями, які зловживають владою.

Підходить:

• коли працівник здатний взяти відповідальність за прийняття і реалізацію рішень на себе;
• коли у працівника є інтерес і бажання приймати рішення і виконувати його.

Практично сучасний стиль керівництва  повинен відповідати  певним вимогам, основними  з яких є такі:

• обґрунтований розподіл повноважень і відповідальності між окремими ланками і працівниками апарату управління, в тому числі і між заступниками керівника;
• завчасне інформування членів колективу про потребу та критерії прийняття рішення з того чи іншого питання, а також всебічне залучення їх до підготовки та реалізації рішень;
• доручення виконання конкретних завдань працівникам з урахуванням їх здібностей, навичок та знань;
• уважне ставлення до пропозицій, прохань підлеглих;
• згуртування колективу, підкріплення існуючих між його членами ділових відносин позитивними неформальними зв’язками;
• створення в колективі нетерпимого ставлення до порушників дисципліни і намагань приховати недоліки в роботі, виховання в людях добросовісності та принциповості;
• прояв волі та настирливості з метою своєчасного і якісного виконання завдань.

2. Стиль керівника підрозділу органів внутрішніх справ

    Органи  внутрішніх справ України є складовою  державного апарату, вони працюють під  безпосереднім керівництвом Президента України та Уряду. Їхній престиж та авторитет – це вагома частка престижу та авторитету держави. Тому почуття політичної, а не лише службової відповідальності за діяльність кожного підрозділу ОВС має стати невід’ємним атрибутом керівника.

    Важливою  характеристикою керівника є  вміння організувати роботу, а для  цього потрібні вольові якості, що виявляються у вимогливості, відповідальності, самостійності у прийнятті остаточного  рішення, непримиренності до всього, що шкодить справі.

    Діяльність  керівника органу міліції пов’язана з постійним спілкуванням з колегами, керівниками державних установ, підприємств, підприємцями, громадянами, що звертаються зі скаргами або пропозиціями тощо. Тому керівник органу міліції повинен уміти викликати прихильність (симпатію), відвертість, відчувати психологічний стан співрозмовника, віднаходити адекватні для кожного окремого випадку манери, розмови.

    Вимоги  до особистості керівника досить високі, тому далеко не кожен фахівець здатний очолювати колектив. Такі риси керівника формуються під час  професійної підготовки у навчальних закладах, самовихованням та самоосвітою, громадсько-політичним досвідом.

    В органах внутрішніх справ найпоширеніший директивний стиль керівництва. Це зумовлено тим, що діяльність органів  внутрішніх справ регламентується статутами та наказами. Директивний стиль керівництва за належного використання забезпечує високу оперативність та персональну відповідальність з вирішення різноманітних питань. Водночас директивний стиль за догматичного застосування породжує тип авторитарного керівника. Такий керівник намагається одноособово приймати і скасовувати рішення, щодо виконання працівниками функціональних обов’язків, їх заохочення та стягнень. Як правило, такий керівник добирає собі заступників не стільки за діловими якостями, скільки з прагнення мати відданих та  безвідмовних виконавців. Такому керівникові часто бракує делікатності у стосунках з підлеглими, він схильний волюнтаристських рішень.

    Систему взаємовідносин між членами колективу, як правило, оцінюється ним  крізь призму єдиного критерію – формальної дисципліни. Зрозуміло, що такого типу керівники негативно впливають на формування здорового морально-психологічного клімату.